ПРО ЖИТНИЦЮ ЄВРОПИ ТА ЇЇ ЗОЗУЛЯТКО — АГРАРНИЙ СЕКТОР СУМНА КАЗКА ДЛЯ ДЕРЖАВНИХ ДІЯЧІВ МОЛОДШОГО ВІКУ

Поділитися
Колись давно (минулого тижня) прем’єр-міністр однієї країни, яку називають Житницею Європи, відпо...

Колись давно (минулого тижня) прем’єр-міністр однієї країни, яку називають Житницею Європи, відповідаючи в парламенті на запитання, чи має уряд стратегію розвитку ринку сільгосппродукції, відповів, що таку стратегію розроблено до кінця поточного року. Така смілива заява викликала неоднозначну реакцію обранців житньоєвропейського народу. Одні переповнилися впевненістю в завтрашньому дні, інші розвеселилися, треті розгнівалися. Проте байдужих не було: у кожного знайшлася пропозиція, як виправити несприятливу ситуацію, що вкотре несподівано виникла на внутрішньому ринку зерна та хліба. Однак на підданих Житниці Європи це чомусь не справило особливого враження. Вони продовжували діловито шкребти прилавки магазинів у пошуках борошна, круп і цукру: до кінця року залишалося лише шість місяців, а прогнози на майбутній врожай маловтішні. А історія всіх давно навчила, як діяти в таких випадках.

Ось так і живе ця країна рік у рік: її керівники малюють запаморочливі перспективи, які очікують народ, якщо він їх ні на кого не проміняє, а коли ці перспективи перетворюються на дійсність, звинувачують одне одного в тому, що вона не така, як очікувалося. А Європа ж, не надто розраховуючи на свою житницю, лише докірливо хитає головою: і коли, мовляв, у домі житньоєвропейців настануть злагода та любов?

А тепер від казки перейдемо до дійсності. А вона полягає в тому, що чергові потрясіння на зерновому ринку України з новою силою актуалізували питання про те, з якою державною політикою найкраще підходити до вітчизняного сільського господарства. Сьогодні цей сектор виробляє 17% ВВП, дає роботу й заробіток 20% працездатного населення, але при цьому забезпечує лише 3% податкових надходжень у державний бюджет.

Що галузі справді потрібна держпідтримка, — незаперечний факт. Та якщо в розвинених країнах субсидування і непряме інвестування спрямоване на стратегічний розвиток АПК, у нашій країні такими заходами намагаються вирішувати насущні проблеми неефективних підприємств, а це тільки погіршує становище в цілому. І якщо обсяги прямої підтримки сільського господарства України підрахувати нескладно, то непрямої — набагато складніше. Проте очевидно, що вона помітно перевищує обсяги прямого субсидування, будучи при цьому зовсім недоцільною в економічному плані.

Справді, більшість боргів галузі перед державою регулярно списується або реструктурується, що в 2000—2002 рр. становило кругленьку суму — 6,2 млрд. гривень. Держава продовжує оплачувати велику частину відсоткової ставки за короткостроковими кредитами, наданими сільськогосподарським компаніям, і це, звісно ж, допомагає вирішувати ті ж таки поточні проблеми — але не будувати стратегію розвитку їхнього бізнесу. Тим часом залучення в галузь довгострокових кредитів, які дозволяють обновляти виробничі потужності, було й залишається на нульовій позначці. І це при тому, що три чверті машинотракторного парку України відпрацювали амортизаційний термін. З урахуванням же всіх податкових пільг, наданих сільськогосподарським підприємствам, неефективність галузі, з погляду держави, стає загрозливою. Тільки відповідно до Закону України «Про фіксований сільськогосподарський податок» податковий тиск на них зменшився майже на 1,4 млрд. гривень на рік.

Є два типи аграрної політики. Приміром, Євросоюз, як і США, не вважає сільське господарство стратегічно важливою галуззю своїх економік. Для ЄС це, швидше, соціальний проект і галузь, покликана заміщати імпорт сільськогосподарської продукції. Тому її й підтримують дотаціями. Однак у країнах, де аграрний сектор є важливим фінансовим джерелом, його ставлять у жорсткі конкурентні умови. Завдяки такій політиці сільське господарство стає сильнішим і конкурентоспроможнішим. Зразком останнього може слугувати Нова Зеландія, на частку якої припадає третина світового імпорту молочної продукції і половина — баранини.

В аграрного лобі слоган «Україна — житниця Європи» нав’язнув у зубах, проте нинішнє існування її сільського господарства відбувається саме в парадигмі соціального проекту. Ідеологія аграрного лобі така: агропромисловий комплекс апріорі збитковий, тому його мета — не одержання прибутку, а утримання людей, які живуть у сільській місцевості; сільському господарству завжди потрібні дотації; Україна — аграрна країна. Та чи дозволено державі утримувати 20% працездатного населення поза межами економічного зростання? І чи може країна бути сільськогосподарською, якщо її сільське господарство дає 3% всіх податкових надходжень?

Дотаційна допомога, яку скеровують на валове виробництво і надають в умовах відсутності планування, до всього іншого, короткострокова, вона консервує нинішній стан сільського господарства й гальмує його розвиток. Нарощування валових показників виробництва продукції супроводжується економічними втратами для сільських товаровиробників. Якщо 2000 року чистий прибуток від усієї діяльності сільськогосподарських підприємств становив 1,4 млрд. гривень, то 2001-го, при збільшенні валового виробництва на 19,9 %, він зменшився до 834,1 млн. А 2002 рік сільськогосподарські підприємства взагалі завершили зі збитками в 295 млн. гривень.

Одна з головних проблем вітчизняного аграрного комплексу полягає в його низькій продуктивності, що призводить до зростання собівартості продукції та зниження ефективності виробництва. Особливо відчутно це позначиться на доходах сільськогосподарських виробників після вступу України до СОТ, коли зменшення мит на імпортні продукти харчування призведе до того, що деякі вітчизняні можуть стати просто неконкурентоспроможними. А тут ще очікується розширення ЄС аж до кордонів нашої Батьківщини. У зв’язку з ним на економіку України чатують як нові можливості, так і ризики. Оцінити їх заздалегідь, щоб згладити їхні негативні наслідки, дуже важливо. Та не менш важливо вчасно побачити перспективи, що відкриваються, аби максимально їх використовувати.

Для сільського господарства єдиний європейський ринок — це насамперед єдина аграрна політика, ЄАП (прошу не плутати з ЄЕП). Тобто наше сільське господарство сусідуватиме з нормами та принципами, закладеними в ЄАП. І таке сусідство двох політик цілком може стати основною суперечністю між українським і європейським сільським господарством, а в більш віддаленій перспективі — бар’єром на шляху їх інтеграції. Головна розбіжність полягає в тому, що аграрна політика ЄС стосовно свого сільського господарства постійно змінюється, що викликано потребою адаптації останнього до умов світової господарської глобалізації. Вона характеризується зменшенням державної допомоги. Так, з наступного року передбачається зменшувати всі прямі платежі у сільське господарство на 3% щорічно. Завдяки цьому загальна економія бюджету ЄС становитиме до 2010 року близько 20% (майже 1,5 млрд. євро). Крім того, відбувається переорієнтування державної підтримки: ЄС перестає пов’язувати субсидії з обсягами виробництва й переходить до прямої підтримки аграрних виробників.

Аграрна політика ЄС націлена на зростання ефективності виробництва. На першому місці — конкурентоспроможність його аграрної продукції. Нова система дотацій стимулює також підвищення її якості, відповідність екологічним стандартам. Останні зміни в ЄАП було прийнято минулого тижня — практично тоді ж, коли Україна довідалася, що в її уряду є стратегія розвитку ринку сільгосппродукції до кінця року.

Отже, з 2004-го Україна впритул наближається до величезного ринку з єдиними стандартами маркірування, упаковки, охорони довкілля, досягнувши відповідності яким, вона отримає всі шанси боротися за свого європейського споживача. Ще одним позитивним чинником стане зниження витрат на транспортування продукції. Та, з іншого боку, зовнішній ринок для української сільгосппродукції може й не збільшитися. Ставши членами ЄС, нинішні країни-кандидати автоматично пристають на його «правила гри», що, ймовірно, поставить під загрозу наявні можливості нашого експорту. Адже стандарти ЄС щодо якості харчових продуктів і ветеринарно-санітарних норм досить високі. Досягнення відповідності цим стандартам — процес складний і дорогий.

Крім того, розширення ЄС неминуче позначиться і на структурі внутрішнього агропромислового ринку України. Зі зростанням конкуренції для багатьох національних компаній може зменшитися ринок збуту, і неконкурентоспроможні муситимуть із нього піти. На нетривалий період це означатиме загострення проблем галузі та зростання безробіття. Але, з іншого боку, посилення конкуренції і висока вартість відповідності нормам ЄС стимулюватимуть сектор до підвищення його ефективності. Безпосереднє ж сусідство з ЄС і вступ у СОТ сприятимуть підвищенню цін на продукцію сільського господарства і, відповідно, підвищенню його прибутків.

Ще одним наслідком близького сусідства з ЄС стане підвищення цін на землю. Дешеві ресурси й робоча сила в Україні на тлі їх подорожчання в Центральній Європі можуть виявитися дуже привабливими для європейських виробників. Це стимулюватиме перенесення в Україну переробних виробництв. Попри наявні обмеження на участь іноземців у землеволодінні, непрямі схеми придбання землі буде швидко знайдено. Це особливо актуально для прикордонних регіонів України, здебільшого сільськогосподарських. Тут укотре слід відзначити важливість стандартизації сировини. Сучасні технології переробних підприємств передбачають певні стандарти продукції, яким українська сировина може не відповідати. Тому, переміщуючи в Україну виробництво, іноземні інвестори віддаватимуть перевагу попереднім постачальникам, ігноруючи навіть такий чинник, як територіальна близькість.

Маючи очевидні конкурентні переваги у виробництві сільгосппродукції, Україна може претендувати на вагому роль свого сільського господарства в європейському ринку, участь у якому є стратегічним довгостроковим завданням як для неї, так і для ЄС. Значно прискорить і полегшить цей процес наш вступ до Світової організації торгівлі. Та при цьому слід пам’ятати, що економіка ЄС —не сільськогосподарська, тоді як неефективне функціонування аграрного сектора України веде до неефективності всієї її економічної системи.

Україні потрібна нова аграрна політика. Її завдання такі: збільшити надходження від сільського господарства, а не витрати на нього; націлити надані дотації на підвищення продуктивності, технічне й технологічне переозброєння, стимулювати впровадження нових стандартів якості сільгосппродукції з тим, щоб вона була конкурентоспроможною. Тільки тоді поняття «Житниця Європи» матиме під собою реальний грунт.

Аграрне лобі України буде проти цієї політики. При цьому не можна сказати, хто буде проти конкретно — це лобі ніде не локалізовано, але є всюди, як вірус СкайНет у фільмі «Термінатор-3». Аграрне лобі є одним із найсильніших у країні, оскільки дотацій, що спрямовуються в аграрний сектор, вистачить, щоб задовольнити всі інтереси.

Якщо зміни не розпочнуться вже цього року, у новому сезоні слід очікувати чергового потрясіння. Чи то врожай пропаде в застарілих елеваторах, чи то зростання цін на бензин не дозволить зібрати зерно, чи то бракуватиме сільгосптехніки… І знову уряду доведеться вийняти з бюджету посеред року й покласти «на бочку» (з зерном) сотню-іншу мільйонів доларів.

Анатолій РОЗГОН, начальник департаменту формування та функціонування
аграрного ринку Міністерства аграрної політики України

Зараз нерідко можна почути закиди на адресу уряду в тому, що субсидування АПК зводиться до вирішення насущних проблем неефективних підприємств. Я не ставив би це питання настільки однозначно. Сільське господарство України — це 17% ВВП, тоді як у розвинених країнах його частка не перевищує 3—5%. Там інші галузі економіки є донорами аграрного сектора, вирішуючи завдання забезпечення продовольчої безпеки держави і не більше того. Для нас же це насамперед соціальний аспект — робочі місця, більш аніж 6-мільйонне сільське населення. І ми не маємо права заплющувати на це очі.

У Міністерстві аграрної політики України з великим зацікавленням ознайомилися зі статтею Віктора Пинзеника, опублікованою нещодавно в «ДТ». За винятком окремих моментів з автором можна цілком погодитися. Але щоб вирішувати всі проблеми так, як він рекомендує, одного держбюджету не вистачить. Європейський Союз іде на скорочення дотацій фермерських господарств, спрямовуючи їх безпосередньо на підтримку споживача, і це правильне рішення. Аграрна політика в нашій країні досі була орієнтована на підвищення ефективності саме сільгосппідприємств. Але сьогодні ми зіткнулися з проблемою обмеженості внутрішнього ринку низькою купівельною спроможністю населення і дійшли висновку, що принаймні одним зі своїх векторів ця політика має бути спрямована й на підтримку споживачів.

У вівторок, до речі, Верховна Рада в першому читанні схвалила проект закону «Про підтримку виробництва та розвитку ринку сільськогосподарської продукції», де ці моменти враховані. При розробці документа використано практику США з надання субсидій малозабезпеченим прошаркам населення, щоб вони мали можливість купувати продукти харчування за зниженими цінами. Про те, який конкретно механізм підтримки споживачів буде задіяний в Україні, говорити поки рано, його ще потрібно розробити і впровадити, у тому числі і за допомогою Верховної Ради. Головне — у міністерства є бачення проблеми та шляхів її вирішення.

Реалізація цього закону багато в чому залежить від фінансового забезпечення. Тут ми як претенденти на вступ у СОТ і Євросоюз мусимо враховувати певні правила й обмеження при формуванні ринків.

Що стосується зовнішніх ринків, то, напевно, ні для кого не секрет, що нас там ніхто не чекає. Обурення з приводу того, що, мовляв, на експорт вивезли все зерно, вважаю безпідставним. Це світова практика, і не можна було прогавити сприятливу для України ситуацію, коли зібрали великий врожай, а у провідних країнах-експортерах рік видався неврожайним. Нинішній рік — несприятливий для України, зате попереднього їй вдалося заявити про себе як про експортера зерна і частину його продати навіть до Японії, що традиційно є споживачем австралійського. Лише так можна утвердитися на світовому ринку. Тепер там відомо про якісність нашого зерна, але про це у нас чомусь рідко згадують.

Здійснюючи державну аграрну політику, ми мусимо враховувати, що відбувається унікальна за своїми масштабами трансформація аграрного сектора і села, що зачіпає, насамперед, форму власності на землю та майно. У процесі формування нового світогляду, нової системи взаємовідносин дуже важливо не забувати, що за «чистою економікою», «неефективними підприємствами» стоять живі люди — мільйони сільських жителів, нехтувати інтересами і долями яких злочинно. Це має бути головним пріоритетом будь-якої політики.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі