ПОДАТКОВА КОНТРРЕВОЛЮЦІЯ

У темному царстві податкового законодавства України є, напевно, один промінь — спрощена система оподаткування, іменована в народі «єдиним податком». Це чи не єдине, що зроблене для полегшення становища рядового обивателя. Але ряд представників влади постійно вдаються до спроб таки поховати «спрощенку», яка стала більмом в оці для одних і порятунком від остаточних злиднів для мільйонів. Декотрі «експерти» договорилися навіть до того, що податкові пільги, мовляв, користі не приносять, а малий бізнес зі «спрощенкою» є чи не головним гальмом економічних перетворень у країні. Тим часом питання єдиного податку (ЄП) виходить далеко за межі абстрактно-макроекономічних міркувань і економіки загалом.

В Україні працездатних 2/3 населення, тобто близько 32 млн. У малому бізнесі зайнято 4,3 млн., тобто близько 13,5% трудящих. І якщо припустити, що в кожній родині три особи, то близько 12 млн. чоловік — чверть населення! — залежать від малого бізнесу, що працюють сьогодні переважно на «спрощенці». Проведення на такій кількості піддослідних кроликів нового експерименту зі знищення єдиного податку може призвести до соціальних наслідків, тим паче що «грандіозними соцекспериментами» наш народ ситий під саму зав’язку!

Як аргумент на користь скасування «спрощенки» використовують дуже сумнівну цифру, відповідно до якої 2002 року на малі підприємства (МП) припадало лише 7,3% загального обсягу виробництва. При цьому не враховується, що на ЄП працюють також ТОВ, АТ, держпідприємства, а найголовніше — приватні підприємці. Та навіть якщо віднести цю незрозумілу цифру на весь малий бізнес, то виходить, що 7,3% (а реально — набагато більше!) цих обсягів забезпечують 13,5% трудящих, — ті, хто зайнятий у малому бізнесі, а тому найбільше потерпає від бюрократії, тотальної корупції та агресивної монополізації. Вказані «обсяги виробництва» цілком адекватні кількості зайнятих у малому бізнесі, які ледве виживають завдяки «тіні» та «спрощенці», створюючи при цьому вагомий окраєць національного пирога й частково оберігаючи соціум від катаклізмів.

Автор цих рядків усвідомлює певну некоректність своїх викладок, але порядок цифр цілком схожий на правду. Втім, і офіційна статистика в нас часто далека від реалій: торік, приміром, галасували про врожай у 40 млн. тонн, а навесні мало голод не почався... Тож спиратися на статистичну «цифір» принаймні наївно.

Абсолютно помилково поширена думка, що «спрощенка» не внесла лепти в трирічне зростання економіки, а лише паразитувала на легальному униканні податків, обкрадаючи державу. Зростання виробництва продовольчих і споживчих товарів свідчить про збільшення платоспроможного попиту. Очевидне й значне зростання інвестицій населення в економіку — через різке збільшення банківських вкладів протягом останніх трьох років. Але замість того, щоб визнати й вивчати цей феномен, загін держменеджерів і експертів прикриває свою неспроможність балачками про шкідливість єдиного податку!

Важливим елементом «економічного дива» у повоєнній Німеччині, поруч із експортом та американськими інвестиціями, було цілеспрямоване формування внутрішнього платоспроможного ринку, тобто добробуту народу як джерела внутрішніх інвестицій і чинника соціальної стабільності громадянського суспільства. В сучасній Україні «спрощенка» є, мабуть, одним із небагатьох шляхів досягнення аналогічної мети.

Вражає цинізмом міф про те, що, надавши «спрощенкою» податкові пільги, держава нічого не одержала натомість і продовжує нести важкий тягар соціальних і комунальних видатків. Соціальну сферу де-факто вже давно тримає на своїх плечах рядовий обиватель. Медицина й освіта (особливо вища) уже давно платні. Комунальні послуги не по кишені значній частині народу. А недавнє підвищення цін на продукти харчування?! Сяке-таке збільшення доходів завдяки єдиному податку й дозволяє обивателю витрачати більше грошей на «безплатну» соціальну сферу, почасти знімаючи соціальну напруженість!

Проте... малий бізнес справді не став локомотивом економіки, він справді дрібнішає й деградує! Причини цього — у крайній монополізації та бюрократизації економіки в Україні, які дедалі більше загрожують свободі підприємництва, а також демократії та соціальній стабільності. Національні багатства перебувають у руках державно-монополістичного капіталу, широким масам залишилися базари, городи й мізерні зарплати на олігархо-бюрократичних підприємствах. Від цих злиднів недалеко втік наш кустарний малий бізнес, від якого лицемірно вимагають залучення «інвестицій для інновацій»! Під що їх залучати пересічному підприємцю? Під квартиру в «хрущовці», щоб сім’я залишилася на вулиці? під спрацьований автомотлох? під дві-три тисячі доларів, відкладених «на чорний день»? А відсотки за кредитами в наших олігархічних банках? А небезпека втратити свій бізнес через зловживання з боку чиновників нашої «правової держави»? А де можливість вкладати трудові заощадження в акції великих прибуткових підприємств через цивілізований фондовий ринок?

А ще ж є й «ліцензії» і — вдумайтеся! — «дозволи на право розпочати роботу». Середньовіччя якесь! Такі «документи» оформляють у незліченних «конторах», що служать для працевлаштування, підживлювання амбіцій і кар’єри бюрократичної публіки, яка в житті нічого корисного ні руками, ні головою не робила. Інженер, що закінчив із відзнакою радянський технічний вуз (де таки чогось навчали!), з досвідом роботи на виробництві й у науці, мусить доводити таким «фахівцям» свою профпридатність. Дурість? Ні, корупція! На одній фірмі якось розповіли, що довелося викласти 1600 дол. (!) за ліцензію на право... гнути труби з жерсті і збирати їх у повітроводи — по суті, на слюсарні роботи. У відповідь на запитання «платили в бюджет чи в кишеню клерку?» таємничо посміхнулися...

Приклад із життя наших сусідів. Після приватизації лісового господарства в Польщі держава в особі аналога наших держлісгоспів контролює вирощування, рубку й охорону лісу. Але валкою, трелюванням, вивезенням, переробкою лісу займаються колишні працівники лісгоспів, які працюють на аналогу нашого єдиного податку й одержали під час приватизації у власність виробничі фонди! Приміром, тракторист викупив за залишковою ціною трактор або за свої гроші, або в кредит під заставу цього трактора з умовою збереження роботи протягом шести років на попередньому місці й на тому самому тракторі. Далі люди об’єднувалися в суб’єктів малого бізнесу.

У Польщі «будували капіталізм» так, як у нас не вдалося побудувати соціалізм: спочатку «землю — селянам, а фабрики — робітникам», потім — «лад цивілізованих кооператорів». Польща тепер експортує товари глибокої переробки: сировину продавати невигідно через високі зарплати і, відповідно, рівень життя!

Заяви віце-прем’єра М.Азарова про неможливість співіснування звичайної і спрощеної систем оподаткування не витримують критики. Крім згаданої Польщі, «спрощенка» є в багатьох країнах — від Британії до багатої нафтою Аравії. Радикальне зниження податків — це поки що суцільна фікція: спроба знизити ПДВ до 17% провалилася! Зниження прибуткового податку мало що вирішує. Потрібно заплатити 13% прибуткового, 37,5% нарахувань, 20% ПДВ, усього — 86 коп. податків на 1 грн. зарплати, при цьому — ні копійки на розвиток!

Неправдою є поширена думка про те, що «спрощенка» — це якийсь «податковий рай». По-перше, навіть за наявності єдиного податку багато підприємців добровільно реєструються платниками ПДВ (!) для нормальної роботи з великими фірмами. По-друге, кожен, хто хоч трохи тямить у податковому обліку з ПДВ, знає, що перерахування грошей платником ПДВ неплатникові (приміром, 1000 грн.) не дає платникові права на так званий податковий кредит, і платник заплатить ПДВ на суму 200 грн., що частково розв’язує проблему ПДВ; чому про це мовчать «експерти»? По-третє, єдиний податок фізичні особи сплачують незалежно від результатів фінансово-господарської діяльності — можеш не мати доходів або зазнавати збитків у звітному місяці, але податок сплачувати зобов’язаний, та ще й наперед! По-четверте, при поширеній ставці єдиного податку 200 грн. у Пенсійний фонд (ПФ) потрапляють 84 грн. щомісяця; фахівці фонду якось заявляли, що якби кожен працюючий робив такі пенсійні відрахування, то проблем із пенсіями для літніх людей не було б...

Справедливо говорять про зловживання в малому бізнесі. Але бізнес великий славиться набагато більшими гріхами: фіксація лише мінімуму зарплати й виплата решти «в конверті», переведення в готівку, повернення «липового» ПДВ, приватизація за гроші... На таке не спроможний ніякий малий бізнес із його кустарними обсягами, обмеженими «спрощенкою» та мізерною часткою в економіці загалом. Велетенські, руйнівні для всієї країни пільги існують саме у «великій економіці», неодноразові спроби їх скасування із цілком зрозумілих причин провалилися.

Ревнощі великого бізнесу до малого через податкові пільги — вершина лицемірства. Переважна частина ресурсів обертається в державно-монополістичному бізнесі, часто його менеджери організовують «кишеньковий» малий бізнес для виведення ресурсів з обороту в особистих цілях. Але причому тут «чесні кустарі», котрі добувають хліб у поті чола свого? Доступу до ресурсів вони не мають, дозволений «спрощенкою» річний обсяг у 500 тис. грн. для них — незбутня мрія, а сама їхня діяльність низькорентабельна.

Малий бізнес — це не тільки базарні торговці, праці яких не позаздриш. Це кваліфіковані майстри робітничих професій. Це юристи, лікарі, інженери, журналісти й інші, як казав О.Бендер, «пролетарі розумової праці». Це люди, які не можуть і не хочуть шукати себе в монополістично-бюрократичних структурах і жити на мізерну зарплату, прирікаючи родини на злидні!

Великий капітал, зокрема експортери й іноземні інвестори, об’єктивно не зацікавлений у різкому зростанні добробуту народу, йому потрібна дешева робсила. На підприємствах зі складання іномарок чи пошиття одягу для Заходу платять гроші при потогінній системі. Супермаркет з іноземною інвестицією шукає — увага! — електрика п’ятого-шостого розряду з ненормованим робочим днем для кваліфікованого обслуговування імпортного дорогого устаткування із зарплатою... 200 грн.! У відповідь на таку «пропозицію» один знайомий покрутив пальцем біля скроні й пішов у бригаду «шабашників», що роблять «євроремонти» й податків не сплачують за визначенням.

До чого призведе скасування спрощеної системи? Багато хто піде в «тінь», у «переведення в готівку», у «чорну готівку», що спричинить зростання криміналізації, правового нігілізму, корупції, відплив грошей із банків. Багато хто поповнить лави наших «заробітчан» за кордоном. Багато хто збанкрутує, зіп’ється, деградує, що позначиться на сім’ях, дітях, майбутньому країни. Постраждає і великий бізнес: знизиться платоспроможний попит на шоколадки «Рошен», пиво «Славутич», курочки «Наша ряба» etc. Те саме стосується операторів мобільного зв’язку й Інтернету. Те саме — імпортерів холодильників LG, телевізорів Toshiba etc. Скоротиться оподатковувана база, зокрема й за багатостраждальним ПДВ. Сакраментальне запитання — хто від цього виграє?!

А ось хто. У проекті бюджету на 2004 рік Кабінет міністрів пропонує вирішувати питання єдиного податку «ударно-вибуховим методом», збільшивши вилку ставок з ЄП із 20—200 грн. до 200—600 грн.! Конгеніально, як сказав би О.Бендер! У Києві зараз переважає максимальна ставка 200 грн. Кабмін пропонує її збільшити до 600 грн. на місяць, тобто 7200 грн. за рік. І це при тому, що 2002 року обсяг продажів у малому бізнесі на одну людину становив 5800 грн., тобто податок виходить вищим за середній валовий дохід!

Навіть така некоректна статистика показує цілковиту абсурдність пропозицій Кабміну, які, схоже, ставлять перед собою єдину мету — поховати спрощену систему й відносну соціальну стабільність. Настільки масштабний соціальний експеримент Кабмін виправдовує надходженням у місцеві бюджети — смішно сказати! — 700 млн. міфічних гривень. Міфічних — оскільки цих гривень місцеві бюджети від малого бізнесу не одержать, бо він, бізнес, або сховається, або самоліквідується.

Тут підприємців ще й утягують у нескінченні з’ясування стосунків між центральним та місцевими бюджетами. Центр забирає собі левову частку основних податків, а периферії кидає кістки у вигляді сумнівної можливості стригти дивіденди з підприємницького ентузіазму напівзлиденного населення!

Проте не можна звинувачувати в усіх бідах малого бізнесу лише уряд, монополії та бюрократію. Наш малий бізнес, за справедливим визначенням класиків марксизму-ленінізму, є класичним дрібнобуржуазним «болотом», яке шукає «доброго дядечка» для розв’язання своїх проблем. Спрощену систему підтримує голова профільного парламентського комітету Ю.Єхануров; глава Держкомітету з підприємництва І.Богословська, нібито теж за неї, але про свою чітку позицію вона поки що не заявила. За всієї поваги до цих персонажів нашого політикуму, наївно вірити в їхню спроможність відстояти «спрощенку». Є ще якась профспілка приватних підприємців з однією дуже активною пані на чолі. При черговому згущенні хмар над «спрощенкою» ця організація влаштовує крикливі акції протесту, в інший час її не чути.

Загалом, акції протесту підприємців часто мають потішно-істеричний вигляд: то собі на збитки два-три дні не вийдуть на базар торгувати, то дорогу перекриють... Проти потужної державно-монополістичної машини така «гра в пасочки» не допоможе. Потрібні планомірне формування громадської думки в ЗМІ й видання свого масового друкованого органу. Треба створювати розгалужену структуру по всій країні. Треба шукати і знаходити лобі в парламенті. Представникам великого промислового капіталу можна популярно пояснити, що зниження платоспроможності після скасування «спрощенки» створить проблеми для їхнього бізнесу. Банкіри з занепокоєнням сприймуть перспективу зменшення припливу грошей у банки. Бізнес і тих, і тих стане більш ризикованим при зростанні соціальної нестабільності. Усе це цілком може стурбувати й уряд, ясна річ, якщо йому це дохідливо пояснити.

Можна попрацювати з лівими фракціями, розтлумачивши їм, що на тлі природного убування лівого електорату масовий малий підприємець цілком може поповнити соціальну базу соціалістів/комуністів. Правда, для цього лівим доведеться попрощатися з деякими псевдомарксистськими кліше радянського покрою та пригадати, що, за Марксом, соціалізм — це «асоціація вільних виробників», за Леніним — «лад цивілізованих кооператорів», а в США — до 20% економіки є так званим народним капіталізмом, коли робітники корпорацій за сумісництвом є і їх власниками. І вже сам Бог велів підприємцям звернутися по допомогу до опозиції, яка в нас за європейський вибір і свободу бізнесу; опозиція ж для того й існує, щоб «маленьких» захищати!

Одне слово, можна весь парламент зробити своїм союзником. Але для цього мало кругозору, що не сягає далі базарного прилавка. Щоб увійти у владні коридори для обстоювання своїх невід’ємних прав, потрібно мати за спиною потужну згуртовану організацію людей, котрі мають чітке бачення своїх інтересів. Потрібна систематична аналітична робота, інакше проблеми малого бізнесу тлумачитимуть різноманітні «експерти», які ніколи ні на базарі не стояли, ні на виробництві не працювали, ні сільського господарства не бачили...

Слід шукати альтернативу не «спрощенці», як зараз пропонують, а олігархо-бюрократичному шляху розвитку, яким пішла Україна. Потрібно щось робити з тотальною корупцією та прогресуючим морально-психологічним розкладанням суспільства, оскільки покалічена психіка великих мас людей зіпсує будь-які найкращі закони, зокрема й економічні, зокрема й щодо спрощеної системи податків. А «спрощенка» — це один із небагатьох клапанів, що уберігають від загострення соціальної нестабільності. І якщо влада таки підніме ставку єдиного податку втричі до 600 грн., то на один такий клапан поменшає!

І насамкінець. Навіть не дуже охочі до задушевних розмов із платниками податків працівники районних податкових інспекцій у приватних розмовах однозначно заявляють, що скасування єдиного податку або його різке підвищення є повним ідіотизмом. Це діагноз, добродії!..

P.S. Після написання цього матеріалу події розгорталися за давно обридлим сценарієм. «Збірна команда» таксистів Києва й підприємців регіонів України влаштувала «показові виступи» під стінами Верховної Ради. Розхитування крісел і загальна напруга в країні змусили уряд і особисто товариша М.Азарова взяти близько до серця проблеми малого бізнесу й погодитися на створення робочої групи.

Знову виникла з небуття якась Рада приватних підприємців і висунула зі своїх рядів до цієї групи видатних активістів, щоб переконати уряд не робити дурниць. М.Азаров натякнув, що згодний поторгуватися, підприємці відповіли взаємністю. Базарний менталітет?

Необхідно чітко засвоїти таке.

1. Вище за 200 грн. піднімати єдиний податок не можна.

2. Компенсувати втрати від зниження прибуткового податку підвищенням єдиного не можна.

3. Зниження соціальних виплат (нарахувань на зарплату), яке обіцяють, — фікція. А ПДВ, що ніяк не знизять із 20 до 17%? Навіть якщо нарахування знизять до 16% — це нічого не дасть малому бізнесу через мізерність його обсягів. Все одно доведеться віддавати 53 коп. на 1 грн. зарплати!

Країна задихається не від «спрощенки» — це навіть не насіннячко, а лушпиння від нього. Причини — багаторічний вивіз мільярдів доларів монополістичним капіталом і бюрократією, «прихватизація» за копійки економіки країни, яку потом і кров’ю відновлювали після війни наші діди; тотальне злодійство, корупція і моральна деградація всіх — від верхнього ешелону до останнього базарного лоточника. Цим потрібно займатися, а не трясти копійки по кишенях базарних торгашів.