П’ЯТЬ ВІДСОТКІВ ЖАДІБНОСТІ. ВИКОНАННЯ ПО-УКРАЇНСЬКИ

Поділитися
Продаж векселя за 6% від номіналу — нині явище рідкісне. За це вже б’ють, і досить боляче. Країна потихеньку відвикла від диких дисконтів, знову звикаючи до грошових розрахунків...

Продаж векселя за 6% від номіналу — нині явище рідкісне. За це вже б’ють, і досить боляче. Країна потихеньку відвикла від диких дисконтів, знову звикаючи до грошових розрахунків.

Проте коли дуже хочеться — немає нічого неможливого. Наприкінці березня вексель, що належить НАК «Нафтогаз України» із погашенням 26 серпня поточного року, було продано саме 94-відсотковим дисконтом. І в ролі доброго продавця виступила Державна виконавча служба Міністерства юстиції України.

Для настільки вигідної оборудки непотрібні видатні розумові здібності. Вексель був чужий, і досить реальною була перспектива його втрати. Папір настільки обпікав руки, що його скинули на сторону. І все нічого б, але номінальна вартість проданої папірчини — скромні 170 млн. грн. Тобто, саме таку суму менш як через п’ять місяців і зажадає від НАК «Нафтогаз України» поки що невідома комерційна фірма, яка стала щасливим власником векселя.

Взагалі із реалізацією заставного майна Мін’юсту катастрофічно не таланить. З одного боку, необхідність у відповідних службах очевидна, з іншого — в умовах України вони перетворилися на генераторів скандалів. Спочатку був легендарний «Укрспец’юст», який за свої комісійні продавав що завгодно й кому завгодно. Потім — легендарний продаж за 4% від номіналу держпакета акцій найбільшого в Україні шинного заводу. Сказати, що на це не реагували, важко: зрештою та сама «Росава» вельми посприяла оновленню керівництва міністерства, а дрібніших сошок навіть заарештовували, але потім цикл повторювався... Далеко не факт, що березневий розпродаж призведе до чергової рокіровки в Мін’юсті, але історія варта того, щоб про неї розповісти.

Три роки тому, вже далекого 2000-го, податкова виграла суд проти структурного підрозділу НАК «Нафтогаз України» — «Шебелинкагазвидобування». Приводом стала погана сплата податків, що було чистою правдою. Наприкінці 90-х років платити за газ живими грішми було в споживачів ознакою поганого тону, намагалися всучити векселі чи взагалі не платити. Газівники, відпускаючи товар споживачам, часто не одержували оплати. Або одержували заліки й «фантики». 1999 рік став вінцем хаосу: дві третини газу, поставленого збутовими організаціями НАКу, із погляду оплати просто зникли. Точніше, споживачі оплатили аж 37,5%, причому тільки половину грішми. Буровики місяцями сиділи без зарплати. А позаяк на папері рентабельність була цілком пристойною, то претензії податкової гарантувалися.

Словом, справа була досить-таки банальною. Програний у квітні 2000 харківськими газовидобувачами суд був далеко не першою (і не останньою) спробою одержати гроші в бюджет. Хіба що сума стягнення — 273,64 млн. гривень — це для одного судового процесу досить багато. Розплачуватися газівникам було нічим, і рішення суду фактично мало що змінило.

Через певний час до процесу підключили й виконавчу службу, яка заарештувала частину майна. Живих грошей там не було, зате векселів хоч греблю гати. Три з них виокремлювалися величезними сумами. Один, на 45,53 млн. гривень, належав ВАТ «Дніпропетровськоблгаз». Емітентами ще двох, на 170,0 і 36,53 млн., були інші структури НАКу.

За іронією долі, саме той рік став початком кінця векселів. Стало ясно: буде щось одне — чи економіка, чи «фантики», а разом їм не ужитися. Боротьба з векселями й бартером перестала бути балаканиною, перемістившись у практичну площину. Вже 2000 року платежі подвоїлися, причому 50% їх зібрали живими грішми. Оскільки було ясно, що без розчищення старих боргів подальше просування неможливе, держава пішла назустріч виробникам. Законом «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами й державними цільовими фондами» податкові борги, утворені до початку 2000 року, було списано. Під погашення пішов і борг перед податковою за «шебелинківською» справою. Проте вирішивши, що ту сумну сторінку в історії вже перегорнуто, працівники НАКу глибоко помилялися.

Річ у тому, що виконавча служба аж ніяк не вважала питання закритим. Навпаки, вона твердо вирішила одержати свої 5% збору з 273,6 млн. грн. Тим паче що виходила цілком пристойна сума — 13,6 млн. А позаяк податкова адміністрація свої претензії повинна була ось-ось відкликати, доводилося поспішати.

І векселі почали збувати. Першим реалізували вексель «Дніпропетровськгазу». За вексель на суму 45,5 млн. грн. виручили аж 3,64 млн. живих грошей, тобто 8% від номіналу. З урахуванням того, що навіть у найгірші часи котирування газових векселів нижче 10—15% не опускалися, продавці не дуже торгувалися. І лише половина виторгу пішла в бюджет. Справа в тому, що законом України «Про виконавче провадження» половина виконавчого збору «перераховується в спеціальний фонд виконавчого провадження на розвиток і матеріально-технічне забезпечення державної виконавчої служби». Передбачається, що з нього оплачуються послуги експертів, оренда транспорту, ремонт оргтехніки, послуги друкарні тощо.

І знаєте, експерти невдовзі справді знадобилися. Ще в травні 2001 року було укладено договір із київським ТОВ «Правозахист» про оцінку вартості векселів. І, судячи з результатів подальших продажів, покупці першого векселя здорово переплатили. Принаймні кияни дійшли чудового висновку, що красна ціна 36-мільйонного векселя — 3,3% від номіналу, а за 170-мільйонний можна попросити аж 4,4%.

22 червня 2001 року податкова адміністрація остаточно відкликала свої претензії до «Нафтогазу». Тобто, привід для виконавчого провадження взагалі-то зник. Але на той час такі дрібниці виконавців уже не хвилювали. Вони бадьоро виділили справу в окреме провадження та перейшли до наступного етапу реалізації.

До речі, найвищу кваліфікацію експертів і глибоке знання ними особливостей ціноутворення на українському вексельному ринку підтвердила не тільки повторна оцінка вартості підпорядкованим Мін’юсту Інститутом судових експертиз. Саме життя підтвердило слушність оцінки в 3,3% — саме за стільки, із точністю до гривні, виконавча служба вексель і продала. Очевидно, що на гривню дорожче покупця вже не знайшлося. Тож покупець дніпропетровського векселя явно переплатив.

Тут уже стало не до жартів. Продавши активів на 82 млн. грн., доблесні трудівники Феміди одержали трішки менше 5 млн., і було ясно, що невдовзі буде спроба позбутися й «супервекселя» на 170 млн.

Треба віддати належне юристам «Нафтогазу» — їм удалося відстрочити неприємність аж на півтора року. Куди й кому вони тільки писали: і в Кабмін, і до Верховної Ради, і в Раду національної безпеки, і в прокуратуру.

Дії виконавчої служби визнав неправомірними комітет правової політики Верховної Ради. І, природно, відбувалися судові розгляди...

Чомусь вважається, що суди — це нудна й марудна справа. Авжеж, якщо читати тільки нескінченні виписки, то так воно і є. Але треба пам’ятати, що за сухими протокольними фразами вирують океани пристрастей. У даному випадку діяли цілком різноспрямовані інтереси. «Нафтогаз» аж ніяк не приваблювала перспектива викидання на ринок його векселів за демпінговими цінами. Він усі ці роки займався прямо протилежним — стискав вексельну масу.

Харківських виконавців спокушала близька можливість одержання бажаної половини від суми виконавчого збору, комерсантів — можливість зірвати «на шару» 2000% рентабельності. У результаті, інтереси збігалися. Комерсанти вже й у «Нафтогазі» тихенько цікавилися, як погашатимуться продані векселі...

У жовтні минулого року газівники виграли процес у Харківському господарському суді, де виділення справи в окреме виконавче провадження було визнано незаконним. Проте вже в грудні Харківський апеляційний повернув ситуацію на вихідні позиції. Природно, що було подано касаційну скаргу. З огляду на попередній багатий досвід, газівники особливо наполягали на забороні реалізації вцілілого векселя.

А загалом, почавшись із спроби повернути борги державі, справа плавно перейшла у свою повну протилежність. Йшлося про викидання на ринок боргу держструктури за демпінговими цінами. Саме тому перший віце-прем’єр Микола Азаров розпорядився вжити заходів для повернення векселя «Укргазвидобуванню» — правонаступниці «Шебелинкагазвидобування». Підривати крихкий баланс новою порцією фантиків ні ДПАУ, ні Кабміну не хотілося.

Зате Мін’юст зайняв позицію повного невтручання. Природно, не йшлося про те, що він мав тиснути на суди. Просто міністерські мужі так і не змогли дійти надважкого рішення стосовно того, що вигідніше: зберегти державі 206 млн. гривень (номінал двох векселів), але при цьому нічого не одержати, чи одержати в спецфонд кілька мільйонів гривень (і трішки більше в бюджет), і вивести на сторону державні активи на 190 млн. гривень. Адже активи — клопіт «Нафтогазу», податкової та інших. А спецфонд — своє, рідне й тепле. Тож Мін’юст писав ні до чого не зобов’язуючі листи, у яких стверджував, що ситуація цілком під контролем. І своїм харківським підлеглим принаймні не заважав.

До речі, нинішнього року над фондом-годувальником було нависла загроза. У законі про держбюджет на 2003 рік виконавчий збір цілком віднесли до доходів Державного бюджету України. Тепер усе мало піти любій Батьківщині. Слава Богу, на численні прохання трудящих 6 березня держбюджет у цій частині скоригували, і тепер 50% знову підуть трудівникам виконання і різним причетним особам. Це, безсумнівно, стимулює їхні зусилля.

НАК це не дуже потішило, і він ще раз звернувся в суд із вимогою заборонити продаж векселя до розгляду 15 квітня касаційної скарги. 26 березня колегія суддів Вищого господарського суду України прийняла таке рішення. Проте за два дні до цього, про що НАК, природно, ніхто не сповістив, вексель уже продали скромній брокерській конторі зі славного міста Івано-Франківська зі скромним 94-відсотковим дисконтом.

Хто став реальним покупцем, стане ясно пізніше (очевидно, тепер вексель традиційно проженуть по ланцюжку «сумлінних купувачів»), але навряд чи його придбали, щоб повісити в рамочку. Торік «Нафтогаз України» одержав 86% живих грошей. Тож коли в серпні вексель прийдуть погашати, покупець зажадає усі 100% повноважною гривнею. Потенційна рентабельність операції — 3700% річних. І ніякої експертної оцінки, хіба що для перевірки справжності векселя, новому власнику не знадобиться.

Утім, виконавці без роботи не залишаться. «Нафтогаз» напевне відмовиться платити за векселями. Скривджений позивач із криками: «Я ж не в підворітті купував, мені люди продали державні!» — побіжить у суд. А там в інтересах справи «Роги й Копита, Corp.» проти НАК «Нафтогаз України» підключиться й виконавча служба. Дивись, іще раз зароблять.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі