СЕРГІЙ ТІГІПКО: «ОБРАЗ ГОЛОВНОГО БАНКІРА В НАРУКАВНИКАХ І В ОКУЛЯРАХ ІЗ ВЕЛИКИМИ ДІОПТРІЯМИ — ЦЕ ВЖЕ ПРОЙДЕНИЙ ЕТАП»

...Бій годинника в кабінеті, де проходило інтерв’ю «ДТ» із головою Національного банку України Сергієм Тігіпком, кожної чверті години наближав нас до нового 2004 року...

— Cергію Леонідовичу, я наперед перепрошую — можуть прозвучати не зовсім комфортні для вас запитання...

— Заради Бога, ви представляєте певне видання (із усмішкою)...

— 2003-й — перший і, сподіватимемося, не останній рік вашого перебування на посту головного банкіра. Як ви оцінюєте свою роботу, роботу Національного банку та банківської системи країни загалом?

— Роботу Національного банку та банківської системи України я оцінюю позитивно, і вдячний усім за таку ефективну командну роботу. Практично за всіма основними показниками є дуже велике зростання. Іноді настільки велике, що в декого це викликає запитання — а чи не занадто швидко? Візьмімо, приміром, такий показник, як зростання депозитів — більш як на 50 відсотків. Зростання обсягів кредитування фізичних осіб — у два з половиною рази. Зростання валютних резервів НБУ — понад 50 відсотків. При цьому маємо стабільну гривню, маємо збільшення ВВП на 7,7 відсотка за одинадцять місяців, яке ми супроводжували.

До плюсів я зарахував би зростання капіталізації банків — майже на 20 відсотків проти торішнього, збільшення з 10 до 19 кількості великих банків із валютою балансу понад 1 млрд. грн.

Тож основні показники більш-менш нормальні. Хоча є речі, які, на мій погляд, поки що не зовсім вдалися. І говорю про це абсолютно відверто. Можна було домогтися більшого зниження реальної ставки кредитування. За прогнозами Національного банку, вона могла б бути відсотка на півтора нижчою, якби ми так уривчасто не переводили рахунки місцевих бюджетів на казначейське обслуговування або, переводячи, подбали про те, щоб ці гроші повернути в економіку. І передусім у банківську систему.

На мій погляд, 6,6 відсотка за одинадцять місяців — це значне зростання цін. А наприкінці року інфляційні процеси традиційно посилюються, до того ж я бачу, що відбувається з рахунками Казначейства — якщо залишки скоротилися до 2,5 млрд. грн., то вивільнені 3 млрд. повинні десь «вистрілити». Тож підсумковий показник інфляції за рік буде близько 8 відсотків.

Для мене ці проблемні питання — поле майбутньої діяльності. Я оптимістично дивлюся в 2004-й, оскільки ми знайшли точки дотику між Асоціацією українських банків, самими банками та Нацбанком. Вдалося створити хорошу атмосферу, коли ми в НБУ, з одного боку, чутливо реагуємо на запити банківського сектора, а з іншого — намагаємося попередити реакцію банків на ті чи інші проблеми.

— Але при цьому не знайшли спільної мови з радою Національного банку України. Чи втратили її?

— Я не був би таким категоричним. Так, ми дуже жорстко обговорюємо ті чи ті питання. Але вважаю це нормальним. Так і має бути. Скажу відверто: я наполягаю, аби Анатолій Степанович Гальчинський продовжував очолювати раду Національного банку. Збоку, певне, може здатися, що він — не найзручніша людина для мене. Та якщо законодавець ухвалив рішення про створення ради, її структуру, то, мабуть, він волів забезпечити в такий спосіб додаткову страховку: ситуація «вась-вась», коли вдарили по руках, домовилися та й край, — неприйнятна. Необхідні різні думки, необхідні суперечки...

Ми повністю за те, щоб апарат у раді НБУ був професійним, щоб його працівники їздили у відрядження, збирали максимум інформації від наших фахівців. Але з іншого боку, коли рада банку починає переходити певні межі, я теж мушу сказати своє слово, оскільки відчуваю відповідальність...

— Що ви маєте на увазі — «починає переходити межі»?

— Приміром, я вважаю, що думка правління теж повинна бути дуже вагомою. Клацати перед радою підборами й говорити, що всі рішення буде виконано, — я не вважаю це нормальним. Це по-перше. А по-друге, ми уважно стежимо за тими проблемами, які повинна регулювати рада (грошово-кредитна політика й бюджет).

У грошово-кредитній політиці важливо, щоб не було якихось взаємовиключних рішень, є моменти, які треба щодня відпрацьовувати, щодня регулювати. Тож не думаю, що в нас із радою проблеми. Рада Нацбанку України — одна з найдійовіших із тих, які я бачив.

У грошово-кредитній політиці важливо, щоб не було якихось взаємовиключних рішень, є моменти, які треба щодня відпрацьовувати, щодня регулювати. Тож не думаю, що в нас із радою проблеми. Рада Нацбанку України — одна з найдійовіших із тих, які я бачив.

— Наскільки мені відомо, пан Гальчинський однозначно не збирається залишатися на посту голови ради. Напевно, змінити його рішення може тільки Президент. Ви говорили з Президентом із цього приводу?

— Не приховуватиму, зокрема й з Президентом говорив.

— Можливо, вас так лякають інші, ще менш зручні кандидатури на пост голови ради НБУ?

— Ні. Мене лякають менш компетентні люди. Незручності мене тут не бентежать. Я — прибічник ринкових змін, тож не хотів би, щоб сюди прийшов хтось з іншими поглядами.

— Сергію Леонідовичу, давайте поговоримо про такі болючі речі, як криза ліквідності банків у листопаді. Як ви вважаєте, що все-таки сталося? До цього призвели кон’юнктурно-сезонні чи все-таки структурні проблеми? І чому саме вам так не поталанило: сьогодні на підсумковій прес-конференції журналістам демонстрували динаміку ставок на міжбанку в минулому й нинішньому роках, то 2002-го показники поводилися дуже спокійно при плавному зниженні облікової ставки НБУ. А тепер раптом «сказилися» — стрибок до 100% річних за міжбанківськими кредитами.

— Таких цифр не було. Найбільші пропозиції були порядку 60 відсотків, але реальні ціни виявилися нижчими.

— Проте після того, що сталося, банківська система в четвертому кварталі серйозно погіршить свої показники, відповідно, скоротиться частка ВВП, що створюється в фінансовому секторі. Виходить горе від великих грошей...

— Ми ніколи не стикалися з ситуацією, коли таке значне економічне зростання відбувається протягом такого тривалого часу. Не стикалися з ознаками перегріву економіки.

— А в нас перегрів?

— Я спостерігав певні моменти, що свідчать про перегрів на міжбанківському ринку. Дуже насторожувала тенденція випереджаючого зростання кредитів, що видаються банками, порівняно зі зростанням депозитів фізичних та юридичних осіб. Тому те, що сталося, — це своєрідний холодний душ для банків. Даруйте, але пора збалансувати свій портфель, збалансувати пасиви з активами. І дуже добре, що тепер банки почали на це правильно реагувати.

Але причиною цього стали не тільки події всередині банківської системи. На мій погляд, якби не було такого вилучення на казначейські рахунки бюджетних грошей — реальних, найвигідніших, найдешевших, — то стрибків на міжбанку також не було б. Все-таки за дуже короткий час ми вилучили з обігу мінімум 4,5 млрд. грн. Оскільки це більше середньостатистичної ліквідності банківської системи, то й реакція була адекватною.

— А чи була адекватною реакція НБУ, Мінфіну та Казначейства? Адже проблеми наростали з початку осені...

— Адекватною можна вважати реакцію, якби вдалося уникнути зростання ставок на міжбанку. Вважаю, що можна було домовитися. І десять, надісланих Національним банком листів давали таку можливість...

— А до кого ви апелювали? Куди такі листи пишуть?

— Не будемо говорити, куди та як. Ми звертали увагу на ситуацію. Отже, погано звертали. Не слід перекладати на когось проблему, вона спільна. Думаю, що ми з Кабінетом міністром і конкретно з Казначейством спрацювали погано.

Вже коли виникла проблема, реакція Національного банку була ідеальною — через рефінансування, через наради з банкірами. Реакція Казначейства була теж досить оперативною.

— Та чи надовго? Чи прийнято такі зміни, які перешкодили б виникненню аналогічної ситуації, скажімо, за підсумками року?

— Ну, по-перше, вже пішла реакція з боку самих банків, ви ж самі говорили, що всередині банківської системи дещо вповільнилося зростання. А питання, що залишаються, ми можемо відпрацювати з Казначейством до кінця нинішнього року та протягом перших 15 днів нового, коли високої фінансової активності не передбачається і ситуація буде стабільною.

— Яким, на ваш погляд, має бути рішення?

— Воно має бути досить простим і зрозумілим. Є кошти на рахунках Казначейства; Казначейство повинно мати графік їх використання; усі «наднормативні» суми на його рахунках мають перебувати у вільному оперуванні Національного банку. Завдання — повернутися практично до єдиного емісійного центру. Є залишки на рахунках Казначейства — їх вилучає Національний банк, розміщає (можливо, з обопільним інтересом). Таким чином ситуація стане досить стабільною. Якщо ми вийдемо на таке рішення, система комерційних банків тільки виграє.

— Ви говорили про невідповідність структури активів і пасивів у банківській системі. Насправді, це лише одна з проблем, що стримує економічне зростання в країні. Гостро стоїть і питання капіталізації банків, яка в Україні залишається, певне, однією з найнижчих на пострадянському просторі (за винятком хіба що малих країн). І хоч які діаграми в НБУ складали б, темпи нарощування банківською системою її капіталу нині нижчі, ніж торік...

— Я змушений розчарувати тих, хто при бідному населенні й загалом слабкій економіці хоче бачити в Україні надпотужну банківську систему. Якщо ж говорити про міждержавний аспект, то наша ситуація нічим серйозно не відрізняється від інших. Є, звісно, особливості, пов’язані з рівнем довіри до системи, із кризами на кшталт тієї, що виникла навколо банку «Україна», але...

Ми повинні розуміти, що банки — це віддзеркалення реального стану економічного розвитку країни. Ясна річ, їхня капіталізація могла б нарощуватися й вищими темпами, але тоді банки менше кредитували б економіку. Бачачи підвищений попит на свої ресурси, банки, перейняті бажанням побільше заробити й бути ефективнішими, прагнуть займатися саме кредитуванням. Але тут уже повинен підключатися Національний банк. Позиція така: потрібно все робити вчасно, потрібно все робити системно, й вимоги стосовно додаткової капіталізації будуть із нашого боку завжди.

Багатьом банкам це не подобається, я їх розумію. Але тут першочергові завдання відрізняються: для комерційного банку — перш за все прибуток, для НБУ — передусім уникнення ризиків системних криз. І в цьому сенсі ми наполягатимемо на тому, щоб банки виконували вимоги до їхніх капіталів. Проте коли поглянути на проблему з точки зору не короткострокової чи середньострокової, а довгострокової перспективи, то мета у нас із банками спільна. Банки повинні самі дбати про свою капіталізацію. У цьому їхня перспектива.

У нас іще попереду розмова про цілі наступного року. Я хотів би, щоб вони були спільними — і для НБУ, і для банківської асоціації, і для самих банків. У царині капіталізації, вважаю, мета в нас одна — збалансований розвиток банківської системи. Так, безумовно хотілося б серйознішого впливу вітчизняних банків на економічне зростання. Але через два щаблі неможливо перестрибувати. Так можна і брюки порвати. І за цим треба стежити...

— Хотілося б обговорити й менш глобальні проблеми. У світлі листопадових подій на ринку дехто з банкірів скаржиться на, скажемо так, селективний підхід НБУ при розподілі рефінансування. Особливо їм не до душі спеціалізовані аукціони, на яких дешевий ресурс можуть одержати або великі банки, або банки, що кредитують аграріїв, тоді як решта фінустанов залишається за бортом. Надлишок ресурсів великі банки перепродують на міжбанку, але за вищими цінами, і в результаті ми одержуємо спотворення принципів здорової конкуренції — те, від чого всі керівники Нацбанку за всіх часів відхрещувалися... Що з цього приводу можна сказати?

— Власне, нема чого сказати. Цю проблему ми бачимо. Але чим її викликано? Не тим, що ми не допускаємо дрібні та середні банки до аукціонів, а тим, що їм бракує гарантій для участі в таких торгах. А великі банки, вважаю, справді зловживають: маючи достатню ліквідність, вони одержують рефінансування НБУ, а потім ці гроші перепродують на міжбанку. Не всі банки, звісно.

Але в даному випадку, коли йдеться про проблеми середніх і дрібних фінансових організацій... Даруйте, але час виходити на ринок цінних паперів, купувати облігації держмонополій. Створюйте собі інструменти, які у скрутну годину можуть вас виручити. Так, можливо, такі папери менш дохідні, та без них, коли вас прикрутить, гроші на ринку ви зумієте взяти тільки за набагато вищою ціною а отже, програєте через свій підхід.

По-моєму, у даному випадку це проблема не Національного банку. Це проблема гарантій, що їх повинні мати дрібні та середні банки. А всілякі заклики до більших — справа, мені здається, безперспективна. У них є гарантії, і вони заробляють гроші. Зрештою, нам це теж вигідно. Завдяки такому перерозподілу ліквідність системи вирівнюється й кінцевого результату ми досягаємо.

Так, виходить середня температура по лікарні, але вона є певним показником здоров’я. Чому? Та тому що на фінансуванні дрібних банків великі не просто заробляють гроші — вони ще й певною мірою ризикують. Беручи на себе ті ризики, на які не йде Національний банк. Тож таке заробляння грошей на міжбанку навряд чи слід вважати несправедливим.

— Однак середня температура по лікарні викликає критику й тоді, коли йдеться про середню ставку кредитування — нині, за вашими словами, вона на рівні 17,8%. Банкіри мені цілісіньку годину доводили, що коли депозити залучаються в середньому десь під 20%, то середня ставка кредитування повинна бути не нижче 25%. Звідси запитання: а навіщо давати ринку неправильний сигнал? Адже, приходячи в банк, фізособи та представники компаній вимагатимуть кредит не вище ніж під 17,8%, однак прокредитуватися на таких умовах зуміють хіба що сільгоспвиробник або інсайдер банку...

— У даному випадку я не думаю, що це неправильний сигнал. Ви говорите про депозити, але чомусь не згадуєте про інші складові пасивів. А капітал банку чому не враховується? А залишки на рахунках, а депозити юросіб, розміщені під більш низьку, ніж для фізичних осіб, ставку? Якщо все це підсумувати, з’ясуємо, що вартість ресурсів у банку набагато нижча 17 відсотків. В Ощадбанку, приміром, — приблизно 6—7 відсотків. Тому перш ніж формулювати якісь претензії, треба поглянути на проблему комплексно.

— Коли можна, одне гостре запитання: що для вас усе-таки важливіше — пост голови Національного банку чи пост лідера «Трудової України»? На понеділковій підсумковій прес-конференції мене трішки покоробило, коли посеред досить професійної розмови ви з легкістю перейшли до питання про перспективи голосування в парламенті у вівторок. Мені важко уявити, щоб пан Грінспен очолював в Америці політичну партію, а мсьє Тріше роздавав політичні прогнози. Як ваш подвійний статус узгоджується з усталеною в світі практикою, чи для України світові норми неприйнятні?

— Я постійно наголошую — і на словах, і в роботі, що я передусім — голова Національного банку. Крапка. Але перехідні економіки мають свої особливості, і з погляду світової практики ситуація справді не зовсім класична. Проте стосовно мене — чи доводилося вам чути, що я використовую свою посаду в якихось сторонніх цілях?

— Ні, не доводилося, проте розмова, по-моєму, не про це.

— Я розумію, про що ми говоримо. Я радію з того, що сьогодні немає жодного партійного впливу ні на роботу правління НБУ, ні на обласні відділення НБУ. Свою партійну роботу я цілком відокремив від роботи Національного банку. А те, що виникає часом вінегрет на прес-конференціях, — що ж, таке буває. Та коли ваші колеги після обговорення фінансових тем запитують про політику — я не можу не відповісти. Я не поділяю запитання на «вигідні» та «невигідні» і, сподіваюся, ви це знаєте.

З іншого боку, як лідер партії я можу ефективніше працювати з урядом і парламентом, домагатися ухвалення багатьох необхідних для банківської системи законів. І на цьому шляху за рік багато зроблено — ухвалено законодавчі акти про захист прав кредиторів, про іпотеку, про товарно-складські свідоцтва тощо.

— А взагалі, чи існують, на ваш погляд, у нашій країні механізми, що внеможливлюють використання посади голови НБУ в корисливо-бізнесових або в політичних цілях?

— Проти використання якихось посад у корисливих цілях, за великим рахунком, ліків немає — завжди знайдуться люди, котрі прагнуть працювати не на країну, а на свою кишеню. Гарантія тут лише одна — голосування у Верховній Раді, всебічне вивчення позитивних та негативних рис кожного конкретного кандидата. А стосовно політики... Усе змінять певні домовленості, що прийдуть в Україну після проведення політичної реформи. Тоді уряд і парламент будуть зацікавлені в максимальній незалежності Національного банку. Якщо це, ясна річ, будуть розумна більшість і розумний уряд. Оскільки залежний Нацбанк якщо й може дати якісь переваги, то лише в короткостроковій перспективі.

— Кажуть, гроші полюбляють тишу. Проте ви часто виступаєте на телебаченні, даєте інтерв’ю, берете активну участь у політичному житті. Це нормально?

— Стосовно інтерв’ю з банківських питань, вважаю, що їх із мого боку ще замало. Адже кожен грамотний, професійний коментар голови Національного банки підвищує довіру і до самої фінансової інституції, і до банківської системи загалом, і до гривні. Давати найрізноманітніші пояснення — просто обов’язок Національного банку, особливо на перехідному етапі економічного розвитку. Люди в банківських питаннях дуже багато чого не знають, тенденцій не розуміють. Просто ми ніколи цим не займалися, ніколи про це не говорили...

Якщо повернутися до західного досвіду, то там керівники центробанків постійно коментують різноманітні події. А образ головного банкіра в нарукавниках і в окулярах із великими діоптріями — це вже пройдений етап.

Тож є два підходи: той, про який говорите ви, і той, про який говорю я. Різниця лише в тому, що в другому випадку банкіри повинні бути готовими до серйозного коментаря їхньої політики з боку Кабінету міністрів, Верховної Ради. Вважаю, що нині це було б дуже корисно для нас усіх.

— Кількома словами: що ви вважаєте своїм досягненням за рік і який план на 2004-й? Чи є щось таке, про що ви можете сказати: «Я це зробив!»?

— По-перше, стабільна гривня. Я не можу назвати це досягненням — це просто нормальна, якісна робота Національного банку. Над чим працюватимемо? Будемо продовжувати те, що робили, — у галузі зміцнення банківської сфери, її прозорості. Дуже позитивно, що ми почали більше говорити про банківську систему. Про те, що без виданих кредитів було б неможливим економічне зростання, що збільшуються обсяги кредитування... Про це треба говорити й далі, не соромитися.

Після президентських виборів може значно зрости інтерес до інвестування в банківську систему. Ми повинні підготувати до цього як самі банки, так і всю країну. Це, на мій погляд, дуже важливо.

— Є щось таке, чого ви боїтеся?

— Сьогодні спостерігаються абсолютно нормальні тенденції. І щоб щось дійсно лякало... Я не відчуваю нічого такого. Ми повинні з усім впоратися.

Від редакції. У п’ятницю стало відомо, що кадрове питання в раді Національного банку України нарешті вирішено. Головою ради повторно обрано Анатолія Гальчинського. Заступником голови замість Петра Порошенка став Сергій Осика.