СМЕРТЬ — ЦЕ ТІЛЬКИ ПОЧАТОК НЕВИЗНАЧЕНІСТЬ ЩОДО ДОЛІ МАЙНА БАНКУ «УКРАЇНА» МОЖЕ ТРИВАТИ СТІЛЬКИ Ж, СКІЛЬКИ ІСНУВАТИМУТЬ АКТИВИ, ПРИДАТНІ ДЛЯ РОЗТЯГУВАННЯ

Занадто багато хто брав активну участь в історії банку «Україна», і не менша кількість виявилася не готовою до такої участі. Спільні зусилля перших і других призвели до того, що, здавалося б, незатоплюваний фінансовий «авіаносець» збанкрутував. Проте навіть агропромбанк, що повалився, продовжує викликати вельми жвавий інтерес у любителів тягати каштани з вогню. На жаль, така активність «акул» українського господарювання навряд чи піде на користь кредиторам банку й авторитету держави, яка охопила питання ліквідації наслідків краху банку своїми численними владними «кінцівками», що, як правило, не рахуються особливо одне з одним.

Почасти такий розвиток ситуації зумовлений самим розміром банку, що повалився, і неготовністю влади до здійснення ліквідаційної процедури такого масштабу. Проте, незважаючи на всі понесені втрати й усі зроблені помилки, екс-банку є що втрачати. І цього може вистачити для того, щоб відновити справедливість і повернути взяте в борг.

Ліквідація ліквідаторів

Акціонерний комерційний агропромисловий банк «Україна» офіційно «накрився хризантемами» 29 червня 2001 року. Майже два роки зусиль, спрямованих на ліквідацію наслідків повалення фінансового гіганта, призвели до створення кількох урядових робочих груп, тимчасової слідчої комісії парламенту, прийняття спеціального закону, безлічі нормативних актів, дискредитації в тому або іншому ступені трьох керівників ліквідатора і заміни однієї держструктури, відповідальної за ліквідацію, іншою держструктурою.

Можливо, поспішна зміна головних «з ліквідації» є результатом карми самого банку, який в останні перед смертю роки регулярно змінював голів правління. Але в будь-якому разі діяльність ліквідаторів аж ніяк не була надефективною у вирішенні поставленого завдання. Першою жертвою спокус та інтриг, пов’язаних з «утрясанням» питань щодо банку-банкрута, став глава Агентства з питань банкрутства Міністерства економіки Костянтин Русалін. Пан Русалін, який дав перед початком ліквідаційної місії підписку про відсутність конфлікту інтересів, пізніше був обвинувачений у кредитних зв’язках із загиблим банком (що, за визначенням тоді ще глави НБУ Володимира Стельмаха, не були «закриті»), у значних витрачаннях ліквідаційних коштів і зловживанні майном банку. Незважаючи на те, що у вересні 2002 року за слідами його діяльності Генпрокуратура порушила кримінальну справу, сьогодні неможливо однозначно сказати, що ж реально послужило причиною усунення з посади — неефективна робота або спроба не віддати приміщення Одеського філіалу банку Одеській облраді. Проте усунення відбулося, і крісло глави ліквідатора поступово перейшло до Віталія Струкова, а після нього — до Олега Некряча.

Якщо Русалін виступав за продаж філіальної мережі банку, то під керівництвом Струкова (не без впливу зовнішніх сил) ліквідатор змінив концепцію і провів тендер по визначенню банку-орендаря цілісного майнового комплексу. Фінальними акордами в спільній історії Агентства з питань ліквідації і банку «Україна» стали привселюдні конфлікти з Нацбанком (з приводу скупості і нормативної «загальмованості» останнього), з орендарем — Приватбанком (з приводу суми орендної плати і результатів тендера з визначення банку-агента стосовно виплат коштів вкладникам банку — фізичним особам), а також «перехідний» конфлікт з хоча і тимчасовою, проте слідчою парламентською комісією.

Хоча преса і любила яскраві заяви панів керівників ліквідатора, аргументація їхніх опонентів виявилася сильнішою, і все повернулося «на круги своя». Ліквідацією банку зайнявся Нацбанк, у заставі в якого перебувала практично вся філіальна мережа банку «Україна» вартістю близько 500 млн. грн. Узявши під свій контроль ліквідаційний процес, НБУ зміг акумулювати достатню суму для розрахунків з кредиторами банку першої черги. Проте вирішити проблему розтаскування приміщень банку й істотно просунутися в питанні стягнення грошей з найбільших його позичальників центральному банку не вдалося.

Довідка

За даними тимчасової слідчої комісії ВР із з’ясовування причин банкрутства банку «Україна», обсяги прострочених і неповернених кредитів, одержаних суб’єктами підприємницької діяльності в банку «Україна», за рахунок відсотків збільшилися з 1,3 до 1,45 млрд. грн. За півтора року здійснення ліквідаційної процедури повернуто лише 52 млн. грн., причому жодний з найбільших боржників не скоротив свого боргу.

Водночас банк має близько 2600 боржників, які своєчасно не повернули надані їм кредити на суму 797 млн. грн. і заборгували за відсотками на суму 650 млн. грн. Тобто борги перед банком становлять майже 1,5 млрд.

За даними ліквідатора банку «Україна», за станом на вересень минулого року загальна сума недостачі майна банку становить 5,6 млн. грн. При цьому найбільша недостача по комп’ютерній техніці (40% усієї суми), основних засобах (34%) і транспортних засобах (25%).

Спочатку твоє, а потім — кожен своє

У питанні повернення позичених у банку коштів ініціатива завжди була на полі Генеральної прокуратури і Верховного суду, які змогли зробити все, що було в їхніх силах. А саме: за півтора року ліквідаційної процедури вдалося повернути 52 млн. грн. До речі, останнім рішенням парламенту щодо банку «Україна» Верховному суду рекомендовано взяти під особливий контроль розгляд судових справ, пов’язаних із поверненням кредитів, наданих агропромбанком, і до 1 травня 2003 року надати парламенту докладну інформацію з цього питання.

Звітувати є про що. Зусиллями служителів тієї ж громадянки Феміди, але вже регіонального рівня, вдалося завдати істотної шкоди цілісності нерухомої спадщини агропромбанку. Втім, тема нерухомості заслуговує на окрему розмову.

Розпочати слід з Одеси. Будівля Одеської дирекції банку «Україна», розташована за адресою проспект Шевченка, 4-а, у реконструкцію якої банк уклав, за різними даними, від 8 до 10 млн. доларів, у результаті оперативних судових заходів господарського суду Одеської області й Одеського апеляційного суду (який, зрештою, і зайняв цю спеціалізовану банківську будівлю) перейшла у власність Одеської облради. 31 серпня 2001 року господарський суд Одеської області оголосив договір купівлі-продажу недобудованої будівлі банку недійсним і визнав право власності за облрадою на підставі заборгованості банку «Україна» перед облрадою на суму 13,2 млн. грн. без якоїсь компенсації. Це при тому, що вартість будинку багаторазово перевищує цю суму. Таке рішення госпсуду було оскаржено в Одеському апеляційному і Вищому господарському суді України, але скарга залишилася незадоволеною.

Друга одеська споруда банку «Україна», що вирушила у «вільне плавання», розташована на вулиці Бєлінського. Будинок загальною площею 650 квадратних метрів 1999 року був узятий банком в оренду на 25 років, відремонтований і добудований. Після припинення «Україною» своєї діяльності він був без будь-яких роз’яснень переданий одеським відділенням Українського товариства охорони пам’ятників (на чиєму балансі перебував) в оренду АКБ «Фінбанк» на 25 років.

Не менш цікава ситуація з харківською частиною спадщини. Будівля обласної дирекції банку «Україна» за адресою провулок Мар’янінський, 4, була орендована на 99 років в управління містобудування й архітектури Харківської обладміністрації. У жовтні 2001 року ліквідатор банку «Україна» раптово перервав оренду, і того ж дня будівля із стадіонною площею понад 2,5 квадратного кілометра була передана АКБ «Базис».

Столиця також не «пасла задніх» у питанні «безгоспних» приміщень. Крім спірних відібрань відділень банку в районах Києва, варто згадати те, що найпрестижніші офіси «України» залишилися поза цілісним майновим комплексом. Зокрема, будівля по вулиці Грінченка після тривалої й запеклої боротьби за оренду між банком «Хрещатик», Українським банком торгового співробітництва і Приватбанком була виставлена на продаж. Але сталося це лише восени минулого року, коли ліквідацією зайнявся Нацбанк.

Проте навіть обгризена філіальна мережа залишалася величезною, і було прийняте рішення про передачу її в оренду. Називалася ця мережа «цілісним майновим комплексом», хоча таким де-факто вже не була: з наявних на початку ліквідаційної процедури 520 банківських і 359 допоміжних споруд, розташованих у різних регіонах країни, в оренду запропонували 472 регіональні відділення. До списку цілісного комплексу не потрапили обласні дирекції в Києві, Одесі, Донецьку, Луганську. Дотепер незрозуміло, чим керувався Приватбанк (як переможець тендера він уклав договір оренди приміщень банку «Україна» на 12 місяців 25 лютого 2002 року), вганяючи себе у витрати на суму 3,69 млн. грн. щомісяця або, з урахуванням відбудовних робіт, до 80 млн. за рік. Гроші чималі навіть для одного з найбільших українських банків. Але, витратившись на ремонт і відновлення комунікацій (витрати на які, до речі, за договором повинен був компенсувати ліквідатор), орендар так і не зміг в’їхати в понад 70 приміщень через їхній аварійний стан або через «зайнятість» іншими банками.

В основну кількість приміщень орендар потрапив лише в квітні-травні 2002 року, а в окремих регіонах, за нашими даними, — лише в листопаді минулого року.

Вранці мажу бутерброд — зразу ж думка: як народ?

З освоєних приміщень Приватбанк змушений був ретируватися наприкінці лютого нинішнього року, оскільки парламент, героїчно відстоюючи «народне добро», заборонив Нацбанку продовжити договір оренди. Хоча в Приватбанку стверджують, що за оренду розраховувалися своєчасно...

Економічну думку ХХІ століття повинна зацікавити логіка української законодавчої влади. Банку надали в оренду величезну кількість регіональних відділень. Банк-орендар в’їхав і приступив до роботи: кредитування, залучення вкладів, емісії пластикових карток. Але пропрацював фактично менше року, виявився заручником емоційного рішення Верховної Ради. Оренду не продовжили, всю діяльність потрібно згортати.

Банк — не магазин. Він не може закрити касу, перевезти товар на склад і крапка. Як надалі обслуговувати «нових» клієнтів старої мережі банку «Україна» у глибинці? Виїзними бригадами?

Крім цього, до повної передачі орендованих приміщень ліквідатору потрібно буде вкладати чималі гроші в охорону цієї власності. Це, як видно, не особливо цікавить депутатів і урядових чиновників.

«Я дякую, ми ухвалили постанову, якою заборонили продовжувати термін передачі майна до законодавчого врегулювання, поки ми з вами не визначимо, що з цим півмільярдом робити.

Ясно, що ліквідатор не в змозі утримувати такий майновий комплекс. Легко можна передбачити, що відразу почнуться розкрадання і розтаскування цього майна...»

З виступу з парламентської трибуни голови тимчасової слідчої комісії ВР із з’ясовування причин банкрутства банку «Україна» Віктора КОРОЛЯ

21 лютого 2003 року

Одні, розмірковуючи над тим, як повернути гроші народу (читай — платникам податків і виборцям), перекрили одне з постійних джерел надходжень на ці цілі і фактично звільнили співробітників банку, які працювали у знову відкритих відділеннях. А інші пропонують на базі цих приміщень облаштувати суди, іпотечний банк, розмістити місцеві адміністрації — фактично здійснивши націоналізацію приватної власності.

Насправді як першу, так і другу ініціативу можна поставити під сумнів винятково з точки зору дотримання чинного законодавства. Річ у тому, що постанова парламенту від 20 лютого ц.р., якою НБУ було заборонено продовжити оренду, суперечить Закону України «Про Національний банк». Стаття 53 цього закону забороняє втручання органів як виконавчої, так і законодавчої влади у виконання функцій ради або Правління Нацбанку (як видно, і при здійсненні ліквідаційної процедури. — Авт.). До того ж Закон України «Про банки і банківську діяльність» надав центральному банку виключне право вирішувати питання реалізації майна банку-банкрута.

Породжений же полум’яними борцями за успішну ліквідацію банку «Україна» законопроект «Про внесення змін до Закону України «Про врегулювання заборгованості по вкладах фізичних осіб — вкладників та інших кредиторів Акціонерного комерційного агропромислового банку «Україна», яким пропонується «взяти і передати» нерухоме майно збанкрутілого банку Кабміну «для використання як цілісного майнового комплексу фінансового напряму», досить точно охарактеризував нинішній глава НБУ. Коментуючи таку ініціативу, Сергій Тігіпко рекомендував реалізовувати майно збанкрутілого агропромбанку за допомогою проведення тендера, а не простої передачі його якійсь урядовій структурі. В іншому разі, за словами Тігіпка, можна очікувати судових рішень, що все одно не дозволять це зробити. Справді, якщо майно приватного банку передається без компенсації у власність держави, це найсправжнісінька конфіскація. «За наявності відсутності» бойових дій на території України це є порушенням Конституції, що, як відомо, гарантує право власності.

«Або необхідно здійснювати до кінця процедуру банкрутства і продавати ці приміщення. Це може бути оптовий продаж, це може бути і вроздріб. Фахівці кажуть, що вроздріб можна одержати більше грошей від продажу, і гроші пускати на погашення заборгованості банку «Україна» перед своїми кредиторами. Або можливий варіант передачі, але передачі (у власність уряду) розумної, що не була б фактичною націоналізацією цього майна. Розумно було б збільшити дохідну частину бюджету на якусь суму, дати можливість Кабінету міністрів придбати ці приміщення і забрати їх собі на баланс. А Національний банк міг би цю суму, яку він не враховував у дохідній частині, швидко перерахувати Кабміну, щоб не було розриву в бюджеті. Тоді ніхто з кредиторів банку «Україна» не зміг би це рішення оскаржити. В іншому разі, я вважаю, це буде дуже легко зробити в судовому порядку»

З коментарів голови Національного банку України Сергія ТІГІПКА журналістам.

26 лютого 2003 року

Замість P.S.

Пошуки винних у раптовій смерті банку «Україна» цілком можуть затягтися на невизначений час. Особливо якщо врахувати вельми значний (з політичної точки зору) список вже озвучених кандидатур на роль «винуватців того, що сталося». Правда, їхня доля буде визначена ще не швидко, а от невтішні перспективи цілком реальних «постраждалих» більш або менш вимальовуються. Якщо ситуацію найближчим часом не буде взято під контроль, то сподівання кредиторів банку другої і третьої черги одержати назад свої гроші розвіються, як дим.

Завершення процедури банкрутства банку «Україна» заплановано на літо 2004 року. З чим прийдуть до цієї дати парламентарії і ліквідатор? Чи вдасться повернути кредиторам банку «Україна» те, що їм належить? Питань залишається більше, ніж відповідей. Або ініціатив, пов’язаних «прилаштовуванням» майна збанкрутілого банку. Проте часу для маневру ще достатньо. Хотілося б вірити, що при вирішенні долі банку «Україна» найдостойнішим представникам країни все ж вдасться уникнути принципу «так не дістанься ж ти нікому».

Довідка

За даними ліквідатора банку «Україна», борг перед кредиторами першої черги практично погашений. Через банк «Аваль» свої вклади одержали 46,2 тис. фізичних осіб (98,1%) на загальну суму 181 млн. 527 тис. грн. Серед першочергових — юридичних осіб вклади одержали всі 100%. Через установи Приватбанку 543 вкладникам було виплачено 6 млн. 916 тис. грн.

Сума заборгованості банку «Україна» перед кредиторами другої черги становить 515,6 млн. грн.

До кредиторів другої черги належать НБУ, якому банк заборгував 502 млн. грн., і 316 фізосіб-вкладників, чиї вклади перевищують 50 тис. грн.

Заборгованість банку перед кредиторами третьої черги досягає 919,5 млн. грн. До складу кредиторів третьої черги входять 57,5 тис. юросіб і акціонери банку.

Обсяг сформованої на цей час ліквідаційної маси не розголошується.