НЕБЕЗПЕЧНИЙ КУТ

Поділитися
У попередньому номері газети «Дзеркало тижня» (№48) вміщено інтерв’ю першого заступника голови бю...

У попередньому номері газети «Дзеркало тижня» (№48) вміщено інтерв’ю першого заступника голови бюджетного комітету Верховної Ради В.Коновалюка, у якому дається непрофесійна, на моє переконання, оцінка діяльності ради Національного банку, яку я маю честь очолювати з часу її утворення в жовтні 2000 року. В інтерв’ю наголошується, що причиною нинішньої складної ситуації у бюджетній сфері є некоректність грошово-кредитної політики, основні засади якої визначає рада НБУ. Якби Нацбанк у повсякденній діяльності спирався на завдання, що ставляться перед урядом, зазначає авторитетний політик, один із лідерів парламентської більшості, то «ми тоді без проблем вийшли б на макроекономічні параметри і бюджету поточного року, і на передбачений рівень витрат».

Звичайною мовою цей «пасаж» звучав би дуже просто: якби НБУ включив на повну потужність друкарський верстат (а така можливість справді була) і для покриття дефіциту державного бюджету емітував додатково 9 млрд. грн. (а саме такою сумою визначається нині касовий розрив бюджету), то економічна ситуація в країні була б іншою — фінансової кризи, яка поглиблюється, вдалося б уникнути.

Однак ми це вже проходили. Ось один із прикладів. Влітку 1993 року виникли труднощі із кредитуванням аграріїв. У казні грошей немає. В тій ситуації було прийнято рішення Верховної Ради і водночас підписано указ Президента про емісійне кредитування аграрного сектора. Навіть не віриться, що таке кредитування здійснювалося руками тоді ще недосвідченого початківця (такого ж симпатичного, як і нинішні претенденти) — голови НБУ В.Ющенка. Задля виконання рішення відкрили безлімітну кредитну лінію. Лише впродовж червня-липня 1993 року цим каналом перекачано понад 4 трлн. тодішніх карбованців під пільгову ставку — 30% за середньозваженої ставки комерційних банків у річному обчисленні — 221,1%. Пішли ці наддешеві на той час кредити, звісно ж, не селянинові.

Первісне нагромадження капіталу в Україні пов’язане насамперед з інфляційним перерозподілом фінансових потоків. Усього впродовж 1993 року емісія готівкових грошей в обігу (а це вже безпосередній «здобуток» НБУ) зросла у 29,7 разу, а в 1994-му (внаслідок інфляційної спіралі, що була штучно спровокована цим «необачним» кроком) — ще у 6,2 разу. Підсумок відомий: інфляція 1994 року сягнула астрономічної цифри — 10256%. Нобелівський лауреат М.Фрідман зазначав, що інфляція у пять-шість разів залишає незгладиму позначку на обличчі суспільства. Ми ж штучно спровокували інфляцію більш як у 102 рази. Це був світовий рекорд 90-х років. Втрати, яких зазнало суспільство через лише цей «необережний» крок, фахівці оцінюють як еквівалентні економічним втратам колишнього Союзу в роки Другої світової війни.

Дивна річ: у всьому світі ініціаторами жорсткої антиінфляційної політики виступають не лише центральний банк, а й парламентарії. Що зрозуміло: надлишкова емісія — це інфляційний податок, який боляче б’є насамперед по добробуту малозахищених верств населення. Є тут й інший бік. Якщо вельмишановний пан В.Коновалюк так переймається проблемами дефіциту бюджету (які мене також турбують), то чому він замовчує іншу обставину — наявність 13-мільярдної бюджетної недоїмки нинішнього року? Вона продовжує зростати. Але у цьому випадку траєкторія стріл депутатського гніву мала б змінити свою спрямованість — переорієнтуватися з НБУ на податкову адміністрацію, яка де-факто у поточному році не змогла реалізувати своїх безпосередніх функцій. Розумію, що це вже питання політичних уподобань, а тут будь-які поради ззовні є недоречними.

У своїй відомій праці «До критики політичної економії» К.Маркс, посилаючись на слова відомого англійського фінансиста У.Гладстона і обгрунтовуючи таким чином особливу складність сфери грошей, писав: навіть любов не зробила стількох людей дурнями, як спроби непрофесійно займатися грошовими відносинами. А ось ще один приклад: у Німеччині уряд і центральний банк розташовано в різних містах. Мені пояснили причину: зроблено це у зв’язку з відповідним розмежуванням функцій зазначених інституцій — Центральний банк не несе відповідальності за діяльність уряду. Ми ж курям на сміх включили посаду голови НБУ у квоту політичного розподілу посадових портфелів. А як же в такому разі бути з проголошеним Президентом курсом євроінтеграції?

У єврозоні грошово-кредитною та емісійною політикою займаються не національні банки, а Європейський центральний банк. Він друкує гроші, визначає їх обсяги. Урядові структури окремих країн до цього не мають жодного стосунку. Надійна стабільність євро базується, зокрема, і на цій основі. Я постійно думаю: скільки ж потрібно часу, щоб ми нарешті осмислили ці ключові відмінності ринкової економіки від адміністративної?

Нам потрібно все зробити заради того, щоб непрофесіоналізм і політиканство не одурманили суспільство знову. Я не переймаюся тим, чи хтось із народних депутатів або державних сановників, котрі нині так пильно опікуються проблемою «надлишкової» стійкості національної грошової одиниці, у майбутньому переконливіше обгрунтовуватиме відповідну позицію. Мене турбує інше: дуже не хотілось би, щоб на цю «приманку» «клюнув» уряд В.Януковича, позитивні результати діяльності якого матимуть доленосне значення для нашого виживання як незалежної держави.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі