Приватизація: суди і долі

Історія — іронічна дама, та іноді вона жартує на диво по-злому. Цього тижня голова ФДМ Валентина Семенюк звітувала перед депутатами про ситуацію на приватизаційному фронті. І серед інших проблем згадувала про заведені на неї сім кримінальних справ. У деталі голова ФДМ вдаватися не стала. Але як мінімум про одну з «підсудних» справ того ж дня говорили у Верховній Раді. Йшлося про «Луганськтепловоз».

Як громадянин, соціаліст, Валентина Петрівна не хотіла продавати об’єкт узагалі, у зв’язку з чим і було подано відповідний законопроект. Але його не підтримали. Тепер як державний чиновник Семенюк зобов’язана виконати рішення керівництва країни про продаж «Луганськтепловоза» за максимально можливою ціною. Адже на Українському економічному форумі Президент Віктор Ющенко запросив на луганське підприємство «сумлінних профільних інвесторів».

Оборот заводу цього року очікується на рівні 110 млн. дол., тож продати його можна дорого. І зараз є чимало претендентів. Інша річ, що далеко не всі згодні переплачувати.

Так, група «Фінанси і кредит» (Костянтин Жеваго) уже більше трьох років вважає, що 76% акцій підприємства належать їй. До речі, недавно Семенюк у тактовній формі нагадали, що невиконання судових рішень — у нашій країні річ підсудна, причому із солідними строками. Відповідно до Кримінального кодексу України (ст. 382), «умисне невиконання службовою особою» рішення суду, що набрало законної сили, «карається штрафом від п’ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років». А оскільки депутатський імунітет Валентина Петрівна незабаром втратить, їй варто було б мати це на увазі.

Йшлося про рішення Печерського районного суду м.Києва, який вимагав негайної передачі акцій заводу групі ФіК (точніше, контрольованій нею холдинговій компанії «АвтоКрАЗ»). Власне кажучи, товариш Семенюк — уже третій за рахунком голова ФДМ, від якого вимагають віддати ці акції.

2001 року Фонд держмайна проводив конкурс із продажу підприємства. Тоді воно майже лежало (оборот був у сім разів меншим від нинішнього), і ціна за пакет виявилася дуже скромною, трохи більше 8 млн. дол. Однак і бажаючих купити майже не було. Єдину заявку подав «АвтоКрАЗ», який не проходив за умовами конкурсу. На той момент державна частка в ньому становила більш як 25% і він просто не міг брати участь у торгах.

Подальший розвиток подій був цілком передбачуваним. «Фінанси і кредит» завжди славилися умінням позиватися в судах. Участь дружніх їм фірм у приватизації практично гарантувала наявність повноцінного і довгограючого судового процесу. Так було і по «Одесаобленерго», «Рівнеазоту», Ужгородському турбогазу, ЗАлКу тощо. Репутація підтвердилася і цього разу.

Міноритарний акціонер «АвтоКрАЗу» негайно подав до суду позов із приводу обмеження своїх прав. Так само оперативно суд розглянув справу і зобов’язав задовольнити вимоги. Що теж нікого не здивувало. На той час практика відносин Печерського районного суду і групи «Фінанси і кредит» вже склалася. Будь-яка справа, що приходила від юристів шановних бізнесменів, здавалася просто приреченою на успіх.

Через якийсь час ФДМ пройняло так, що його представники стали публічно сумніватися в незаангажованості ряду суддів. Благо, що статистики накопичилося цілком достатньо. Саме тоді журналісти й почули про Аллу Чобіток, Олену Умнову й інших. Втім, важко сказати, що це дуже допомогло. Судді продемонстрували незалежність і похвальну послідовність — тобто ФДМ продовжував програвати всі справи на цьому рівні. Рятувало лише те, що у вищих судових інстанціях Фонду часто вдавалося відігравати ситуацію.

Потім у ФДМ помінявся голова і процес дещо втратив публічність. Хоча насправді мало що змінилося...

У червні вже цього року один із чиновників ФДМ в інтерв’ю агентству «Інтерфакс-Україна» меланхолійно зауважив, що «поки існує зв’язка Умнова—Чобіток, ніякого прогресу в справі щодо результатів приватизаційного конкурсу по ХК «Луганськтепловоз» не буде». Приводом стало відхилення Печерським райсудом під головуванням судді Умнової касаційного подання Генеральної прокуратури України про продовження строку оскарження рішень цього ж суду від 14 квітня 2004 року. Генпрокуратура оскаржила також постанови колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м.Києва (під головуванням настільки добре відомої приватизаторам судді А.Чобіток). Враховуючи існуючий досвід, ФДМ висловлював глибокий скепсис щодо результатів: «Торік Фонд уже двічі безуспішно намагався подолати бар’єр судів першої інстанції, і у нього нічого не вийшло». Генпрокуратура, звісно, солідна організація, але й «АвтоКрАЗ» є кому захищати.

Валентина Семенюк підтвердила, що їй телефонували із секретаріату Президента України з вимогою вирішити справу «по одному луганському підприємству» на користь Костянтина Жеваго. Хто телефонував, уточнив на інтернет-сайті «Обком» один із лідерів «Батьківщини» Михайло Бродський: мався на увазі Іван Васюник — перший заступник державного секретаря України.

Загалом, важко сказати, що із серпня минулого року правила гри хоч скількись змінилися. І голова ФДМ особливих ілюзій стосовно дій протиборчої сторони не має: «Це значить, що мене ще раз поставили в позу, і якщо я не виконуватиму рішення судів щодо продажу того чи іншого об’єкта на чиюсь користь, то проти мене відкриватимуть кримінальні справи».

Ледь не основна її надія на те, що міністр юстиції Роман Зварич поки прикриває її від дій працівників славнозвісної української Феміди. Тут, утім, теж нічого нового: торік попередній міністр Олександр Лавринович зізнавався, що не може зрозуміло пояснити, чим керуються суди в прийнятих ними рішеннях.

Між іншим, у цій ситуації важко дорікнути «Фінансам і кредиту» — люди працюють так, як їм дозволяють. Якщо бізнес-структурі можна в межах законодавчого поля завдяки чудовій судовій практиці заощаджувати десятки мільйонів доларів, то, власне кажучи, чому б цим не скористатися? Адже заощаджувати можна не тільки на купівлі прального порошку...

Чим керуються судді, теж відомо. Кожен із них складав присягу на вірність українському народу. Очевидно, саме так вони його інтереси і представляють.

Взагалі, Печерському суду в певному ступені не пощастило: у нього занадто багато клієнтів і через нього йде занадто багато гучних справ. У результаті суд став просто уособленням проблем нашої юстиції. Між іншим, за статистикою, в Україні 666 місцевих судів загальної юрисдикції (правда, гарне число?) плюс 27 апеляційних. Простежити за прийнятими ними рішеннями, м’яко кажучи, складно. Особливо завдяки дивовижній практиці проведення судових справ без повідомлення відповідача. Приміром, дружня «ФіК» компанія в грудні 2002 року спробувала стягти з ФДМ 80 млн. грн. за Полтавський ГЗК. Неважко здогадатися, через який суд проходила справа і хто її вів. ФДМ дізнався про справу лише з рішення суду, котре набрало законної сили...

Подібними подвигами можуть похвалитися й інші бізнес-групи. І вони по-своєму, звісно, мають рацію. Інша річ, що наслідком такого правосуддя став не дуже високий авторитет української судової системи. Так, переважна більшість суддів чесно виконують свою роботу. А результат так собі. Будь-яка бізнес-група знаходить у надрах української Феміди десятки взаємовиключних позовів і рішень.

Уже давно перестигло питання про створення спеціалізованих судів для розгляду виключно корпоративних конфліктів. Хоча б тому, що в цьому разі, відповідно до Конституції, рішення приймається колегією, що дасть більше гарантій сумлінного розгляду справ.

А поки не завадило б запровадити хоча б регулярне узагальнення практики. Давайте почнемо з київських судів — матеріали будуть найвищою мірою захоплюючі. Особливо для колег. Та й для контрольних органів теж. Тим більше що в країні безліч організацій, які охоче поділяться своїми спостереженнями.

Той же ФДМ написав уже не одну аналітичну записку про те, хто й кого в судах лобіює. Давайте ці матеріали просто опублікуємо! Навіщо країні приховувати своїх героїв? Адже якщо з хати не виносять сміття, вона ризикує перетворитися на смітник.