По три долари за пару

Погоду у взуттєвій галузі роблять сильні підприємства. Це не потребує доведення. Адже виробництво взуття технологічно досить складне. Без дорогого обладнання, сучасних технологій, висококваліфікованих працівників тут не обійтися. Щоб випускати взуття, потрібна хоч невелика фабрика. За даними Ліги виробників взуття, шкіргалантереї, хутряних виробів та шкіряних товарів «Укршкірвзуттяпром», в Україні зареєстровано близько 1,5 тисячі підприємств, які виготовляють взуття та комплектуючі вироби до нього. Саме вони дають найбільше відрахувань до бюджетів усіх рівнів і роботу понад 120 тисячам кваліфікованих працівників. Окрім того, виготовляють взуття десятки тисяч малих підприємств, які роблять це у непристосованих приміщеннях.

Та, попри чималу кількість вітчизняних виробників, на ринку України переважає продукція, вироблена у Китаї. Хоча на ній може бути й не написано made in China, ситуацію це не змінює. Торік в Україну було ввезено 122 млн. пар імпортного взуття, із них 109 млн. пар - китайського, що на 70% більше, ніж імпортовано в Україну 2009 року. Пов’язано це насамперед із тим, що made in China набагато дешевше, ніж українське.

З магазину до аптеки

Утім, купуючи дешеве китайське взуття, споживач мало що знає про його якість. Невисока ціна та привабливий зовнішній вигляд роблять свою справу. Але минає трохи часу, і взуття стає непридатним. Майстри зазвичай лише хитають головою. Таке, кажуть, не ремонтується. Задля справедливості слід зазначити, що неякісними можуть бути не лише китайські вироби. Українські виробники теж грішать. У перший же дощ ваші ноги намокають. А незначна складка через день-два стає причиною того, що ви біжите до аптеки по пластир. Це у кращому разі. Значно гірше, коли доводиться йти до хірурга.

За словами лікарів-ортопедів, українська стопа істотно відрізняється від тієї ж таки італійської. Тим більше - китайської. Свої антропологічні особливості має людська стопа в кожному регіоні. І це є основою для комфортності та безпечності взуття. Дуже багато італійських і турецьких колодок завужені у носках, вони пласкі. Тому серйозні виробники, які ввозять в Україну комплектуючі вироби, насамперед колодки, такі речі враховують. Вони свідомо замовляють колодки, скориговані на українського споживача. Наприклад, у Львові це робить підприємство «Стептер». Утім, є й виробники, котрі на такі «деталі» не звертають уваги. Як наслідок, покупці нарікають на марно потрачені гроші, на некомфортне взуття.

Люди не знають, що купують

- Споживачі справді мало поінформовані про те, що вони купують, - каже президент громадської організації товаровиробників - ліги «Укршкірвзуттяпром» Олександр Бородиня. - Допомогти їм повинні самі виробники. Недавні дослідження показали: 70% покупців вважають, що вони купили взуття з натуральної шкіри, а фактично зі 109 млн. пар китайського взуття, завезеного в Україну торік, лише у 6% випадків матеріал відповідав заявленому. Таким чином, покупців було введено в оману.

Фахівці також стверджують, що вироби зі шкіри - дороге задоволення. Справжнє шкіряне чоловіче взуття коштує не менше як 100 доларів за пару. Але шкіра буває різною. Сьогодні виробники ділять її на кілька шарів. Верхній шар - це справжня шкіра, яка не пропускає вологи. Нижній шар - також шкіра, проте іншої якості. Її просочують хімічними розчинами, фарбують і видають за чисту шкіру. Як правило, вона на 40-50% дешевша. Неспеціалістові складно відрізнити одну шкіру від іншої. Вона також пахне шкірою, але це виріб другого сорту. Крім того, на ринку є чимало продукції з синтетичної шкіри. Її також нерідко видають за чисту шкіру. Відрізнити синтетичну шкіру від натуральної досить складно. У 95% випадків діє правило: якщо видимі краї деталей взуття зігнуті так, щоб був непомітним зріз, - це взуття з синтетики.

- Дуже часто за зовнішнім виглядом взуття навіть фахівець нездатний визначити його якість, - розповідає Олександр Бородиня. - На прилавку стоятимуть дві пари взуття, одинакові зовні, але різні за ціною. Не треба бути провидцем, щоб вгадати, який виріб обере покупець. Але перша пара може бути зроблена з добротних матеріалів, а в другій - цього немає. Зорієнтуватися споживачеві в таких тонкощах непросто. Тому у лізі «Укршкір­взуттяпром» вирішили допомогти виробникам якісного взуття. Вперше серед груп товарів ми пропонуємо програму просування товару кращих виробників. Функцію підказки виконуватиме торговий знак «Виробник з надійною репутацією». Його ліга дозволить наносити поряд зі своїм логотипом усім виробникам, котрі матимуть добру репутацію на ринку.

Така практика існує в Італії, країні, яка диктує моду на взуття. Кожна фірма випускає вироби під своєю торговою маркою. Споживач нечасто запам’ятовує, вироби якої фірми він купив минулого разу. Тому орієнтується на бренд made in Italy. Саме бренд служить йому певною гарантією якості та добротності взуття. В Україні поки що такої практики немає. Хоча є чимало виробників, котрі пишаються тим, що вони українські виробники, і маркують своє взуття «Зроблено в Україні».

Бізнесу потрібні орієнтири

- Виробляти сьогодні дуже невигідно, - каже голова правління ВАТ «Бориславська взуттєва фабрика» Богдан Андрушко. - Якщо у мене пара взуття коштує близько 100-150 грн., то посередник продає її щонайменше за 250-300 грн. Не вклавши ні копійки, заробляє набагато більше. Виробник змушений самостійно вирішувати дуже багато проблем. Одна з них - кваліфікована робоча сила. Вкрай дефіцитною є професія швачки. Цих фахівців не готує жодне технічне училище.

У трохи кращому становищі перебувають невеликі приватні підприємства. Вони більш мобільні. До того ж можуть продавати свої вироби за готівку. Акціонерні товариства такого права не мають. Вони мусять сплатити всі податки. Чим дорожче продадуть, тим більше повинні платити у бюджет. Також невигідно мати власну мережу магазинів. Загалом же, виробникам як повітря потрібна стабільність в економіці. Наприклад, у Польщі три роки тому ціна на бензин становила 5,3-5,4 злотих за літр, такою вона залишається й тепер. Це дає змогу виробникам планувати виробництво на тривалу перспективу.

Ще один чинник, що сприяє успішному продажу китайського взуття в Україні, - його дешевизна. Як уже зазначалося, торік в Україну було завезено 109 млн. пар взуття, що коштувало трохи більше трьох доларів пара. Саме таку ціну виставляють китайські фірми. Дешева робоча сила, розвинені технології дозволяють диктувати низькі ціни, - що у природі китайців, але українським виробникам від цього не легше. Який же рецепт захисту?

- Він дуже простий, - вважає О.Бородиня. - Це висока якість товару. Українські підприємства також повинні купувати сучасне обладнання, запозичувати нові технології. На ринку залишаються лише ті, хто інвестує в розвиток. Нині українські виробники масово відвідують італійські виставки, закуповують обладнання та інше устаткування.

Вітчизняні взуттьовики сьогодні намагаються відвоювати власний ринок у китайських та турецьких виробників, опанувати чужі. Якщо ще 30 років тому вся Україна щороку випускала близько двох тисяч моделей взуття, то тепер асортимент лише однієї фабрики середнього розміру становить близько 500 моделей. Так намагається працювати кожне підприємство, яке хоче конкурувати на ринку. Але це дуже непросто. Сучасне обладнання надзвичайно дороге. Наприклад, машина для прикріплення каблука до підошви коштує 25-30 тисяч доларів. А обладнання для розкрою шкіри - взагалі понад 100 тисяч євро. Ці кошти бізнес може лише заробити.

- Головне - зберегти власний споживчий ринок. Це база й умова розвитку для українських виробників, - каже директор ТзОВ «Артикул» (ТМ «Лідер») Наталія Нечипоренко. Львівське підприємство «Лідер» переважно спеціалізується на випуску жіночого взуття. Але два роки тому тут почали шити й дитяче.

Ще років десять тому в Україні не було власного виробництва підошов. Тепер на 60-70% галузь уже забезпечена цими комплектуючими. Така ж сама ситуація могла б бути і з обладнанням для цієї галузі, якби на нього був попит.

Проте останній рік у взуттєвій промисловості, за словами Олександра Бородині, спостерігається занепокоєність перспективою. Щоб розвивати виробництво, каже він, потрібно знати, як розвиватиметься цей сектор ринку на найближчих 5-10 років. Що буде з «сірим» імпортом, податками на заробітну плату, якою буде квота для імпортерів тощо. Підприємства інвестують, розраховуючи на майбутній прибуток. Якщо економіка, ситуація з оподаткуванням у країні буде стабільною - це позитивно вплине на плани інвестування.

Тому уряд України мусить допомогти своїм виробникам. Влада повинна вчитися захищати своїх товаровиробників. Для цього достатньо законних методів регулювання імпорту. Мова не йде про закриття ринку.

Звісно, виробникам, можливо, було б значно комфортніше працювати на власному ринку, якби в державі існувало високе імпортне мито. Проте, на думку, О.Бородині, нинішнього 1% цілком достатньо, щоб стимулювати конкуренцію на ринку України. Інша річ, що в країні є «сірий імпорт», який і псує цю конкуренцію. Тому тепер ліга збирає доказові матеріали для ініціювання антидемпінгового розслідування щодо китайських виробників взуття. В середньому митна вартість пари цього взуття становить близько 2-3,5 долара. Такого не може бути, адже в магазинах - зовсім інші ціни.

Крім того, у державі практично зупинилося зростання заробітної плати. Натомість зростають ціни на комунальні послуги, продукти харчування, транспорт, а населення починає економити на одязі та взутті. Перевагу люди віддають дешевим виробам. Але «дешева рибка - погана юшка».