Приціл на аграрні мільярди

Депутати-«народники» із соціалістами ладні головами накласти заради бюджетної «десятини» для села. Пощадіть себе! Хоч як цільтеся, а під мушкою побачите лише 6,7 млрд. грн., а не вдвічі більше. У піку тим, хто обстоює відсоткові критерії формування фінансового бюджету на 2006 рік, Мінфін налічив аж 16,2% видатків державного бюджету на суму 21,1 млрд. грн. Збивши гамузом кошти на підтримку розвитку аграрного сектора, соціальної сфери, селянські пенсії, зарплату сільським учителям і медикам...
Щоб переконливо брехати, треба добре знати правду. На жаль, ніхто не назве реально обґрунтованої суми на потреби АПК моделі 2006 року. Одні оперують 40 млрд., другі множать їх на десять... Зважаючи на проголошений президентом Рік села, аграріям під час торгів у сесійній залі, як презент, можуть перепасти додаткових два-три мільярди гривень. Але ночвами моря не перепливеш. Галузь у черговий раз приміряє на себе бюджет проїдання. І проблема не лише у кількісному наповненні аграрного гаманця, а, найголовніше, в ефективному та адресному використанні його вмісту.
Рік прожили — забудьмо?
Закон України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001—2004 років» визнав агросферу пріоритетною галуззю економіки, що потребує не менше 5% асигнувань від загальних обсягів бюджету. Хоча підтримка сільгосп­товаровиробників за рахунок коштів загального фонду зросла майже увосьмеро, вона так і не досягла заповітних 5%. У середньому за чотири роки цей показник становив лише 3,6%. Якщо у рослинництві намітилися позитивні тенденції, то тваринницька галузь зазнала повного краху. Неефективне використання цінових інструментів та інших економічних важелів призвело до різкого скорочення поголів’я худоби, спаду виробництва молока.
Нашвидкуруч, формально, зверстали і бюджет-04. У начерках Міністерства аграрної політики спершу фігурувало сім бюджетних програм на суму 2,6 млрд. грн. Мінфін рішуче відтяв 88%, залишивши 316,5 млн. Але у Законі «Про Державний бюджет України на 2004 рік» над галуззю-годувальницею зглянулися і збільшили видатки проти граничних обсягів більш як утричі. При доопрацюванні бюджету на друге читання підверстали ще чотири програми, серед яких «Часткова компенсація вартості мінеральних добрив вітчизняного виробництва», «Часткова компенсація витрат сільськогосподарських підприємств з посіву ярих та озимих зернових культур», «Здійснення фінансової підтримки підприємств агропромислового комплексу через механізм здешевлення довгострокових кредитів» та «Закладання і нагляд за молодими хмільниками».
При цьому, порушуючи статтю 42 Бюджетного кодексу, Кабмін не подав розрахунків та детального обґрунтування щодо їх доцільності і додаткового виділення коштів. Саме тому по двох програмах — часткове відшкодування вартості міндобрив та витрат на сівбу зернових, відсоток використання коштів виявився найнижчим: відповідно 88,9 і 71,1%. Є в цьому регресі і частка Держказначейства. 86% видатків, виділених АПК у грудні, воно перерахувало уже в січні 2005 року. Хіба могли аграрії осилити їх навіть до 10 січня, до якого подовжили бюджетний рік? По суті, 135,6 млн. гривень транзитом пройшли через рахунки і повернулися назад до бюджету.
Ну, а що ж протиставило цим підступам МінАП? Розпорядливість, прозорий механізм розподілу наявних коштів, сувору фінансову звітність за кожну використану бюджетну гривню? Та де... Рахункова палата, ана­лізуючи ефективність використання державних коштів у 2004 році, у всіх цільових програмах познаходила «блохи». Безсистемні, кілька разів на рік, зміни Міністерства агрополітики виплат за зданий на забій та переробку молодняк підвищених вагових кондицій охолодили запал селян до вирощування бичків та свиней. І ринок м’ясопродуктів миттєво зреагував на недолугі агрочиновницькі маніпуляції зрослими цінами. Передбачали збільшити поголів’я великої рогатої худоби м’ясного напрямку на 6 тис. голів, фактично ж воно зросло лише на 2,4 тис. «Запороли» і план з виробництва баранини та вовни, який виконали відповідно на 16,7 і 57,3%. Половинним результатом вдовольнились і в хмелярстві: ні розширених площ хмелю, ні очікуваного валового збору шишок...
Найбільш обділеними виявилися фермери. Фінансова підтримка через механізм мікрокредитування засвідчила свою неефективність: лише 385 фермерських господарств із 42,5 тис. одержали бюджетні кошти. Завдячуючи здешевленню коротко- та довгострокових кредитів за рахунок бюджету, значно біль­шими сумами оперували сільгосп­товаровиробники. Проте порядок їх використання через істотні недоліки штучно звузив доступ до державної допомоги, тому щасливчиків обмаль — третина агроформувань.
Яке прикінцеве резюме Рахункової палати? Міністерство фінансів разом із Міністерством аграрної політики на стадіях планування та використання коштів державного бюджету на виконання цільових програм підтримки сільськогосподарських товаровиробників у 2004 році не дотримувалися вимог чинного бюджетного законодавства, у результаті чого не забезпечили ефективного управління ними. У кожного міністра із заступниками є свої любимчики-регіони, які завжди дістають більше бюджетних коштів, аніж решта. Це теж ґандж ручного управління фінансовими ресурсами, іржа, яка точить механізм справедливого і неупередженого розподілу бюджетних коштів між областями, унеможливлює рівний доступ до них усіх сільгосптоваровиробників.
Ви скажете: так уряд уже ж не той, і міністр змінився. Перегорнімо торішню бюджетну сторінку: рік прожили — забудьмо! Можна було б, якби оновлений Кабмін із новим міністром та не підхопили ці негативні тенденції. Рахункова палата констатує: «...у 2005 році ситуація з управлінням бюджетними коштами на підтримку продукції рослинництва і тваринництва не покращилася, а навпаки, ускладнюється».
Хибна бюджетна політика у сфері АПК із року нинішнього тихо вповзає у рік 2006-й. Чи не забагато сторінок доведеться перегортати?
Гроші — на кін!
«Оце трибун!» — відзначив собі після першої презентації бюджету-06, яку аграрний мі­ністр представив 23 вересня на пленарному засіданні ВР перед колишніми колегами-депутатами. Виступ Баранівського роздрукували у вигляді кольорової брошури з промовистою назвою на палітурці «Правда про село», і вона стала надбанням кожного народного обранця. Після того спічу «хвостиком» бігав за Олександром Петровичем із засідання на засідання, з одного форуму на інший — так кортіло вкотре почути і побачити вбивчу правду про село і що потрібно йому, аби здолати кривду.
Словесний ряд доповнювали слайди: графіки, схеми, діаграми, кумедні картинки, що демонстрували диспаритет цін на яловичину, молоко та дизпальне. Усе — в цифрах, цифрах... Виступи аграрний міністр завершував тирадою «Село — колиска українського народу. Годувальник нашого родоводу. Підтримайте село, і з ним розцвіте Україна». А під саму завісу читав вірша, від якого публіка прямо-таки впадала в транс. Мене ж найбільше розчулювали рядки:
У синім небі пісня
журавлина,
Неначе плач, біду передріка:
Помре село — загине
й Україна,
Бо без джерел
не житиме ріка.
Скільки не допитувався, Олександр Петрович твердив одне й те ж: автор невідомий... Здається, я знаю, хто товаришує з Пегасом, принаймні його пар­тійну належність. Якби запитав римача із поліського краю, що ж потрібно для того, щоб вберегти село від повної розрухи, він би відказав: гроші, гроші, гроші...
Вони домінують і в бюджетних начерках МінАП. Але коли міністр, озвучуючи мільйони і мільярди гривень, каже: «Держава повинна...», мене пересмикує від його відстороненості. Не мене ж держава обрала повпредом галузі! Мало втішатися виділеними коштами, треба ними ще й по-хазяйськи розпорядитися. Це — одне. А друге: думаєш дати, то подумай, де взяти. Щороку «скубти» з кожної галузі потроху і в результаті вислуховувати, що бюджетні видатки витрачені неефективно, незаконно, не за цільовим призначенням, — невелика приємність...
Аграрне відомство замахнулося освоїти 2006 року 15,6 млрд. грн., із них — на підтримку розвитку аграрного сектора та забезпечення соціальної сфери — 11,3 млрд. І хоча поголів’я великої рогатої худоби станом на 1 вересня зменшилося на 6,62% порівняно з аналогічною датою 2004 року, а корів — на 7,1, чиновники вперто ратують за збільшення суми дотацій до 3,7 млрд. грн. Днями керівництво департаменту ринків продукції тваринництва МінАП приголомшило ще однією «новацією» — дотаціями на виробництво молока, забувши, мабуть, що вони, закладені у ціну сировини, давно вже діють. Але це не заважає чиновникам просити на під­тримку цієї сфери 2 млрд. бюджетних коштів.
Плутанина із сумами і в рослинництві. Заднім числом мі­ністерство хоче компенсувати селянам витрати на сівбу озимих. Спершу «засвітилася» такса сто гривень на гектар, перегодом — двісті. А завтра, дивись, оптимальним компенсатором назвуть 300 гривень. Загалом же на підтримку рослинництва потреба в коштах, за розрахунками МінАП, становить 2,3 млрд. грн., що в 12 разів більше, ніж передбачено у проекті.
Одне із припущень щодо того, чому лідери АПК такі прихильні до дотацій і навіть спеці­альних бюджетних дотацій, висловив керівник знаної агрофірми, котрий постійно «пасеться» на них:
— З отриманих дотацій покриваємо борги із... заробітної плати.
А що, варіант! За рахунок бюджету потай «латати» економічні дірки. Дивись, за місяць заборгованість по зарплаті у сільгосппідприємствах зменшилася на 29 млн. грн. Залишилося «продотувати» ще 166 млн.
Сумнівною виявилася і розрекламована Мінагрополітики «прозора» система бюджетного фінансування садівництва, виноградарства та ягідництва. Аудитори закидають відомству вибірковість надання держпідтримки, безконтрольність її використання, що призводить до нахабних крадіжок бюджетних коштів. По суті, вони потрапляють до привілейованих, тоді як основна частина валового збору винограду та фруктів припадає на господарства населення, які взагалі не одержують фінансової підмоги з боку держави. Водночас питання стоїть дуже гостро: або ми їстимемо власні екологічно якісні фрукти та ягоди, або ж чужі, без смаку і користі. Чи визнає МінАП хибність власної моделі? Та де там… Довершена і безгрішна, вона діятиме і в 2006 році.
Зовсім інше бачення галузевої бюджетної книги в Олега Юхновського, секретаря комітету Верховної Ради з питань аграрної політики та земельних відносин:
— Проект бюджету-06 від поточного різниться зрослими видатками по кількох позиціях. Перша: за державний кошт Пенсійному фонду відшкодовуються витрати — а це близько 400 млн. грн. — у зв’язку зі сплатою сільськогосподарськими підприємствами відрахувань за спеціальною ставкою. Плюс 89 млн. грн. — на пенсії пільговим категоріям селян-пенсіонерів. Це — друга позиція. І третя: на 150 млн. грн. збільшено компенсацію за користування пільговими кредитами. Тобто, реально аграрії збагатіють на 639 млн. грн.
Якщо умовно поділити видатки на виробничу та соціальну сфери, то в останній невідкладною вважаю проблему газифікації сіл, на яку заплановано 185 млн. грн. Це втри­чі менше, ніж видатки у поточному році, які, до речі, взагалі «заморожені». Окрім того, акумулюються вони наприкінці року через механізм відрахувань від реалізованого газу. Зрозуміло, що у грудні ніхто не займатиметься газифікацією. Тому слід змістити, власне, строки освоєння цих коштів, інакше через два роки змушені будемо викопувати тисячі кілометрів труб, які стануть непридатними.
У проекті бюджету зберегли програму комп’ютеризації сільських шкіл — 50 млн., їх капітального ремонту — 150 млн., на шкільні автобуси передбачено 68 млн. Позитивним вважаю і виділення 350 млн. грн. на будівництво сільських доріг. Однак загалом під час формування бюджету АПК на наступний рік уряд повторює помилки, якими хибували як попередні головні фінансові книги, так і нині діюча.
По-перше, кількісні показники, подані Мінфіном, абсолютно не відповідають сьогоднішнім потребам знесиленого аграрного сектора. За мізерних обсягів фінансування годі говорити про якийсь розвиток: вони лише консервують існуючі проблеми — зернові, цукрові, пально-мастильні. По-друге, навіть цей убогий бюджетний ліміт головний розпорядник коштів — МінАП — знову розпорошить по численних статтях видатків, які в цілому не наснажать галузь. Чому?
Формуючи бюджет, чиновники ніби зумисне зігнорували засади базового Закону «Про державну під­тримку сільського господарства України». Саме тому, і це найголовніша вада, істотно не змінилися напрямки використання бюджетних коштів. Я вже не кажу про відсутність аналізу фінансово-економічної ситуації, моніторингу та прогнозування ринків сільськогосподарської продукції — як внутрішнього, так і зовнішнього. За такого бюджету існуючі проблеми не зникнуть, навпаки, породять низку інших...
Звісно, легше оперувати перед широким загалом цифрами, порівнювати, скільки дотаційних євро чи доларів припадає на корову в ЄС, і гривень — у нас, чи на гектар пшениці тут і там... Ефектно! Але ж міністру негоже замовчувати і той факт, що 2003 року Рада міністрів ЄС прийняла проект реформи Єдиної сільськогосподарської політики до 2013 року. У документі детально розписано квоти, відсотки, суми компенсацій та субвенцій, ситуації, за яких діють ті чи інші правила, визначено порядок одержання субсидій залежно від використання угідь і земель під паром, кількості телят і дійних корів, тварин на забій. Передбачені навіть коефіцієнти для менш сприятливих районів. У рамках цієї «десятирічки» європейський фермер може планувати своє виробництво. Нашому селянинові бодай на рік щось подібне мати б...
На жаль, розробники проекту бюджету залишилися глухими до цілого ряду проблем, що виникли у поточному році. Передусім це стосується європейських цін на пальне, яке не по кишені українським селянам. 2003 року частка нафтопродуктів у собівартості рослинницької продукції сягнула 14,9%, а у ни­нішньому може зрости до 28. Таке галопування призведе до втрати конкурентоспроможності вітчизняної сільгосппродукції не лише на зовнішньому, а й внутрішньому ринку.
Як економічно пом’якшити ситуацію? Колеги радять видобуту українську нафту спрямувати виключно на потреби аграріїв. Більш прийнятний варіант, запропонований мною, — бензин А-76 та дизельне пальне для сільгосптоваровиробників відпускати без сплати акцизного збору. Розумію, це — втрати дохідної частини бюджету на суму близько 400 млн. грн. Є небезпека певних спекуляцій, природного бажання декого нагріти руки на різниці цін. Однак усе залежатиме від того, як Кабмін випише порядок поставок такого пального, забезпечить контроль за його використанням.
За розрахунками фахівців, для того щоб принаймні пригальмувати спад в АПК, потрібно 12,5 млрд. грн., із яких 7,8 — це пряма підтримка виробництва сільськогосподарської продукції. І, зважаючи на брак коштів, нічого іншого не залишається, як пролонгувати діючу систему оподаткування в аграрній сфері. Однак і відтерміновувати розв’язання проблеми до 2010 року, як пропонують депутати, теж не вихід. І новий парламент змушений буде переглянути застарілу систему оподаткування у сфері АПК.
Та найголовніше — на селі поглиблюються негативні тенденції, втрачається мотивація до праці. Пенсії і виплати по безробіттю вищі, ніж зарплата. Байдужіє до аграрної сфери і бізнес, масово розриваючи договори на оренду земельних паїв. Проблеми лежать не лише в фінансово-економічній, а й морально-етичній площині взаємин держави і селян. І жоден бюджет їх не розв’яже!
Бюджетне «штопання»
Куди прямує село і люди в ньому, один Бог знає. Обіцяли дороговказ у вигляді загальнодержавної комплексної програми підтримки розвитку українського села, зо шість варіантів перебрали, всі забракували. Лише президент продовжує свято вірити, що через місяць влада обнародує план порятунку аграрного сектора… Власне, українське селянство, на відміну від болгарського, польського, чеського, словацького, не стало реальною і репрезентативною політичною силою, яка б змусила уряд проводити проселянську політику, переманила банки на свій бік... Тому й бюджет-06 ми реалізовуватимемо той, який вийшов не з чорнозему, а з лискучих столичних кабінетів, далекий від селянських нужд і потреб.
Я би формував бюджет по-своєму. Перекреслив би міністер­ський і почав з чистого аркуша. Рано чи пізно, Україна все ж таки вступить до СОТ, тому її мірки стануть нашими. Призвичаймося... Є дві «скриньки» — жовта й зелена. От і розкладатимемо наші бюджетні «яйця» у кожну з них.
Так от, до жовтої потрапляють витрати на підтримку сільсь­кого господарства, які підлягають скороченню, власне ті, до яких найбільше претензій у наших товаровиробників через їх непрозорість: фінансова підтримка виробництва продукції тваринництва та рослинництва, закладка молодих садів, виноградників, ягідників, хмільників, часткова компенсація вартості техніки та мінеральних добрив... А зелену «скриньку» можна наповнювати стільки, скільки дозволяє бюджет. Тут і програми з розвитку сільської інфраструктури, й охорона довкілля, і страхування доходів, і створення державних резервів із забезпечення продовольчої безпеки...
Якщо порівняти вміст обох «скриньок», то виходить, що жовта забита доверху, а до зеленої ще можна кидати й кидати. Отже, у першій слід зробити серйозну ревізію, безболісно розпрощатися з неефективними програмами, аби нас постійно не клювали партнери по СОТ. Ну, приміром, чи врівноважать 8 млн. грн. із бюджету співвідношення трутнів, маток і бджіл-трудівниць в українських вуликах? Міністр, щоправда, подвоїв видатки — мабуть, із високої поваги до пасічника №1... А я їх повністю анулюю. І 120 млн. бюджетних дотацій на вирощування курчат-бройлерів. Чи доцільно за державний кошт підтримувати і без того високопродуктивне виробництво, рентабельність якого понад 50% (за чотириразової оборотності капіталу за рік — 200%)?! Тим більше, обіцяного здешевлення м’яса птиці ми так і не діждалися, навпаки.
Сумнівною видається нова програма МінАП «Часткова компенсація сільськогосподарським підприємствам з посіву ярих, озимих зернових культур, ріпаку та сої за інтенсивними технологіями», яка тягне за собою мільярд бюджетних гривень. Про неї згадував у попередній публікації «Зернові пазли» (№ 40 (568), субота, 15 — 21 жовтня 2005 року). А от за пропозицію відомства збільшити видатки на здешевлення коротко- та довгострокових позик із 500 млн. до 700 — обома руками. Бюджетна гривня дає змогу сільгосптоваровиробникові залучити десять гривень у вигляді кредитних ресурсів.
Найбільш занедбана соціальна сфера. Скільки робочих місць із п’яти мільйонів передбачається відкрити у сільській місцевості і чому на це не виділені кошти? Натомість МінАП мріє про мільярд на державне пільгове кредитування індивідуальних сільських забудовників. Хоч помріє! Бо за такого безробіття, низьких зарплат іпотека житла у глибинці ірреальна.
Сусіди-білоруси вчинили інакше. Там половину із 2400 сіл газифіковано, проте створити європейські умови проживання у кожному владі не під силу. Тому обрали 250 сільських поселень, яким судилося в найближчі роки стати соціальними центрами. Тобто, одне із десяти сіл у кожній місцевості забезпечать міським шиком, включаючи асфальтовані вулиці і тротуари, стадіони і лікарні, комунальні служби, культурні й освітні заклади. Саме сюди, а не в райцентр, звертатимуться зі своїми проблемами мешканці прилеглих сіл.
Окрема розмова про президентську програму «П’ять будинків». Усе просто: Олександр Лукашенко сказав (і спробуй заперечити йому!), що кожне сільгосппідпри­ємство на своїй території зобов’язане щороку здати п’ять будинків або квартир. 2004 року у білоруських селах уже з’явилося понад 10 тис. добротних котеджів та квартир. Під цю забудову банки надають господарствам кредит на 40 років під 5% річних. Селяни отримують житло безплатно, але лише відпрацювавши у сільгосппідприємстві десять років, можуть приватизувати його. Хтось назве програму грубим адміністративним тиском. Але від цього простим трудівникам гірше не стає...
Я взагалі пропоную чітко розмежувати питання соціального розвитку села й агробізнесу. Дай Бог нашому міністерству та... ні, не вовка з’їсти: хоча би вповні виконувати функціональні обов’язки з управління агровиробництвом.
Отак, «шерстячи» бюджетну статтю за статтею, можна вийти на певний оптимум. Але робити це слід не поспіхом, за дві ночі, пишучи матеріал у номер, а виважено, із системним підходом. Хто заважав зробити це міні­с­терській команді? Знову Сергій Терьохін чи Юлія Тимошенко? Час перебирати відповідальність і на себе. За формально втиснуті у бюджетні графи показники, виконання яких не гарантує навіть розробник.