Системні боржники

Фонд держмайна України збирається вчетверте виставити на продаж держпакет акцій «Львівської вугільної компанії» - найбільшого підприємства зі збагачення вугілля в Україні. Три попередні конкурси не відбулися: нікому не знадобився далеко не контрольний (37,57%) пакет у підприємстві, що значиться збитковим. Воно ще й хронічний боржник, причому не тільки перед приватними кредиторами, а й перед трудовим колективом, бюджетом, Пенсійним і соціальними фондами тощо.

Тим часом структури, які реально контролюють і управляють «Львівською вугільною», вже вдаються до активних дій, щоб ухилитися від виконання своїх боргових зобов’язань: змінили прописку, звертаються до судів, ініціюють «зручне» банкрутство. Благо, їм у цьому потурають правоохоронці, чиновники, судді. Ну а платити за їхніми рахунками, схоже, доведеться державі та платникам податків.

Довідка DT.UA

ВАТ «Львівська вугільна компанія» (ЛВК) було створено менше трьох років тому, в травні 2008-го, під час приватизації державного підприємства «Центральна збагачувальна фабрика «Червоноградська». За умовами угоди засновників, в управління ФДМУ відійшли 37,578% у статутному капіталі підприємства (305,61 млн. грн.). За пільговою підпискою повинні були реалізувати 0,35% акцій, а найбільший пакет (62,42%) дістався новому партнерові держави - ЗАТ «Львівсистеменерго» (ЛСЕ). Втім, партнерові не такому вже й новому - відповідно до підписаного з ФДМ ще 2000 року договору на 15 років, «Львівсистеменерго» було орендарем майнового комплексу ЦЗФ «Червоноградська».

Фонд держмайна ще з 2009 року безуспішно намагається продати держчастку ЛВК, що залишилася в його управлінні. Останній приватизаційний аукціон було оголошено наприкінці жовтня минулого року. Але охочих взяти у ньому участь вкотре не знайшлося, хоча стартову вартість пакета (80,4 млн. грн.) було знижено порівняно з початковою (113,8 млн. грн.) майже на третину.

Відсутність інтересу пояснюється кількома причинами. Одна з них - гнітючий фінансовий стан підприємства. «Обсяг реалізованої продукції за перше півріччя 2010 року становить 37,15 млн. грн., балансовий збиток - 68,91 млн. грн., дебіторська заборгованість - 114,24 млн. грн., кредиторська - 70,68 млн. грн., вартість активів підприємства - 329,81 млн. грн.», - повідомляв ФДМ.

Відповідно до умов конкурсу, потенційний інвестор має взяти на себе часткове погашення (в розмірі придбаних корпоративних прав) простроченої кредиторської заборгованості компанії перед бюджетом і Пенсійним фондом, державними цільовими фондами, заборгованості по заробітній платі. Ну й «на закуску» - виконати п’ятирічну програму технічного переоснащення та реконструкції виробництва, інвестувавши протягом 2010-2014 років не менш як 5 млн. грн.

У принципі, вимоги аж ніяк не надприродні - вони під силу практично будь-якому серйозному й цивілізованому інвестору, який міг би, за певного сприяння держави, без особливих проблем переламати ситуацію на підприємстві. Яке, попри його нинішній стан, залишається дуже привабливим інвестиційним об’єктом. Особливо з урахуванням нинішньої дорожнечі енергоресурсів на світових, та й на внутрішньому ринку.

Річ у тім, що ЦЗФ «Червоноградська», акт про здачу в експлуатацію майнового комплексу якої було підписано на початку 1980 року, - єдине профільне виробництво в Західній Україні. За радянських часів підприємство було найбільшим у Європі - його проектна продуктивність сягала 9,6 млн. тонн на рік, що передбачало охоплення збагачення всього вугілля, що видобувалося шахтами Львівсько-Волинського басейну.

Нині, звичайно, часи інші. Але ще 2009 року підприємство було здатне переробляти до 15 тис. тонн вугілля на добу (4,5 млн. тонн на рік). Для порівняння: продуктивність переважної більшості вуглезбагачувальних фабрик України становить від 1,5 до 3 млн. тонн на рік. Процесу збагачення (агломерації) підлягає понад 90% вугілля, що добувається в нашій країні.

Про реальну привабливість підприємства може свідчити і той немаленький прибуток, який після приватизації почало було показувати ВАТ «Львівська вугільна компанія». Так, у третьому кварталі 2008 року він досягнув 7 млн. грн. Проте вже через три місяці знизився в 122 рази - до 58 тис. грн. за підсумками року. При цьому криза начебто не дуже й ударила по ВАТ: як свідчить офіційний фінансовий звіт, чистий дохід підприємства за цей період зріс майже вдвічі (з 57 до 97 млн. грн.).

Важливо зазначити, що збагачувальні фабрики традиційно є одними з найбільш привабливих ланок у сфері вуглевидобутку. Якщо приватизація витратних і аварійно-небезпечних шахт - діло не дуже популярне, то з понад шести десятків збагачувальних фабрик держава нині контролює лише близько чверті. Як відомо, на вугіллі можна чудово заробляти, і не будучи власником шахт.

Для цього широко використовуються давальницькі та інші не особливо хитромудрі оптимізаційні схеми. У ЗАТ «Львівсистеменерго» ними теж не гребували. Ще наприкінці 2008 року в ЗМІ просочилася інформація про претензії з боку податкових органів до його посадових осіб - за фактами ухиляння від сплати податків і спроби незаконно відшкодувати ПДВ. Механізми традиційні - давальницькі схеми і фіктивний експорт (шкур великої рогатої худоби), через що до бюджету не надійшло 2 млн. грн.

Утім, як випливало з матеріалів, винуватців не знайшли й не покарали. «Чому? Напевно, тому, що львівські суди - найсправедливіші у світі», - констатувало одне із львівських видань. Справді, саме суди не дозволили притягти до відповідальності посадових осіб ЛСЕ: спочатку постанову про порушення кримінальної справи скасував Галицький районний суд м. Львова, потім апеляцію обласної прокуратури відхилив Апеляційний суд Львівської області.

Висувала претензії до посадових осіб «Львівсистеменерго» і Служба безпеки України. Причому двічі, з проміжком приблизно в рік. Навесні 2009-го і 2010-го обласне управління СБУ поширювало інформацію, що в результаті надання неправдивої інформації про фактичну частку коштів, внесених ЗАТ у статутний фонд «Львівської вугільної компанії», частку держави в ньому було штучно занижено на мільйони гривень.

Утім, власникам ВАТ багато чого сходило з рук, зокрема й мільйонні заборгованості по виплаті зарплат. Так, у серпні 2010 року борг у розмірі 2,8 млн. грн. було виплачено тільки під загрозою акцій протесту з боку працівників.

Підприємство опинилося в першій п’ятірці «лідерів» опублікованого днями (15 березня) «Екологічного рейтингу підприємств-забруднювачів Львівщини». «Діяльність фабрики «вилилася» у величезний терикон заввишки понад 50 метрів. Тут, за підрахунками самих працівників ЦЗФ, поховано близько 40 млн. тонн відходів, отриманих від збагачення вугілля», - так львівські ЗМІ описують місцеві «визначні пам’ятки». Екологічна ситуація навколо виробництва характеризується як катастрофічна і навіть стала предметом розгляду в Європейському суді, який зобов’язав Україну виплатити компенсації жителям сусідніх сіл на десятки тисяч євро.

Хто за всім цим стоїть? «Деякі ЗМІ пов’язують компанію-орендаря з колишнім міністром вугільної промисловості Віктором Тополовим. Водночас джерела ЕП стверджують про інтереси у цій компанії Олександра Францішка, який був заступником у Віктора Тополова в Мінвуглепромі», - писала «Економічна правда» у листопаді 2007 року.

За останніми доступними офіційними даними (на кінець вересня 2009-го), серед акціонерів ЛВК, крім держави (37,578%) і ТОВ «Бізнес консалтинговий центр» (16,66), значаться київські ЗАТ «Зінвест» (23) і ТОВ «Старт Капітал (22,75%). Що може свідчити про те, що пан Тополов або його довірені особи вже не мають стосунку до підприємства.

Серед постраждалих ризикують опинитися і кредитори компанії, серед яких як українські банки, так і підприємства Львівського регіону, зокрема комунальні. Одним із найбільших кредиторів на сьогодні є «Альфа-банк», який видав підприємству на початку 2008 року кредит на 30 млн. грн. Погасивши більшу частину кредиту (16 млн. грн.), ВАТ раптом вирішило не виконувати боргових зобов’язань. Мотив - «Львівська вугільна» передумала бути правонаступником «Львівсистеменерго».

Звернувшись до судових інстанцій, кредитор спочатку зумів захистити свої права - відповідне рішення (від 30 січня 2009 року) виніс Господарський суд Львівської області. Проте вже в червні 2009-го Львівський апеляційний господарський суд ухвалив протилежне рішення.

При цьому зачіпки, прийняті до відома охоронцями правосуддя, такі тонкі порівняно з ігнорованими «товстими обставинами», що вибірковість української Феміди здатна здивувати навіть бувалих циніків.

Правонаступність «Львівської вугільної» за кредитними зобов’язаннями було визнано недійсною, попри пряму норму ст. 17 Закону України «Про приватизацію державного майна», а також те, що про правонаступність свідчать її статут і спільне рішення ФДМ і ЗАТ «Львівсистеменерго» про створення ВАТ «Львівська вугільна компанія».

Суддів не збентежили ані норма закону, ані офіційні звернення ЛВК до своїх партнерів, що підтверджують правонаступність, ані перепідписання нею в цій якості договірних зобов’язань. Більш того, записи про наявність відповідних боргових зобов’язань у кількох передатних балансах компанії судом було визнано «помилками бухгалтерії».

Найближчим часом справу розглядатимуть у Вищому господарському суді України, який має розібратися в хитросплетіннях приватизації та правонаступності «Львівської вугільної компанії».

Під час розглядів позовів у львівських судах колишні орендарі з ЛСЕ теж не сидять склавши руки. За даними DT.UA, ЗАТ уже змінило місце реєстрації. Тепер воно значиться не в Червонограді Львівської області, а в м. Суми по вул. Петропавлівська, 64.

Причому компанія вже перебуває в стадії ліквідації. Тепер вона намагається через Господарський суд Сумської області ініціювати своє банкрутство (що накладає мораторій на виконання зобов’язань). Мабуть, місцевий госпсуд може виявитися ще більш прихильним до боржника, ніж львівський.

Зміна прописки з метою уникнути виконання фінансових зобов’язань - не новий метод в арсеналі несумлінних боржників. Та якщо раніше горе-підприємці, вдаючись до крайніх засобів, самі ж несли за це відповідальність, то в цьому разі відповідальним, як і недоодержувачем по їхніх зобов’язаннях ризикує опинитися держава.

Навіть у разі, якщо заборгованість по бюджетних і соціальних платежах, зарплатах і кредитних зобов’язаннях буде погашено не з бюджету напряму, а за рахунок нового інвестора, це однаково означатиме зниження приватизаційної вартості підприємства.

Ну а суб’єкти, що звикли паразитувати на потребах економіки і платників податків, знову залишаться і у виграші, і непокараними.