НЕП, МІЖ ІНШИМ, ТЕЖ ПРОІСНУВАВ БЛИЗЬКО ДЕСЯТИ РОКІВ ЯК І ЗА ЧИЙ РАХУНОК ЗБИРАЄТЬСЯ ВИРІШУВАТИ СВОЇ ПРОБЛЕМИ ДПАУ

Проблема від’ємного ПДВ: щоб закон виконати,
його треба змінити

На офіційному сайті податківців (знаменитому www.sta.gov.ua) йшлося про зустріч голови ДПАУ М.Азарова з представником МВФ — органу, який несподівано взяв на себе функцію вмовляння українських податківців відшкодувати ПДВ українським же експортерам. Пан Азаров повідомив, що в ДПАУ «немає якоїсь кризової ситуації з жодним із платників. Усі великі інвестори одержують відшкодування ПДВ вчасно. І закон діє для всіх однаково».

Але для всіх — це для всіх великих? Чи й для маленьких також? А для неінвесторів? Словом, для кого закон діє однаково?

Це залишилося «за кадром», зате керівник ДПАУ повідомив про готовність «погодитися на будь-який графік погашення заборгованості держави з відшкодування ПДВ за умови внесення змін у законодавство, що поліпшать збирання цього податку».

Оригінальна умова, чи не так? Ну, а що за зміни мають на увазі — зрозуміло з більш ранніх повідомлень на тому самому сайті. В одному з них прес-служба ДПАУ коротко виклала виступ М.Азарова на колегії податківців, присвячений, зокрема, «пріоритетам подальшої діяльності».

Пріоритети вельми цікаві. Йшлося, наприклад, про подальше поширення «позитивно оціненого першого досвіду сплати ПДВ на спеціальні рахунки». Досвід же полягає в тому, що в деяких галузях цей податок зробили «окремо обчислюваним», просто заборонивши витрачати ПДВ, що надходить від покупців, на щось інше, крім сплати ПДВ (до бюджету або постачальникам).

«Такий порядок, — зазначив найголовніший податківець, — практично знищує фіктивні підприємства».

Цілком згодні, оскільки такий порядок у принципі здатний знищити взагалі будь-які підприємства, залишаючи їх без дуже значної частини оборотних коштів. Правда, в першу чергу це смертельно саме для нормальних підприємств, тобто тих, хто виробляє не лише податкові накладні, а й щось іще, для чого, власне, оборотні кошти їм і потрібні.

Варто врахувати, що при багатьох витратах підприємства ПДВ не передбачений (зарплата з нарахуваннями на неї, інші податки, придбання пільгових за ПДВ товарів). Отже, кошти на ПДВшному рахунку повною мірою не зможуть бути використані, особливо — на підприємствах з високою праце- і зарплатомісткістю, наприклад, у виробників послуг.

А якщо підприємство всі інші гроші вже витратило, то з ПДВшного рахунку воно зможе купити не товар, що йому потрібний, а тільки... ПДВ із цього товару!

Отже, «зайвий» ПДВ попросту гнитиме на спецрахунку. А от ПДВ, якого «не вистачить», сплачуватиметься з «нормальних» грошей на «нормальному» рахунку і пропаде безповоротно, оскільки з рахунку гниючого (коли він таки наповниться) компенсувати ПДВшні витрати, здійснені з «нормального», буде неможливо.

Зате дуже задоволені будуть банки, які фактично кредитуватимуться, — причому безвідсотково! — підприємствами. (Про зустрічні банківські безвідсоткові кредити ніхто, ясна річ, не каже!) Правда, триватиме банківське щастя недовго: поки не вимруть клієнти. Втім, дехто з них існує вже по десять років (а релікти-мастодонти — і довше), тобто затримались...

Так або так, відбувається перерозподіл власності — в інтересах фінансового капіталу за рахунок промислового, фактичну експропріацію якого начальство ДПАУ бажає поширити всюди. Це вже не «шлях Рокфеллера» і навіть не «шлях Моргана», це — шлях Азарова.

Проблема від’ємного прибутку:
треба змінити суспільний лад?

Читаючи про виступ на колегії далі, починаєш розуміти: все тільки-но сказане — справжня дрібниця.

Під прапором боротьби зі збитковими підприємствами (до цілковитого перетворення їх на прибуткові) М.Азаров дав указівку поширити і такий досвід:

«У Києві, наприклад, тільки 4% підприємств збиткові, оскільки тут напрацьовані методики цілеспрямованої роботи з такими підприємствами. Коли жорстко ставиться питання про персональну відповідальність керівника державного підприємства або зміну неефективного власника приватного підприємства, з’являються зовсім інші декларації про прибутки, ніж ті, що «прикривали» схеми уникнення оподатковування».

Ну, щодо державних — хто б сперечався. (Якщо Батьківщині подобається, щоб її директорами управляли податківці, — це її, Батьківщини, справа.)

Але як розуміти «жорстку» постановку питання щодо «зміни неефективного власника приватного підприємства»?

Чи, може, те, що пан Азаров заявив на колегії згідно з офіційним сайтом ДПАУ, може відрізнятися від того, що він насправді сказав «уживу» (в оригіналі)?

Проте якщо на сайті усе викладено правильно, то «жорстко» — це як, по-ленінськи або по-сталінськи? І чи не мається (уже заразом) тут на увазі, що «неефективних» потрібно просто пересаджати?

Залізо (тобто комп’ютер з його сайтами-файлами), звісно, все стерпить, але якщо мова тут не йде про черговий переділ власності, то про що тоді, даруйте, тут ідеться? І коли замість капіталізму у нас запроваджується новий лад, приміром, податкова диктатура, — то чому про це говорять лише в ДПАУ?

А раптом на її офіційний сайт зазирнуть якісь іноземці (тим більше, що існує його англомовна версія)? Хто їм пояснить, що шеф податківців мав на увазі не зневажання основи основ — приватної власності, а щось інше?

Загалом, чи не занадто дорогою ціною збираються податківці «виправляти» декларації? І якщо оподатковування потребує таких жертв, то, можливо, суспільству було б усе-таки дешевше гроші просто друкувати (зазнаючи при цьому інфляційних втрат), ніж збирати у такий ось спосіб?

Втім, якщо казати не про роботодавців, а про найманих робітників, то для них у всьому цьому є, загалом, і дещо приємне. Ні, навіть не в тому, що новий дідусь Ленін поміняє їм господарів. А в тому, що «цілеспрямована робота» тільки з господарями (поки що) і ведеться: всім іншим ніхто при цьому нічим (поки що) не загрожує.

Риба, мовляв, — на відміну від ДПАУ — гниє з голови...