СИНІЙ ТУМАН, ФУМІГАЦІЙНИЙ ОБМАН

Почну з абеткових істин. Зерно — це те середовище, в якому паразитують різновиди бур’янів, спорових хвороб, кузьок. Інколи з хлібом споживаємо стерті на порошок ніжки, крильця і черевця останніх. Нам смакує, бо це — наше, рідне. Зрештою, «м’ясні» добавки компенсують нестачу амінокислот... Але коли пожирачів продовольчих запасів разом із зерном живцем транспортуємо за кордон, то там від одного лише вигляду вусатих і сороконогих непритомніють: загроза фітосанітарній безпеці країни! Так само, як і ми ціпеніємо, уздрівши у закордонній партії лампочок рухливих павуків-тарантулів чи скорпіонів...

Щоб позбутися карантинних шкідників і хвороб рослин, країни вдаються до фумігації — знищують непроханих завсідників токсичним газом. Україна — не виняток. Є у нас відповідна служба, екіпіровані фумігаційні загони, навіть професійний гімн — «За туманом нічого не видно...» Річ у тім, що туман, з огляду на особливості хімічних реакцій, постійно супроводжує знезаражувальні роботи. Щоправда, у перекладі російською титульна партитура набуває чіткіших ознак: «Синий туман похож на обман...» А все через непрозорість операцій. Кажуть, якщо добряче придивитися, то у густій пелені можна помітити дві постаті. Бізнесмена і чиновника, котрі монополізували цей ринок. Аби розвіяти завісу, а з нею і сумніви, замало магізму Аллегрової з її «Я тучи разведу руками...»

Міністерство сільського господарства і продовольства 1991 року на базі союзних установ створило Головну державну інспекцію з карантину рослин з Центральною науково-дослідною карантинною лабораторією та Центральним фумігаційним загоном. Держкарантину підпорядковуються 14 прикордонних держінспекцій в областях, Криму, Києві та Севастополі, 13 державних обласних інспекцій з карантину рослин, 13 регіональних фумігаційних загонів, 14 зональних та обласних карантинних лабораторій, 221 районний та міжрайонний пункти з карантину рослин, 189 прикордонних карантинних пунктів при морських і річкових портах, пристанях, на залізничних станціях, в аеропортах, на аеродромах, підприємствах поштового зв’язку, автомобільних шляхах, автовокзалах, автостанціях, пунктах пропуску на державному кордоні. Задля чого так скрупульозно перелічую? Аби шановні читачі ні на йоту не засумнівалися у тому, що «персонам нон грата» протистоїть могутня національна сила, здатна вчасно виявити, локалізувати і ліквідувати їх. Не встигають «перебіжчики» пискнути, як сигнал тривоги піднімає 1,7 тис. штатних працівників системи Держкарантину плюс майже 250 «бійців» фумігаційних загонів. Якщо додати, що вони діють спільно зі Службою безпеки, Міністерством внутрішніх справ, державними комітетами — у справах охорони держкордону і митним, органами місцевого та регіонального самоврядування, то це — справжній вирок для небажаної флори і фауни.

Аграрні реформи підстьобнули фітосанітарну службу, бо зрослий експорт зерна змушував так чи інакше опановувати передову технологію знезараження вантажів, діяти у рамках міжнародних угод та конвенцій з карантину рослин. Але через фінансові та технологічні злидні, брак кадрів і досвіду інспекції із державними фумігаційними загонами не могли самостійно проковтнути той обсяг робіт, який зненацька звалився на них. Скориставшись безриб’ям, нішу заповнили кілька вітчизняних та іноземних комерційних структур, які й почали знезаражувати у портах експортні партії зерна. У трактуванні безсилого будь-що змінити Держкарантину така діяльність класифікувалася як «нелегальна» і за участю правоохоронних органів її було припинено. А що ж навзамін?

Держструктура ніяк не хотіла випускати з рук ласий шматок. Потрясаючи, мов цитатниками дацзибао, Законом «Про карантин рослин», державні фумігатори домоглися безперечної монополії на ринку знезараження підкарантинних вантажів. Центральний офіс наказом №51 від 28 серпня 1995 року зобов’язав Миколаївську, Одеську та Херсонську прикордонні державні інспекції, Маріупольський фумігаційний загін знезаражувати експортне зерно в морських портах України виключно силами державних фумігаційних загонів Держкарантину та оформляти фітосанітарні сертифікати на збіжжя, знезаражене тільки фахівцями зазначених служб. Але згадуваний закон, інші законодавчі акти не забороняли знезаражувати експортні вантажі іншим, крім фумігаційних загонів, суб’єктам господарювання. У документах йдеться про виключне право обласних інспекцій з карантину рослин організовувати «оздоровлення і знезараження підкарантинних матеріалів і об’єктів, транспортних засобів, що прибувають з-за кордону», тобто імпортного вантажу.

Отже, Держкарантин своїм наказом не допустив «чужих» укладати договори з експортерами зерна на його оздоровлення у морських портах, а відтак став на перешкоді реалізації їхніх послуг. Обділеними виявилися і трейдери: їх змусили стукати в одні двері — державні. Видана через місяць інструкція посилила монопольні претензії: згідно з нею, дія фумігаційних загонів поширювалася не лише на морські порти, а й на прикордонні пункти поза межами акваторій, зокрема залізничні станції. Попри те, що Україна — не член Міжнародної фумігаційної організації і виконані Держкарантином роботи не визнаються у міжнародних портах.

Спершу такі апетити нікого не стривожили. Нікого не обходили очевидні ознаки порушення чинного на той час антимонопольного законодавства, що проявилися у дискримінації суб’єктів господарювання органом державної влади шляхом встановлення обмежень на здійснення окремих видів діяльності. Безкарність підштовхнула до обсяжніших оборудок.

Замало захопити плацдарм — треба сил, щоби його утримувати. А таких, як уже мовилося, у Держкарантину вочевидь бракувало. Допомагати у «фумігації усієї країни» стала компанія «Пест Контрол Лтд» (зареєстрована в Ірландії, з центральним офісом — у Женеві (Швейцарії), з якою Центральний фумігаційний загін, не будучи юридичною особою, 17 грудня 1997 року уклав договір про співпрацю. Що ж звабило українську сторону? Держкарантин спекався найдокучливішої функції — відповідальності за весь фумігаційний цикл і, по суті, майже повністю делегував іноземній компанії уже захоплені монопольні права. Наші фахівці, як субпідрядники, виконують лише чорнову роботу — закладають небезпечну речовину (фумігант) у трюми, решта процесів — експозиція, дегазація та токсикологічний контроль на судні у порту розвантаження — то парафія ірландських швейцарців. Вони за власний кошт провадять, у разі необхідності, повторну фумігацію, супроводжують вантаж до кінцевого пункту призначення, оплачують страхові ризики і технологічні відстої суден. Наприклад, за час роботи на наших теренах «Пест Контрол Лтд» сплатив штрафів на суму більш як 600 тис. дол., — то річна зарплата Держкарантину.

Ще одна наживка, на яку клюнули в аграрному відомстві, — записана в договорі обіцянка ірландців розробити проект виробництва в Україні новітніх препаратів-фумігантів на базі вітчизняних підприємств і профінансувати його реалізацію. А також налагодити випуск фумігаційного устаткування, створити пенсійний фонд і фонд оздоровлення працівників фумігаційних загонів і ще чимало принад. Здавалося б, відтепер голова має боліти лиш у дятла. Ірландська компанія — дійсний член Міжнародної фумігаційної організації, британської асоціації «Пест Контрол», американської асоціації «Пест менеджмент», з міжнародним досвідом обробки зернових із 1995 року…

Минув рік. Із «Пест Контролем Лтд» уклали новий договір, у якому зобов’язання сторін були аналогічними, а от термін його дії — необмежений. По суті, іноземна компанія наймала працівників українських фумігаційних загонів, забезпечувала усім необхідним для першого етапу знезараження, і ті лізли у трюми закладати токсичні «таблетки». У всіх договорах на знезараження експортних партій зерна фігурував лише «Пест Контрол Лтд» як єдиний контрагент. Чомусь нікого з аграрних чиновників не зацікавило, що кошти за фумігацію українського зерна в українських портах адресуються із закордонних рахунків замовників цієї послуги — транснаціональних компаній-експортерів — на швейцарський рахунок «Пест Контрол Лтд». «Прокліпали» і в’їдливі в інших випадках податківці. Схема працює просто. Звертається зернотрейдер до карантинних інспекцій у Миколаївській, Херсонській, Одеській, Донецькій чи Запорізькій областях з проханням видати фітосанітарний сертифікат на експорт зерна, а чиновники пояснюють, що слід укласти з «Пест Контрол Лтд» договір на фумігацію вантажу, попереджаючи, що в разі відмови він автоматично потрапляє до «чорного» списку. Щоправда, й список невдоволених діями фумігаторів-диктаторів довшав.

Міністерство агропромислового комплексу, вчуваючи ніздрями озон — ознаку грози, у лютому 1999 року, задля годиться, провело внутрішній конкурс на участь у технологічному процесі знезараження зерна у портах спільно з Держкарантином та місцевими інспекціями. Саморобний тендер і справді виявився внутрішнім, бо про нього не знала більшість вітчизняних фумігаційних фірм. Тому-то серед щасливчиків опинилися три компанії, одна з яких тактовно відмовилася від участі у конкурсі, і переможцями у «гострій конкурентній боротьбі» вийшли вже знаний «Пест Контрол Лтд» (Ірландія) і СП ТОВ «Трансбалктермінал» (Україна). У «Трансбалктермінала» хоч і менше регалій, зате він оперує на одному з найбільших зернових терміналів України по перевантаженню зерна в Іллічівському порту. Рештою численних причалів, де здійснюється перевалка зерна, давно вже опікується «Пест Контрол Лтд».

Та навіть якби вітчизняні конкурсанти вишиковувалися в черги й ламали двері, прагнучи взяти участь у конкурсі, багатьом із них виявилися б не під силу додаткові вимоги, висунуті аграрним відомством. А саме: безплатне постачання фумігаційним загонам фумігантів та устаткування для проведення знезараження, засобів захисту і спецодягу, забезпечення вітчизняних виконавців робіт сучасними технологіями фумігації, засобами зв’язку, транспортом, оргтехнікою, витрати зі страхування та компенсація збитків у разі повторної фумігації вантажу в порту розвантаження, додаткової дегазації вантажу, понаднормативного простою суден. До всього, від претендента на перемогу у тендері вимагали в Україні заставного страхового внеску в валюті, нерухомості, обладнанні на суму 350 тис. дол. Отже, Мінагропром шляхом «тендеру» легалізував права «Пест Контрол Лтд», набуті ним за попередніми договорами, і ще раз натякнуло скаржникам: те, що дозволено Юпітеру, бикам — зась!

2001 року відносне затишшя у фумігаційних заводях знову було потривожене. Зрослі експортні зернові потоки спричинили затори у портах, з якими не справлялися фумігатори; почастішали претензії імпортерів до фітосанітарного стану збіжжя. Та найбільше скарг, які просочилися і в Кабінет міністрів, і в Антимонопольний комітет, стосувалися фінансового зрізу співпраці Держкарантину з «Пест Контрол Лтд». Експортери за фумігацію тонни зерна платять 1,25—1,30 дол., тоді як у США ця ж операція коштує 25 центів, Аргентині — 35, Європі — 30—60 центів. При цьому витрати на заробітну плату, техніку безпеки, соціальне страхування там значно більші, ніж в Україні. Навіть у Росії, де ринок фумігаційних послуг такий же каламутний, тарифи нижчі— 60—80 центів. Більше того, із 1,25—1,30 дол. «пестконтролівських» заробітків, лише 20 центів повертаються в Україну як плата нашим фумігаторам-чорноробам. Із зароблених 1999 року на нашому зерні 6 млн. дол. до бюджету «капнуло» аж 2 млн. гривень, у 2000-му — відповідно 3 млн. і 800 тис., майже стільки ж і в 2001 році. Оці кляті, зняті зі стелі, 1,25—1,30 дол. лягають на плечі зернотрейдерів, ті, у свою чергу, перекладають їх на шию хліборобів, зменшуючи на стільки ж ціну зерна. Монопольно високі розцінки породили ще один різновид бізнесу — контрабандну фумігацію. Вивертами-хитрощами деякі компанії домовляються з турецькими фумігаторами, і ті у чорноморських водах, прямо по ходу балкера, провадять знезараження — на 40 центів дешевше.

Цих деталей не знайшов у поданні Міністерства аграрної політики прем’єр-міністрові Анатолію Кінаху наприкінці 2001 року. Правда, були там інші цікавинки:

«Аналізуючи ситуацію, ми дійшли висновку, що даному питанню (фумігації. — В.Ч.) приділяється увага не стільки задля його кращої організації, скільки з бажанням певних осіб за допомогою Кабінету міністрів України домогтися реального впливу у портах України на ринок зерна. Такий висновок підтверджується ще й тим, що останнім часом на міністерство здійснюється тиск окремими високими посадовими особами та народними депутатами в усній формі. Від нас домагаються звільнити керівників карантинної служби України, пропонують «свої» кандидатури та комерційні структури для участі у карантинних заходах.

Звичайно, ці явища мають місце головним чином тому, що у справі фітосанітарного контролю дійсно є ще багато вузьких місць і недоліків. Міністерство здійснює заходи щодо виправлення становища. З метою дальшого покращення фумігаційної справи у 2002 році міністерство доручило Укрголовдержкарантину по завершенню маркетингового періоду весною 2002 року провести новий конкурс на участь партнерів у технологічному процесі знезараження експортних вантажів. Наше завдання — поставити справу так, щоб у 2003 році система карантину рослин здійснювала свої функції без сторонньої допомоги, як того вимагає чинне законодавство».

У цих цікавинках не обійшлося без лукавинок. Жодного конкурсу торік Держкарантин не проводив. І нового договору із «Пест Контрол Лтд» не укладав, а просто пролонгував ще на рік попередні домовленості. Тому навряд чи цього року національні фумігаційні загони діятимуть у сфері знезараження зерновантажів самостійно. Більше того, аграрне відомство вперто доводить: якщо покласти на державні фумігаційні загони весь цикл знезараження, це потребуватиме значних бюджетних витрат — 3—4 млн. гривень. Алогізм: чому для здійснення прибуткового в усьому світі виду діяльності — знезараження зерна в трюмах суден — МінАП потрібна державна підтримка, тоді як комерційні структури обходяться без неї?! Єдиним і незмінним у діяльності аграрних держструктур залишається категоричне ігнорування вітчизняних компаній, які не гірше ірландської знезаражують збіжжя, відмова їм у наданні фумігаційних послуг, оскільки ті, мовляв, прерогатива державних карантинних загонів.

Бачили б ви ці «операції»! Мені пощастило пробратися інкогніто на Одеський зерновий термінал, де саме завантажувався пшеницею пришвартований балкер. Прийнявши за свого, робітники розповіли про всі тонкощі фумігаційної «кухні».

— Трюм «панамакса» тоннажністю 50 тис. тонн поділений на п’ять-сім секторів заввишки 10 метрів. Через «рукав» зерно потрапляє у нутро, і ми повинні, за технологією, через кожен метр ставити «пістони» — таблетки фуміганта. Та хто ж дотримується цих правил? Коли трюми заповнені вщерть, спеціальною трубою вибірково «проколюємо» шар зерна і через отвір у ній кидаємо фосфід алюмінію чи цинку... Гаспидська робота! А то й узагалі розкидаємо «таблетки» по поверхні. «Зекономлені» препарати йдуть «наліво»: з руками й ногами їх відривають, бо ціна — демпінгова. У Бельгії кілограм фуміганта коштує 47 дол., а ми «штовхаємо» наполовину дешевше. Та найсмішніше відбувається третього-п’ятого дня, коли судно, аби скоротити стоянку на рейді у порту призначення, прямо по ходу відкриває люки трюмів для провітрювання. Чадні випари звідти так «заколисують» команду, що всі — від капітана до кока — блюють далі, чим бачать…

В Одесі цікавив ще один об’єкт — консультаційний центр з боротьби зі збудниками хвороб «Л.П.С.». Це одна з багатьох фірм, яким Держкарантин забороняє фумігувати збіжжя. Про професійний вишкіл її працівників свідчить хоча б той факт, що навести лоск на теплоході «Тарас Шевченко», на якому Леонід Кучма зустрічався з колегами — президентами країн СНД, довірили саме «Л.П.С.». Я вже не кажу про безплатні обробки резиденції мера, міськвиконкому, прокуратури, обласної санепідстанції, житлово-комунальних господарств... У вигляді шефської допомоги «гасили» спалах малярії у Саратському районі, аерозольним методом ефективно дезінфікували Білгород-Дністровський обласний протитуберкульозний диспансер... І жодного разу клієнти не скаржилися на якість робіт. Та чи така вже й альтруїстична ця одеська фірма, що діє у сфері дезинфектології із 1996 року, з філіями у Києві, Сімферополі, Херсоні, Полтаві, Білгород-Дністровському?

— Не криюся: на ринку фумігації зерна крутяться шалені гроші. Ша-ле-ні! Але чому зернова держава, маючи вітчизняні компанії, віддала його на відкуп чужинцям? — обурюється Сергій Криводонов, генеральний директор «Л.П.С.» — Нехай контролюючі функції залишаються за державою, а послуги виконують фірми, які мають на це право. На якій підставі «Л.П.С.» позбавили його? Згідно зі статтею 17 Закону України «Про карантин рослин», «професійною діяльністю в галузі карантину рослин можуть займатися громадяни України, які мають відповідно вищу або середню спеціальну освіту». У мене є дозвіл на використання отруйних речовин, а працівники фірми мають посвідчення про допуск до роботи з ними, три ліцензії... Що ще треба? Вважають нас пройдисвітами? Та в нас працює Віктор Михайлович Снітко, професор, академік, знаний у всьому світі, все життя займається безпекою знезараження вантажів. Десять років пропрацював на космічну медицину... Корифей! 1979 року він разом із Євгеном Андрійовичем Левченком розробив ноу-хау, за яке кожен одержав винагороду — 20 тис. рублів. Радянський Союз, продавши розробку, вторгував 20 млн. доларів. Скажу відверто: розцінки за фумігацію зерна завищені у кілька разів. На елеваторах, зерносховищах її взагалі не провадять, хоча звідти, як кажуть, і ноги ростуть. А ще точніше — з поля. Через бідність агроформування не застосовують засоби захисту рослин, тому зерно аж кишить жучками-павучками: у кілограмі — 350 грамів шкідників. А Всесвітня організація охорони здоров’я вважає його токсичним за наявності 15 жуків. Ми пропонуємо набагато дешевший спосіб: знезаражувати зерно в елеваторах, складських приміщеннях. Найдорожче — 1,70 гривні за тонну. А трюми перед завантаженням профумігованого збіжжя обробляти аерозолем — 18 копійок за кубометр. 1,88 гривні — це ж не 1,25—1,30 долара!

Одначе цих аргументів вперто не хочуть чути ні Міністерство аграрної політики, ні Держкарантин. Їх не дисциплінував навіть вердикт Антимонопольного комітету, який побачив у діях обох відомств антиконкурентну узгоджену політику, дискримінацію суб’єктів господарювання. Ще не сплативши штрафи (Головна державна інспекція з карантину рослин України — 25 тис. гривень, Одеська прикордонна держінспекція — 50 тис., Миколаївська — 30 тис., Херсонська — 25 тис., Маріупольський фумігаційний загін — 7 тис., компанія «Пест Контрол Лтд» — 133 тис. гривень), підрозділи Держкарантину з січня нинішнього року запровадили галузеві «новації». Обласні прикордонні державні інспекції своїми листами заборонили оформляти фітосанітарні сертифікати у портах відвантаження, вимагаючи на кожну експортну партію зерна надавати фітосанітарні вимоги країни-імпортера.

Наших карантинників можна зрозуміти: нажахані перевірками на «вошивість», міжнародними скандалами щодо чистоти українського зерна, вони тепер дмухають і на холодну воду Чорного моря. Але нинішня вимога — звичайнісінька забаганка, і позначиться вона передусім на реноме карантинної служби України. Тим більше, це рішення ґрунтується на відповідному пунктові «Правил фітосанітарного контролю на державному кордоні України», прийнятих ще 1996 року, коли експорт українського зерна був мізерний. Нам пропонують відкотитися на вихідні позиції?!

Генеральний директор Української зернової асоціації Володимир Клименко передбачає подальший розвиток подій у кількох площинах. І жоден із прогнозів не поліпшує іміджу України.

— Якщо нововведення не буде скасоване, — зауважує Клименко, — то світ підхопить тезу про неспроможність української карантинної служби належним чином забезпечувати необхідну якість зерна. Відповідно пригальмується відвантаження збіжжя, експортери зазнають істотних матеріальних збитків, погіршиться репутація компаній... Цілком очевидно, що отримати необхідні вимоги країни-імпортера набагато легше транснаціональним компаніям, які мають представництва в багатьох країнах. Тобто компанії з українським капіталом залишаться поза експортним коридором. Зрештою, існує досвід світового ринку. Особливості якоїсь країни-імпортера ще ніколи не були приводом для ускладнення режиму експорту в країні, що вивозить зерно. Приміром, американську пшеницю і сою через внутрішні специфічні вимоги не приймали Бразилія та Китай, але ніхто при цьому не нарікав на погану якість продукції. Це — проблема виключно контрагентів. Тому немає ніякої потреби отримувати фітосанітарні вимоги країни-імпортера на кожну партію зерна. Найпростіше й найефективніше —державним органам України звернутися до фітосанітарних служб країн-імпортерів за відповідною інформацією, забезпечити нею зернотрейдерів, аби ті послуговувалися відомостями для перевірки всіх вантажів усіх компаній. До того ж, така інформація не є секретною, роздобути її можна у міжнародних органах фітосанітарного контролю.

Майнула крамольна думка: навіщо взагалі при експорті вантажів провадити знезаражування, витрачатися, «спалювати» нейрони? Он у США експортний контроль звели до мінімуму, зате імпортний — надміру суворий. Правда, в Америці внутрішні вимоги до якості — не рівня нашим. Там рослинницьку продукцію від шкідників і болячок захищають ще на полі, кілька разів обробляючи посіви пестицидами. Зберігають у майже стерильних елеваторах... А в нас? Туманна заволока! Помітив її і Президент, доручивши розглянути питання про створення національної фумігаційної компанії. Леонід Данилович, у чиєму гітарному репертуарі є пісня «А я еду, а я еду за туманом...», достоту знає: за туманом можуть бути мрії. І реалії, далекі від взірцевого життя.