ПРО «ЧИСТІ» ТЕХНОЛОГІЇ ТА ЕКОЛОГІЧНИЙ ПРАГМАТИЗМ

Найчастіше доцільність проектів так званої чистої та нетрадиційної енергетики обгрунтовують подібним чином: інформацію про окупність екологічних проектів надають замість даних про очікуване значення виробітку тепло- чи електроенергії. Тоді в непосвячених створюється враження, що впровадження «чистих» технологій відразу ж дозволить вирішити енергетичні проблеми країни і забезпечити енергетичну безпеку України від імпорту енергоносіїв. Хоча в цивілізованих державах спочатку зіставляють очікувані доходи (економію) з необхідними витратами. У цьому випадку економічні показники «чистої» енергетики найчастіше в кілька разів гірші, ніж в енергетиці традиційній. Проте не можна зневажати можливості «чистої», малої і нетрадиційної енергетики, оскільки вона може бути економічно привабливою. Тут необхідно виявити галузь раціонального використання тих чи інших видів енергоустановок, а не обмежуватися, приміром, тільки картою вітрів України. Так, нетрадиційна енергетика може бути економічно доцільною у важкодоступних районах (Карпати) чи в курортних регіонах (Азово-Чорноморське узбережжя і Крим). Що ж стосується Криму, то навіть у порівняно доступному для традиційної енергетики районі Великої Ялти необхідні у курортних закладах незалежні джерела енергії. Пов’язано це з постійними відключеннями об’єктів індустрії відпочинку і розваг, включаючи тролейбус між Сімферополем і Ялтою, від систем енергопостачання навіть у курортний сезон, що відбиває будь-яке бажання знову відвідати «всесоюзну здравницю». Щодо Карпат варто було б розглянути можливість вирішення проблеми захисту від повеней зі створенням гідроенергетичних потужностей.

Абсолютно «чистих» технологій немає. Навіть сучасний аналог дідівських «вітряків» не такий вже й безгрішний: масштабне використання вітроенергоустановок сприяє зміні клімату (такий досвід на Заході є, але про нього мовчать). І якщо сучасні котельні за умови належного очищення газів можуть стояти впритул до житлових будинків, то навіть пацюки, які пережили ядерні вибухи, не живуть під нинішніми вітроустановками. Недарма за чинними нормами і правилами будівлі, в яких живуть і працюють люди, не можуть бути до вітроелектростанцій ближче, ніж за кілька сотень метрів.

Навряд чи можливо дорікнути в упередженості американців, які, приміром, у центрі Філадельфії дозволяли експлуатацію котельної. Відмінність від наших котельних чисто візуальна — не видно було димових газів. Втім, візуальна відсутність «димку» із труб американських електростанцій свідчить лише про їх відповідальне ставлення до навколишнього середовища, коли екологія є категорією економічною, а не тільки й не стільки сприятливою з погляду іміджу фірми.

З урахуванням реалій сьогоднішнього дня пропоную таке визначення «чистої» технології:

технологія виробництва продукції (надання послуг) певної якості з рівнями забруднення навколишнього середовища і питомого споживання (питомих витрат) паливно-енергетичних ресурсів, більш низькими порівняно із середньостатистичними нормативами таких забруднень і витрат;

технологія і/чи технологічний процес, економічно доцільний для впровадження в Україні.

При здійсненні державою регуляторних функцій необхідно передбачити:

перелік «чистих» технологій, які варто переглядати не рідше ніж один раз на рік (що важливо для створення механізмів надання податкових пільг і преференцій);

перелік «чистих» технологій необхідно затверджувати з урахуванням результатів енергетичного й екологічного аудиту національної економіки. (Важливо не впадати в крайності і не намагатися одночасно закрити частину вітчизняних виробництв, які до екологічно «чистих» віднести просто неможливо. З іншого боку, не можна ставити «економічний хрест» на технологіях, які передбачають захист навколишнього середовища, і які часто не окуповуються. У цьому й полягає регулятивна роль держави);

питання фінансування неокупних з погляду суб’єктів господарювання екологічних заходів повинні вирішуватися окремо.

У запропонованому визначенні «чистих» технологій закладений і механізм їх реалізації, який базується на принципі «екологічного прагматизму»: спочатку варто реалізовувати саме окупні проекти поліпшення екологічної ситуації.

Дорогу енергоаудиту

Затвердження постанови Кабміну України від 30 листопада 1999 року «Про скорочення енергоспоживання бюджетними установами, організаціями і казенними підприємствами» збіглося зі зміною посади прем’єр-міністра й практично було проігноровано тими, кому призначалося. Задля справедливості визнано, що в процесі узгоджень ця постанова набула неконкретного й малообов’язкового характеру. Тому тим паче актуальний розвиток вітчизняного законодавства в сфері енерго- і екологічного аудиту.

На сьогоднішній день, не маючи необхідних знань і навичок (а часто й не маючи бажання чесно заробляти гроші) ділки від енергозбереження та екології, включаючи й популістів, часто-густо заявляють і всіляко лобіюють ідею обов’язковості проведення енергетичного та екологічного аудиту для всіх і вся.

Прямо протилежної думки дотримуються виробничники: «Скільки можна годувати всяких нахлібників?!» У всьому світі до додаткових витрат (тим паче, якщо вони не обіцяють зниження витрат у майбутньому) менеджменту ставляться однозначно негативно. І якщо в частині екопроблем логіку виробничників ще можна якось пояснити, то щодо енергоаудиту доводиться говорити чи то про некомпетентність, чи про відсутність елементарного бажання що-небудь робити, як і «великій» енергетиці ( у технічній некомпетентності вітчизняних енергетиків звинуватити складно!). У будь-якому випадку не можна прийняти як повне заперечення, так і жорстке регламентування необхідності проведення енергоаудиту.

Стосовно до еколого- і енергетичного аудиту можна порекомендувати таке. Відповідно до бухгалтерського «принципу суттєвості» проведення енерго- і екологоаудитів повинно бути обов’язковим для підприємств, установ і організацій, які споживають енергоресурси на суму не меншу 50—100 тис. дол., а в структурі виробничих витрат на енергоресурси припадає понад 10—15%, які є: бюджетними й казенними; державними й комунальними.

Обов’язковим має бути енерго- і екологічний аудит для всіх підприємств (будь-яких форм власності, включаючи й ті, які підлягають приватизації), що витрачають на енергоресурси не менше 500—1000 тис. дол. При цьому в структурі витрат на виробництво частка енергоресурсів має становити понад 10—15%. У міру розвитку цієї сфери (років через 5) можна було б зробити енерго- й екоаудит обов’язковим для підприємств із розміром річних витрат на енергоресурси від 200 до 500 тис. дол.

Для бюджетних і казенних підприємств, щоб уникнути зловживань, вартість енерго- і екологічного аудиту має регламентуватися прейскурантами. Витрати на їх проведення мають включатися в собівартість, але рівень витрат на них не повинний перевищувати 3—5% вартості річного споживання енергоресурсів, а очікувана економія в результаті повинна в кілька разів перевищувати витрати на аудит. (Про те, що проведення енергоаудитів може дати економіці України, докладніше розповідалося у випуску «ДТ» № 50 від 22 грудня 2001 року).

Прив’язка екологічних проблем лише до енергетичних, звичайно, є неповною, проте з чогось потрібно починати. І логічніше розпочати з мінімізації витрат, тобто за допомогою реалізації енергозберігаючих самоокупних проектів.

Центр «чистих» технологій

За прикладом ряду країн ЄС доцільно було б створити в Україні центр «чистих» технологій, основними функціями якого могли б бути:

сприяння впровадженню в Україні ефективного енерго- і екологічного менеджменту, зокрема створення вітчизняних і СП з надання консалтингових послуг у цій галузі, створення (удосконалювання роботи) відповідних служб у бюджетних і казенних підприємствах, а також у складі органів держуправління в центрі і на місцях;

створення інформаційно-довідкової бази «чистих» технологій ;

розробка і видання освітніх та інформаційних матеріалів;

освітня та інформаційна діяльність, популяризація знань в галузі «чистих» технологій, створення постійно діючої виставки «чистих» технологій;

упровадження «чистих» технологій в Україні, у тому числі реалізація «пілотних» проектів на вітчизняних підприємствах, установах та організаціях;

розробка нормативно-правової бази, яка стимулювала б впровадження в Україні «чистих» технологій не лише за допомогою штрафів, а й, насамперед, за рахунок надання податкових пільг для підприємств, які виробляють і/чи впроваджують «чисті» технології та устаткування.

Найважливіше завдання — екологічний прагматизм

Найчастіше «в екологію» йдуть дівчата: чисте навколишнє середовище звичайно означає для абітурієнтів та їхніх батьків «чисту, без пилюки» роботу в контролюючих, тобто бюджетних і державних організаціях, де, що вже тут приховувати, вимоги до результативності праці набагато розмитіші й нижчі, ніж у приватних підприємствах. Навчання з екологічних дисциплін у багатьох вітчизняних вузах базується на профілі тієї «технологічної» чи «юридичної» кафедри, де ця освіта пропонується. У цілому це нормально: щоб лікувати, потрібно знати, що лікуєш. При цьому, на жаль, найчастіше забувають про необхідність навчання енергозберігаючим методам поліпшення екологічних показників. Північноамериканський досвід показує, що суто «енергозберігаючу» освіту дають лише кілька університетів у США і Канаді (менше, ніж зараз в Україні). У той самий час питань екології, і енергозбереження в тому числі, навчає у десятки разів більша кількість вузів (а за цим показником у нас катастрофічний недобір). А це означає, що питання енергозбереження має входити в навчальні програми більшості «технологічних» спеціальностей, особливо з екологічним ухилом.

В Україні є адреси досить розумного підходу до вирішення проблем екології, коли, приміром, на кафедрі АПЕПС НТУУ «КПІ» проблеми розглядають через призму економічної доцільності, а випуск перших фахівців відбудеться вже через півтора року.