Шельф за дужками

П’ять із лишком років тому «Дзеркало тижня» опублікувало статтю «Чорноморнафтогаз - офшорне дно». У ній ішлося не про майбутні офшори з «британсько-латвійськими» бомжами-засновниками. Стаття була про морський видобуток вуглеводнів і пов’язані із цим проблеми.

Відтоді минуло багато часу. Автор свідомо не розбиратиметься, хто, кому й скільки заплатив за бурові набутки. Наразі констатуємо, що приблизно за 950 млн. дол. Україна придбала дві самопідйомні плавучі бурові установки (СПБУ) і частину нового допоміжного флоту… Це, безперечно, плюс - техніка в «Чорноморнафтогазі» не оновлювалася вже років двадцять. І зрозуміти ентузіазм людей у момент прибуття «Петра Годванця» неважко: з 3,5-тисячного колективу «Чорноморнафтогазу» фінансовими питаннями угоди володіють хіба що півдюжини співробітників.

Для абсолютної більшості надходження нової техніки - це свято, та й явне поліпшення умов праці. «Сиваш» - одну з двох наявних до цього плавучих установок - почали будувати в Астрахані ще 1975 року. Друга, «Таврида», побудована там само, - остання із закладених в СРСР.

Обидві вони дуже застаріли. Стосовно «Сиваша» в «Нафтогазі» тепер іде млява дискусія, що з нею робити: відремонтувати й заново запустити на невеликі глибини чи конвертувати у звичайну бурову платформу й поставити на одне з родовищ. Схоже, схиляються все-таки до другого варіанта. У документах «Чорноморнафтогазу» вказується, що наприкінці 2013 року установку виведуть з експлуатації «у зв’язку із вичерпанням технічного ресурсу». Її вже практично перестали оновлювати: у звіті за 2010 рік у графі «модернізація СПБУ «Сиваш» стоїть абсолютно знущальна сума - 12 тис. грн. Власне кажучи, інші вісім установок цієї серії, що залишилися на Каспії, ще до середини 1990-х списали на брухт. А в нас вона досі працює.

Другу СПБУ «Таврида» поки що збираються оновити. Чи надовго - запитання цікаве, адже свіжокуплені установки потребуватимуть значно вищих витрат на обслуговування, а фонди не гумові. Тож під шумок можуть спробувати списати й її.

Але головне не це. Питання в тому, чим збираються зайняти нову техніку - із фронтом робіт непросто. «Нафтогаз» оприлюднив плани буріння свердловин: передбачається, що до 2016 року їх буде 77. Це більше, ніж у «Чорноморнафтогазу» зараз (75 штук ). Однак графік проходки, після початкового ривка до 26 свердловин у 2014-му, передбачає спад до рівня поточного року - 16. Причому стартують аж ніяк не з нуля. Торік дві старі установки пробурили цілком пристойні 11 свердловин (сумарною глибиною 10,5 км), вийшовши на перше місце в регіоні.

Позиція НАК «Нафтогаз України» полягає в тому, що треба швидко наростити видобуток газу, тим самим посоромивши циніків. Наводиться прекрасний розрахунок, що, видобувши 1 млрд. кубометрів газу, установка (в масштабах країни) себе окупить - замінить таку саму кількість російського газу. Розрахунок досить спірний, бо морський видобуток має далеко не нульову вартість. Керівництво «Чорноморнафтогазу» оцінювало його у вісім разів дорожче за сухопутний, і ще позаторік компанія вважала, що «економічно обґрунтований рівень цін» становить 1072 грн. за тисячу кубометрів (136 дол.). Тепер, щоправда, цю цифру зменшили до 50 дол. Але це на наявному вже добре амортизованому устаткуванні. Якщо ж у собівартість включити амортизацію нової техніки, то цифри будуть зовсім іншими.

Закуплені установки передбачається відігнати на давно розвідані Одеське й Безіменне родовища на Чорноморському шельфі (видобуток нафти на Суботіному, що планувався раніше як пріоритетний, поки що відклали). Ці запаси збираються вводити в обіг уже років із п’ять. Спочатку перший газ очікувався 2007 року, але немає його й досі. Отуди й кинуть нову установку добувати «окупний» мільярд. Але навіть якщо прийняти вартість такого газу за нульову, то можна згадати торішні розрахунки для Кабміну. Згідно з ними видобуток газу за час життя родовища Безіменне прогнозується всього в 1,7 млрд. кубометрів. Інакше кажучи, це менше, ніж вартість двох установок. На Одеському родовищі запаси більші, але теж не фантастичні - 10,8 млрд. кубометрів. Щоправда, зараз у НАКу вважають за краще керуватися більш високою оцінкою - «до 22 млрд. кубометрів» в обох родовищах. Як кажуть, дай Боже.

Бентежить інше - ще наприкінці березня ставили мету вийти в 2015-му на рівень «понад два мільярди кубометрів». Це означало подвоєння морського видобутку. Але буквально у квітні цифра стрімко стрибнула вгору - до 3 млрд. Звідки візьметься ще мільярд премії, повідомляється у вкрай туманних термінах. І сумнівно, що ідея збільшити видобуток у півтора разу народилася в Сімферополі.

Передбачається, що в 2015 році видобуток з Одеського й Безіменного родовищ становитиме 1,03 млрд. кубометрів газу, решта має надійти з інших джерел. Це чотири вже наявні морські промисли, плюс тепер дообладнують із виходом на нові горизонти Штормове й Архангельське родовища на Чорноморському шельфі. Хоча зовсім недавно казали, що «дообладнання Архангельського й Голіцинського родовищ дасть змогу утримувати стабільний видобуток по «Чорноморнафтогазу» на рівні понад 1 млрд. кубометрів». Інакше кажучи, вони повинні були тільки компенсувати падіння видобутку на наявних промислах.

Сподівання на введення за три роки відразу п’яти нових родовищ - газових Північно-Керченського, Південно-Голіцинського, Шмідта і Штормового глибинного та нафтового Суботіного - слабке. Якщо освоять хоча б два-три з них, уже буде непогано. Як зазначалося вище, саме на 2015-й намічено спад уведення в експлуатацію нових свердловин…

Дуже хочеться помилитися, але, схоже, гасло «три мільярди через три роки» - це суто задля краси.

Те, що іще торік можливості Одеського й Безіменного родовищ «за повної облаштованості» теж оцінювалися в «близько 500 млн. кубометрів на рік», спишемо на хибне розуміння журналістами й експертами.

Власне, амбіційних програм уже ухвалювалося (й забувалося) стільки, що однією більше, однією менше - неважливо. Тим більше що в разі якщо вийдуть і на два мільярди - це буде великим успіхом. А там можна йти далі. До того ж при 2,4 млрд. кубометрів буде досягнуто повного забезпечення потреб Криму.

Цікаво, що в найближчих планах «Чорноморнафтогазу» знову з’явилися закупівлі нових бурових. Згідно з його річним звітом, на 2013 рік намічається купівля ще двох СПБУ для роботи на глибинах до 120 метрів із доведенням їх кількості до чотирьох. Відомо, що купуватимуть їх за тією ж ціною, що й попередні. У всякому разі глава «Нафтогазу» Є.Бакулін озвучив плани нарощування статутного фонду «Чорноморнафтогазу» до 16 млрд. грн. (нині - 0,38 млрд.). А отже, компанія отримає майже 2 млрд. дол., або ті ж таки 400 млн. дол. за бурову…

Є, правда, варіант, що замість цього куплять плавучу глибоководну бурову за ціною «від 600 млн. дол.». Вона реально дорожча, і ціни варіюються від 500 млн. до 1 мільярда. А починали з того, що в грудні 2010-го передбачалося: буде придбано «одну нову СПБУ й чотири технологічні судна - два судна-постачальники й два буксири». Це вже потім дібрали смаку.

Цього разу навіть обіцяють частину устаткування замовити й українським корабелам. А то вже занадто оригінально виглядає, коли координацією займається Ризький судноремонтний завод, який більше за катер рідко що будував. А країна, де виконують замовлення на будівництво глибоководного устаткування для Італії, за версією керівництва НАК, «не має технічної можливості виконувати роботи з монтажу глибоководної установки». Треба думати, в Туреччині їх часто монтують. Хоча «різання-зварювання» опор бурової за ціною 24 тис. дол. за тонну металу таки вражає. Знайомі суднобудівники просто випали в осад.

Про те, що з самого початку розглядалося питання взагалі побудувати СПБУ в Україні за 100 млн. дол. (приблизно аналогічну «Тавриді»), тепер уже не згадують.

Що зовсім весело: за офіційною версією, дві додаткові установки не додадуть кількості пробурених свердловин. Цікаво, де й для кого тоді вони збираються працювати? Автор розуміє, що в українських реаліях будь-який план - це просто аркушик паперу, за який (за нормального політичного прикриття) ніхто не несе ані найменшої відповідальності, в нас держава «любих друзів» або «зграї однодумців».

Але в березні нас знову потішили прогнозом. Держслужба геології та надр заявила, що Україна може збільшити видобуток газу з шельфу Чорного моря у вісім разів. Схожі цифри озвучували й у Сімферополі. Згідно з «Програмою розвитку-2020», річний видобуток декларується в обсязі
8,1 млрд. кубометрів газу, 1,9 млн. тонн нафти й конденсату. Цікаво, хоч один розробник у ці показники в накреслені терміни вірив?

Країні справді конче потрібен газ, а не ігри із зарисовкою гарних схем і цифр. Потрібна випереджальна геологорозвідка. При цьому кошти, які виділяються на геологорозвідку, традиційно не повертаються. У річних звітах «Чорноморнафтогазу» із гнітючою регулярністю останні п’ять років висить фраза: «Обсяг щорiчних видаткiв з державного бюджету України на геологiчне вивчення надр в акваторiї Чорного i Азовського морiв є вкрай недостатнiм i не дозволяє виконати затвердженi плани геологорозвiдувальних робiт Товариства та прискорити нарощування ресурсної бази вуглеводнiв. При щорiчних потребах близько 300 млн. грн. Товариство отримало…».

Так, востаннє воно отримало гроші в 2010-му - аж 2,8 млн. грн. Потім не давали взагалі. Напевно, вирішили, що вистачить з них і вишок, вантажопасажирських суден по 145 млн. грн. за штуку, вертольотів тощо…

Із таким ставленням держави до пошуку корисних копалин проблеми загалом прогнозовані. Проїдаються старі запаси. Гарні цифри у звітах про приріст запасів треба вміти ділити. Є нехитрий показник - підтверджуваність прогнозних запасів. Добре, якщо підтверджується половина. Накопичено й інший досвід: від початку геологорозвідки до облаштування родовища й отримання першого кубометра газу минає сім-вісім років.

Нині керівництво НАКу дуже ображається на критику, заявляючи: мовляв, а хто власне заважав тій-таки Тимошенко купити техніку дешево й прозоро. Важко не погодитися - розмов було більш ніж достатньо, а от діла... Те ж Одеське родовище «зависло» не через відсутність бурових (вони були). Не знайшлося грошей (аж ніяк не фантастичних) на будівництво 87 км трубопроводу для видачі газу в систему газопроводів. Зате ресурси на «газпромівський» газ регулярно знаходили.

Прикро, що назва «Чорноморнафтогаз» почала асоціюватися не з тяжкою працею людей за півтори сотні кілометрів від берега, в умовах штормового моря (зимове Чорне море - не курорт), а з купкою людей, які хоробро прокручують тендери на «дружні» фірми.

Колись про морський видобуток DT.UA писало, що «офшор в Україні звично вважають схемою мінімізації податків з участю іноземної компанії. Тим часом це поняття має ще одне значення. Його використовує єдина компанія в країні - «Чорноморнафтогаз» - це видобуток корисних копалин поза берегом». Сподіватимемося, що із часом усе так і буде. Працюють же якось румунські й турецькі «колеги по офшору» без такої кількості фірм-прокладок.

Загалом у світі або добувають газ, або прокручують гроші «на газі». Поєднати це виходить погано й рідко надовго.

Довідка DT.UA

ДАТ «Чорноморнафтогаз» веде видобуток на дев’яти родовищах, шість із них розташовані в морі - три в Азовському (Стрілецьке, Східно-Казантипське й Північно-Булганакське) і три в Чорному морі (Голіцинське, Штормове, Архангельське). Видобуток на Чорноморському шельфі - близько 0,75 млрд. кубометрів, до 0,3 млн. - на Азовському.

На балансі компанії перебувають 17 родовищ, з яких 11 газових, чотири газоконденсатні й два нафтові.

Сумарні запаси всіх родовищ нині становлять по природному газу - 58,56 млрд. кубометрів, по газовому конденсату - 1231 тис. тонн, по нафті - 2530 тис. тонн.