ОБЕРЕЖНО! МИРНИЙ АТОМ

Дедалі більше країн світу відмовляються від небезпечних видів енергії на користь альтернативних джерел. Не оминула ця доля й Німеччину, де політична вага так званих екологічних партій завжди була досить високою.

Здається, в Україні з цим поки що не визначилися: ті борються за розвиток «мирного атома», а ті наполягають на альтернативних видах енергії, а треті вже виготовляють «солярку з буряків».

Проте в досяжному майбутньому найважливішим видом палива в світі залишиться вуглеводнева сировина, зокрема нафта й газ. Нафта як джерело енергії забезпечує світову економіку протягом майже двох століть, а торік на цей енергоносій припадало 36% усієї спродукованої в нафтовому еквіваленті енергії. Друге місце посіло вугілля (25%), далі природний газ (24%). На атомні й гідроелектростанції припадає по 7%, і лише один відсоток належить альтернативним видам енергії.

Проте в Західній Європі, на відміну від країн СНД, не бажають миритися з таким станом справ і продовжують розвивати способи одержання електрики й тепла, які в нас назвали б не інакше як дивацтвом.

«У зв’язку зі змінами останнього часу, а саме — переходом більшої частини нашої діяльності в галузі електроенергетики до ALSTOM (Франція) і атомної енергетики до BNFL (Великобританія), ABB зосередила зусилля на переході від будівництва традиційних великих електростанцій до одержання енергії з альтернативних і малих розподілених джерел, що відкриває можливості для зростання й доповнює існуючі ринки електроенергетики», — коментують перехід до альтернативних джерел енергії в компанії ABB. Дедалі більше уваги новим технологіям приділяють і в British Petroleum, яку фахівці навіть подумують перехрестити на Beyond Petroleum (у перекладі «за межами нафтової промисловості»).

І все-таки поки що тільки в Німеччині перехід до альтернативних джерел енергії одержав статус державної політики у сфері енергетики.

Досвід Німеччини

На відміну від України, де досі не ухвалено Закон «Про альтернативні джерела енергії», німецький бундестаг затвердив рішення про цілковиту відмову цієї країни від атомної енергетики і поступове закриття протягом найближчих 20 років усіх атомних електростанцій. Домовленості про те, що Німеччина відмовляється від ядерної енергетики, було досягнуто між федеральним міністром екології Юргеном Тріттіном і керівництвом чотирьох найбільших енергетичних концернів ФРН.

Вихід з атомної енергетики був програмною обіцянкою канцлера Герхарда Шрьодера в ході його виборчої кампанії 1998 року, у зв’язку з чим цей процес набрав не так «екологічно-зеленого», як «політично-червонуватого» забарвлення й поки що залишається предметом торгу влади й опозиції. Опозиційні партії, передусім ХДС, не приховують, що в разі свого повернення до влади зроблять усе можливе, аби переглянути й анулювати щойно ухвалений бундестагом закон. «Ви занадто рано радієте», — заявив під час заключних парламентських дебатів, звертаючись до соціал-демократів, експерт ХДС із екології Клаус Ліппольд. На думку опозиції, «вихід Німеччини з ядерної енергетики є великою помилкою в економічному плані, а також контрпродуктивним рішенням у плані захисту довкілля». Експерт парламентської фракції зелених із питань енергетики Міхаела Гуштедт зазначила, що «похоронний марш по атомній енергетиці звучить уже давно, адже останню АЕС у ФРН будували 1982 року, й упродовж останніх 20 років замовлень на будівництво нових АЕС не надходило». Нині в Німеччині експлуатується 19 АЕС, які генерують третину продукованої в країні електроенергії. Уряд і енергетики домовилися, що їх буде закрито після завершення терміну експлуатації — тобто через 32 роки від дня початку роботи.

Українська дійсність

Як розповів «Дзеркалу тижня» Сергій Єрмілов, міністр палива й енергетики, «добудова енергоблоків на Хмельницькій і Рівненській АЕС стане останнім великомасштабним проектом у вітчизняній атомній енергетиці». На думку міністра, Україна вже не потребує нових енергоблоків. Особливо в світлі політики відмови від атомної енергетики в низці країн Євросоюзу.

У грудні в Україну завітав генеральний директор Департаменту безпеки ядерних установок міністерства довкілля ФРН Вольфганг Реннеберг. За підсумками поїздки німецький експерт дійшов висновку, що федеральне міністерство довкілля, охорони природи і безпеки ядерних установок Німеччини вважає недостатнім бюджетне фінансування заходів і засобів ядерної безпеки в Україні. «В Україні виділяється недостатньо коштів на ядерну безпеку», — констатував Реннеберг.

За словами голови Державного комітету ядерного регулювання України Вадима Грищенка, у бюджеті на 2002 рік фінансування заходів і засобів ядерної безпеки передбачено на рівні 250 млн. гривень. Він також додав, що фінансування ядерної безпеки поліпшилося й останнім часом виконуються всі необхідні роботи з ремонту устаткування АЕС.

6 грудня 2001 року керівники Держкомітету ядерного регулювання і федерального міністерства довкілля ФРН підписали спільну заяву, якою визначили пріоритети двостороннього співробітництва.

Результатом зустрічі стало створення Програми науково-технічного співробітництва на 2002—2004 роки. Її основна мета — підвищення безпечності ядерних установок АЕС України, а також посилення науково-технічного потенціалу Держкомітету ядерного регулювання й організація його науково-технічної підтримки.

Як повідомив в інтерв’ю «ДТ» пан Реннеберг, «українські станції потерпають від того, що коштів на їхню безпеку виділяється дуже мало». «Термін експлуатації багатьох українських станцій уже перевищено. Рівень безпечності українських АЕС нижчий, ніж європейських. Але нас дуже тішить, що найризикованіші блоки, типу Чорнобильської АЕС, уже закрито», — вважає німецький гість.

Нині в Україні експлуатуються 13 ядерних енергоблоків на чотирьох АЕС встановленою потужністю 11835 МВт, які генерують понад 45% усієї продукованої в країні електроенергії. За даними Держкомітету ядерного регулювання України, у 2010 й 2011 роках завершується проектний термін експлуатації відповідно 1-го та 2-го блоків Рівненської АЕС, 2012 року — 1-го блоку Південно-Української АЕС, а в 2014—2019 роках — п’яти блоків Запорізької АЕС. Очевидно, на той час Україна муситиме не лише визначитися зі стратегією розвитку електроенергетики, а й надати можливість розвиватися альтернативним джерелам енергії. Оскільки, за непідтвердженими експертами даними, видатки на подовження терміну експлуатації енергоблоків із реакторами типу ВВЕР-1000 можуть сягнути від 150 до 250 млн. дол. Ясна річ, окупити їх можна в разі подовження терміну роботи на 10 років. Але це не зніме з порядку денного актуальність розвитку альтернативних джерел енергії, а лише відстрочить розв’язання цієї проблеми ще на десятиліття. У результаті Україна, замість інвестицій у перспективні проекти й розробку нових технологій виробництва, акумулювання та збереження енергії, буде змушена закуповувати технології й устаткування в інших країнах.

Альтернативний андеграунд

За іронією долі, саме тоді, коли Вольфганг Реннеберг розповідав про небезпечність українських АЕС, група львівських енергетиків скликала прес-конференцію, аби розповісти про власні розробки, наводячи приклади використання альтернативних джерел енергії на практиці.

Як повідомив журналістам Анатолій Демчук, заступник начальника департаменту Міністерства аграрної політики України, у нашій країні досить давно розробляються і впроваджуються технології енергозбереження й одержання альтернативної енергії. Деякі з них давно застосовуються на Заході, решта по-своєму унікальні.

Зокрема начальник львівського ВО «Облсількомунгосп» Іван Кіш розповів про впроваджувану у Львові технологію природної теплопровідності будинків (при цьому використовуються спеціальні теплоакумулятори — літніми днями вони вбирають тепло, яким будинки обігріваються вночі). Набувають дедалі більшого поширення й поліетиленові труби, коефіцієнт теплопровідності яких набагато нижчий, ніж у металевих. «Відомо, що 30% вартості будь-якої продукції припадає на енергоносій. Це стосується і м’яса, і хліба, і будь-якого іншого товару, — розповідає Анатолій Демчук. — Сільське господарство для виробництва продуктів харчування може обходитися дизельним паливом або біопаливом, яке виготовляється, приміром, із цукрових буряків. Урожай з одного гектара цієї культури дає тонну біопалива — ефіру, що є аналогом дизпалива. Як свідчить практика, двигун на цьому пальному працює дуже непогано».

А продаж компонентів, що залишаються після переробки, знизить вартість такого «біодизеля» до ціни звичайного дизпалива. Крім того, для одержання біодизеля можна переробляти солому та ялинкові гілки, запевняють фахівці Мінагрополітики.

Зазвичай у селах для опалення використовують газ або вугілля. Економічність такого обігріву, м’яко кажучи, не надихає фахівців з енергозбереження. Тож у районі Білої Церкви розпочато реалізацію пілотного проекту створення казана потужністю 1 мегават, який, працюючи на половину потужності, продукує тепло для опалення 30 тис. кубометрів приміщень. Витрата палива... 3 тонни соломи на добу. На опалювальний період необхідно 500—600 тонн соломи. Це при тому, що середнє господарство заготовляє 6 тис. тонн соломи на рік.

Ще одне джерело альтернативної енергії — «вітряки», які умовно можна поділити на два види. Перший — для одержання енергії окремим господарством (потужністю 2—2,5 кВт і вартістю 2—3 тис. дол.), другий — на 0,5—1 МВт— можна використовувати на півдні України, де вітри досить сильні.

Звісно, названі альтернативні джерела одержання енергії не розв’яжуть енергетичних проблем держави. Але, за підрахунками фахівців Мінпаливенерго, їх застосування може на чверть зменшити втрати електроенергії і задовольнити не менше третини потреби країни в електроенергії. Оскільки ж Україні, навченій досвідом Чорнобиля, необхідно вже зараз відмовитися хоча б від частини екологічно брудних енергетичних проектів, то слід пильніше прислухатися до пропозицій західних колег і вітчизняних умільців. Потім, на жаль, може бути запізно.