Обмін з доплатою. 2/3 всіх українських новорічних ялинкових прикрас реалізують у Європі. 65—70% вітчизняного ринку становить китайський й інший імпорт

Схоже, традиційні новорічні листівки вже не настільки популярні, як раніше: хітом стає барвиста ялинкова куля з привітанням клієнтам, колегам і друзям! Правда, розносити такі поздоровлення «Укрпошта» навряд чи погодиться, але супермодний презент йде в столичних фірмах, що називається, нарозхват...

Мінімальна партія таких сувенірів у великих виробників становить близько 200 штук.

Звичайні ялинкові іграшки в грудні теж не залежуються. Якщо ви не встигли замовити оптову партію, то вам навряд чи вже пощастить: напередодні Нового року ялинкові прикраси не відвантажують просто з конвеєра — виявляється, їхнє виробництво завершується ще... влітку! Більше того, виробники ялинкових прикрас приймають замовлення переважно до березня. Виготовляють і відвантажують їх до вересня—жовтня.

Закордонні замовники одержують новорічні прикраси першими, а наші, вітчизняні, — в останню чергу. Причина такого відставання проста: небажання на кілька місяців заморожувати оборотні кошти. Той, хто купує пізніше, розплачується вузькістю асортименту — найкраще з колекцій спливає за кордон. Ну а ті з українських продавців, хто не встиг стрибнути в «останній вагон поїзда»», залишаються ні з чим — у грудні ялинкових іграшок у виробника не знайти!

Замість кульок — «декори», «мульті» і «хоум»

Які ж ялинкові прикраси найпопулярніші напередодні Нового, 2008, року?

Продавці стверджують, що частина покупців залишається прибічниками традиційних кульок із класичним поєднанням барв — червона із золотом і синя зі сріблом. Дуже популярним є жовтий колір і символ цього року — Пацюк, а також усе, що з ним пов’язано.

На піку моди — мініатюрні витвори ручної роботи, наприклад, казковий замок. Це так звані декори. З ними суперничає стиль «мульті» — іграшки надзвичайно яскравого кольору — малинового, оранжевого, салатового й інших. Прийшов до нас і «хоум-стиль» — прикраси з плюшу, дерева та фетру пастельних кольорів, які нагадують ручну роботу.

Дивлячись на ці вишукані вироби, важко повірити, що першими ялинковими іграшками були звичайні цукерки та пряники. Саме так наряджали лісову красуню за Миколи I — його дружина, уроджена німкеня, завезла це нововведення з Європи.

Попри те, що хвойні дерева прикрашали палаци за указом Петра I ще 300 років тому, поставляти ялинкові іграшки з Заходу почали лише із середини ХIХ століття.

Це були фігурки тварин і балерин, пізніше — ватні іграшки, вкриті блиском, і кулі зі скла. Перші такі кульки з’явилися в Саксонії і були надзвичайно дорогими, оскільки технологія обробки тонкого скла ще не була розвинена.

Такі іграшки в нашій країні почали виробляти на початку 40-х років ХХ століття. Виробництво ялинкових прикрас у нас розвивалося непросто, оскільки святкування Нового року та Різдва після 1917 року було заборонене.

І тільки 1935 року в Кремлі встановили першу, скромно прикрашену ялинку для дітей, — ялинкові іграшки вважалися в той час буржуазним пережитком. А слідом за цим, 1936 року, з’явилася постанова уряду про потребу розвитку іграшкової промисловості, яка починалася з дрібних артілей, що перетворилися 1950-х на чималі фабрики. У 1990 році їх налічувалося вже близько 450, зокрема кілька — на території України: Клавдіївська та Лисичанська фабрики, а також Львівський і Костянтинівський склодзеркальні заводи.

Після 1991 року почалася перебудова підприємств. Замість дер­жавних виникли приватні виробництва, що почали впроваджувати сучасні закордонні технології. «Наше підприємство на ринку вже три роки, — розповідає директор компанії «Гардіан плюс» Василь Бакун. — Спочатку хотіли купити профільний завод у селищі Клавдієве під Києвом. Але продавець виставив дуже високу ціну, тому вирішили орендувати приміщення колишньої ткаць­кої фабрики за сто метрів від Клавдіївського заводу ялинкових іграшок. Так природно виникла «конкуренція», хоча я вважаю, що краще все ж таки співробітничати.

Український ринок ялинкових прикрас ще не насичений, а нашим виробникам потрібно ще працювати і працювати, аби наповнити його продукцією. Зважаючи на виставки, в яких ми беремо участь, кожен шукає і знаходить свою нішу. Якісні вироби будуть завжди затребувані. Ринок перенаситити неможливо — можна просто переключити інтерес із менш якісних виробів на більш якісні, тоді халтуру перестануть купувати...»

Українці на російському гостиному дворі

На думку фахівців, 50—60% ринку ялинкових іграшок у столиці належить вітчизняним виробникам, а в регіонах, навпаки, 60% становить дешева китайська й інша імпортна продукція. Швидше за все, така картина є наслідком цінової політики: китайські пластикові іграшки з конвеєра значно дешевші, аніж вітчизняні скляні кулі ручної роботи, от вони і мають успіх на периферії, де доходи населення нижчі.

У цілому 65—70% українського ринку займають імпортні ялинкові прикраси, привезені з Китаю. Вони вирізняються низькою вартістю і широтою асортименту. Кажуть, що уряд Китаю навіть надає пільги своїм виробникам на транспортування виробів.

Окрім продукції китайського походження, ялинково-іграшковий імпорт надходить в Україну з Італії, Польщі, Індонезії, Таїланду та Німеччини. Наші оптовики рідко працюють безпосередньо з фабриками, оскільки не проходять ценз за величиною замовлення, що не може не позначитися на кінцевій ціні іграшки.

Дешевина — не єдина причина того, що українського споживача приваблюють закордонні ялинкові прикраси. Покупець хоче придбати іграшку, яка служитиме дитині не один рік, тобто небитку. Проста скляна куля вже набила оскому — хочеться купити символ року, іграшку незвичної форми — із бантом, квіткою, із тканини, ручної роботи...

У Європі від дешевої китайської продукції давно відмовилися, але самі виробляють іграшки переважно автоматичним способом, із допомогою друку — відтиску, кліше, яке наноситься на виріб. Новітні технології роблять навіть такий виріб гарним.

Європейці не люблять займатися ручною роботою, хоча саме ручна праця набула у них особливого попиту. Їм не треба нічого розповідати — вони беруть іграшку в руки і відразу визначають — ручний це розпис чи друк?

Не випадково 2/3 всіх українських новорічних прикрас реалізують у Європі. Наприклад, найбільший український виробник ТОВ «Галімпекс — Склодзеркальний завод» — близько 92% своїх виробів експортує до Німеччини, Голландії, Італії, Бельгії, Франції (35% європейського ринку ялинкових іграшок), а також до Росії.

«Знайти свого покупця непросто, — коментує Василь Бакун. — Нам спочатку через сайт вдалося продати всього лише кілька невеличких партій товару. Вирішили шукати на профільних виставках, передусім, у Франкфурті-на-Майні — на виставці Christmas World. Тепер стали її постійним учасником, а також двічі на рік виставляємося в Москві — у Гостиному дворі та Центральному будинку художника. Там укладають договори з оптовими покупцями. На такі виставки запрошують усіх, але за свій кошт. Ми купуємо площі, виставляємо нашу колекцію, одержуємо дипломи. Це великі витрати: 5—7 тисяч євро. Якщо знайшов гарних покупців — витрати окупають себе, якщо ні — отже, в програші. Нині єдине, чого бракує — це часу: до США ми відвантажували продукцію в травні, у Данію — у червні, до Росії — в липні, у Казахстан — у вересні...

Не кривдимо і своїх — цього року поставляли продукцію в Запоріжжя, Крим, Херсон. Але основний покупець — за кордоном. Держава непогано ставиться до експорту такої художньої продукції, це ж не картини чи раритети, а всього лише гарна ялинкова іграшка...»

Кожне підприємство цієї галузі шукає власні підходи до просування товару і реклами. Наприклад, фабрика ялинкових прикрас у Клавдієвому, що сусідить із «Гардіан плюс», запрошує школярів на передноворічні екскурсії.

Як народжується казка

Кажуть, що в Стародавньому Єгипті скло виготовлялося на природній соді, котру видобували в долині Нілу. Місцеві вчені виявили на давніх малюнках склодува, котрий видуває круглу посудину, тому існує гіпотеза, що саме єгиптяни придумали першу склодувну трубку.

За іншими версіями, перші склодувні майстерні виникли в епоху Середньовіччя.

Скло відоме людству з незапам’ятних часів — це кварцовий пісок із різними добавками, нагрітий до дуже високої температури. У такому стані він перетворюється на рідину, яка, застигаючи, стає прозорим або напівпрозорим твердим матеріалом — склом.

Перша фабрика з виготовлення скляних новорічних іграшок з’явилася в Німеччині 1848 року, а технологія виготовлення ялинкової кулі не змінилася і досі.

«Ми з самого початку вирішили виготовляти зі скла прикраси ручної роботи, — ділиться секретами свого виробництва Василь Бакун. — Просто не було сенсу конкурувати з китайським ширвжитком, який популярний через свою дешевину та примітивні технології. Скло нам поставляє Полтавський завод медичного
скла, а сировину для розпису купуємо в київських художніх салонах, це недорогі імпортні акрилові фарби на водній основі. Запрошуємо студентів художніх коледжів на практику, а найкращих — на роботу. Здебільшого з Решетилова Полтавської області. Усього у нас близько 20 художників, є практиканти, але ж і потужності у нас невеличкі, це навіть не цех, а ділянка».

Процес створення худож­ньої іграшки складний і кропіткий. Спочатку художник розфарбовує 50—70 іграшок одним кольором, вішає просихати, потім розписує іншою фарбою і так далі. Переважно це кулі, дзвіночки, верхівки, чайники, самовари й тюльпани. Іграшки підрозділяються на три категорії: художні (найпростіші), пейзажі (зазвичай зимові) й ексклюзив — найскладніші, у виготовленні яких використовують до десяти кольорів.

«Вартість іграшки визначається залежно від складності малюнка та її діаметра, — каже Василь Бакун. — Собівартість у нас становить від 3 до 18 гривень. Це, я вважаю, нормально. Можливо, купувати таку продукцію не кожен може, але так було за всіх часів...»

До речі, дорожнеча вітчизняних скляних ялинкових іграшок не завжди виникає з вини виробників. Під свято оптові продавці можуть підняти ціну на товар на 15—20%, а ритейл — до астрономічних сум — на 100%. Зате після свят, коли на складах оптовиків залишається, як правило, не менш як 10—15% нереалізованих ялинкових виробів, їх продають із великими знижками або залишають до наступного року, змінивши оформлення.

Сьогодні в Україні ялинкові іграшки виробляють близько 20 компаній. В останні роки в окремий цікавий напрям виділилося виробництво упаковки ялинкових іграшок. Сьогоднішня іграшка — це окремо упакований виріб. Адже ялинкова прикраса стала модним подарунком, і його оформлення має бути витвором мистецтва. Трапляється, що вартість упаковки перевищує ціну самої іграшки. Розширився й асортимент таких пропозицій — це може бути не лише барвиста коробка чи обгортка, а й металева банка, в яку «загорнуто» прикрасу. Великий оптовик, придбавши велику партію товару, сам диктує виробникові дизайн упаковки.

Більшість виробників ялинкових іграшок випускають й інші сувенірні вироби, наприклад, на великодню тематику. Такі вироби можуть займати до 8—10% виробництва. Розписують і крашанки — із дерева та натуральної шкаралупи.

Тож Новий рік — аж ніяк не остання зустріч із творцями крихкої блискучої краси. Почекаємо до Великодня…