РОЗПЛАТА БЛИЗЬКО?

Ініціатива Сергія Тігіпка в повному обсязі погасити борг України перед МВФ поки що не одержала однозначної підтримки ні в уряді, ні навіть у самому Нацбанку. Рада НБУ має намір найближчим часом розглянути це питання на своєму засіданні; її голова Анатолій Гальчинський навіть висловлював намір скористатися правом відстроченого вето. Але до п’ятниці остаточного рішення з цього питання не ухвалили, що свідчить про продовження нелегких переговорів.

Міністерство економіки нині готує подання прем’єр-міністрові, яке також, імовірно, міститиме обережні оцінки доцільності такого кроку. Попри запевнення самого голови Нацбанку в тому, буцімто ідею повністю розплатитися з МВФ «абсолютно підтримав» Президент України, підтримка ця, за даними «ДТ», полягає, радше, в тому, що Леонід Данилович не зарубав її на корені. Все це призвело до певної трансформації задуманого. Якщо спочатку Тігіпко заявляв про можливість погашення боргу перед МВФ до кінця року, то тепер ідеться про «виплату рівними частинами протягом 12 місяців, починаючи з листопада 2003 року». Що, як побачимо нижче, знімає низку питань, передусім стосовно різкого зменшення золотовалютних резервів.

Сама необхідність повертати борги, зокрема й МВФ, запитань не викликає. Цікаво, все-таки, чому це треба робити саме зараз, саме в повному обсязі (а не в обсязі, достатньому для повернення в рамки квоти України як члена Фонду) й у настільки форсованому режимі (таким, порівняно з існуючим графіком погашення та обслуговування, є навіть рік). Поспіх, як відомо, показаний лише в двох клінічних випадках — мануальній дезинсекції та діареї. Що ж підштовхнуло главу НБУ до прагнення настільки радикально позбутися зобов’язань перед МВФ?

Спочатку нагадаємо основні аргументи й контраргументи, які прозвучали у відкритих джерелах.

Аргументи «за»:

Перше. «Ціна питання» — економія на обслуговуванні боргу перед МВФ. За даними НБУ, ставка, за якою банк розміщає валютні резерви, — 0,9%, середня ставка, за якою обслуговуються позики МВФ, — 2,9%. Перевищення витрат на обслуговування над доходами від розміщення резервів до 2009 року (відповідно до діючого на сьогоднішній день графіка погашення заборгованості) становить 40 млн. дол. У разі погашення боргу протягом року ця економія трохи зменшиться. Її також варто порівняти з видатками на обслуговування держборгу країни в цілому (14,5 млрд. дол.) у бюджеті-03 — 2,25 млрд. дол. (зокрема виплати із зовнішнього боргу 1,53 млрд. дол.).

Під час обговорення на цьому тижні проблеми в комітеті ВР із питань банківської та фінансової діяльності цей аргумент було розширено. За словами Тігіпка, існує ризик списання коштів України в судовому порядку на користь тієї чи іншої компанії, що має претензії до Україні (як, приміром, мало не сталося торік у вересні, коли на рахунку в Deutsche Bank London за позовом норвезької компанії Norsk Hydro було заблоковано 13 млн. фунтів стерлінгів із коштів, призначених на погашення та обслуговування ОГЗП випуску 2000 року). Голова також відзначив, що кошти емвеефівських позик «неможливо використовувати для фінансування держбюджету». До цього важливого зауваження ще повернемося.Друге. Гроші треба віддавати сьогодні, у момент сприятливої кон’юнктури. Нині НБУ демонструє випереджаючі темпи зростання золотовалютних резервів. За планом, на кінець року вони мають становити 5,2 млрд. дол., тоді як на сьогодні вже є 6,9 млрд. (чисті міжнародні резерви — 5,04 млрд. дол.) При цьому в липні резерви зросли на 329 млн. дол., а в серпні — на 560 млн., а загалом з початку року — на 2,5 млрд. грн., або майже в півтора разу. Навіть якщо повернути борг МВФ, усе одно на кінець року план з резервів буде перевиконано. Проте якщо обчислювати обсяг резервів не в абсолютних цифрах, а в тижнях імпорту (сьогодні середньомісячний обсяг імпорту наближається до 2 млрд. дол.), то обсяг резервів у разі повернення опуститься нижче критичного рівня 13 тижнів (що його Україна подолала тільки нинішнього року). Правда, за прогнозами НБУ, цього рівня вдасться досягнути вже наступного року (прогнозовані середньомісячний імпорт — 2,2 млрд. дол., середньорічний обсяг резервів — 6,6 млрд. дол.). Якщо, звісно, темпи зростання резервів не виявляться нижчими, а імпорт — вищим, ніж прогнозується.Третє. Сергій Тігіпко не заперечує іміджової складової цього ходу. За його словами, повернення засвідчить, що Україна починає «вибиратися з проблем», поліпшить імідж держави, сприятиме залученню інвестицій. На думку низки експертів, відсутність заборгованості країни перед МВФ, можливо, підніме також її міжнародні кредитні рейтинги, а також котирування її цінних паперів. Проте зниження резервів до позначки нижче рівня тримісячного імпорту мало б ці рейтинги опустити. Яка з тенденцій переможе, ще невідомо.

Аргументи «проти»:

Перше. Попри безпрецедентне зростання, обсяг золотовалютних резервів недостатній для потреб економіки. Глава ради НБУ Анатолій Гальчинський наводив щодо цього такі цифри: валові валютні резерви на кінець 2002 року в Польщі становили 28,6 млрд. дол., у Чехії — 23,7 млрд. дол., в Угорщині — 10,3 млрд. дол., а в Росії на 1 серпня 2003 року — 64,3 млрд. дол. Більшість країн, які погасили заборгованість перед МВФ у повному обсязі (Казахстан, держави Балтії, Корея) або гасять випереджаючими темпами (Росія), роблять це при набагато більших резервах (у Кореї — півроку імпорту). До того ж у Росії і в Казахстані заяви про «розплату» з МВФ робилися після початку повернення коштів і не супроводжувалися такою бурхливою PR-компанією.

Друге. Зменшення валютних резервів НБУ як прямо, так і опосередковано знизить стабільність національної валюти. Зокрема існує ймовірність «спекулятивних атак», приміром, створення панічних настроїв серед власників ОГЗП або ажіотажного попиту на валюту, після чого почнеться розвиток подій за російським сценарієм 1998 року. Проте, на думку більшості вітчизняних фінансистів, сьогодні зв’язок між обсягом золотовалютного резерву та грошовою базою невеликий (правда, поточного року Нацбанк проводив емісію майже в таких самих темпах, як і покупку валюти); курсова стабільність визначається не монетарними показниками, а, швидше, ефективністю взаємодії НБУ та економічного блоку уряду.

Аргументи обережності:

Керівництво уряду поставилося до ідеї без ентузіазму (правда, і без відвертого неприйняття). Віктор Янукович: «Я не цілком упевнений, що таке рішення буде ухвалене». Микола Азаров: «Буду ще дуже довго думати».

МВФ також відреагував рівно. У заяві українського представництва Фонду, з одного боку, говориться, що «рішення про дострокове погашення боргу є прерогативою кожної країни—члена МВФ», а з іншого — «експерти МВФ чекають на продовження переговорів з урядом... під час яких також обговорюватиметься реальність і потенційні наслідки виконання вказаного графіка погашення». А також про те, що «необхідно... захистити резервну позицію України, яка поки що не набагато перевищує мінімальний рівень, визнаний у більшості країн, і на яку найближчим часом очікують значні платежі з погашення зовнішнього боргу, і не тільки перед МВФ».

Перший заступник держсекретаря Мінекономіки Ігор Шумило вважає, що рішення про дострокове повернення боргу має враховувати «десятки фінансово-економічних показників». На його думку, підрахунки Сергія Тігіпка грунтуються на оптимістичному сценарії, відповідно до якого, темпи зростання резервів не знизяться, а середньомісячний імпорт становитиме 2,2 млрд. дол. А слід було б прорахувати й більш несприятливі сценарії. Приміром, врахувати необхідність покриття резервами короткострокових вимог фінансового та банківського сектора. Крім того, наступного року Мінфін повинен виділити 1,6 млрд. дол. на обслуговування й повернення зовнішнього боргу, і частину цих коштів закуповуватимуть із тих-таки резервів. Якщо події розвиватимуться сприятливо, зростання резервів зможе забезпечити ці навантаження. А якщо несприятливо — це може призвести до тяжких наслідків: від зростання інших складових боргу до дестабілізації валюти. Проте, за словами Ігоря Шумила, повернення заборгованості МВФ — «сильний хід», і «хотілося б, щоб відповіді на поставлені урядом запитання послужили зміцненню аргументації Тігіпка».

Але чому цей «сильний хід» потрібно робити саме зараз? Стосовно цього є кілька припущень.

Перше. Нагадаємо події, що безпосередньо передували заяві головного банкіра. Передусім це так звана «ланцюгова реакція» перенесень світовими фінансовими інститутами термінів розгляду питань надання Україні фінансової допомоги. На початку серпня делегація, очолювана Сергієм Тігіпком, брала участь у переговорах із МВФ про участь України в програмі випереджаючого stand-by (близько 715 млн. дол., або 514,5 млн. SDR протягом 15 місяців, у міру необхідності). Результат виявився далеким від очікуваного: обговорення питання перенесли з 25 серпня на жовтень. Причина — невиконання Україною раніше узгоджених умов щодо ухвалення законів про реструктуризацію заборгованості держави з ПДВ (що передбачає конвертування цього боргу в ОВДП) і про скасування пільг щодо ПДВ.

Буквально через тиждень українське представництво Світового банку повідомило про перенесення з вересня на жовтень засідання ради директорів СБ, на якому мало розглядатися питання виділення Україні 250 млн. дол. у рамках ПСЗ-2. Причина — перенесення МВФ затвердження програми випереджаючого stand-by для нашої країни. А кошти ж Банку мали надійти в держбюджет, із виконанням якого під кінець року виникають деякі проблеми. Ось звідки, можливо, виникла фраза Тігіпка про те, що «кошти цих позик (МВФ. — В.К.) неможливо використовувати для фінансування держбюджету».

Таким чином, заява про погашення боргу перед МВФ має стати додатковою перевагою України під час розгляду питання про випереджаючий stand-by, проте кінцевим адресатом цієї інформації є, швидше, все-таки Світовий банк. Правда, Фонд, слід гадати, визнає позитивним симптомом не саму заяву, а хоча б початок погашення.

Друге. Попри твердження політиків, що законодавство про реструктуризацію заборгованості та скасування пільг щодо сплати податку на додану вартість неодмінно буде ухвалено, багато експертів із цього приводу мають певний сумнів. Нагадаємо, що, відповідно до звіту про виконання держбюджету-03 у першому півріччі, підготовленого Рахунковою палатою України, наповнення дохідної частини загального фонду Державного бюджету України за цей період досягнуто переважно за рахунок численних коригувань плану надходження доходів, залучення додаткових джерел фінансування, а також неповного відшкодування ПДВ. Тобто, неповернення ПДВ (сьогодні цей борг сягає 6 млрд. грн.), як і раніше, залишається одним із найдійовіших механізмів виконання держбюджету. А конвертування боргу перед експортерами в цінні папери призведе до того, що він із «глухого», тобто силоміць утримуваного податковою, перетвориться на такий, що обслуговується Мінфіном. Обслуговування це стане для бюджету аж ніяк не повітряною кулькою.

Тому виконання вимог МВФ у частині реформування ПДВ має досить багато противників. Можливо, погашення боргу перед Фондом буде запропоновано як замінник раніше узгоджених, але поки що нездійсненних умов про ПДВ. Ось тільки чи сприйме цю заміну Фонд?

І третє. Заява про повернення боргів МВФ має безумовний (і безпрограшний) PR-ефект. Хоч би як розвивалися події далі, Сергій Тігіпко ввійде в історію банкіром, що думає, як віддати борг МВФ, тоді як усі його попередники думали тільки про те, як узяти. Імідж банкіра виграє, навіть якщо уряд прийме з цього питання негативне рішення: «не дали...» А особисті дивіденди Сергієві Леонідовичу сьогодні потрібні. Як напередодні чергового (а сьогодні — фактично передвиборного) перетасування «топ-менеджменту держави», так і з урахуванням його далекосяжних політичних планів...

На завершення — традиційний прогноз. Остання версія планів повернення боргу МВФ — рівними частинами протягом 12 місяців — видається трохи реалістичнішою. Якщо збережуться сьогоднішні темпи нарощування золотовалютних резервів, Нацбанк зможе повертати щомісяця 154 млн. дол. і без одночасного їх зниження — просто за рахунок одержуваної валюти. Правда, такий порядок погашення вразливий перед різними коливаннями кон’юнктури валютного ринку, а про форс-мажори годі й казати. Тим часом, за словами самого Сергія Тігіпка, якщо Рада директорів МВФ прийме таку пропозицію України, повернення коштів стане «не правом, а обов’язком держави-члена». У разі неспроможності держави достроково повернути кошти, МВФ зможе застосувати санкції, «які визнає за необхідні»...