Питання до процедури санації прибуткового «Азоту» залишаються відкритими

Поділитися
Раніше нічим особливо не примітне містечко Сєверодонецьк у Луганській області зажило скандально...

Раніше нічим особливо не примітне містечко Сєверодонецьк у Луганській області зажило скандальної слави: по-перше, надавши притулок під час президентських виборів «розкольникам», які мріяли про створення південно-східної автономії, а по-друге, ставши епіцентром одного з реприватизаційних судових розглядів навколо хімічного гіганта «Сєверодонецьке державне промислове підприємство «Об’єднання Азот»».

Причому, якщо пріснопам’ятний ПІСУАР явно був спробою старої влади утриматися в природному ареалі свого проживання, то історія із санацією СДПП «Об’єднання «Азот», фінал якої розгорнувся в тих самих місцях і в той самий час, восени-взимку 2004 року, цілком міг бути спробою номенклатури, що іде, створити собі черговий «пенсійний фонд».

Утім, проблеми в «Об’єднанні Азот», який є третім за розміром вітчизняним виробником аміаку, розпочалися ще в середині 90-х. Старе обладнання, відсутність технологій енергозбереження в поєднанні з постійним дефіцитом енергоносіїв в Україні та загальним спадом на світовому хімічному ринку поставили підприємство на межу банкрутства. Допомогли цьому керівники та «партнери» підприємства, які, граючи на зниження, не без підстав сподівалися забрати «Азот» за борги, попередньо розоривши підприємство.

І от у травні 2000 року гендиректором Сєверодонецького ДПП призначили Олексія Кунченка, контракт із яким був підписаний на п’ять років. А вже у вересні 2001 року суд Луганської області приступив до розгляду справи про банкрутство підприємства, порушеної за позовом ЗАТ «Укренергозбут», одного з кредиторів.

У грудні 2003 року на заводі вводять процедуру санації, а гендиректор, згідно з рішенням Господарського суду, стає керуючим санацією об’єднання без будь-якого узгодження з державним органом із питань банкрутства. Хоча у 2003 р. світова кон’юнктура на ринку змінилася, що зробило діяльність «Азоту» прибутковою. Так, 2003 р. підприємство отримало прибутку понад 1300 млн. грн. і чистого прибутку 109,7 млн. грн., 2004 р. — відповідно 1654,9 і 210,4 млн. грн. Загалом на тому все мало й закінчитися, оскільки цих коштів цілком вистачало б для погашення вимог конкурсних кредиторів і припинення справи про банкрутство. У результаті пан Кунченко зажив би слави ефективного менеджера, а держава мала б прибуткове підприємство та надходження в бюджет.

Проте наближалися вибори, які породжують у представників старої влади непевність у завтрашньому дні та бажання під шумок «спиляти» ласий об’єкт. Тому генеральний директор, він же керуючий санацією, готує план санації «Азоту», який у березні 2004 року затверджує Господарський суд Луганської області. Щоправда, цей план, як годиться, забули узгодити з Мінпромполітики, тому рішення Луганського суду оскаржується прокуратурою Луганської області у Вищому господарському суді України.

У липні—вересні 2004 року уряд України за участю всіх заінтересованих відомств неодноразово розглядає питання про проведення санації СДППО «Азот» або про підписання мирової угоди з кредиторами. Проте в ході засідань обгрунтованість напрямів використання підприємством прибутку, можливість досягнення ним платоспроможності та припинення проведення справи про банкрутство не розглядалася. Врешті-решт приймається рішення про санацію, і 1 жовтня 2004 року (за місяць до президентських виборів!) Луганський Господарський суд за участю представників державних органів і прокуратури остаточно підтверджує узгоджений план санації. План передбачає створення закритого акціонерного товариства за участю стороннього інвестора на базі основного майнового комплексу підприємства. Причому частку участі стороннього інвестора в утворюваному ЗАТ цим планом не визначено.

Вибори наближаються — потрібно поспішати. І вже через п’ять днів, 5 жовтня, конкурсна комісія в складі представників Мінпромполітики, Фонду держмайна (ФДМ), обласної та місцевої адміністрацій, а також трудового колективу і комітету кредиторів приймає рішення про вибір інвестора на користь американської компанії Worldwide Chemical LCC. Керівником компанії є американський бізнесмен українського походження Алекс Рофт, уродженець Мукачевого, який емігрував 1984 року.

А в листопаді Антимонопольний комітет України (АМК) санкціонує створення ЗАТ за умови, що державна частка в утворюваному підприємстві становитиме не менше 50%+1 акція. У свою чергу, ФДУ видає наказ №2538 про створення ЗАТ «Сєверодонецьке об’єднання «Азот» і про виступ Фонду як одного з його засновників. При цьому державна частка в утворюваному підприємстві має становити не менше 50%+1 акція.

Проте такий розподіл улаштовував далеко не всіх. Тому ще 25 жовтня один з ідеологів Сєверодонецького з’їзду губернатор Луганської області Єфремов пише листа на ім’я президента Кучми з проханням збільшити частку інвестора в утворюваному ЗАТ до 60% статутного фонду, мотивуючи це тим, що необхідно збільшити суму інвестицій. 30 листопада 2004 року (через день після проведення з’їзду в Сєверодонецьку!) пропозиція губернатора Луганської області дістає підтримку, і ФДМ вносить відповідні зміни в розподіл часток учасників створення ЗАТ. Усе це відбувається під час помаранчевої революції, коли Леонід Кучма керував зі своєї дачі.

Решта було справою техніки: у грудні 2004 року АМК санкціонує збільшення частки інвестора в ЗАТ «Сєверодонецьке об’єднання «Азот» до 60% статутного капіталу, а 24 грудня (за два дні до переголосування виборів президента) затверджується статут ЗАТ й оформляється державна реєстрація підприємства. При цьому частка держави у створеному ЗАТ «Азот» дорівнює 40% (за рахунок внесення цілісного майнового комплексу хімічних виробництв СДППО «Азот» вартістю (за незалежною оцінкою) 422 млн. 680 тис. грн.). А частка інвестора — 60% статутного капіталу (634 млн. 20 тис. грн., внесених на рахунок ЗАТ). Усе. Встигли... Після цього ЗМІ починають стверджувати, що за цією аферою стоїть старший син Януковича Олександр Вікторович, проте в перенасиченому чорним PR інформпросторі це залишається практично непоміченим.

У результаті «американська» компанія одержує повний контроль над українським стратегічним підприємством, орієнтована вартість якого — 140 млн. дол. Це відповідно до вартості погашення кредиторської заборгованості, розмір якої в багато разів менший за вартість підприємства. Терміни та умови погашення віддали на розсуд інвестора.

Крім того, виявилося, що вартість майна, внесеного ФДМ як внесок у статутний фонд ЗАТ, занижено на 42% порівняно з балансовою.

Компанія-інвестор знала, за що боротися, про це свідчить різке збільшення рентабельності виробництва: за підсумками 1 кварталу 2005 року отримано близько 100 млн. грн. чистого прибутку. З огляду на те, що дотепер обіцяні інвестиції — близько 60 млн. дол. — лежать на депозиті (як сир у мишоловці, замість того щоб працювати на розширення виробництва), такі стрибки мають вигляд спроби вивести кошти з заводу. Досвід у цьому в Рофта є, оскільки, починаючи з 2003 року, саме він через різноманітні підконтрольні структури був основним партнером СДПП «Об’єднання «Азот». Так, понад 50% продукції підприємства передавалося компаніям Рофта. Постачання газу — основної сировини для підприємства — також здійснювали його структури. При цьому втрати заводу становили від 50 до 100 дол. на тонні випущеної продукції.

Не дивно, що побудована схема взаємодії даних структур із підприємством не дозволила прибутковому заводу на тлі зростання цін на продукцію, що випускається, погасити кредиторську заборгованість і відновити платоспроможність. Навпаки, була придумана схема з виведення виробничих активів підприємства з-під контролю держави.

Сьогодні нові власники заводу, які так поспішали одержати підприємство з рук старої влади, намагаються знайти спільну мову з новим урядом, сподіваючись «перевіреними» методами уникнути реприватизації. Хоча саме стосовно такої сумнівної форми набуття власності можна застосувати жорсткі методи повернення державі підприємств, що були «привласнені» несумлінними інвесторами. Тим паче щодо таких спішно й свіжоприватизованих об’єктів, результати приватизаційного конкурсу яких дотепер заперечуються їхніми кредиторами. У нашому випадку один із кредиторів ВАТ «Луганськобленерго» оспорює результати конкурсу з відбору інвестора в рамках реалізації плану санації і вимагає визнати недійсною державну реєстрацію ЗАТ «Сєверодонецьке об’єднання «Азот».

Поруч із цілком очевидним небажанням уряду сваритися з інвесторами (нехай віртуальними, зате з американськими паспортами) залишаються відкритими питання до процедури «санації» прибуткового підприємства та відповідальності чиновників, які провернули дану операцію (передусім екс-глави ФДМ Михайла Чечетова та екс-керівника Луганської області Олександра Єфремова). Хочеться вірити, що новий уряд усе-таки спромогнеться повернути державі її власність.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі