Прибуток змінює прописку

Зазнавши поразки на виборах, міністр фінансів Віктор Пинзеник, який повернувся з відпустки, виявив не менш гнітючу картину у ввіреному йому фінансовому господарстві. На засіданні Кабміну 29 березня він був змушений констатувати зростаючий дефіцит бюджету, викликаний, зокрема, різким зниженням надходжень податку на прибуток, а також рентної плати за нафту і газовий конденсат. «З початку року в нас на третину впали обсяги надходжень від рентної плати на нафту. Це сталося в зв’язку з постійним зниженням вартості сировини на аукціонах усупереч світовим тенденціям», — наголосив міністр. Після цих новин зазвичай стриманий прем’єр Юрій Єхануров обвинуватив нафтові компанії в змові з метою ухиляння від сплати податків, доручивши Антимонопольному комітету розібратися з цією ситуацією. Однак, схоже, річ тут зовсім не в ренті…

Рента на нафту розраховується від ціни її реалізації. За базову ставку узято ренту в розмірі 876 грн. за тонну, яка відповідає ціні 2536 грн. за тонну (із ПДВ). Відповідно рента зростає/знижується залежно від цінових тенденцій, які, у свою чергу, визначає ринок. Українську нафту ще з далекого квітня 2000 року постановою Кабміну №599 зобов’язано продавати на відкритих аукціонах, що справно (за рідкісним винятком) відбувається кожного місяця. Здавалося б, що може бути простішим і прозорішим? Проте за багаторічну історію аукціонного руху навіть цей загальноприйнятий у світі біржовий механізм в Україні деградував настільки, що місцями перестав навіть віддалено нагадувати своє початкове призначення.

Наведена діаграма показує причини обурення пана Пинзеника. Справді, у 2006 році всупереч зростанню цін на російську нафту, що надходить до України, ціна на українську сировину на аукціонах неухильно знижується. Так, якщо з грудня по квітень ціна на російську нафту в Україні зросла на 16%, а в чорноморських портах — на 18%, то за цей самий період українська нафта подешевшала майже на 19%. Неймовірно, але факт: за прогнозними оцінками, тонна української нафти в квітні буде більш як на 80 дол. дешевша за російську. Дивно це як мінімум з двох спостережень. По-перше, нафтотрейдери в усьому світі до хрипоти б’ються за дисконти в межах 5 дол. за тонну (на великодушних просторах СНД масштаби більші — до 20 дол. за тонну, хоча зі зростанням цін на нафту й податки це відходить в минуле).

По-друге, за всіх часів українська нафта коштувала дорожче, а не дешевше за російську, бо є більш якісною, що дає змогу відбирати більшу кількість світлих нафтопродуктів.

Якщо гарненько поритися в архівах, то можна знайти заяви топ-менеджерів «Укрнафти» про традиційну премію на українську нафту. Оцінки цієї премії відрізнялися: «Укрнафта» переважно казала про 10% до вартості російського сорту Urals, тоді як покупці були згодні платити на 15 дол. за тонну дорожче, але суть від цього не змінюється — дешевше за російську «наша» нафта не може коштувати за будь-яких розкладів.

Та це коли дивитися з точки зору об’єктивних чинників. Насправді все трохи інакше. Нинішній механізм нафтових аукціонів з продажу української нафти неодноразово призводив до скандалів і протестів із боку основних споживачів цього товару — українських НПЗ. Можна згадати випадок, коли через неможливість купити цю нафту на межі зупинки знаходився НПЗ «Галичина» (Дрогобич), для якого сировина українського видобування є чимось на кшталт інсуліну. Під українську нафту адаптовано одне з виробництв найбільшого в країні НПЗ «Укртатнафта» (Кременчук), даючи можливість виробляти мастила. Неодноразово купував і намагався купувати полтавську нафту Лисичанський НПЗ, відзначаючи хорошу економіку її переробки. Однак проблема в тому, що купити цю нафту на аукціоні завжди було дуже проблематично.

З часом причини цих проблем видозмінювалися. Спочатку основною була ціна: за всієї привабливості нашої нафти її ціна була «непід’ємною» навіть для розвинених НПЗ. Згодом до цієї проблеми додалася інша — призначувані продавцем («Укрнафтою») умови поставки. З’явилися пропозиції з терміналів НПЗ «Нафтохімік Прикарпаття» (контролюється групою «Приват»), при цьому в аукціонному бюлетені зазначалося транспортне підприємство, послугами якого має скористатися сміливий покупець. Останнім часом з’явилася нова «фішка» — нафта зі зберіганням у резервуарах ЗАТ «Синтез Ойл» (нафтоперевалка в Одеському порту, контролюється групою «Приват»). Тобто купити нафту можна, але спробуй-но її потім забрати й довезти.

Однак попри всі ці обставини основним завжди залишалося одне — «Укрнафта» (оперативне управління належить представникам групи «Приват») завжди продавала нафту за максимальною ціною, демонструючи хороші прирости доходів.

Та що ж сталося цього року, за три місяці якого ціна української нафти поступово йшла вниз відносно російського конкурента, у березні досягши небачених для нафтової галузі «дисконтів»? Чи питання прибутковості компанії втратило актуальність? Показово інше: як свідчать розрахунки, якби вартість української нафти була такою самою об’єктивною стосовно Urals, як це було аж до початку 2006 року, прибутковість «Укрнафти» була б вищою, попри пропорційне зростання ренти. Тому версія про те, що «Укрнафта» занижує ціну, щоб платити менше рентних платежів, виглядає дуже сумнівною.

Більш правдоподібною виглядає думка про те, що об’єктивну ціну нафти не можуть «потягнути» основні одержувачі цієї нафти. А ними є заводи «Нафтохімік Прикарпаття» і, що найголовніше, «Галичина», контроль над якою «Приват» перехопив на самому початку року. Це найвідсталіші в галузі заводи, біографія яких бере початок у позаминулому столітті. Можливості з оптимізації оподаткування, що дуже звузилися минулого року, поставили їх віч-на-віч із більш високотехнологічними НПЗ та імпортними нафтопродуктами, і в цій ситуації дешева сировина є єдиним виходом із ситуації.

А що ж аукціони, запитаєте ви, адже вони завжди гарантували максимальну ціну? Відповісти можна лише новим запитанням: а хто залишився на цих торгах, якщо «Галичина» стала «своєю»? Залишилися «ТНК-ВР Україна» і «Укртатнафта», із якими в «Привата» стільки точок дотику, що для уникнення конфлікту краще залишити аукціонний номерок на колінах. Тим паче що переможець торгів може поділитися зі стражденними на позабіржовому ринку, хоча, природно, уже за ринковою ціною.

Проте все це версії, тоді як абсолютно впевнено можна казати лише про те, що, як і в ситуації зі скуповуванням АЗС у «Сентози» і «Авіаса» (контролюються групою «Приват»), ціни на які багато хто вважає завищеними в рази, ціну на українську нафту в 2006 році «Укрнафті» також буде дуже непросто пояснити.