Шахтний метан: безпека чи… безпека?

Метан, що міститься у вугільних пластах, або шахтний метан, давно розглядали як альтернативу імпортному природному газу. Та наразі доводиться констатувати, що з цим ресурсом у нашій країні обійшлися, як ті хохли з анекдоту, — надкусити-то надкусили, але на цьому все й застопорилося.

Головна причина, котра гальмує розвиток видобутку й утилізації метану, за професором Преображенським із «Собачого серця», — у головах. Зацікавлені сторони ніяк не можуть визначитися, про що йдеться. Що ж таке «вилучення шахтного метану»? Дегазація вугільних пластів, тобто допоміжний виробничий процес у вугільній промисловості, чи самостійна сфера діяльності, метою якої є отримання цінного і дефіцитного в нашій країні енергоресурсу? Безпека праці шахтарів чи енергетична безпека країни? У даному разі від термінології та системи пріоритетів залежить усе — від застосовуваних технологій до розподілу відповідальності за цей напрям між державними відомствами.

Основним газоносним регіоном в Україні, природно, вважається Донбас, оскільки метан — незмінний супутник вугілля. Загальні запаси, через відсутність поки що точних даних геологорозвідки, оцінюються в досить широкому діапазоні — від 13 до 22 трлн. кубометрів. Газ цей зустрічається як у вигляді компактних скупчень (так званих лінз), так і здебільшого сорбованим вугільними пластами.

На сьогодні у світовій практиці існують три варіанти видобутку та використання шахтного метану. Перший із них — це попередня дегазація, тобто видобуток газу із допомогою буріння свердловин до початку добування вугілля, так званий coal bed methane. Концентрація метану в отриманому в такий спосіб газі сягає 90%. На деяких донецьких шахтах (опитані експерти назвали «Трудовську» та ім. Засядька), де цю технологію застосовують, видобутий газ використовують в основному як паливо для свого автотранспорту. Окрім того, за словами губернатора Донецької області Анатолія Близнюка, «Нафтогаз» отримав від влади регіону дозвіл на розробку такого родовища в районі Красного Лимана. Однак поки що цей спосіб видобутку газу широкого розповсюдження не набув, оскільки, по-перше, запаси придатного для вилучення з компактних скупчень метану становлять незначну частину (3—3,7 трлн. кубометрів), а по-друге, десорбція «розсіяного» у вугільних пластах газу — процес дорогий, складний і трудомісткий. Трудомісткий передусім у сенсі витрачених інтелектуальних зусиль, бо потребує скрупульозних розрахунків як економічної вигоди, так і технологічної складової.

Найпоширенішим у Донбасі залишається ще один метод, із якого в нашій країні і розпочався видобуток шахтного метану, — потокова дегазація в процесі гірничих робіт. Так отримують метаноповітряну суміш із концентрацією метану від 30 до 50%. Суміш ця придатна для використання в когенераційних установках, що підтверджено емпірично: перша установка, із помпою введена в дію за тодішнього президента Віктора Ющенка, давно працює на шахті ім. Засядька. Юхим Звягільський у коментарі «ДТ» пообіцяв найближчим часом запустити другий агрегат. Роботу над утилізацією метану через когенерацію розпочали й інші вугільні підприємства. «Такі ж установки працюють на двох шахтах шахтоуправління «Донбас». Над цим зараз працює шахта «Краснолиманська», «Красноармійська-Західна» будує свою когенераційну установку. Тож тут ми просунулися далеко», — повідомив в інтерв’ю одному з донецьких видань профільний заступник губернатора Донеччини Олександр Хохотва.

В українській практиці потокова дегазація має і свої негативні аспекти. Багато шахт, не маючи коштів (а може, й бажання) купувати і монтувати когенераційні установки, зупиняються на півдорозі — газ із пластів видобувають, але потім просто викидають в атмосферу. Саме в таких випадках головною метою дегазації оголошується безпека шахтарів... А тим часом Україна посідає «почесне» четверте місце у світі за обсягами викидів метану з вугільних родовищ. У процесі видобутку вугілля щороку виділяється 1,5—2 млрд. кубометрів метану, але використовується тільки близько 120 млн. Таким чином, у буквальному сенсі слова на вітер вилітає понад 5 млрд. грн.

У країнах, де видобуток шахтного метану почався ще в 80-х роках минулого століття, сьогодні працюють уже й на закритих шахтах. Чесно визнаємо, що в Україні це станеться ще нескоро, адже сьогодні із закритих шахт і воду відкачувати не завжди встигають, не те що газ.

Розвиток «метанової» галузі в Україні можна назвати певною мірою стихійним. Формувати цілісну державну політику щодо газових запасів вугільних родовищ почали відносно недавно. Сьогодні в Кабміні готуються розглянути цільову програму до 2014 року, підготовлену в Національному агентстві з питань ефективного використання екологічних ресурсів (НАЕР).

У цій програмі, текст якої має «ДТ», спеціалісти НАЕР висловлюють упевненість, що до зазначеного строку обсяги видобутку шахтного метану в Україні можна довести до 1 млрд. кубометрів на рік. При цьому у відомстві Миколи Пашкевича пропонують покласти в основу саме попередню дегазацію, а, по суті, промисловий видобуток газу високої концентрації, довівши обсяги видобутку до 740 млн. кубометрів на рік, а також все ж таки розпочати видобувати метан і в закритих шахтах.

Держпрограму явно складали в «малобюджетному» варіанті. За чотири роки на неї планується виділити 709,7 млн. грн. бюджетних коштів за загального обсягу фінансування понад 3,2 млрд. «Реалізація за рахунок коштів держбюджету пілотного проекту зі строком окупності 3,5—4 роки має засвідчити потенційним інвесторам привабливість України як майданчика для реалізації інвестпроектів із видобутку та використання метану вугільних родовищ», — так описує стратегію голова НАЕР у пояснювальній записці до проекту держпрограми.

Спочатку розвивати видобуток метану планується на базі діючих гірничо-геологічних районів. За розрахунками ДП «Донецькгеологія» та американської компанії Raven Ridge Resources Inc, найбільші запаси газу зосереджені у вугільних пластах Красноармійська, Донецька та Макіївки — усього більш як
430 млрд. кубометрів.

М.Пашкевич прогнозує, що за чотири роки метанові проекти допоможуть заощадити країні на імпорті енергоносіїв півмільярда доларів, а шкідливі викиди — скоротити на 13,8 млн. тонн в еквіваленті СО₂.

Поінформовані джерела повідомляють, що зазначена держпрограма вже зазнала змін: уряд вимагає, щоб тема метану була включена як розділ у загальну програму розвитку альтернативної енергетики, а не розглядалася окремо.

Про реалізацію широкомасштабних проектів видобутку метану як альтернативи природному газу поки говорити не варто. Так, генеральний директор промислово-інвестиційної компанії «Екометан» Володимир Камишан вважає, що повільний розвиток метанових проектів пов’язаний насамперед із їхньою дорожнечею. «Потрібна спеціальна техніка, якої в Україні не виробляють, аби адаптувати до умов Донбасу технології, що дають змогу видобувати значні обсяги метану. Практика показує, що без активної участі держави в початковій фазі метанових проектів справа не зрушить із місця. Лише за активної підтримки держави, наприклад, у США та Австралії проекти змогли набути таких масштабів, що їхню реалізацію підхопили приватні компанії і перетворили на успішний бізнес», — каже він.

Водночас експерт зазначив, що поки досвід участі держструктур був невдалим. «Чимало років розвитком проекту видобутку метану займався Мінвуглепром, однак розгорнути цей проект йому не вдалося, а тепер у цьому вже немає потреби, бо у віданні міністерства залишилося чотири-п’ять шахт, для яких видобуток метану за рахунок виконання попередньої дегазації залишається актуальним завданням. Багато разів про свої наміри розвивати проекти видобутку метану вугільних родовищ декларували в Мінпаливенерго», — говорить В.Камишан.

При цьому він вважає, що «заводіями» у метанових проектах мають бути все ж таки газові, а не вугільні компанії. «У США перші кроки в метанових проектах робили газовидобувні компанії. Цим шляхом ідуть наші сусіди в Російській Федерації. Але НАК «Нафтогаз України» — не настільки багата організація, як «Газпром», тому розпорошуватися на такі «дрібниці», як видобуток метану вугільних родовищ, навряд чи стане. Буде правильним, якщо розроблену НАЕР програму видобутку і використання метану вугільних родовищ, що нині перебуває в Кабінеті міністрів, розгляне уряд і візьме до виконання. На сьогодні це найкоротший і найоптимальніший шлях проходження початкового етапу», — резюмував експерт.

Про низький інтерес бізнесу до видобутку шахтного метану свідчать й офіційні особи. «Бізнес поки що в це до кінця не вірить. Тільки-но «піонери», котрі займаються пошуковими роботами, отримають результат, тоді відразу бізнес скаже: і мені це цікаво, і я готовий вкладати», — вважає донецький губернатор А.Близнюк. Щоб залучити бізнес, пропонували різні протекціоністські заходи. Ю.Звягільський, приміром, подав законопроект про купівлю електроенергії, виробленої когенераційними установками, за «зеленим тарифом», разом із геліоенергією та продукцією вітрових електростанцій.

Українські спеціалісти єдиний вихід поки що вбачають у тому, щоб знову випрошувати в європейців. На найближчій тематичній конференції міжнародного рівня донецькі вчені мають намір запропонувати створення єдиної «метанової» програми для України, Росії та Казахстану, а по гроші звернутися до ЄБРР. «Ми будемо просити, щоб європейський банк без будь-яких додаткових умов розглянув ці питання, адже це розв’язання і проблем безпеки наших шахтарів, і енергетичних проблем, причому не лише України, а й усієї Європи», — повідомив глава НДІ гірничої механіки ім. Федорова, академік НАН Борис Грядущий.

Поки що всі оцінки метанового потенціалу України приблизні, але оптимісти кажуть про те, що в ідеалі країна могла б забезпечувати себе газом власного видобутку щонайменше століття. Вилучити шахтний метан з-під землі — складно і важко, і рідна бюрократична система цю роботу ще більш ускладнює. Проте альтернатива ще сумніша — щороку 1 січня ворожити, в якому настрої прокинулися сьогодні Міллер, Путін і Медведєв...