ОМАНЛИВА ПРИВАБЛИВІСТЬ ІНФЛЯЦІЙНИХ ДОХОДІВ

У нещодавно опублікованій у «Дзеркалі тижня» статті Олександр Кірш вносить заманливу пропозицію — скасувати податок на додану вартість, а щоб доходи бюджету не зменшилися, просто надрукувати грошей на ту суму, яка надходить від цього податку. Автор визнає, що реалізація цієї пропозиції викличе інфляційні наслідки, але стверджує, що ці наслідки будуть не гіршими, а кращими від застосування ПДВ, який, за його словами, є «складним, корумпованим, несправедливим, жорстоким і загалом негативним». Наприкінці статті він іде ще далі, пропонуючи замінити всі податки інфляцією.

Він запитує, що ж поганого в цій пропозиції. Боюся, що в ній погано геть усе. Інфляцію цілком слушно називають найжорсткішим податком з усіх, винайдених людством. Якби цю пропозицію втілили в Україні і вона стала постійним елементом фіскальної політики, то її легко передбачуваним наслідком було б постійне підвищення рівня цін, яке, врешті-решт, призвело б до гіперінфляції, і країна опинилася б у економічному хаосі. Давайте поглянемо, що при цьому відбуватиметься.

Зараз надходження від ПДВ становлять приблизно шість відсотків валового внутрішнього продукту. Заберіть враз ці гроші — і уряд змушений буде продати центральному банку державні облігації на ту саму суму (це сучасний метод друкування грошей). Коли уряд витратить надходження від продажу цих облігацій, ліквідні резерви банківської системи зростуть, спричинивши подальше розширення грошової маси. Ціни почнуть підвищуватися під тиском збільшення агрегованого попиту. Щоб профінансувати аналогічний обсяг закупівель товарів та послуг, уряд муситиме продати центральному банку облігації на ще більшу суму, запускаючи подальше зростання грошової маси, яке відбуватиметься ще швидше, та ще вищий рівень інфляції. Зрештою на сцену вийде гіперінфляція, а гривня як засіб обміну та заощаджень буде зруйнована. На цьому етапі домогосподарства та підприємства почнуть вдаватися до неефективного бартеру як способу ведення бізнесу й намагатимуться міняти свої гривні на долари та інші іноземні валюти, а відтак вартість гривні на зовнішньому ринку впаде майже до нуля. Наскільки приваблива така картина майбутнього України?

Де був пан Кірш у тяжкі інфляційні часи початку 90-х років в Україні, коли уряд намагався профінансувати значний бюджетний дефіцит, друкуючи гроші? Скільки серед людей, котрі пережили ті буремні часи з властивою їм непередбачуваністю подій, знайдеться охочих повернути їх? Оскільки інфляція діє як податок на тих, хто має гроші, багато родин, особливо середнього та старшого віку, були практично пограбовані: їхні заощадження забрали з собою перші хвилі інфляції. Чи це справедливо? Україна вже експериментувала з інфляційними фінансами і знає, що це безперспективно.

Прогресуюча інфляція має тяжкі наслідки, причому непропорційно велика частина її тягаря лягає на плечі незаможних. Попри це, пан Кірш погоджується на такі наслідки і на те, щоб бідні несли на собі вагомий тягар, — і все це тому, що ПДВ працює нібито не дуже добре. При правильному застосуванні ПДВ є податком на споживання домогосподарств і веде до підвищення рівнів цін, але не до постійного їх зростання, як це відбувається в разі фінансування бюджету коштом інфляції. Механізм податкового кредиту, що діє в системі ПДВ, дозволяє уникнути багатошарового оподаткування, характерного для податку з обороту. Що ж не так із ПДВ? Цей податок нині застосовується в 130 країнах світу й у багатьох із них є основним джерелом бюджетних доходів. Якщо в решті країн світу вважають ПДВ прийнятним, чому ж в Україні до нього ставляться інакше?