Про дива напередодні виборів. Депутатські запити як спосіб «відносно чесного відбирання» власності

Українська бізнес-мудрість гласить: «Хочеш відібрати чуже — звернися по допомогу до депутата». Неформальні зв’язки народного обранця, а найголовніше — запити, оформлені на фірмовому бланку нардепа, які розсилаються по міністерствах, відомствах, містах і селах, якщо й не вирішать результат справи, то принаймні гарантують захоплюючий і тривалий бізнес-конфлікт, який не залишить байдужою жодну зі сторін. І насамперед тих, у кого, власне, і відбирається власність. У справедливості й дієвості цієї концепції в українських умовах нещодавно переконалися чеські інвестори Дрогобицького долотного заводу (Львівська область).

Як завжди, трохи історії, без якої, на жаль, буде незрозумілою канва подальших подій. Наприкінці 90-х Дрогобицький долотний завод (як і, практично, вся інша вітчизняна індустрія) являв собою досить жалюгідне видовище. Технічна відсталість підприємства, побудованого відразу після війни, і, як наслідок, недостатній портфель замовлень разом із хронічними несплатами покупців призвели до того, що борги із зарплатні на заводі сягнули 3 млн. гривень (це при середній зарплаті на той час — 143 гривні), а перед бюджетом — перевищували 2 млн. гривень.

Проте на початку нинішнього десятиліття, як вважають на заводі, їм дуже пощастило. Підприємством зацікавився російський інвестор — група «Волгобурмаш», яка не просто консолідувала контрольний пакет, а й почала фактично санацію свого нового українського бізнесу. На завод прийшла фахова команда менеджерів, які не лише розгребли боргові завали, а й істотно розширили асортимент продукції, а найголовніше — ринки збуту підприємства. Вивівши Дрогобицький долотний завод із піке, росіяни через три роки продали акції ДДЗ своїм партнерам — групі чеських інвесторів на чолі з «Ірис Експорт-Імпорт».

Чехи успішно продовжили справу своїх попередників. Було модернізовано й одночасно розширено верстатний парк заводу (зокрема за рахунок сучасних обробних центрів із числовим програмним керуванням). Система управління виробництвом була сертифікована по ряду міжнародних і українських стандартів — ISO 9001:200, API Spek Q1, Spek 7, УкрСЕПРО, що ще більше розширило ринки збуту і зміцнило на них позиції українського підприємства. У результаті обсяг виробництва на ДДЗ зріс, порівняно з 2001 роком, учетверо, завод увійшов до числа найкращих платників податків Львівської області і сьогодні на 90% формує бюджет 80-тисячного Дрогобича. За підрахунками фахівців підприємства, впродовж останньої п’ятирічки інвестори ДДЗ вклали в нього понад 12 млн. дол. й інвестували б ще більше, якби не події останнього року.

А було це так. У середині 2003 року «Волгабурмаш-Україна» придбав у Фінансово-консультаційного центру сприяння розвитку підприємництва (ФКЦСРП) помешкання в центрі Києва, на вулиці Шота Руставелі, 16. Коли росіяни прийняли рішення залишити ДДЗ, вони запропонували заводу і його новим чеським акціонерам заодно придбати і київський офіс. Пропозиція нормальна, з огляду на те, що, коли «Волгобурмаш» (який кілька років фактично виконував роль столичного представництва й одночасно маркетингового підрозділу заводу) пішов, підприємству необхідно було вже самостійно просувати свою продукцію на зовнішні ринки. Для довідки: експорт для Дрогобицького долотного заводу є основною статтею доходу — останніх три роки його частка в загальному обсязі продажів підприємства не опускається нижче 80%.

Помешкання було куплене й оформлене на завод (у тому числі зареєстроване в БТІ Києва), але тут у країні відбулася революція. Що призвело не лише до зміни суспільних формацій, а й до появи нездорових думок у головах окремих бізнесменів. Наприклад, до такого: «У 2003 році я продав офіс у центрі Києва. Минуло півтора року, і його вартість зросла десь утричі. Ситуація в країні змінюється. А що як я скористаюся безладом і, чого на світі не буває, спробую повернути помешкання назад».

Оскільки ж хто шукає привід, той завжди знайде, ФКЦСРП через півтора року з часу укладання угоди вирішив апелювати до того факту, що його колишній директор (який підписав договір про продаж помешкання) не мав права, відповідно до статуту Центру, укладати угоди на таку велику суму. За словами юристів, сьогодні це досить поширений привід для розірвання раніше укладених угод на ринку столичної офісної нерухомості, і зараз у судах міста Києва слухаються сотні аналогічних справ.

Так чи інакше, але судовий процес було запущено: одні суди вигравав ФКЦСРП, інші — «Волгабурмаш-Україна». Як визнають представники заводу, які змушені напружено стежити за суперечкою двох господарюючих суб’єктів з приводу помешкання, що взагалі належить ДДЗ, до певного моменту юридичне змагання йшло в рамках пристойного (якщо, звичайно, не брати до уваги сам предмет позову). Але влітку минулого року Центр почав «підтягувати кінноту». До охорони об’єкта суперечки ФКЦСРП залучив підрозділ Внутрішніх військ, який від початку спеціалізується на охороні дипломатичних представництв, розташованих у Києві. Відповідно, участь у суперечці двох господарюючих суб’єктів військової частини №2260 Міністерства внутрішніх справ для останньої — ніби «не формат». Але тільки б почати, а там воно піде.

За словами керівників основного акціонера ДДЗ, сьогодні спір навколо помешкання на Шота Руставелі, 16 уже вийшов за межі протистояння Фінансово-консультаційного центру і «Волгабурмаш-Україна». Тиск уже чиниться і на нинішнього власника помешкання, говорячи мовою юристів — «сумлінного покупця» — Дрогобицький долотний завод. У ролі «важкої артилерії» виступають народні депутати Олександр Єдін і Петро Кузьменко. Останній направив цілий ряд листів (у тому числі генеральному прокурору України Олександру Медведьку) із проханням розібратися «у критичній ситуації, яка склалася в діяльності ВАТ «Дрогобицький долотний завод». При цьому в документі немає жодного факту протиправних дій підприємства, його колишніх і нинішніх акціонерів, але при цьому на двох аркушах дрібним шрифтом висловлюються припущення щодо того, що міг би, на думку депутата Кузьменка, порушити ДДЗ і його інвестори за п’ять років роботи.

Проте депутатські листи зробили свою справу: на завод упали перевірки фіскальних і силових органів, що, як водиться, паралізувало роботу підприємства. Звичайно, такий бедлам не влаштовує іноземних інвесторів ДДЗ — вони змушені були відкласти на невизначений термін реалізацію на заводі двох інвестпроектів вартістю понад 10 млн. дол. «Ірис Експорт-Імпорт» уже надіслав лист, у якому просить Міністерство закордонних справ України захистити законні інтереси чеського акціонера від «протиправних широкомасштабних дій із дискредитації заводу, його акціонерів та працівників... Обвинувачення, які надійшли на адресу заводу, вочевидь свідчать про намір деяких «обранців» народу зупинити завод, тим самим залишивши держбюджет без систематичних надходжень, а працівників заводу — без заробітної плати».

Не залишилася осторонь і місцева влада. Голова Львівської облдержадміністрації Петро Олійник надіслав лист у профільний комітет Верховної Ради, де трудиться депутат Кузьменко, і Міністерство промислової політики з проханням надати підтримку колективу Дрогобицького долотного заводу.

Зараз трудовий колектив підприємства пише лист екс-прем’єру Юлії Тимошенко з проханням провести виховну роботу з Олександром Єдіним і Петром Кузьменком, оскільки вони входять до першої сотні її блоку на виборах у майбутню Верховну Раду. Звичайно, навряд чи це допоможе, але які тільки дива не трапляються напередодні виборів...