Розвідка боєм. Уряд не наважився підвищувати ренту на нафтовидобуток. Проблеми галузі залишилися...

Минулого тижня бурхлива дискусія розгорнулася навколо планів нового уряду на чверть підвищити рентну плату на видобуток нафти. На нараді в Мінфіні 22 грудня розглядалася пропозиція про збільшення цього платежу з 1600 до 2000 грн. за тонну з урахуванням коригувального коефіцієнта і про внесення відповідних змін у дохідну частину держбюджету-2008.

У суботу були проведені «консультації з нафтовиками», в яких ця інформація викликала, м’яко кажучи, шок. У вівторок компанія «Укрнафта», яка видобуває 75% української нафти, провела прес-конференцію, спрогнозувавши, що в результаті скорочення нафтовидобутку держбюджет недорахується більш як 1,3 млрд. грн. Того ж дня Міністерство фінансів повідомило, що розмір ставок рентної плати за видобуток нафти, а також механізм її стягування і порядок розрахунку коригувального коефіцієнта в 2008 році залишаться незмінними.

Проте в «Укрнафті» не поспішають святкувати перемогу. Позиція компанії — держава має стимулювати вітчизняний нафтовидобуток шляхом запровадження пільг для «складних» родовищ, якими є більшість у нашій країні...

Рівень ставок рентної плати, який діє в 2007 році, у свою чергу, на 24,4% вищий, ніж у 2006-му. Сьогодні нафтовидобувачі сплачують до держбюджету 1090 грн., а з ураху­ванням коригувального коефіцієн­та — 1600 грн. за тонну нафти або газового конденсату, видобуту з глибин до 5000 м. У 2006 році рентна плата за видобуту нафту і газовий конденсат становила 876,17 грн. за тонну. Для порівняння: у 2001 році рентна плата дорівнювала... 17,3 грн. за тонну. Проте відтоді країною прокотилося чимало «демократичних виборів». І щоразу уряд бачив у рентній платі зручне джерело поповнення дохідної частини держбюджету з метою фінансування соціальних зобов’язань, які зростали від виборів до виборів.

Що характерно, жоден уряд, який приймав рішення про збільшення рентних платежів, не спромігся підвести під це хоч якесь економічне обгрунтування. Не кажучи вже про консультації з провідними нафтогазовидобувними підприємствами галузі.

На перший погляд, від останнього підвищення рентної плати дер­жава тільки виграла. Одна лише «Укрнафта» заплатила за три квартали поточного року до бюджетів усіх рівнів 3,9 млрд. грн. З них 2,7 млрд. грн. становлять саме рентні платежі за видобуток нафти і газового конденсату. Це на 48% вище, ніж за такий само період минулого року. У разі ж, якби пропозиція Мінфіну «вигоріла», «Укрнафті» довелося б у 2008-му додатково сплатити щонайменше 1,5 млрд. грн.

Однак якою ціною? Чистий прибуток ВАТ «Укрнафта» за ті самі три квартали скоротився порівняно з аналогічним періодом минулого року на 60%, до 758,2 млн. грн. Щоправда, на думку експертів, крім збільшення рентної плати, у цьому відіграв свою роль і інший чинник — державне регулювання ціни реалізації газу на економічно необгрунтованому рівні 318,78 грн. за тисячу кубометрів (порівняйте це з ціною закупівлі російського газу майже в 1000 грн. за той же обсяг).

За даними першого заступника голови правління з фінансово-економічних питань ВАТ «Укрнафта» Володимира Пустоварова, за дев’ять місяців 2007 року збитки «Укрнафти» від експлуатації нерентабельних родовищ становили 299,4 млн. грн., у т.ч. в нафтогазовидобувному управлінні (НГВУ) «Бориславнафтогаз» (Львівська обл.) — 63,6 млн. грн., НГВУ «Долинанафтогаз» і «Надвірна­нафтогаз» (обидва — Івано-Фран­ків­ська обл.) — відповідно 91,4 млн. і 144,3 млн. грн.

«Уникнути збитків можна тільки шляхом консервації родовищ з одночасним скороченням персоналу. Провівши весь комплекс заходів, ми одержимо падіння видобутку нафти до 700 тис. тонн на рік і газу до 300 млн. кубометрів, скорочення персоналу до 12 тис. осіб, з яких близько 9 тис. — співробітники підрозділів західноукраїнських НГВУ», — вважає пан Пустоваров. При цьому він додає, що «держава, унаслідок проведення цього плану заходів, недоодержить рентної плати за нафту — 1,155 млрд. грн., рентної плати за газ — 15 млн. грн., нарахувань на заробітну плату — 120,7 млн. грн., утримань із заробітної плати — 60,7 млн. грн.». Загальні втрати бюджету, за даними компанії, можуть становити 1,351 млн. грн.

У ще гіршому становищі опиняються невеличкі нафтовидобувні компанії, які розробляють родовища із виснаженими і важкодобуваними запасами (а таких в Україні більшість). До 2005 року видобувачі таких родовищ були взагалі звільнені від рентної плати. Сьогодні рентна плата позбавляє їх джерела коштів, необхідних для продовження життя свердловин. Наприклад, українсько-канадська компанія «Каштан-Петролеум», яка розробляє Леляківське родовище в Чернігівській області, планує одержати в 2007 році прибуток у 7 млн. грн., тоді як на капітальні ремонти і подолання обводненості свердловин (що сягає на цьо­му родовищі 92—99%) потрібно понад 6 млн. грн.

Українсько-американське СП «УкрКарпатОйл», яке володіє ліцензією на використання Битків-Бабченського родовища в Івано-Фран­ківській області (коефіцієнт добуваності нафти — усього 12%), за 11 місяців одержало 1,67 млн. грн. збитків. Причина — необхідність постійного інвестування в буріння нових свердловин і капітальний ремонт існуючих. Так, відповідно до затвердженого проекту розробки родовища, компанія має бурити нову свердловину. Вартість проекту — 21 млн. грн., термін окупності — 15 років за умови збереження діючої ставки рентної плати. Підвищення ренти призведе такі фірми до банкрутства.

Цікаво, але відповідно до підписаної коаліційної угоди між БЮТ і «НУ—НС» учасники Коаліції демократичних сил погодилися, що одним із завдань нового Кабінету міністрів України буде розробка і затвердження концепції стимулювання розвитку нафтогазового комплексу, яка міститиме визначення постійних і економічно обгрунтованих рентних платежів і тарифів на транспортування і продаж нафти і газу. Однак це на словах. Новий «коаліційний» міністр економіки Богдан Данилишин, наприклад, вважає, що нафтогазову галузь треба змушувати платити більше. «Якщо брати оцінку національного багатства України за 100%, то природну ресурсну частину можна оцінити в 54%. А рентні платежі в дохідній частині держбюджету в різні роки становили від 8 до 19%», —зазначив міністр, даючи, таким чином, зрозуміти, що «такий інструмент, як рента, не задіяний повною мірою в нашій державі» і що «рентна політика... може бути резервом для збільшення дохідної частини держбюджету». Такий підхід чиновників Мінекономіки, як стверджують експерти, не базується на якихось професійно розроблених економічних розрахунках і обгрунтуваннях.

«Мінфін хоче вирішити проблему наповнення бюджету за рахунок збільшення рентних платежів, а заглиблюватись у саму проблему галузі ніхто не хоче. Усе обчислюється навпаки — від рівня коштів, які необхідно мобілізувати в бюджет...» — говорить Володимир Пустоваров. На його думку, у 2007 році рівень рентних платежів уже є необгрунтовано завищеним, і прибуток ледь покриває обсяг коштів, необхідних тільки для підтримання видобутку вуглеводнів на рівні минулого року, а про збільшення обсягів їх видобутку взагалі не йдеться. На його думку, «засмучує і сама постановка питання, і рівень економічної грамотності чиновників... Стільки грошей мобілізувати з нафтовидобувної галузі просто не можна. Це буде найбільша дурість».

Сьогоднішня вартість тонни нафти — трохи більше 2913 грн. без ПДВ (результати листопадового аукціону). Від цієї ціни треба відняти собівартість видобутку — 890—900 грн. за тонну залежно від типу родовища. 1600 грн. іде на рентну плату. Із коштів, які залишилися в компанії, потрібно не лише заплатити решту податків і оплатити поточні витрати, а й інвестувати в розвиток: розвідку, будівництво нових потужностей тощо. Виходить, що держава, підвищивши ренту ще на 25%, забрала б усе.

До речі, за даними керівництва «Укрнафти», навіть у разі збереження існуючої рентної ставки Мінфін може ініціювати зміну коригувального коефіцієнта. Нині він становить 1,5063 (на це число множиться ставка 1090 грн. за тонну) і визначається як відношення ціни тонни нафти на останньому аукціоні звітного періоду до середньої ціни нафти за цей період. Мінфін пропонує взяти як базову листопадову ціну нафти, що призведе до збільшення платежів.

Для порівняння: відповідно до системи стягування рентної плати, яка діє в Росії та Європі, розмір цього збору становить 12—15% від ціни на нафту на провідних світових біржах, таких як London Petroleum Exchange або New York Mercantile Exchange. У результаті, якщо вітчизняні компанії інвестують у свій розвиток 15—25 грн. із тонни видобутої нафти, то західні компанії — до 300 дол. Неважко підрахувати, що, за європейськими стандартами, при нинішній ціні близько 630 дол. за тонну розмір рентної плати становив би майже 100 дол. (500 грн.) за тонну. Тобто на рівні українського значення 2005 року (щоправда, тоді і нафта була в півтора разу дешевша). Проте в цьому разі в нафтових компаній залишалося б більше коштів для інвестування в збільшення обсягів видобування вуглеводнів, і держава одержала б більше.

Здавалося б, світове зростання цін на нафту дає унікальні шанси для розвитку вітчизняних нафтовидобувних підприємств. А заодно — для зменшення залежності України від імпорту нафти та її похідних. Але це лише в тому разі, якщо збільшення рівня прибутку дасть нафтовикам можливість залучати нові технології, використовувати передові наукові розробки, збільшувати ефективність нафтовидобування, а також просто бурити нові сверд­ловини. Нафтовидобуток зацікавлений саме в цьому, а не в банальному проїданні прибутку. Однак податкова політика держави позбавляє його такого шансу.