Понад 160 доларів за тисячу кубиків, і ні в чому собі не відмовляй. Включаючи енергозбереження

Мінпромполітики мало цілий 2006 рік, щоб посушити собі голову над можливими варіантами стримування цін на газ для промислових підприємств. Однак нова ціна на блакитне паливо — понад 160 дол. за 1000 м3 з урахуванням доставки і податків — заскочила зненацька. Тепер проблему намагаються розв’язати вже в ситуації, коли нові ціни стали реальністю, а на порядку денному стоїть інше завдання — енергозбереження.

Практично триразове зростання вартості енергоносія за рік — це не тільки гарний стимул (себто батіг. — Ред.) для переходу підприємств на технології з низькою енергоємністю, а й сигнал для держави не обмежуватися підняттям відповідних тарифів, а ще й стимулювати енергозбереження. Від того, як піде цей процес, залежить конкурентоспроможність усієї вітчизняної економіки. Тому потрібно всіляко підтримувати і заохочувати зусилля, спрямовані на зниження енергоспоживання, не тільки хімічних і металургійних гігантів, піклуватися не тільки про підприємства, розташовані у спеціальних економічних зонах (СЕЗ) і територіях пріоритетного розвитку (ТПР), а й про іншу «дрібноту», без якої цієї самої економіки немає.

Учорашній день

Не встигло підприємство не те що встановити, налагодити і запустити в роботу придбане імпортне обладнання (яке часто не має аналогів в Україні), але навіть оформити митну декларацію на його ввезення до країни, як уже ходить у боржниках... Ні, не перед продавцем обладнання, а перед державою. Адже потрібно вже розрахуватися з держбюджетом: ПДВ, імпортне мито та інші збори і платежі. Якщо грошей на це бракує, то оформіть кредит у комерційному банку і сплачуйте за ним відсотки.

Хоч як покрути, а підхід застарів, його потрібно змінювати і насамперед для швидкого освоєння енергозберігаючих технологій. Адже за нинішнього стану речей тільки прямі витрати підприємства, яке наважилося закупити енергозберігаюче обладнання, зростають більш ніж у півтора разу.

Реальний приклад. ЗАТ «Черкаситара» завчасно потурбувалося про зменшення споживання енергоносіїв, маючи намір таким чином знизити собівартість гофротари. Для цього придбало паросиловий агрегат німецької фірми LOOS на дві тонни пари вартістю 286,8 тис. грн.

Здавалося б, компанія вирішує актуальну проблему загальнодержавної безпеки. Її якось підтримати б. Замість цього змушують платити. Спочатку — мито (25%), ПДВ (20%), митний збір. Потім додаткові платежі під час розмитнення: Черкаському обласному центру гідрометеорології, територіальному управлінню Державної інспекції енергозбереження (схоже на стимулювання навпаки. — Ред.), черкаській обласній службі «Укрінвестекспертиза», Черкаському центру сертифікації, за брокерські послуги. Усього додатково до вартості обладнання витрачено 147,2 тис. грн., або 51,3% від вартості паросилової установки.

Реальні втрати підприємства ще більші. Адже додаткові витрати оплачувалися кредитними коштами, за якими банк не забуде в обумовлений строк зажадати відсотки, так само як одержав свої комісійні за конвертацію гривні у валюту під час оплати імпортного паросилового агрегата. А либонь обладнання потрібно ще й установити, налагодити, запустити і вивести на проектну потужність...

Злоба дня

Приклад узято не випадково. Підприємство належить до паперової галузі, ще точніше — до виробництва картону та паперу, яке вирізняється підвищеною енергоємністю. Технологічні процеси потребують чималої кількості електроенергії та пари — за нинішніми мірками задоволення не з дешевих. Щоб устояти на ногах, потрібно терміново впроваджувати не просто нове, а енергозберігаюче обладнання.

— На жаль, навіть перспективне виробництво картону, паперу та гофроупаковки не ходить у фаворитах у держави. Хоча без якісної упаковки сьогодні просто неможливий нормальний розвиток інших галузей економіки, особливо пов’язаних з експортом продукції, — каже генеральний директор ВАТ «Рубіжанський картонно-тарний комбінат» Геннадій Мінін. — Не випадково частка легкої, міцної, екологічно чистої паперової та картонної упаковки в цивілізованих країнах зростає прискореними темпами.

Слід сказати, Рубіжанський КТК — міцний горішок. Колишній радянський довгобуд перетворили на високотехнологічне підприємство целюлозно-паперової промисловості, провідного виробника упаковки. Тут не чекали, коли злетять тарифи на тепло та ціни на газ. Ще 2003 року одночасно з пуском другої папероробної машини на комбінаті розпочав роботу парогазотурбінний когенераційний енергоблок, який не має аналогів в Україні. Вироблення власної електроенергії та пари забезпечує енергетичну незалежність комбінату. Коли щось не складеться з газом — перейдуть на мазут.

До речі, подібну когенераційну установку на більш відомому Алчевському меткомбінаті, що належить корпорації «Індустріальний союз Донбасу», тільки мають намір встановити, позичивши кошти у ЄБРР.

Але навіть міцно стоячи на ногах, Рубіжанський комбінат почувається незатишно, коли доводиться відволікати значні оборотні кошти на технічне переозброєння. Що вже казати про малі та середні підприємства, яким у нинішніх умовах утриматися б на ринку. Та й грошей їм ніхто не дає навіть у кредит. А ті, хто примудрився взяти в борг, досить часто потрапляють у непросту ситуацію.

Тіло — підприємству, відсоток — державі

Якщо вся країна має знижувати енергоспоживання, держава не може стояти осторонь. Завдання вимагає від уряду повернутися лицем не тільки до 11 українських СЕЗів і 72 ТПР (із близько 2000 існуючих у всьому світі), а до всіх без винятку вітчизняних підприємств, які готові переходити на енергозберігаючі технології. Потрібні преференції для тих, хто цей перехід здійснює.

Виробничники вважають, що почати можна з малого, наприклад, зі спрощення митного оформлення імпорту технологічного устаткування промислових підприємств. Настав час зниження або скасування відповідних митних тарифів, відстрочки на один рік оплати ПДВ при імпорті енергетичного устаткування, яке не виробляють в Україні. Адже навіть Росія з її енергопотенціалом визнала за необхідне звільнити від ПДВ і ввізного мита 800 видів імпортної продукції, необхідних для структурної перебудови економіки.

А у нас через черепашачу амортизацію будь-які інвестиції доводиться здійснювати за рахунок прибутку. Хоча очевидно, що частину прибутку слід залишати підприємствам для стимулювання енергозбереження. Дайте, приміром, тим же вітчизняним підприємствам-виробникам картону, паперу, транспортної гофротари, які впроваджують сучасні енергозберігаючі технології, можливість прискореної амортизації, можливість повертати ПДВ, сплачений під час ввезення устаткування, після введення його в дію протягом року, і в галузі відбудеться ривок.

Проблему високої вартості енергоресурсів потрібно розв’язувати комплексно. Банальне підняття цін на них без енергозбереження є неефективним. А належний рівень економії ресурсів неможливий без участі держави та реалізації загальнодержавної програми, розробленої Кабміном і підтриманої парламентом. Енергозбереження необхідно зробити пріоритетом країни. І будь-якому підприємству має бути вигідно братися до вирішення цього завдання. Та що там підприємству, у цьому має бути зацікавлений кожен індивідуум. Кожна людина вправі розраховувати, що, встановивши у своїй квартирі енергозберігаючі лампочки, лічильники газу чи тепла, вона не буде покарана державою, а, навпаки, швидко «відіб’є» додаткові витрати. Наприклад, за рахунок стимулюючих тарифів. Держава, своєю чергою, заощадить на закупівлях газу й інших енергоносіїв.

Де знайти кошти? Як варіант можна спрямувати на енергозбереження частину коштів, отримуваних від приватизації. І сьогоднішні бюджетні втрати на енергозбереженні (не впевнений, що їх узагалі варто називати втратами. — Ред.) через кілька років компенсуються сторицею.

Вирішувати питання можна й в іншій площині. Наприклад, забезпечивши пільгове кредитування товаровиробників. Тих, хто реально впроваджує сучасні енергозберігаючі технології для виробництва конкурентоспроможної продукції. Зрештою, ніхто не заважає провести відповідні тендери і вибрати гідних. Загалом, можливості мотивувати енергозбереження є, причому для їхньої реалізації потрібно не так уже й багато коштів.

— У кожному разі, щоб зберегти, тим більше оживити, економіку державним мужам однаково доведеться потрудитися над створенням держсистеми заохочення промислових підприємств за впровадження енергозберігаючих технологій, які, своєю чергою, забезпечать державі реальну економію валютних коштів, — вважає Геннадій Мінін. — Чому б, приміром, не впровадити в практику кредитування енергетичного технічного переозброєння, за якого звичайний громадянин або підприємство сплачує тіло кредиту, а відсотки — держава?..