Події у Північній Африці можуть змусити ЄС переоцінити енергетичну стратегію не на користь Україні

Про це у своїй статті для «Дзеркала тижня. Україна» пишуть експерти Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Михайло Гончар та Сергій Жук.

За їх словами, політика європейської інтеграції нинішньої влади в Україні є декларативно-декоративною, а не реально здійснюваною, і це відкидає нашу країну в її значущості та пріоритетності для ЄС з точки зору забезпечення енергетичної безпеки. Події на Близькому Сході на додаток до двох газових криз у Східній Європі (2006-го та 2009 року) змусять Європейський Союз іще раз переоцінити енергетичну стратегію з точки зору мінімізації ризиків.

«І навряд чи події на Півдні змусять ЄС звернути більше уваги на Схід, тобто на Росію, як дехто вважає. Російський режим дедалі більше оцінюється як такий, що за стилем правління мало чим відрізняється від близькосхідних автократій. Якщо Україна й надалі позиціонуватиме себе як сателіта Росії, то вона автоматично прийме на себе ті ж ризики і загрози, що характерні для Росії. ЄС не залишиться нічого іншого, як згорнути Східне партнерство або ж зменшити його до масштабів Молдова + Південний Кавказ. Щоб цього не сталося, Україні необхідно перейти від метушливо-показушної (від саміту до саміту) політики європейської інтеграції до реального процесу імплементації положень Договору енергетичного співтовариства», - пишуть автори.

Експерти наголошують, що події на Близькому Сході напряму Україну не зачіпають з точки зору енергетичної безпеки, оскільки Київ не імпортує нафти з регіону. Але населення та промисловість платить за нафтопродукти ту ціну, яка складається на світовому ринку та на яку впливають різні чинники, в тому числі спекулятивні та ірраціональні чинники страху від можливого переривання поставок нафти на світовий ринок. А питання створення стратегічних нафтових резервів у країні, яке мусується з 2005 року, так і не вирішене.

«Очевидно, що максимальну увагу потрібно приділити розвитку національного видобутку вуглеводнів - на суходолі та на Азово-Чорноморському шельфі. Треба активізувати увагу до розвідки та розробки сланцевого газу, метану вугільних пластів і газогідратів Чорного моря в кооперації з провідними компаніями США та ЄС», - вважають експерти.

Крім того, на їх думку, українській владі слід подумати і над тим, щоб відносно недалеко розташований регіон Каспію та Південного Кавказу не перетворився на зону розмороження «заморожених» конфліктів: «Через Південний Кавказ на східне узбережжя Чорного моря надходить азербайджанська нафта, а згодом, імовірно, надходитиме і газ. Україна з поточного року вже стає постійним імпортером нафти з Азербайджану. Також ця нафта за схемою заміщення венесуельської потрапляє транзитом через Україну до Білорусі. Якщо буде реалізовано проект AGRIта будівництво СПГ-термінала в Україні, то країна отримуватиме і скраплений газ з Каспію. Тому в наших інтересах, щоб на Південному Кавказі зберігся мир. Щоб нафтодолари, які у зростаючій кількості отримує Баку від експорту нафти, не закрутили голову місцевим можновладцям і не призвели до військової авантюри в Нагірному Карабасі. Тому Україна повинна активізувати діяльність базової трійки ГУАМ - Грузії, України та Азербайджану з проблематики безпеки на Південному Кавказі. Якщо цього не відбудеться, то літера «У» в цій абревіатурі в найближчі роки зміниться на літеру «Р» - Румунія. І цей процес уже позначився».

Потребує посилення уваги з боку уряду і проблема боротьби з морським піратством. Почастішання захоплень танкерів напряму не стосується України, оскільки в неї немає океанського танкерного флоту. Але кількість українських громадян, які є у складі міжнародних екіпажів суден, що потрапляють у полон до піратів, не зменшується. Країні потрібно прийняти відповідальні рішення про розвиток сил і засобів ВМС (відповідний корабельний склад, морський спецназ) і серйозне співробітництво зі США, НАТО і ЄС у цьому питанні.

Детальніше читайте у свіжому випуску «Дзеркала тижня. Україна» у статті Михайла Гончара та Сергія Жука «Безпека поставок нафти і газу через призму подій на Близькому Сході: реалії та спекуляції».