Прозорість, довіра, репутація. Чи достатньо зусиль докладають вітчизняні банкіри для формування цих першооснов свого бізнесу?

Поділитися
Три роки тому українські банки пережили найскладніший період у своєму житті — як мінімум, у нинішньому тисячолітті...

Три роки тому українські банки пережили найскладніший період у своєму житті — як мінімум, у нинішньому тисячолітті. Мало кому відомо, на якій волосині від колапсу перебувала тоді вітчизняна фінансова система. Цілий ряд найбільших банків, не кажучи вже про дрібніші, благали НБУ допомогти. На піку кризи консолідований залишок на рахунку одного з найбільших системних банків виявився меншим, ніж розмір стандартного денного платежу будь-якого з найбільших підприємств країни. Директори його обласних філій пакували валізи, готуючись ховатися від юрб розлючених вкладників та інших клієнтів. Дехто вже «ховався» на лікарняному...

Ситуацію врятували вчасно надані стабілізаційні кредити НБУ, які дали змогу наситити ліквідністю банківську систему, що перебувала в передінсультному стані. Та ще трохи пощастило: юрби панікуючих вкладників усе-таки не досягли критичної маси. Заборона на видачу депозитів, через свою фактичну незаконність, узагалі була заходом багато в чому авантюрним. Тож при зовсім трішки інших розкладах усе могло закінчитися набагато сумніше...

Тіні з минулого

Згадуючи все це (а робимо ми це не випадково), укотре переконуєшся, якою тонкою може бути межа, що відокремлює вчорашній і завтрашній «порядок» від хаосу. Ті події стали важливою віхою в історії розвитку вітчизняної банківської системи. З халепи вона вибралася успішно, зумівши загартуватися, зміцніти і навіть критично переглянути багато цінностей і критеріїв управління операційними ризиками. На плюс спрацювало і багаторазове, завдяки виявленому імунітету до політичних негараздів, підвищення довіри вкладників.

За останні три роки активи українських банків зросли більш як учетверо (до 554 млрд. грн., або близько 110 млрд. дол. на 1 грудня 2007 року). Вітчизняні банківські активи зростають у середньому на 60% на рік, значно випереджаючи номінальні темпи зростання економіки. У результаті, частка банківських активів у ВВП за останні три роки подвоїлася і становить тепер близько 80%.

Вітчизняна банківська система упевнено увійшла в п’ятірку найбільших у Центральній і Східній Європі (ЦСЄ). Нещодавно вона випередила за активами румунську (близько 95 млрд. дол.) і зараз посідає у ЦСЄ четверте місце (без урахування РФ), поступаючись тільки консолідованим банківським активам Польщі, Чеської Республіки й Угорщини.

Але ключові зміни в секторі стосувалися, природно, не лише його масштабів і валових показників. З початку 2005 року помінялися основні драйвери зростання вітчизняної банківської системи. Швидке збільшення номінальних доходів населення зміцнило впевненість у завтрашньому дні. У результаті зміна настроїв співвітчизників (не тільки відновлення довіри до фінансових інститутів, а й швидке поширення «звички жити в кредит») змусила банкірів зробити головним пріоритетом своєї діяльності роздрібне кредитування.

На 1 грудня ц.р. банки видали співвітчизникам кредитів на 145,4 млрд. грн. Тоді як на 1 січня 2005-го цей показник становив 14,6 млрд. Тобто менш як за три роки він зріс майже в 10(!) разів.

Примітно, що вклади фізосіб у банках за той самий період росли значно повільніше: вони збільшилися в 3,7 разу (на 1 грудня 2007 року показник становив 154 млрд. грн. — 31,3% від загальної суми банківських зобов’язань у 490 млрд. грн.).

Очевидно, що нинішня ощадна активність українців далеко не найкраща. Замість відкладання грошей, вони вочевидь віддають зараз перевагу позикам на придбання тих або інших товарів. Втім, така манера поведінки цілком резонна за зростаючих темпів інфляції і зниження депозитних ставок, які її найчастіше не компенсують.

Вітчизняні банкіри вважають за краще не воювати за гроші співвітчизників, підвищуючи їм ціну, а почали шукати гроші за кордоном, де до останнього часу вони коштували значно дешевше. З 1 січня 2005-го по 1 липня 2007-го (саме перед кризою на іпотечному ринку США) банки наростили свої зовнішні запозичення майже увосьмеро — із 2,66 до 21,20 млрд. дол.

Не найприємніші емоції довелося пережити і представникам найбільших світових банків під час серпневих подій, рецидив яких із тим або іншим ступенем загострення ми спостерігали в останні місяці. І, мабуть, спостерігатимемо в найближчі півроку.

Дедалі більша кількість топ-менеджерів найбільших світових фінансових структур зізнається, що бізнес, у якому вони працюють, пережив «сейсмічні шоки» або щось подібне (усе залежить від ступеня відвертості й емоційності висловлювань). Втрати фінустанов від кризи на ринку subprimes уже обчислюються десятками мільярдів доларів. Прогнози свідчать, що їх будуть сотні. Для 3,5 млн. позичальників із низьким рейтингом (із загальної кількості в 6,6 млн.) до середини 2010 року, за прогнозами Moody’s Economy.com, дуже ймовірні дефолти. Цілий ряд керівників найбільших світових фінансових корпорацій уже поплатився за не надто зважену ринкову політику своїми тепленькими місцями, де рівень річних зарплат, разом із бонусами, обчислюється багатьма десятками мільйонів доларів.

Президентська адміністрація у Вашингтоні та інші регулюючі органи намагаються відшукати дієві заходи зі стабілізації нинішньої непростої ситуації. Так, 6 грудня президент Джордж Буш і міністерство фінансів США оголосили, що їм удалося дійти згоди з кредитними організаціями про «замороження» ставок за іпотечними кредитами, виданими позичальникам із низьким рейтингом. ФРС (центробанк США) із серпня вже кілька разів понизила базову ставку кредитування — востаннє у вівторок, 11 грудня, на 25 базових пунктів, до 4,25%. А 12 грудня стало відомо, що ФРС, Європейський центральний банк (ЄЦБ) та інші центробанки, які вже підкріплювали підопічні банки в критичні моменти сотнями мільярдів доларів, мають намір розпочати тепер уже спільні дії для підвищення ліквідності.

Коментуючи ці події, голова корпоративного та інвестиційного банкінгу Deutche Bank Майкл Корс, як і багато його колег, визнав, що хоч криза і підкралася, як завжди, несподівано, але помітна вона була, що називається, здалеку. Про існування величезних бульбашок на ринку нерухомості (і не тільки) фінансова громадськість знала давно. Головний наслідок і проблема лускання таких бульбашок, вважає пан Корс, — це втрата довіри між учасниками ринку. А коли кожен починає сумніватися в кожному, забезпечення ліквідності стає очевидною і дуже серйозною проблемою.

Очевидно, що вітчизняна банківська система за останні три роки значно «зблизилася» із світовими ринками, багаторазово збільшивши власну залежність від тамтешнього фондування. Але наша національна біда — недорозвиненість вітчизняної фінансової системи — укотре вберегла від ще серйознішого лиха, коли в серпні на світовому ринку миттю випарувалися вільні ресурси, що їх колись так щедро роздавали. Уникнути проблем на кшталт казахстанських допомогла і надлишкова ліквідність банківської системи. НБУ колись активно емітував гривню, викуповуючи надлишок валюти на ринку.

Місцеві аналітики швидко помітили, що світова криза пішла нашим банкам тільки на користь. Мовляв, є надія, що більшість із них будуть розсудливіше як залучати, так і видавати ресурси.

Можна не сумніватися, що за таких динамічних, як наведені вище, темпів зростання «бульбашки», подібні до американських, формуються і в нас. До останнього часу банкіри легко парирували подібні твердження, вказуючи на низький рівень проникнення банківських послуг і необхідність відновити втрачену в 90-х роках капіталізацію. Проте дедалі більше показників ринку свідчать про його поступове насичення.

Приміром, показник, який найчастіше наводять банкіри, — відношення позик фізосіб до ВВП — уже перевищив 20% ВВП, випередивши показники більшості країн ЦСЄ. І хоча до параметрів єврозони (54,1%) поки що далеко, чи не час стати розсудливим?

Інший критерій — кількість банківських відділень на мільйон жителів в Україні (380) — уже також перевищив усі сусідські аналоги (найближчий, польський — 320). Можливо, цей показник і не надто стосується справи. Нехай його полічили разом з відділеннями Ощадбанку (а чим вони не повноцінні точки банківських послуг?). Але сам факт свідчить про те, що українські банкіри схильні часом переборщувати...

Непочатий край

Як показує світовий досвід, нервові або «сейсмічні» шоки того чи іншого ступеня тяжкості з тією або іншою періодичністю трапляються у фінансових системах обов’язково. Причому у країн, які розвиваються, імунітет до них значно слабший, ніж у розвинених.

З якою періодичністю в нашій банківській системі траплятимуться кризи? Надто короткий історичний досвід поки що не дає грунту для подібних прогнозів. Але якщо на світових ринках такі кризи стаються приблизно раз на десять років — по серйозному і через кожні п’ять — «злегка», то хто сказав, що ми від цього гарантовано застраховані?

Мало чи не єдине (крім допомоги регулятора) рятувальне коло, яке може виручити в екстреній ситуації, — це репутація банку і його власників. Тобто довіра до нього кредиторів, вкладників і ринку загалом, яка, у свою чергу, серйозно залежить від того, наскільки грамотно і прозоро побудований його бізнес.

Загальновизнано, що на довірі будується весь банківський бізнес. Лише близько 10% пасивів банку — це його власний капітал, решта — зобов’язання перед зовнішніми відносно банку юридичними і фізичними особами. Втрата їхньої довіри може мати руйнівні наслідки навіть для цілком здорової фінансової установи. А банкрутство одного досить великого банку цілком здатне викликати ланцюгову реакцію у всій банківській системі. Тому «банки — суспільно небезпечні інститути», частенько раніше повторював голова НБУ Володимир Стельмах.

Крім того, практично будь-яка, причому навіть дуже велика фінансова установа не застрахована від банкрутства і в «мирний час». Про це свідчать, до речі, банкрутства таких великих установ, як Barings Bank у 1995 році і Allied Irish Bank — у 2002-му.

Цікаві факти містять нещодавно опубліковані результати дослідження, проведеного компанією Gf Ukraine. Банки посідають почесне третє місце за рівнем довіри жителів України. Їм «абсолютно довіряють» і «довіряють» 26,9% опитаних співвітчизників, тобто приблизно кожен четвертий. Вищі показники тільки у церкви (58,2% респондентів) і армії (38,6%). Більш того, банки — абсолютні лідери довіри серед бізнес-структур. У аутсайдерів, страхових компаній, аналогічний показник становить лише 15,9%.

Судячи з результатів дослідження, 77% населення України користуються послугами банків. Із страховими компаніями — усе навпаки: лише 12% українців мають їхні поліси. Ще впевненіше виглядатимуть банківські успіхи, якщо порівнювати їх із показниками довіри до політичних партій (8,4%), Верховної Ради (9,3) і Кабінету міністрів (11,8%).

Проте нехороший осад залишиться, якщо звернути увагу на той факт, що в цьому ж дослідженні баланс довіри до банків наводиться як від’ємний (-1,5%). Тобто українців, які не довіряють вітчизняним банкам, усе-таки більше. А отже, у суспільстві усе ж таки переважають негативні настрої. І як поведуться нинішні клієнти банків «у випадку чого» — велике питання.

Банкіри, звичайно, усвідомлюють важливість своєї відкритості. І на словах одностайно віддають пріоритет незалежності, контролю і підзвітності свого бізнесу. Корпоративне управління — один із наймодніших нині термінів. Причому в дедалі більшій кількості випадків його згадують уже не лише для гарного слівця — це справді вихідний чинник для управління ризиками.

Та все ж, як показують результати опублікованого минулого тижня дослідження інформаційної прозорості найбільших банків України, проведеного Службою рейтингів корпоративного управління Standard & Poor’s разом з Агентством фінансових ініціатив, роботи в цьому напрямі в українських банків — непочатий край. Причому як у «чисто» українських, так і в тих, які належать іноземним власникам.

Дослідження проводилося другий рік поспіль. Як і рік тому, його об’єктом стали 30 найбільших в Україні фінансових установ, на частку яких припадає 80% активів усієї банківської системи. До вибір­ки увійшли як банки, контрольовані українськими акціонерами, так і дочірні банки зарубіжних фінансових організацій.

Аналіз здійснювався на основі річних звітів, веб-сайтів банків, а також звітності, наданої регулюючим органам. Ступінь оприлюднення інформації оцінювався за 112 критеріями, об’єднаними у три основні блоки:

— структура власності і корпоративна структура;

— фінансова й операційна інформація;

— структура і процедури спостережної ради і менеджменту.

Дозволимо собі навести кілька висновків із цієї доповіді. Перший із них полягає в тому, що, попри всі позитивні процеси в банківській системі та економіці (інтенсивний розвиток банківської системи, зростання обсягів біржової торгівлі фінансовими інструментами банків, зміну власників, приплив прямих іноземних інвестицій у галузь і зусилля регуляторів у сфері поліпшення корпоративного управління), рівень публічного розкриття інформації в найбільших українських банків залишається невисоким.

Середній показник розкриття інформації у досліджуваних банках становив 41%, що приблизно вдвічі нижче показників найбільших міжнародних фінансових організацій. Порівняно з попереднім роком значення індексу прозорості скоротилося на один процентний пункт (п.п.), проте з поправкою на методологічні зміни реальне зниження індексу прозорості за рік становить 2,7 п.п.

Автори дослідження констатують, що серед лідерів інформаційної прозорості торішнього дослідження в поточному році свої позиції зберіг тільки Укрексімбанк, який і нині посідає перше місце із загальним балом 63,7% (62,0% торік). Цьому сприяє прозора структура власності і досить повне розкриття фінансової та операційної інформації, яка є необхідною умовою як для успішної взаємодії із зарубіжними партнерами, так і для здійснення позик на міжнародних ринках капіталу.

Друге місце посів «Райффайзен Банк Аваль» із сумарним балом 62,8%, який піднявся усього за рік із 26-го місця, що, на думку авторів доповіді, пов’язане «із поліпшенням корпоративного управління відповідно до підходів, прийнятих в материнській структурі».

Решті діючих в Україні фінустанов похвалитися особливо нічим. Упорядники доповіді не змогли навіть цілком сформувати трійку лідерів — не знайшлося гідної кандидатури на третє місце.

Негативну динаміку загального індексу його упорядники пов’язують із тим, що попереднє дослідження проходило на тлі пікової активності угод з придбання українських банків міжнародними фінансовими інститутами, а також випусків єврооблігацій. Саме ці процеси, на їхню думку, і є основним стимулом до підвищення прозорості українських банків.

Ще однією з причин невисокого середнього бала прозорості аналітики називають «значну концентрацію власності, що знижує залежність банків від ринків капіталу й послаблює стимули до відкритої роботи з міноритарними акціонерами».

Також, незважаючи на зростання показників «Райффайзен Банку Аваль», аналітики не виявили «істотного підвищення прозорості у банків, придбаних іноземними інвесторами».

Найповніше українські банки розкривають фінансову й операційну інформацію: у середньому розкривається 44,7% від максимально можливого обсягу, попри помітне (7,6 п.п.) зниження в цій сфері за підсумками року. Ще менше розкривається інформація про структуру власності і корпоративну структуру — 42,1%. Інформація про структуру і процедури спостережних рад і менеджменту розкривається значно гірше — на рівні 26,2%.

Найбільш інформативним джерелом інформації про банки України дослідники назвали інтернет-сайти банків — на них розміщено 39,3% від максимально можливого обсягу інформації (торік — 40,9%).

Річні звіти банків експерти вважають швидше іміджевою складовою їхньої діяльності, ніж реальним інструментом комунікації із зацікавленими особами: у них міститься тільки 20,3% від максимального обсягу інформації, що є найгіршим показником серед трьох джерел інформації.

Звітність у регулюючі органи хоча і є більш інформативним джерелом, ніж річні звіти, але в середньому містить лише 23,3% від максимального обсягу інформації.

Важливим позитивним чинником автори доповіді вважають зусилля органів державного регулювання.

Наприкінці 2006 року ДКЦПФР затвердила «Положення про розкриття інформації емітентами цінних паперів» і з метою спрощення доступу до звітності емітентів організувала роботу двох інтернет-сайтів.

У контексті впровадження в Україні стандарту «Базель II» НБУ заявив, що першорядним завданням є виконання вимог третього компонента стандарту «Ринкова дисципліна», тобто забезпечення безперервного і повного розкриття інформації про діяльність банку, похвалили наш Нацбанк співробітники S&P. Правда, від себе додамо, що прогнози самих представників НБУ відводять упровадженню цих стандартів в Україні термін тільки з 2016 року. До слова, багато експертів ставлять під сумнів навіть таку віддалену дату — надто це складний, трудомісткий і дорогий процес. Впровадження стандартів «по повній програмі» коштуватиме десятки мільйонів доларів для окремого середнього банку.

Справедливості заради слід зазначити, що громадськість живе не самими лише деклараціями. У березні 2007 року НБУ прийняв «Методичні рекомендації про удосконалення корпоративного управління в банках України», які також містять рекомендації щодо підвищення прозорості. Вони являють собою досить солідний документ на 40 сторінках, розроблений робочою групою з представників Нацбанку, Асоціації українських банків (АУБ), Міжнародної фінансової корпорації (МФК) і комерційних банків: Укрексімбанку, Укрсоцбанку, ТАС-Комерцбанку та Укргазбанку. В основі рекомендацій лежить документ Базельського комітету з банківського нагляду «Удосконалення корпоративного управління в банківських установах».

Основною ідеєю авторів документа був «поділ повноважень і відповідальності між спостережною радою і менеджментом банку, залучення до участі в спостережних радах незалежних директорів, а також необхідність урегулювання конфліктів інтересів менеджменту і представників власників». Основне нововведення для українського ринку — вимога забезпечити прозорість банківського бізнесу. Рекомендації встановлюють критерії упорядкування річних звітів, пропонують розкрити реальних власників банків, структуру операцій із пов’язаними особами, а також їхній список, чого вітчизняні банкіри на цей момент здебільшого не роблять.

Проте, підкреслюють експерти S&P, прийняття нормативних документів поки що не справляє відчутного впливу на прозорість банків.

Варто звернути увагу і на ще один висновок: «У банків із найбільшої часткою коштів фізичних осіб у структурі зобов’язань рівень прозорості менший (!) за середній по досліджуваній групі, що свідчить про недостатню вимогливість внутрішнього ринку до транспарентності банків».

Коментарі експертів

Тетяна ТОМАШ, банківський експерт:

— Оскільки норми про удосконалення корпоративного управління в банках України було прийнято у вигляді методичних рекомендацій, фінустанови вільні вибирати на власний розсуд, варто їх дотримуватися чи ні. Ці вимоги не мають сили постанови, оскільки деякі з них не відповідають чинним законодавчим нормам. Наприклад, це така вимога, як створення комітетів на рівні спостережних рад банків — аудиторського і комітету з ризиків, чого немає в чинному законі про банки.

Також методика містить вимоги до інформації, яка має публікуватися в річному звіті. Наприклад, дані про пов’язаних осіб, які наші банки здебільшого старанно ховають від сторонніх очей.

Пропозиції про внесення відповідних змін були оформлені у вигляді законопроекту ще в 2004 році, але так і не пройшли через сито парламентських комітетів: надто багато там не зацікавлених у цьому власників банків. Багатьом із яких вигідніше, щоб вимога про підвищення прозорості не ставала імперативною законодавчою нормою.

Не виявляє особливої наполегливості і Національний банк, у якого до того ж, у зв’язку з останніми конституційними нововведеннями, відібрано право законодавчої ініціативи.

Втім, у більшості країн усі ці норми теж регулюються не законом, а ринковим середовищем. Причому вимоги ринку до прозорості і фінансової звітності, як правило, значно жорсткіші, ніж встановлені законодавцем.

Оскільки фондовий ринок в Україні поки що не функціонує у звичному у світовій практиці його розумінні, він не може бути таким замовником. Переважна більшість вкладників також не висувають подібних вимог до банків, здебільшого через свою низьку фінансову грамотність. Банк, у який несуть гроші, вони визначають швидше інтуїтивно або за порадами «обізнаних» знайомих.

До того ж, ретельно вибирати банк не стимулює і нинішня політика регулятора в особі Фонду гарантування вкладів фізосіб. Він не висуває до своїх учасників особливих вимог, зате гарантує від імені держави повернення вкладів до 50 тис. грн. Ну а оскільки цією сумою покривається понад 90% банківських вкладів, єдиний критерій, котрим достатньо керуватися більшості вкладників, — умови залучення депозитів і зручне місце розташування відділення банку. Про ретельний аналіз фінансової звітності банку, як правило, немає і мови...

Тому виконання вимог прозорості стає для банку справді актуальним лише у разі, якщо він ставить за мету залучити іноземних інвесторів — або для продажу чи участі в капіталі, або при випуску євробондів.

Віктор КАПУСТІН, голова правління Укрексімбанку:

— Хоча фінансові установи і рейтингуються тим або іншим чином у таких дослідженнях, як презентоване нещодавно агентством Standard & Poor’s, це не приводить до безпосередньої зміни кредитних рейтингів, на підставі яких міжнародні інвестори приймають рішення.

Крім того, як показали останні події на світових ринках, ціна і доступність зовнішніх запозичень значно більшою мірою визначаються ситуацією на ринку і настроями інвесторів. А перебування в ролі лідера у такому дослідженні не дає, за великим рахунком, нічого, крім морального задоволення.

З іншого боку, практика свідчить, що довіра до банку найбільшою мірою залежить від його репутації, яка формується з дуже багатьох складових, і в тому числі відкритості і прозорості фінансової установи. У банківському бізнесі всі ці речі надзвичайно взаємозалежні, і в остаточному підсумку цей чинник теж впливає на вартість позик.

Тому упорядники звіту цілком справедливо зазначають, що про свою відповідність критеріям прозорості найбільше піклуються ті фінустанови, які активніше за інших працюють на світових ринках. Саме до цієї категорії, як відомо, належить Укрексімбанк.

Що стосується отриманих нами показників, то вони хоч і найвищі в нашій країні, але я усе-таки дозволю собі засумніватися в їхній цілковитій об’єктивності.

Приміром, нас нібито не може не задовольняти оцінка прозорості фінансової й операційної інформації банку — 72,7%, що лише незначно поступається показникам провідних світових фінансових установ, таких, як, наприклад, Royal Bank of Scotland, Credit Suisse Group (по 75%), Bank of America (74%).

Та все ж я практично упевнений, що надана нами фінансова звітність складена анітрохи не гірше, а на рівні найкращих світових стандартів і в цілковитій з ними відповідності. Особливо справедливим це твердження буде після того, як ми перейдемо на складання звітності за основними нормативами Базель II, що ми плануємо здійснити до середини наступного року.

Силою змушувати банки «відкриватися», мабуть, не має сенсу. Багато фінустанов ще не готові йти за ресурсами на зовнішні ринки, а на внутрішньому вимоги поки що далекі від стандартів світової практики. Але ситуація, на мій погляд, змінюватиметься досить швидко. До дедалі більшої прозорості банкірів спонукатимуть вимоги ринку і дуже стрімке загострення конкуренції за вкладників.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі