НОВА ПОВІСТЬ ПРО ТЕ, ЯК ПОСВАРИЛИСЯ ІВАН ІВАНОВИЧ З ІВАНОМ НИЧИПОРОВИЧЕМ МИРГОРОДСЬКІ ПІДПРИЄМЦІ СКАРЖАТЬСЯ НА СВАВІЛЛЯ МІСЬКОЇ ВЛАДИ. МІСЬКІ ВЛАСТІ — НА СВАВІЛЛЯ ПІДПРИЄМЦІВ

Миргород — прекрасне, тихе і чисте містечко. Однак і в ньому, як свого часу зауважив великий Гоголь, киплять іноді пристрасті. Відразу кілька миргородських підприємців у даний момент шукають у судах свою правду, зав’язнувши в конфліктах із міською владою. Конфліктах за столичними мірками дуже локальних. Ну не до кінця розплатився компаньйон (податкова інспекція) із фірмою «Талан-М», котра спорудила для неї будинок. Ну, не видає міськвиконком дозволу на будівництво дитячого кафе приватному підприємцю. Не ринок же металу чи газ ділять! Тим більше у місцевої влади своїм рішенням є цілком логічні й обгрунтовані пояснення. Однак у підприємництві, особливо невеликому, у таких конфліктах на карту ставиться подальша доля їхніх учасників: перебуватиме вона в чесних трудах на своє і держави благо, чи в непомірній борговій кабалі. Як годиться, не сподіваючись на три гілки влади, звертаються підприємці по підтримку до влади четвертої, яка спробувала в усьому розібратися.

Заритий «Талан» і затонула «Атлантида»

Мати ділові стосунки з податковою інспекцією (не як із держорганом, а як із юридичною особою) досить ризиковано. На жаль, податкові органи не раз підтверджували це, організовуючи масштабні перевірки своїх партнерів по бізнесу у випадку найменших проблем. Миргородський підприємець Василь Новоселецький сповна відчув це на власному досвіді. 1996 року його фірма «Талан-М», що будувала в той момент житлову дев’ятиповерхівку за індивідуальним проектом, уклала договір із місцевою податковою інспекцією. Відповідно до договору, податкова брала пайову участь у спорудженні будинку, нижні поверхи і прибудова якого виділялися під її офіс. Було узгоджено графік проплат із боку податкової, а також порядок контролю за освоєнням виділених державних коштів. Спочатку усе було добре. Але 1997 року змінилося керівництво податкової, і, за словами Василя Новоселецького, темпи надходження грошей від неї почали відставати від запланованих.

— На початок 1999 року податкова була винна нам більш як 320—360 тисяч гривень. Суму такого ж порядку «Талан-М» заборгував своїм численним підрядникам, — говорить Василь Новоселецький. — Треба було заморозити будівництво до погашення заборгованості, але ми, на свою голову, продовжили його за свій рахунок, точніше, у рахунок довіри до нас наших підрядників — у будинок треба було вселяти людей.

Одночасно керівник фірми почав шукати правду в обласного і державного податкового керівництва. У відповідь у червні 1999 року податкова направила на фірму перевіряльників. Після місяця суцільних перевірок діяльності фірми починаючи з 1995 року перевіряльники нарахували недоїмок по платежах у бюджет, пені і штрафних санкцій на 491 тисячу гривень. За результатами перевірок прокуратура порушила кримінальну справу за статтею 148-2 ч.3 старого КК — ухилення від сплати податків. Майно і рахунок фірми було арештовано, із них списано 186 тисяч гривень у рахунок погашення санкцій. Мети було досягнуто — Новоселецький переключився з вибивання боргів із податкової на власне виживання.

У ході розслідування в червні та жовтні 2000 року було проведено дві судово-бухгалтерські експертизи. Обидва вони геть спростували результати перевірки і навіть показали, що «Талан-М» податки переплатив. Однак кримінальну справу закрили тільки наприкінці 2000 року, після кількаразових звертань Новоселецького в комітет ВР із правоохоронної діяльності й у Генеральну прокуратуру.

Почався судовий етап взаємовідносин фірми з податковою. У судовому порядку «Талан-М» намагається повернути недоплачені на його думку податковою гроші, визнати недійсними акти перевірок і поширену в такий спосіб інформацію, що ганьбить ділову репутацію фірми, а також компенсувати моральні і матеріальні збитки, завдані діями податкової. Результатом сили-силенної судових засідань у різних інстанціях стало те, що податкова повернула 186 тисяч, зняті з арештованих рахунків фірми. Проте на даний момент, за словами Василя Новоселецького, податкова залишається винною фірмі 174 тисячі гривень (сама вона винна своїм підрядчикам за спорудження будинку податкової 114 тисяч). Однак податкова вважає, що сповна розплатилася з будівельниками. Для доказу цього вона замовила власну будівельно-бухгалтерську експертизу будівельних робіт, яка, щоправда, не була прийнята до відома Харківським апеляційним господарським судом (оскільки він її не призначав).

— Завдання цієї експертизи — показати реальну вартість будинку, — розповів начальник Миргородської ДПІ Володимир Лукаш. — Відштовхуючись від неї, можна зробити висновок, хто кому винен. Отож, експертиза, проведена компанією «Українська універсальна біржа», показала, що фактична вартість об’єкта на 1 квітня 2000 року складала 2,54 мільйона гривень, за кошторисної вартості 2,9 мільйона гривень. Тобто ДПІ Миргорода і так переплатила фірмі «Талан-М». Харківський апеляційний господарський суд не врахував цей експертний висновок при розгляді останньої апеляції. На це порушення було вказано Вищим господарським судом, що повернув справу для розгляду в Полтаву.

Підприємець Василь Новоселецький постраждав не лише від податкової інспекції. Ще одне його дітище — фірма «Атлантида» — побудувала восьмиквартирний житловий будинок, перший у Миргороді виконаний за прогресивною технологією з утепленням стін. Будинок прийняли в експлуатацію, але в листопаді 2001 року ДАСК несподівано накладає на «Атлантиду» штрафні санкції в розмірі 126 тисяч гривень за... заселення будинку без офіційної здачі його в експлуатацію! Формально причиною штрафу стало те, що рішення міськвиконкому «дозволяло ввести будинок в експлуатацію», а не «підтверджувало акт приймання будинку». Нині «Атлантида» оспорює рішення ДАСК у суді. Причиною настільки різкої та спізнілої зміни думки міськвиконкому про здавання будинку в експлуатацію, на думку Новоселецького, є те, що саме з листопада 2001 року в одному з офісів у ньому розташувався штаб виборчого блоку «Наша Україна».

А працюючи заступником голови міськвиконкому, Новоселецький створив «Відділ капітального будівництва» (ВКБ). 1998 року ВКБ уклав із міськвиконкомом договір на добудування розпочатої ще за радянської влади школи. 2001 року готовність будівлі складала понад 90%, коли рішенням міськвиконкому договір з ВКБ було розірвано і добудування школи передано іншому підрядчику. За даними Новоселецького, при цьому «зависла» сума близько 25 тисяч гривень, що належали його фірмам. За даними наступної перевірки КРУ, ВКБ припустився нецільової витрати бюджетних коштів у розмірі 269 тисяч гривень, однак її матеріали понад рік лежать у прокуратурі без руху.

Й інші...

Підприємець Василь Новоселецький — не єдиний, хто незадоволений діями міської влади щодо свого бізнесу. Його колега Степан Марченко вже більше року не може отримати дозвіл на будівництво дитячого кафе в приміщенні, що належить йому. На початку 2001 року він викупив частину приміщення колишнього телеательє, розташованого на першому поверсі житлового п’ятиповерхового будинку. У встановленому законом порядку 25 травня він звернувся в міськвиконком по дозвіл на переобладнання приміщення в кафе. 13 червня міськвиконком прийняв рішення №428, у якому дав дозвіл на проектування переобладнання приміщення. Однак оформити проект виявилося не так просто: за його словами, Марченко довго не міг отримати архітектурно-планувальне завдання (АПЗ), а ціна за розробку проекту, котру йому назвали в міському управлінні архітектури, видалася йому зависокою. За словами Марченка, в управлінні архітектури в нього вимагали хабара, однак факт цей не був підтверджений прокуратурою, яка проводила перевірку заяви підприємця. До осені проект було виконано незалежним проектантом, однак дозволу на будівництво Марченко так і не отримав. «Незалежний» проект виявилося дуже складно узгодити з різноманітними інстанціями — пожежною охороною, санстанцією. Щоправда, будівельні роботи Марченко змушений був розпочати — за його словами, «Полтава-Банк», який викупив іншу частину колишнього телеательє, розпочав активну реконструкцію свого приміщення і позбавив майбутнє кафе Марченка виходу. У даний момент ситуація така: кафе фактично добудоване без дозволу, проте експлуатація його неможлива без отримання цього ж дозволу. А його відділ архітектури не видає, вимагаючи додаткових документів. Сам же Марченко вважає, що дозвіл міськвиконком йому не дає, оскільки він звернувся не до міськвиконкомівських архітекторів, а в незалежне архітектурне бюро, і таким чином, не поділився з чиновниками. Мешканці будинку, де розташоване кафе, один час бурхливо протестували проти будівництва кафе: вони стверджували, що по будинку пішли тріщини і жити по сусідству з кафе неможливо.

— Протести ці були інспіровані міською владою, — вважає Степан Марченко, — а підписи мешканців проти будівництва кафе збирали працівники жеку. Я звертався в прокуратуру, Держбуд із вимогою розібратися і змусити міські власті дозволити мені експлуатацію кафе — але серед чиновників, схоже, діє кругова порука. Всі вони в один голос рекомендують мені «правильно оформити документи». Мовою чиновників це найчастіше означає — оформити документи з їхньою участю і, як би це так висловитися, з урахуванням їхніх інтересів.

Марченко змушений був звернутися до суду з вимогою усунути перешкоди в переобладнанні приміщення кафе і компенсувати йому моральні і матеріальні збитки. Полтавський обласний прийняв за позовом підприємця негативне рішення, мотивуючи тим, що всі його заяви було задоволено. Судове засідання за апеляційною скаргою Марченка відбудеться 27 серпня в Харківському апеляційному госпсуді.

Ще однією резонансною подією для підприємницького життя Миргорода останніх місяців стало підвищення в квітні втроє ставок ринкового збору. За цим відбулися акції протесту підприємців, які торгують на Миргородському міському ринку, а потім — і зміна його адміністрації, роль якої з листопада 2000 року виконувало МП «Ранок», кероване Юрієм Стужуком. Підписання угоди про дострокове припинення дії договору «Про надання послуг для здійснення торгівлі на ринку» між МП «Ранок» і міськвиконкомом Юрій Стужук оспорювати не став. Але нам підтвердив, що зробив це «добровільно-примусово», аби зберегти іншу частину свого бізнесу.

…Офіційні особи

Мер Миргорода Олексій Паутов має свою точку зору на всі вищеописані конфлікти.

— У вересні 2000 року рішенням сесії міської ради було усунуто мера Миргорода Василя Третецького. У грудні того ж року відбулися перевибори, на яких мером був обраний я, — розповідає Олексій Паутов. — Це стало наслідком того, що жителів міста не влаштовувала діяльність Третецького як мера. Всі підприємці, про яких іде мова, так чи інакше пов’язані з Третецьким. Він узагалі цікава людина — за останні п’ять-шість років змінив кілька партій. Спочатку він був замполітом полку, потім — Рух, потім — СДПУ(о) і знову — УНР.

У нас на сьогодні із тією командою понад 20 судів. Мені це треба? Це їхній популізм найчистішої води. Це осколки тієї команди, із якими ми тим не менш готові працювати на загальних підставах без усяких претензій — тільки оформляйте усе як годиться!

Наприклад, будівництво школи велося приватною структурою, що належить Новоселецькому, ВКБ, зовсім не тими методами, не тією якістю, не тими темпами, оскільки люди просто заробляли на цьому гроші. Добудували її вже ми — причому лише силами миргородських будівельних організацій, а не «варягів» (за колишнього мера миргородські будівельники сиділи без роботи, а запрошувалися будівельники з Лубен, Полтави, Києва). За даними перевірки КРУ, під час будівництва школи ВКБ Новоселецького мало місце нецільове використання 297 тисяч гривень. Але я не бачу жодних проблем, якщо в нас залишилися якісь борги по будівництву — він передав мені офіційні дані, і якщо дійсно є заборгованість — ми заплатимо.

Що стосується будинку, спорудженого «Атлантидою», то ми наполягаємо, що споруджений і заселений він самовільно. На сьогодні ніхто не бачив цей акт, на який посилається Новоселецький. У зв’язку зі значними недоробками акт не було підписано і на затвердження виконкомом не давався. Фальсифікація затвердження державного акта на наш погляд пояснюється тим, що колишній міський голова Третецький отримав у цьому будинку квартиру й офіс. Але ми знову ж не зацікавлені у війні. Я не раз казав Новоселецькому, що не воювати треба, а все узгодити як слід, і здати цей будинок. У нас до них не буде жодних претензій.

Стосовно Марченка у мене на столі лежить доповідна записка головного архітектора. У ній — хронологія подій. Марченко купив це приміщення 24 травня. Заяву у виконком на проектування кафе подав 25 травня, а будівельні роботи розпочав, як з’ясувалося, ще в квітні. За заявою Марченка виконком ухвалює рішення №428 від 13 червня на проектування кафе. Проектна документація була зроблена йому кооперативом «Проектант» — тобто просто приватниками, котрі не мають необхідного досвіду, а здана в управління архітектури лише 8 вересня! І то без узгодження з пожежними і санстанцією, ДАБК. Станом на 30 листопада проектна документація не узгоджена, із жителями будинку домовленостей не досягнуто. Ще з квітня вони скаржаться у всі інстанції на шум, тріщини в стінах, які виникли в результаті будівництва. Нарешті, будівництво було заборонено розпорядженням головного архітектора. 14 вересня ДАБК наклав на підприємця штраф 85 гривень, і штраф він заплатив, хоча Марченко не та людина, котра заплатила б цей штраф, якби не відчувала, що винна. А ближче до виборів, а йшли вони одною командою з колишнім мером, він почав на нас скаржитися. У Держбуд, в Антимонопольний комітет, у суд і так далі. Мені не треба крові, я розумію, що кафе вже побудовано. Нехай узгодить із усіма, і ми видамо йому дозвіл, навіть не станемо брати з нього штраф за незаконне будівництво.

Із ринком ще простіше. Свого часу рішенням виконкому, коли мером був Третецький, віддали його Стужуку на відкуп. У нього закінчився термін договору. Ми вважаємо, що за ті роки, які він був на ринку, окрім п’яти банок фарби на розлінійку і двох шлагбаумів, для ринку нічого не зроблено. Воду не підведено, туалету немає, торговці бігають у туалет на автовокзал, а по воду — в аварійний будинок культури, набрати зі шланга. Ринком просто не займалися. І було підписано угоду про розірвання договору за згодою сторін. Вони можуть говорити про пресинг, але вони не працювали. Сьогодні ринком займається підприємство з частиною комунальної власності.

Висновок

У всіх описаних вище ситуаціях радує одне: сторони конфліктів вирішують свої проблеми через суд, і принаймні на словах готові поважати його рішення. Ще років п’ять-сім тому такі конфлікти вирішувалися в основному шляхом бандитських з’ясувок або залученням «своїх» силових структур. Можна констатувати, що наша країна усе ж трохи наблизилася до цивілізації.

А «четверта влада», до якої звернулися учасники конфлікту, хоч не має права вказувати, розпоряджатися і судити, усе ж сподівається допомогти своїм старшим сестрам не впасти в гріх зневаги до права людини на підприємницьку працю. Аби не повторили суди, про які йтиме мова нижче, долю описаного Гоголем позову між двома Іванами, Івановичем і Ничипоровичем, котрий тягнувся десять років і пережив, як відомо, навіть одного суддю. Ми намагаємося бути безсторонніми й у висвітленні конфліктних ситуацій наводити всі точки зору — і підприємницьку, і державну. Проте вважаємо, що в підприємництві, у підприємницькій психології міститься більше надій на майбутній добробут нашої країни, нашого народу, аніж у державниках і законниках разом узятих.