ОЗИМІ РІВНЯННЯ

Зимовий ринок нафтопродуктів залишив весняному безліч невирішених завдань. Окремі спроби Кабінету міністрів минулого місяця вирішити нескладні рівняння на ринку лише перетворили його на театр абсурду. За правильними словами приховувалася невдала гра акторів, які прозу життя змінили на фарс. У результаті наприкінці лютого собівартість виробництва пального наближалася до нуля, а податкові очікування держави — до нескінченності. Вирішувати це озиме рівняння «піфагори від ринку» і «песталоцці від уряду» будуть уже навесні.

ОПЕК + Росія: світ чи війна?

Протягом січня—лютого ціна нафти на світових біржах була схожою на хвилю Іакова — «що піднімається і розвівається вітром». То вона підлітала до позначки в 22,4 дол. за барель, після появи чуток про виконання каїрської угоди про зниження квот на видобуток нафти та скорочення експорту нафти Іраком (за програмою «Нафта в обмін на продовольство»), то падала до позначки 18 дол. у зв’язку з рішенням уряду РФ про скасування обмежень на вивіз мазуту з країни. Останнє рішення могло викликати різке збільшення постачань мазуту, компенсувавши намічене скорочення експорту нафти.

Ще одною причиною зниження нафтових цін була розпочата трейдерами гра на зниження, приводом для чого слугували новини з Росії про те, що обіцяне скорочення видобутку та постачань нафти на 150 тис. барелей за добу не дотримується. Зрештою, російські нафтовики підтримали рішення про скорочення імпорту нафти, що виправдано з економічної точки зору. За підрахунками фахівців компанії UFG, через низькі ціни на сировину російські НК втратили торік 9,98 млрд. дол. на експорті вуглеводневої сировини. Тому, скорочуючи обсяг експорту, росіяни фактично знижують власні втрати.

До кінця лютого вартість барелей нафти на міжнародних біржах IPE і NYMEX зупинилася на оцінці 20,5—21 дол., що входить у плани ОПЕК. Та, зі слів міністра нафтової промисловості Ірану, ОПЕК, найімовірніше, продовжить дію існуючих квот до вересня поточного року (див. табл. 1). Це рішення не викличе зниження постачань російського «чорного золота» на українські НПЗ. Більш того, із січня в Україні активізував роботу «ЮКОС», а президент України в лютому запросив до тіснішого співробітництва з українськими НПЗ «Сургутнафтогаз» і «Сибнафту», у зв’язку з чим обсяг імпорту російської та казахської нафти прогнозується на торішньому рівні (див. табл. 2).

Податки + низький попит: ціна чи втрати?

За два перших місяці нинішнього року постачання нафти на НПЗ перевищило обсяги постачання за аналогічний період 2001 року більш ніж удвічі й становило 3094,9 тис. тонн проти 1485,97 тис. тонн. Попри те, що протягом перших двох місяців на плановому ремонті були поперемінно ЛиНОС, «Херсоннафтопереробка» і «ЛУКойл-Одеський НПЗ», усі разом НПЗ переробили 2792,2 тис. тонн нафти; на ринок поставлено понад півтора мільйона світлих нафтопродуктів (див. табл. 3). Тому лише в січні імпорт бензину скоротився, порівняно із січнем попереднього року на 76%, а дизпалива — на 83%. Одночасно експорт бензину збільшився в 180 разів, а солярки — у 1,6 разу, чому сприяли високий обсяг виробництва ПММ вітчизняними НПЗ і млявий сезонний попит. Та переорієнтування нафтопродуктів на експорт не змогли кардинально змінити вартість пального на внутрішньому ринку: після деякого січневого зростання ціни впали й майже досягли грудневого рівня.

Хоч як дивно, найкритичніше становище складається з ціною традиційно найдорожчих високооктанових бензинів. Так, із 25 грудня по 28 лютого вартість тонни бензину марки Аи-95 у середньому зросла на 3,23%, а Аи-92 — на 3,44%, при тому, що низькооктанового А-76 — на 11,29%, а ДТ — на 20,21% (див. табл. 4).

Така диспропорція пояснюється тим, що попит на високооктанові бензини залишається стабільним протягом усієї зими й перших місяців весни, а попит на низькооктановий бензин і дизпаливо зростає з наближенням посівної, у зв’язку з чим оператори, очікуючи збільшення продажів, намагаються втримати ціни від падіння. І це виправдано, з огляду на те, що виробників і імпортерів підпирають збільшені ставки податків і давлять низькі ціни на нафтопродукти.

«На ринку склалася вкрай негативна ситуація, викликана тим, що зараз йде навіть не боротьба цін, а боротьба собівартості. У кого нижча собівартість, той і виживає. Доходить до того, що трейдери готові поставляти нафту на НПЗ заради заробітку в 10 дол. на тонні. Це, звичайно, дуже низький показник. Давальці на сьогодні по суті демпінгують, намагаючись продати ПММ за мінімальними цінами, щоб повернути вкладені кошти, поки ціни не знизилися. Це й призводить до падіння вартості палива», — каже Максим Андріасов, директор департаменту маркетингу та продажів ПІІ «ТНК-Україна».

Стриманіше поводяться лише ціни на АЗС, яким не дають впасти їх власники (див. табл. 5).

Згода + любов: шлюб або?..

Складне становище, яке складалося на ринку нафтопродуктів із жовтня минулого року (критичне зниження цін), змусило дві компанії з російськими коренями — «ТНК-Україна» і «ЛУКойл-Україна» — шукати постійного діалогу з виконавчою владою. Якщо торік спроби бути почутими зводилися до листів на адресу Президента та прем’єр-міністра України, то з початку нинішнього року (при стрімкому збільшенні податків виробників на 25—35%) іноземні НК захотіли подивитися в очі тим, хто формує правила гри на ринку. Вчинивши відповідно до прислів’я «якщо гора не йде до Магомета, то Магомет йде до гори», нафтовики прийшли 20 лютого в Кабмін, де й підписали з урядом «пакт про ненапад» у вигляді меморандуму про співробітництво.

Анатолій Кінах від імені уряду обіцяв українським НПЗ: створити сприятливі умови для збільшення обсягів імпорту нафти та підвищення привабливості її переробки на українських НПЗ; консультуватися при прийнятті рішень, які впливатимуть на ринок нафтопродуктів; забезпечити рівне оподаткування підприємств, які працюють на ринку нафтопродуктів, і розробити процедуру врегулювання криз на ринку нафтопродуктів.

Представники «Укртатнафти», «ТНК-Україна», «ЛУКойл-Україна», «Казахойл-Україна» і «НПК «Галичина», у свою чергу, гарантували щорічно переробляти для потреб українського споживача не менше 15 млн. тонн нафти, забезпечуючи при необхідності додатковий імпорт нафтопродуктів.

Почувши обіцянки сторін, залишилося лише побажати тим, хто вступив «у шлюб»: злагоди вам та любові. Та якщо згода відбулася, то любов вийшла нещирою та однобокою. Приміром, меморандум не підписували представники «Нафтохіміка Прикарпаття», які, на думку Сергія Андронова, заступника генерального директора «ЛУКойл-Україна», «планують відсудити пільги по сплаті акцизу та ПДВ». Втім, це справа кожного НПЗ — вирішувати, як будувати власне «світле майбутнє».

Нафта + НПЗ: аукціон чи гарем?

В українського уряду, очевидно, є улюблені і не дуже любі «дружини».

Тому уряд уже 22 лютого (лише через два дні після підписання меморандуму) порушив дані зобов’язання про створення рівних умов роботи для всіх НПЗ і не допустив до участі в аукціоні з продажу української нафти представників «Нафтохіміка», «ЛУКойл-Одеський НПЗ», «ТНК-Україна» і «Херсоннафтопереробка».

Про це свідчить рішення аукціонного комітету, головою якого є міністр економіки та європейської інтеграції Олександр Шлапак. «Те, що нас не допустили до торгів, є звичайним свавіллям. Завод фактично вичавлюють із торгів, і головна причина цього — протекція з боку держави щодо «Укртатнафти», — ремствує Євген Кричевський, комерційний директор АТ «Нафтохімік Прикарпаття».

Причому відмова від участі в аукціоні не була аргументованою, ситуація на біржі вкладається у військовий афоризм — «я начальник, ти...» «Офіційна причина відмови нашої компанії полягає в тому, що нібито документи, надані нами на біржу, не відповідали вимогам УМВБ. Та це повний абсурд: ми подавали той самий пакет документів, отриманий, до речі, на біржі протягом півроку, і ніколи не було зауважень ні до їх оформлення, ні до змісту», — каже Олексій Тамразов, провідний фахівець відділу трейдінгу «ТНК-Україна».

Відповідно до пункту 2 «Положення про організацію та проведення аукціонів з продажу нафти, газового конденсату, зрідженого газу та вугілля», затвердженого 599-ю постановою, покупцем «є суб’єкти підприємницької діяльності та інші юридичні особи всіх форм власності, резиденти України, які прагнуть придбати» виставлені на аукціон товари та є при цьому платоспроможними. Виконання цих умов покладене на Мінекономіки і з питань євроінтеграції, Мінпаливенерго та аукціонний комітет, в якому, власне, і представлені фахівці названих міністерств.

За даними Ігоря Миколюка, прес-секретаря УМВБ, рішення про недопуск на аукціон приймалося аукціонним комітетом, тобто урядом. Представники «Укрнафти» при прийнятті розпорядження не пускати на біржу «сторонні» компанії залишилися в меншості. «Ми зацікавлені в тому, щоб продавати нашу нафту якомога дорожче», — заявляє Олег Салмін, голова правління ВАТ «Укрнафта». За даними «Укрнафти», ринкова ціна вітчизняної нафти з урахуванням світових цін і якості продукту повинна була досягти 700—800 грн., та через відсутність конкуренції на минулому аукціоні було продана по 500 грн. єдиному заводу, який бере участь у торгах, — «Укртатнафті» (Кременчук). Таким чином, утрати лютневого аукціону становили 36,1—56,6 тис. грн. Причому питання «Укрнафти» про те, хто відшкодує збитки, викликані тим, що на аукціон не були допущені нафтовики, залишається без відповіді.

Нафтовики + НПЗ: поділ чи злиття?

Минула зима не була холодною. Тому відомості, що радували нафтотрейдерів, не завжди були «відмороженими». Гарячою новиною січня—лютого були дані про можливі стратегічні конфігурації, які цього року проявляться на нафтовій авансцені. Насамперед, це стосується двох найбільших національних компаній — «Укрнафти» і «Укртатнафти». Якщо ще півроку тому слова О.Салміна про те, що очолювана ним компанія хотіла б злитися з Кременчуцьким НПЗ, виглядали як рожеві мрії, то з переходом Юрія Бойка з «Укртатнафти» до «Нафтогазу України», це має вже форму планів. Що скоріше підтвердив, ніж спростував сам Юрій Бойко, при цьому не заперечуючи можливості створення стратегічного партнерства «Укрнафти», приміром, із російськими нафтовиками.

У січні сталася ще одна подія, яка поки що більше нагадує поділ майна, а не партнерство, — на «Херсонафтопереробку», крім «Казахойла» і «Групи Альянс», прийшла «Роснафта». Спроба російської компанії приєднатися до акціонерної участі на цьому НПК не зустріла опору акціонерів.

Ще один крупний гравець на українському ринку нафтопродуктів — «Тюменська нафтова компанія», провела ряд зустрічей і консультацій із представниками ВР-Аmосо, розглядаючи варіанти стратегічного партнерства. Як вважають аналітики інвесткомпанії «НІКойл», BP Amoco змогла б як інвестувати кошти в ТНК, так і стати її акціонером. По-перше, у ТНК, як і в «ЮКОСа» і «Сибнафти», досить прогресивний менеджмент, що сформував сучасну структуру управління за західним зразком. По-друге, капіталізація ТНК становить 8 млрд. дол. У найкрупнішої російської нафтової компанії «ЛУКойл» — 10 млрд. дол., а в BP-Amoco — 200 млрд. Тому британці зможуть у будь-якому випадку знайти інвестиції для придбання контрольного пакета акцій ТНК або будь-якої іншої російської нафтової компанії».

Укрупнення нафтових компаній і вибудовування вертикально і горизонтально-інтегрованих ланцюжків за участю українських НПЗ і АЗС продовжує спільну світову тенденцію, але має національну особливість. Як показує зіставлення укрупнення російських і зарубіжних інтегрованих компаній за показниками капіталізації, запасами нафти та потужностями переробки, їх рейтинг поліпшувався вдвічі-втричі. Приміром, до першої тридцятки нафтових компаній сьогодні входять British Petroleum/Amoco/ARCO, Exxon/Mobil, Total/FINA/Elf, «ЛУКОЙЛ», «ЮКОС», ТНК, «Сургутнафтогаз», які пройшли укрупнення.

«Оскільки в усіх перелічених випадках йдеться не про злиття з метою монополізації ринку, а про співробітництво, яке здатне принести додаткові інвестиції в галузь, дана тенденція вигідна Україні», — каже «ДТ» Володимир Саприкін, директор енергетичних програм Українського центру економічних і політичних досліджень ім. О.Разумкова..