СЕРГІЙ ТАРУТА: «ЧАСИ «НАБІГОВОЇ ЕКОНОМІКИ» УЖЕ НЕ ПОВЕРНУТЬСЯ»

Корпорація «Індустріальна спілка Донбасу» останнім часом постійно на слуху. Вона бере активну участь у приватизаційних процесах як в Україні, так і за її межами. Природно, це викликає безліч запитань. На частину з них і відповів «Дзеркалу тижня» голова правління корпорації «Індустріальна спілка Донбасу» Сергій ТАРУТА.

— Сергію Олексійовичу, раніше ваша корпорація була мало схильна до реклами своєї діяльності, радше навпаки, зате тепер назва ІСД просто не сходить з екранів і газетних шпальт. Чим це викликано?

— Я не думаю, що раніше ми були такі вже закриті. Нас добре знали як у Донбасі, так і загалом в Україні. Інша річ, що ми завжди дотримувалися принципу, що головне не розмови про справи, а самі справи. А тепер ми просто вийшли на новий виток стратегічного розвитку як усередині країни, так і на міжнародному рівні. Ми стали першою українською компанією, що змогла претендувати на участь у приватизації в інших країнах.

— Але ж і раніше траплялося, коли хтось щось купував?

— Так, але, наскільки мені відомо, це робилося за офшорними схемами, тобто абсолютно непрозоро. Та й скуповувані українцями об’єкти годі було порівняти з підприємствами, на які виходимо ми, ні за обсягом, ні за значимістю. Ми перші, хто зміг чесно заявити: «Ось корпорація, ось наш оборот, ось наші активи, ми прозорі, ми готові працювати у вас». Раніше такого не було. Причому все це витримало дуже скрупульозну перевірку, зокрема й відповідних служб сусідніх держав.

— А в Україні? Нині багато говорять про конкурс із приватизації «Дніпровського металургійного комбінату імені Дзержинського», де ваша компанія вважається явним фаворитом.

— Справді, ми збираємося купити 99% акцій цього підприємства. Купити їх на відкритому конкурсі. Корпорація має план розвитку підприємства, знає, що треба зробити так, щоб ДМК працював і приносив користь не лише акціонерам і керуючій компанії, а й трудовому колективу, регіону, а також країні в цілому.

— Проте умови конкурсу ускладнюють доступ інших претендентів.

— Чому вимоги показати доходи, джерела походження капіталу і, нарешті, прибутковість розглядаються як елементи дискримінації? Це нормальна світова практика. Не має права бути власником містотворного підприємства нікому не відома офшорна компанія. Особливо тепер, коли після подій 11 вересня 2001 року в усьому світі різко підвищилися вимоги до прозорості капіталу. Це тим паче актуально для України, яка робить усе можливе, аби вийти з так званого «чорного списку» FATF.

І як людина, котра може порівняти умови приватизаційних конкурсів у нас і, скажімо, в Угорщині або Польщі, я можу однозначно сказати, що в Україні вони на порядок м’якші.

— Навряд чи всі з цим погодяться. Той-таки Приватбанк вважає умови конкурсу дискримінаційним для себе...

— Це сам Приватбанк так вважає?

— Принаймні так говорили керівники заводу імені Петровського, де він відіграє не останню роль, так говорить той-таки «Приват-Інтертрейдинг».

— Ви говорите про чиюсь роль. Власником яких саме підприємств є Приватбанк? Там, пам’ятається, суцільні кіпрські компанії. Чому сама вимога розкриття активів, показати нормальну рентабельність сприймається як загроза? Що за любов до темряви? Час «набігової економіки», коли на підприємства приходили, щоб покористуватися його активами, висмоктати їх, минув безповоротно і, гадаю, уже не повернеться. Стосовно конкуренції на конкурсі з приватизації ДМК, вона й так буде сильною.

— Ви прогнозуєте велике зростання ціни запропонованого на продаж пакета акцій?

— Загалом-то стартова ціна й так досить висока. Разом із початковими інвестиційними зобов’язаннями в 125 млн., причому це далеко не найновіший завод із сторічною історією і дуже зношеним устаткуванням. Я можу говорити про це цілком авторитетно з повним розумінням обстановки. Не таємниця, що саме наша корпорація нині займається збутом значної частки продукції цього заводу.

Водночас завод потребує інвестицій, причому на величезні суми. Йдеться про 300—400 мільйонів доларів, інакше існує реальний ризик, що підприємство взагалі припинить своє існування. Конкуренція на ринку металопродукції дуже жорстка, й аутсайдерів ніхто не чекатиме.

До речі, в умовах того ж таки польського й угорського конкурсів внесена сума зовсім не є визначальним критерієм. В Угорщині при приватизації заводу Dunaferr на цей критерій припадає лише 5 балів із 100, тоді як на збереження робочих місць — 30 балів, екологію — 19 балів й інвестиції — 25 балів. Такі самі умови в Польщі, на Huty Stali Czestochwa. Тобто уряди країн Східної Європи віддають пріоритет інвестиційній програмі та збереженню робочих місць. Це в нас за десять років звикли, що обіцянка інвестицій мало що означає, а там переконані, що держава зможе проконтролювати реальне виконання інвестиційних зобов’язань. А якщо комусь вартість пакета акцій здається заниженою, то можна залучити західних експертів, це дозволить уникнути спекуляцій про його занижену вартість.

— Але ж Президент України в середині місяця дав доручення Фонду держмайна про скасування економічно необгрунтованих умов конкурсу, які звужують кількість претендентів. Як ви це прокоментуєте?

— Думаю, що Президент абсолютно правий у тому, що не повинно бути позаекономічних умов для претендентів. Інша річ — що під цим розуміти.

— Очевидно, мається на увазі вимога про те, що претендент повинен домовитися з власниками половини кредиторської заборгованості ДМЗ.

— А хіба це не економічна вимога? Адже чудово відомо, що сторона, яка програла, негайно ініціює процес банкрутства підприємства, отже, замість інвестицій комбінат може одержати багаторічний судовий позов. Про наслідки я вже говорив. Від такого сценарію претендентів утримає лише те, що вони не одержать більшості голосів серед кредиторів. До речі, про кредиторську заборгованість: ще недавно вона перевищувала півтора мільйона гривень, тепер вона на триста мільйонів менша. Це відбулося як за рахунок судової розчистки дутої «кредиторки», так і її часткового погашення, тобто підприємство скорочує цю заборгованість.

Нам вдалося різко збільшити обсяги виробництва та його прибутковість, ніхто не може звинуватити ні підприємство, ні ІСД у штучному створенні кредиторської заборгованості й маніпулюванні приватизацією. У цьому відмінність ситуації від заводу імені Петровського, де за час управління однієї з груп вона мало того, що потроїлася, так ще й сконцентрувалася в одних руках.

— Стосовно «Петровки». Ви справді вважаєте, що вам удасться повернути Фонду 18% цього підприємства?

— Загалом-то акції повертатиме саме Фонд держмайна, але наші юристи, безумовно, нададуть йому підтримку. Тим паче що вони вважають шанси на повернення цього пакета цілком реальними. Я не юрист, але саму ситуацію, коли компанія бере в управління один пакет, а повертає інший, ініціювавши його «обгризання», важко назвати коректною поведінкою. Між іншим, ще недавно нинішні управляючі заводу імені Петровського мали чудову можливість купити держпакет акцій, що залишився, за номінальною вартістю. Чомусь вони цим не скористалися, можливо, гадали, що ціна ще впаде. Це красномовно свідчить про готовність відомої нам групи багато заплатити при приватизації. Я думаю, це неправильна оцінка, 60% акцій заводу коштуватимуть набагато дорожче, ніж той пакет, що пропонувався влітку.

— І все-таки, повертаючись до «Дзержинки», що ви збираєтеся робити? Ви говорите про інвестиції — де ви візьмете для цього кошти?

— По-перше, корпорація ІСД демонструє хороші фінансово-економічні показники нинішнього року, і значна частина коштів буде наша, власна. По-друге, у світі є гроші, які можна залучити. Ми вже вели попередні переговори про залучення кредитів із західними банками, і нам готові їх дати. Корпорація прагне стати цілком відкритою для інвесторів структурою, вийти на міжнародні ринки капіталів. Сьогодні банківський сектор готовий із нами працювати як за схемами позик, так і за випуском і розміщенням корпоративних облігацій.

Проте ресурси в цьому випадку дають тільки при підтвердженні українськими компаніями легальності походження доходів як джерела купівлі. Як правило, такі інвестиційні придбання не фінансуються західними банками більш як на половину вартості, решту доведеться залучати самим.

А останні п’ять-сім років на «Дзержинці» кошти виділялися практично тільки на підтримку виробництва. На технічне переозброєння їх майже не скеровували. Зате завод одержав унікальну можливість порівняти дії трьох управляючих — «Приват-Інтертрейдингу», Укрсиббанку, ну й партнерство з нами, і дійти певних висновків. Приміром, усім дуже запам’яталося, що після того, як «Приват-Інтертрейдинг» залишив завод, у мартенівських цехах відключили питну воду, яка надходила через коксохім, що належав їм, і люди протягом кількох тижнів ходили на роботу з баночками з водою. Такі речі важко забуваються.

— Ви вважаєте, що Укрсиббанк погано керував підприємством?

— Ні, я цього не говорив. Укрсиббанк помітно підняв виробництво. І все-таки вважаю, що з нашою участю завод почав працювати ще краще. Власне кажучи, сам Укрсиббанк і запросив нас для управління збутовою політикою підприємства.

— Тобто у вас зберігаються партнерські відносини?

— Так. А чому ні? Вони є великим акціонером Північного ГЗК, ми — великим споживачем котунів, вони потужна банківська структура, нам теж потрібне фінансування.

— Але те саме можна сказати і про Приватбанк. Чому ви не хочете працювати з ним?

— А ми досить довго й намагалися працювати. Якщо ви думаєте, що нам дуже подобається возити кокс із усієї України та Росії за наявності коксохімічного заводу, як то кажуть, за огорожею, то це не так. Але ще менше нам подобаються кількаразові зриви раніше досягнутих домовленостей щодо поставок сировини, того ж таки коксу, котунів. Причому домовленостей, узгоджених обома сторонами. Ми тоді навіть губернатора запросили. Було підписано пакетну угоду: усі побажання Приватбанку щодо обсягів і ціни ми виконали. Проте рівно через півтора місяця вони це все успішно провалили. У результаті нині ми купуємо кокс по 90 дол. при імпорті з Росії, як і платимо більше за імпортовану залізорудну сировину, а вони продають на експорт за цінами набагато нижчими. Так і живемо. Можливо, комусь це подобається. До речі, аналогічні проблеми були й в Укрсиббанку.

— Щодо Укрсиббанку: ви викупили в нього його частину «кредиторки»?

— Угоду вже завершено.

— Ще недавно оборот групи оцінювався в 10 млрд. грн.; торік — близько 7. Чим викликано такий спад?

— По-перше, ваша оцінка завищена. Ми поки що не наближаємося до цих показників. По-друге, тут ідеться не про спад, а про більш точний облік фінансових показників. Як ви знаєте, торік ми провели реструктуризацію бізнесу, вийшовши з акціонерного капіталу низки підприємств.

— Ви маєте на увазі СКМ?

— Ми більш чітко визначили, що кому належить.

— Тобто за «Азовсталь», Харцизький трубний відповідаєте вже не ви?

— Так, ми продали ці пакети. Причому ця передача відбулася цивілізовано, у гранично коректній формі. Поділ дозволив нам сконцентруватися на ключових проектах, передусім у металургійній галузі.

— Наскільки вам цікавий майбутній процес приватизації «Криворіжсталі»? Чи збираєтеся ви брати в ньому участь?

— Авжеж, такий продаж навряд чи когось залишить байдужим. Але в плани корпорації участь у ньому не входить.

— А вугільні шахти? Те ж таки «Павлоградвугілля»?

— Давайте не будемо забігати наперед, хоча в нас і наших партнерів є великий і позитивний досвід підйому економіки вугільних підприємств, узяти хоча б «Добропіллявугілля» або «Краснодонвугілля», де нам вдалося різко поліпшити ситуацію. Коли ми з нашими партнерами — АРС — туди прийшли, це було «вбите» підприємство, де «паслося» до півтисячі посередників і людям по кілька місяців не платили зарплату. Нині ці підприємства вже кілька років поспіль перевиконують плани за вугіллям. Очевидно, це теж про щось говорить.

Ми готові й будемо працювати прозоро і на «Дзержинці», і на шахтах. Інакше вже не можна, часи вже давно не ті. Хто це вчасно не зрозуміє, той програє.

— Розкажіть про те, як корпорація ІСД просувається в конкурсах із купівлі польського заводу Huta Stali Czestochowa й угорського Dunaferr?

— Сьогодні й у Польщі, й в Угорщині постійно працюють групи наших експертів. У Польщі ми вже значною мірою визначилися зі своєю пропозицією і ще наприкінці серпня направили уточнену пропозицію польському уряду. Вони її вивчають, і, думаю, у найближчому майбутньому в цьому конкурсі зросте динаміка, адже до його завершення залишається близько півтора місяця. Стосовно Угорщини, то для нас уже зараз ясно, що завод для нашої компанії цікавий і ми бачимо можливості його розвитку, виконуючи при цьому соціальні гарантії. Як запровадити в життя антикризові програми на підприємствах металургійного комплексу — фахівцям нашої компанії досвіду не позичати. Ефективному виконанню цих завдань сприятиме й наш альянс з авторитетним гравцем на світовому ринку сталі, який має розвинену торговельну інфраструктуру, потужне юридичне супроводження й довіру банків, — швейцарською компанією Duferco.

Співробітництво з ними допоможе нам також краще вирішувати питання експедирування, фрахту і, в кінцевому результаті, виконати стратегічне завдання консолідованого виходу на західні ринки й доступу до серйозних інвестицій, вкрай необхідних для відновлення наших підприємств.