Скромні прогнози — не привід для оптимізму. Такого швидкого зростання єврозона не знала від дня свого створення

Відповідно до даних європейського статистичного агентства Eurostat, опублікованих у середині серпня, сукупний ВВП 12 економік зони євро в другому кварталі 2006 року зріс на 2,4% порівняно з торішнім рівнем. Тоді як попередні прогнози становили 2%. Ті самі тенденції спостерігалися й у першому кварталі. Це дало підстави аналітикам зробити висновок: економіка єврозони нині демонструє найвищі темпи зростання за всі роки свого існування. Уперше за сім років 12 європейських країн, разом узятих, випередили за цим показником США, Японію, а також Великобританію, яка залишається вірною своєму фунту стерлінгів.

Проте в такій галузі, як економічна статистика, ніколи не буде зайвою обережність. Тим паче коли йдеться про статистику європейську, поправки в якій, на відміну від американської, завжди робилися в бік підвищення. Очевидно, саме тому переважна більшість експертів різних аналітичних центрів (від інвестиційних банків до провідних бізнес-видань) дотримуються думки, що не слід плекати занадто великих надій у зв’язку з нинішньою економічною динамікою.

Звісно, багатьом оптимістам хотілося б вірити: єврозона врешті-решт подолала всі терни і після багатьох невдач тривалого періоду становлення вибралася на рівну магістраль, де можна безперешкодно нарощувати швидкість. Але в тім-то й річ, що для перемоги не лише потрібна хороша траса (у нашому випадку — сприятливі зовнішньоекономічні чинники), а й сам транспортний засіб (економіка єврозони) має бути в справному стані. А проблеми є як із першою, так і з другою складовою успіху.

Розпочнемо з «транспортного засобу», тобто з економіки. Не секрет, що нинішнє зростання викликане переважно збільшенням інвестицій і відродженням споживчого попиту, а не експортом. Тому, на думку британського журналу The Economist, не слід очікувати, що високі темпи зростання, які спостерігалися в Європі цього літа, збережуться до кінця року. Вони зумовлені лише серією короткострокових змін в економічних тенденціях, котрі, своєю чергою, ускладнюють ситуацію в європейських економіках.

У першому півріччі 2006-го економічне зростання більш-менш рівномірно розподілялося по всій території єврозони. Швидше за інших зростала економіка Литви (+8,6%), за нею йшла Швеція (+5%), позаду розташувалася Італія (+1,5%). Проте сукупний показник був досягнутий в основному за рахунок Німеччини (+2,4%) і Франції, цих двох головних «локомотивів».

Німецька економіка, найбільша в регіоні, останніми роками намагалася нарощувати мускули передусім за рахунок експорту, але в другому кварталі ц.р. зростання стимулювалося за рахунок внутрішнього споживання. По-перше, закінчилася 11-річна криза в будівельній індустрії (вона коштувала країні втрати в середньому 0,25% ВВП щороку), і після суворої зими інвестиції посунули в будівництво. По-друге, добре діло для німецької економіки зробив чемпіонат світу з футболу: різко збільшився попит на телевізори та спиртне. По-третє, отримано перші результати від проведеної новим урядом Німеччини реформи ринку праці. Безробіття в країні в першій половині ц.р. становило 10,6%, що на 1,3% менше порівняно з аналогічним періодом 2005-го.

Стосовно ж французької економіки, то вона в другому кварталі 2006 року зросла на 1,1%. Цей результат міністр економіки Тьєррі Бретон назвав «винятковим». Ще б пак, адже такий скромний показник став найкращим за останні 20 років! Попри те, що французьке статистичне бюро на 2006 рік прогнозує економічне зростання на рівні 1,9%, інвестиційний банк BNP Paribas вважає: під кінець року можливі навіть 2,5%.

Заслуга уряду Франції передусім у тому, що він стимулює зростання ВВП і вживає заходів зі скорочення безробіття. Цікаво, що футбольні пристрасті вплинули не лише на економіку країни—господарки світового чемпіонату, а й на її сусідку, населену не менш затятими вболівальниками. У другому кварталі 2006-го обсяг споживання у Франції зріс на 0,7% і насамперед тому, що французи масово купували нові телевізори, аби спостерігати за грою національної збірної. Як з’ясувалося, недаремно.

Однак, попри переможні реляції, основним гальмом для економічного зростання єврозони залишається давно знайома внутрішня проблема. Європейські уряди, особливо Франції, Італії, Німеччини, не бажають здійснювати сміливі структурні реформи. А либонь не секрет, що державні фінанси країн—членів єврозони мають потребу в «капітальному ремонті» та що окремими країнам, насамперед Італії й Німеччині, час зробити жорсткішими свої бюджетні витрати.

Але, зважаючи на все, найбільшою проблемою є вибір часу й методики здійснення цього «ремонту», особливо в Німеччині. Саме в той момент, коли в німецьких споживачів, котрі роками відчували тривогу через низьке зростання зарплат і можливу втрату роботи, урешті-решт зміцніла впевненість у рідній економіці, уряд раптом оголосив про рішення збільшити наступного року податок на додану вартість на 3%.

І ось уже з’явилася перша реакція — передвісниця майбутніх невдач. 22 серпня німецький економічний інститут ZEW у Манхеймі опублікував дані про несподівано різке погіршення так званого індексу довіри до економіки. Відповідно до цих даних, упевненість німецьких інвесторів знизилася в серпні до найнижчої за останні п’ять років позначки. Що, по суті, сигналізує про реальну можливість економічного спаду вже наступного року.

Певною загрозою для економічного зростання є розмір відсоткової ставки й інститут, котрий її визначає, — Європейський центральний банк. Останнім часом політика ЄЦБ, зазначають економісти, стає дедалі менш нейтральною. Існує небезпека того, що дані про тимчасове економічне зростання єврозони зміцнять поширену в ЄЦБ думку, що діючі відсоткові ставки (3%) занадто низькі. Банк уже почав підвищувати процентні ставки в грудні минулого року і, зважаючи на все, продовжить цей курс, принаймні до кінця року поточного. Наступне підвищення — на чверть відсотка — очікується в жовтні, а під кінець року ставка може досягти 3,5% річних. Після чого, за прогнозами, буде нетривала стабілізація. Єдине, чого побоюються аналітики, так це передчасного підвищення ставок.

Можна, звісно ж, запитати: якщо попит в економіці єврозони знижуватиметься, то чому ЄЦБ так прагне піднімати відсоткові ставки? А тому, пояснює The Economist, що причина тут лежить не стільки в попиті, скільки в пропозиції. Ніхто не знає напевно, як швидко може зростати економіка, не викликаючи при цьому помітного зростання інфляції. Але в ЄЦБ вважають: будь-які темпи щорічного зростання споживчих цін, що перевищують 2%, уже небезпечні.

Як уже зазначалося, гальмування економічного зростання багато в чому залежить і від зовнішніх чинників, тобто від стану «траси». Перший, найболючіший шок — нафта, вірніше, її дорожнеча — об’єктивно стримуватиме зростання споживчого попиту. Бо прогнозоване зростання цін на нафту автоматично спричинить підвищення вартості товарів і послуг, а це, своєю чергою, не зможе бути компенсоване адекватним збільшенням зарплат. За оцінками експертів, приріст споживчих витрат у 2006—2007 роках не перевищить 0,2% річних.

Другим зовнішнім чинником, здатним істотно вплинуть на економіку Європи, є уповільнення економічного зростання в США, де темпи в другому кварталі знизилися до 2,5% у розрахунку на рік. Це може призвести до зниження зростання споживання в цій країні. Природно, американські споживачі продемонструють не дуже сильне бажання купувати товари, вироблені в Європі.

Утім, єврозона загалом залежить від експорту набагато менше, ніж окремі країни, що входять до неї. Приміром, 43% німецького експорту, що йде до інших країн єврозони, розглядаються на рівні самої єврозони як внутрішній попит. Тому США як експортний ринок менш важливі для європейців, ніж можна було припустити, — на ту саму Великобританію припадає набагато більше європейського експорту, як, утім, і на інші країни ЄС, разом узяті. А ось коли йдеться про недавнє збільшення експорту, що справді має значення для економічної динаміки, то всі погляди відразу ж фокусуються на Китаї, на котрий уже нині припадає постійно зростаюча частка приросту європейських продажів. Проте Америку, яка «сповільнюється», не брати до уваги також було б неправильно.