Робочі місця знову накриває тінь

Останні рік-півтора підприємства—платники єдиного податку зазнають чималого тиску з боку Пенсійного фонду. Від підприємців вимагають сплатити до ПФУ внески у розмірі 33,2% від заробітної плати «заднім числом», починаючи від 1 січня 2004 року. У разі відмови підприємцям надсилають боргові вимоги, а найманим працівникам відмовляють у зарахуванні трудового стажу.

Чесно працювати не так вже й погано — спиш спокійніше, щоправда, з заробітками негусто. Така собі українська реальність. Та підприємств, які хочуть і працюють «по-білому», в Україні достатньо. Що з цього інколи виходить, показує досвід львівських підприємств, які кілька років тому всерйоз повірили, що з дер­жавними органами й установами можна вести стосунки за правилами, визначеними законами і нормативними актами.

До 2004 року чимало підприємств, аби не наражатися на невигідні умови оподаткування, — до 40% — запровадили практику сплати працівникам заробітної плати «у конвертах». Для отримання готівки діяла система конвертаційних центрів. Коли «накривали» конвертаційний центр, ниточка тяглася до його клієнтів. Ця ситуація не влаштовувала ані бізнес, ані владу, якій належало дбати про наповнення бюджету. Якщо знизити рівень податку, то підприємствам стане невигідно приховувати прибутки, а отже, обсяги надходжень до бюджету зростуть, міркували прихильники реформ у цій галузі. Нарешті з 1 січня 2004 р. в Україні було запроваджено довгоочікуваний тринадцятивідсотковий податок на зарплату. Серед інших, нововведенню уряду зраділи й підприємства, які працюють за спрощеною системою оподаткування. Адже менші податки обіцяли суттєво полегшити їхнє життя. І справді, незабаром податківці перестали набридати підприємствам регулярними перевірками, вимогами сплати до бюджету досі непосильних для підприємців коштів. Та минуло небагато часу, і їм на зміну з перевірками стали вчащати працівники зов­сім іншої служби — Пенсійного фонду, вимагаючи сплати додаткового податку від підприємств-спрощенців у розмірі понад 30% від розміру заробітної плати — внеску на пенсійне страхування. І цим самим знову заганяючи заробітну плату у тінь. Отже, підприємець, який легально заробив кошти, не міг зняти їх з банківського рахунку у вигляді заробітної плати. Він також не міг отримати їх у вигляді дивідендів. Бо податкові органи, крім податку на дивіденди фізичних осіб в розмірі 15%, перекручуючи вимоги законодавства, додатково вимагали сплати авансового внеску з податку на прибуток у розмірі 25% від суми виплати. Так на додаток до проблеми, як заробити, постала ще більша — як скористатися заробленим офіційно, без конвертації.

Дива не відбулося. Як свідчить офіційна статистика, майже 93% підприємств Галицького району м. Львова нині виплачують своїм працівникам мінімальну чи навіть нижчу за неї заробітну плату. І лише близько 3% працівників отримують більші суми заробітків. Скажете, це можливе при середній заробітній платі по області понад 1000 грн?

Частина підприємств, яких небагато, вирішили, що повинні опиратися нововведенню. Адже існує розпорядження Кабміну від березня 2005 р., два закони Верховної Ради 2005—2006 років, які виступили на боці вимог Конституції і прав малого бізнесу. В результаті деякі з керівників цих підприємств невдовзі опинилися у судах.

У Львові найбільшим опозиціонером виявилася фірма «Формула», директор якої Теодор Дяків навідріз відмовився платити незаконний, на його переконання, повторний внесок до солідарної частини Пенсійного фонду. Адже, на думку директора, він уже повною мірою сплачений в складі єдиного податку. В цьому конфлікті органи Пенсійного фонду спираються лише на Закон «Про загальнообов’язкове дер­жавне пенсійне страхування» без огляду на сукупну дію інших законів, насамперед Конституції України. Пенсійний фонд нарахував двом підприємствам, очолюваним паном Дяківим, 300 тис. грн. недоїмки та ще стільки ж фінансових санкцій.

ТзОВ «Формула» працює за спрощеною системою оподаткування і за законом зобов’язане сплачувати єдиний податок із сукупного доходу підприємства, податок з доходів фізичних осіб, податок на дивіденди, податок на додану вартість та ще ряд дрібніших податків та обов’язкових платежів. Для прикладу, тільки у 2006 році «Формула» через єдиний податок сплатила за кожного працівника середньомісячно до Пенсійного фонду 393 грн., тоді як мінімальна заробітна плата становила 364 грн. Тепер нас змушують сплатити ще майже таку ж суму. Чому підприємство повинно подвійно платити внески на пенсійне страхування, якщо воно перебуває на спрощеній системі оподаткування, і ці внески до Пенсійного фонду сплатило у складі єдиного податку? — запитує директор.

Аналіз спрощеної системи оподаткування доводить, що вона вигідна як для підприємців, так і для держави, як за рівнем платежів до зведеного бюджету, так і за наповненням солідарної частини Пенсійного фонду. Практика свідчить: на загальній системі оподаткування можна накрутити чимало різних видатків, показувати нуль прибутку або й збитки. На спрощеній системі навіть коли якийсь період підприємство не звело кінці з кінцями і має збитки — нікого це не цікавить: від одержаного повинен сплатити 10% єдиного податку та інші обов’язкові платежі. Статистика також свідчить, що підприємства спрощеної системи за 2003—2005 роки сплатили до зведеного бюджету в три-чотири рази більше коштів у коректному порівнянні з підприємствами загальної системи оподаткування. До речі, останні щороку стають дедалі більш збитковими: якщо у 2000 році малі підприємства загальної системи оподаткування Львівської області сплатили до бюджету податок на прибуток із суми 67 млн. грн., то у 2005 році вони мали вже 38 млн. грн. збитків, у 2006 році збитки зросли до 49 млн. грн.

Слід згадати також результати судових процесів щодо неправомірних вимог податківців оподатковувати дивіденди, виплачені платниками єдиного податку, спочатку (у 2001 році) неіснуючим тоді «податком на дивіденди» в розмірі 30%, потім (у 2002 році) — податком на доходи фізичних осіб у розмірі до 40%, а з 01.01.2003 року — авансовим внеском з податку на прибуток у розмірі 25% від суми виплачуваних дивідендів. Усі претензії податківців були опротестовані фірмою «Формула» і скасовані в судах. Але наслідком таких незаконних вимог ДПА була тінізація виплати дивідендів платниками єдиного податку до рівня 0,4% у Львівській області (по Україні — аналогічно), і багатомільярдні збитки бюджету в період від 1999 року і до цього часу.

У львівських судах на різних стадіях провадження перебуває цілий ряд справ за позовом Управління Пенсійного фонду, зокрема до керівника ще одного підприємства-спрощенця — НВПП «Політеcт». Повіривши у викладені в розпорядженні КМУ та двох законах України обіцянки дотримання ПФ законодавства, підприємство потрапило у глибоку боргову яму. За словами директора фірми Федора Садиби, спочатку працівники ПФ нарахували підприємству 170 тис. грн. заборгованості. Після опротестування в суді суму понизили до 68 тис. грн., а до оплати у суді пред’явили ще меншу суму.

Таке вільне поводження із цифрами, як вважає Ф.Садиба, свідчить про відсутність чітких критеріїв у підрахунках сум сплати коштів. Утім, навіть ці кошти для підприємства нині непідйомні. Тому пан Садиба каже, якщо справа буде програна, доведеться закриватися.

Незаконні вимоги, на думку Т.Дяківа, є вагомим фактором «тінізації» найманої праці та заробітної плати на підприємствах малого бізнесу. Таке «опікування» Пенсійного фонду майбутніми пенсіями найманих працівників насправді призводить до зворотної дії — повної втрати працівниками їх соціальних гарантій, а місцеві бюджети позбавляє чималої частки доходів.

Проте це не просто окремі випадки, явище має більш прикрі наслідки. Через значне податкове навантаження на фонд оплати праці на малих підприємствах Львівщини відбувається невпинне скорочення кількості працівників. Міркуйте самі: якщо у 2000 році на малих підприємствах області трудилося 124 тис. чоловік, а у 2003 році ця цифра зросла до 134 тис., то це стало добрим підтвердженням розвитку малого підприємництва, наповнення бюджету і соціального захисту. Але, починаючи із 2004 року, коли, всупереч вимогам Конституції та указу президента про спрощену систему оподаткування, органи ПФ почали вимагати у платників єдиного податку подвійної сплати внесків на виплачену зар­плату, кількість працюючих почала скорочуватися. 2004 рік — 126 тис. осіб, 2005 рік — 110, у 2007 році — менш ніж 100 тис. працюючих. І це на фоні обіцянок влади щороку створювати 1 млн. нових робочих місць.

Загалом, за статистичними даними, у Львівській області за останні три роки кількість найманих працівників на підприємствах малого бізнесу зменшилася на 33,1 тис. осіб, що становить 24,6% до рівня 2003 року. Ще більш вражаючі наслідки це має у масштабах України. За даними Держкомпідприємництва, лише за 2004 рік кількість працівників у сфері малого бізнесу зменшилася від 1 млн. 398 тис. до 922 тисяч чоловік.

Цілком ймовірно, що ці люди продовжують трудитися на тих же підприємствах. Питання в іншому: раніше вони були оформлені на роботу, мали трудові книжки, навіть якщо отримували невелику зарплату, то з них, однак, стягували відповідний податок. А отже, люди були соціально захищені, хоча й на мінімальному рівні. Тепер вони абсолютно безправні, статистика їх «не бачить», у фондах соціального страхування не значаться, оскільки перебувають «у тіні»…

Чи є вихід з цієї ситуації? Звичайно є. І відносно простий. Насамперед, як вважає Т.Дяків, нинішньому уряду Тимошенко слід домогтися від підпорядкованих йому органів ПФУ виконання чинного розпорядження колишнього уряду Тимошенко за № 58-р від 10.03.2005 р. ініційованого… самим ПФУ за погодженням з Мінфіном та ДПА України. Це розпорядження забороняє органам ПФ проводити перевірки платників єдиного податку, стягувати з них кошти та застосовувати до них штрафи до остаточного законодавчого врегулювання функціонування спрощеної системи оподаткування.

Обіцяне «врегулювання» відкладається вже чотири роки! Сьогодні ігнорується не лише згадане розпорядження КМУ, але й два спрямовані на захист прав платників єдиного податку закони України — від 25.03.2005 року №2505 та від 16.03.2006 року №3583. В результаті держава не просто заганяє бізнес у ще глибшу тінь, а доводить підприємства до банкрутства, оскільки незаконні вимоги і штрафи нараховуються гамузом відразу за чотири роки.

При цьому наявні можливості збільшення доходів конкретного соціального фонду не використовуються. Наприклад, при виникненні потреби збільшення надходжень до ПФУ можна збільшити його частку у структурі єдиного податку за рахунок зменшення частки відрахувань до місцевого бюджету. При цьому місцеві бюджети не тільки нічого не втратять, але й зростуть, оскільки отримають додаткові надходження завдяки створеним умовам для повної легалізації виручки, найманої праці та обсягів заробітної плати.

Крім цього, законом про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування передбачене використання коштів державного бюджету для потреб ПФУ. Зважаючи на високий, у порівнянні з іншими категоріями підприємств, рівень наповнення зведеного бюджету платниками єдиного податку, частина цих коштів за потреби може бути використана на цілі пенсійного страхування.

Також слід проаналізувати використання підприємствами спрощеної системи фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності з погляду можливості зниження відсотка відрахувань на ці потреби у структурі єдиного податку. Адже фонд солідарний, а виплати за лікарняними за перші п’ять робочих днів, починаючи з 01.01.2004 р., здійснюються за кошти самих підприємств, а не згаданого фонду.

Можливості ефективного вирішення проблем і потреб названих вище суб’єктів є, було б бажання органів центральної влади нарешті врегулювати на законодавчому рівні функціонування спрощеної системи оподаткування. Як це передбачено не лише згаданим розпорядженням КМУ №58-р, але й Конституцією України. А поки що держава, яка хоче здерти з підприємця три шкури, не отримує і однієї. І не отримає доти, доки не стане розумнішою.