НЕ ЗАПИТУЙТЕ У ШВЕЙЦАРЦІВ, КОМУ КОНКРЕТНО НАЛЕЖИТЬ ПІДПРИЄМСТВО — ВАС НЕ ЗРОЗУМІЮТЬ...

Поділитися
До дискусії про проблеми розвитку й вибору організаційних форм для сектора газу України, активно ...

До дискусії про проблеми розвитку й вибору організаційних форм для сектора газу України, активно продовженої в останніх випусках «ДТ» Володимиром Саприкіним (Український центр економічних і політичних досліджень ім. Олександра Разумкова) підключився керівник торговельно-економічної місії в складі посольства України у Швейцарії Андрій Березний, який люб’язно надав матеріал про систему організації енергетичної, і зокрема газової, галузі Швейцарії. У його основі, так визначив сам автор, «один із багатьох прикладів позитивного досвіду функціонування економічно здорової країни, яка є зразком соціальної справедливості й політичної стабільності з глибокими демократичними традиціями». Хіба це не гідна причина, щоб врахувати цей досвід?

Розповідь про розвиток газотранспортної системи Швейцарії та її газової галузі слід, на мою думку, почати зі стислої характеристики базових принципів, покладених в основу економіки цієї держави.

Усю велику швейцарську промисловість усуспільнено за принципом виробничо-господарської доцільності й соціальної орієнтованості. На запитання, чи є у Швейцарії державні підприємства, вам відкажуть — практично немає. Бо вся базова промисловість належить суспільству завдяки реалізації механізму ефективного власника, а саме через розподіл права власності на дане підприємство між усіма зацікавленими учасниками виробничого циклу. Наявністю корпоративних прав закріплюється право голосу представників галузі на участь у формуванні й ухваленні рішень щодо окремого підприємства з метою забезпечення ефективного виробництва й оптимальних виробничо-господарських зв’язків, з урахуванням виробничих інтересів усіх учасників циклу, галузі й економіки загалом.

Якщо ви раптом захочете дізнатися, кому конкретно належить те чи інше велике промислове підприємство, вас просто не зрозуміють. Під терміном «приватизація», сприйнятому буквально на початковому етапі реформ в Україні, у Швейцарії розуміють радше оптимізацію структури корпоративних прав на дане підприємство з метою поліпшення його виробничо-господарських показників, оптимізації виробничого циклу, врахування інтересів учасників виробництва й соціального оточення, формування економічного консенсусу.

Не виключено, що найбільша помилка (можливо, свідома) процесу приватизації в Україні на його початковому етапі полягала в тому, що пішли не шляхом оптимізації суспільної власності через її закріплення між зацікавленими в кінцевому результаті виробництва корпоративними й суспільними суб’єктами, а шляхом надання формального знеособленого права кожній фізичній особі — громадянинові України реалізувати свій майновий сертифікат і «поторгуватися» на аукціонах.

Цю тезу особливо наочно підтверджує організаційно-правова структура газової галузі Швейцарії. По-перше, це не державна економіка й не держгалузь. Але це базове для суспільства та його економіки виробництво є суспільним, де інтереси суспільства представляють організації та корпоративні члени — як споживачів, в інтересах яких галузь існує, так і всього виробництва, зацікавленого в забезпеченні його ефективності.

Найвищою (головною) організацією газової промисловості Швейцарії виступає акціонерне товариство Swissgas AG (як в українському випадку — НАК «Нафтогаз України»). Фундаторами й акціонерами Swissgas AG є: чотири регіональні газопостачальні компанії, що володіють 62,55% акцій; об’єднання швейцарської газової промисловості, завдання якого полягають у представництві інтересів газової промисловості перед урядом і на міжнародному рівні (фундатори та члени — більшість зацікавлених суб’єктів газової галузі) — 16,45%; а також два найбільші швейцарські банки UBS AG і Credit Suisse AG — 14,00%.

Найцікавіше, що фундаторами й акціонерами чотирьох регіональних організацій, які володіють контрольним пакетом акцій Swissgas AG, є 97 місцевих газопостачальних організацій, фундаторами й акціонерами яких є комунальні господарства органів місцевого самоврядування!

Swissgas AG та Об’єднання швейцарської газової промисловості готують і подають уряду всі питання, пов’язані з реорганізацією газової галузі й реформуванням ринку газу, зокрема з його лібералізацією. Природно, що за такої організаційно-правової побудови галузі навіть теоретично неможливо уявити ситуацію, коли умови функціонування газового ринку може змінити окремий зацікавлений суб’єкт без урахування інтересів галузі на всіх рівнях, а також споживачів послуг, зокрема населення, бюджетних організацій і промисловості.

Аналогічно організовано електроенергетику й атомну енергетику. Чи не цьому завдячує Швейцарія третім місцем у Європі за обсягами експорту електроенергії?

А хто заважає Україні процес приватизації соціально значимого виробництва трансформувати у процес оптимізації його управління шляхом розподілу корпоративних прав знизу нагору, а не навпаки, як це відбувається в нафтогазовій сфері під гаслом створення вертикально інтегрованих холдингових компаній, які напевне стануть передумовою концентрації суспільних виробничих капіталів у руках окремих осіб?

Чому Швейцарія спокійно ігнорує тиск ЄС, МВФ і РБ стосовно лібералізації електроенергетичного й газового ринку, роблячи тільки те, що вигідно суспільству? А тому, що провести такі рішення згори неможливо. Бо структура власності в суспільстві така, що приймається тільки корисне економіці, а не окремим суб’єктам, незалежно від їхнього національного чи інтернаціонального характеру.

Попри абсолютно різний масштаб економік і суттєві відмінності між ними, є багато спільного в газовій ситуації Швейцарії і України. Також є приклад соціального й економічного добробуту, який тільки за своє тривале існування заслуговує на уважне вивчення та врахування. Тож від організації системи газопостачання перейдемо до питань закупівлі, транспортування і транзиту.

У Швейцарії баланс споживання природного газу формується винятково за рахунок імпортних поставок на основі довгострокових, як правило двадцятип’ятирічних, контрактів. Середньорічний рівень споживання становить 3 млрд. кубометрів. Дві третини загального обсягу імпортних поставок забезпечує вищезгадана компанія Swissgas AG; решту — регіональні компанії безпосередньо з Німеччини і Франції.

Нині Swissgas AG має контракти:

з німецькою компанією Ruhrgas AG — до 2020 року,

з голландською Gasunie — до 2013 року,

з італійською SNAM — до 2012 року (незначна кількість газу для анклавних районів).

В обсязі газу, який поставляє Ruhrgas AG, є частина російського газу, дві третини закупок мають голландське й норвезьке походження.

До магістральних газопроводів високого тиску належить транзитний газопровід Нідерланди — Італія довжиною 1100 км, частина якого (180 км) проходить через територію Швейцарії.

Транспортування і транзит газу забезпечує швейцарська компанія Transitgas AG (аналог дочірнього підприємства НАК «Нафтогаз України» — «Укртрансгаз»), яка є власником магістрального газопроводу. Фундаторами та співвласниками Transitgas AG є: Swissgas AG — 51% акцій (контрольний пакет); італійська SNAM (замовник транзиту) — 46% акцій; німецька Ruhrgas AG (постачальник газу) — 3%.

Магістраль побудовано 1974 року й відтоді компанія Transitgas AG у межах 5,5 млрд. кубометрів транспортує природний газ для внутрішніх потреб Швейцарії та здійснює транзит газу в Італію. 1994 року газопровід було вдосконалено. Нині розвиток магістралі триває з метою доведення обсягів транзиту до 12 млрд. кубометрів газу на рік.

Швейцарія, з огляду на соціальну значимість газопостачання й виняткову важливість безпечного транспортування газу, не поспішає з лібералізацією газового ринку, оскільки транспортного тарифу й тарифу на транзит немає як такого. Це не означає відсутності механізму покриття витрат і забезпечення рентабельності виробництва. Видатки на транзит, куди входять витрати на утримання й розвиток системи (певна річ, з урахуванням норми прибутків), покриває його замовник — італійська SNAM! І робить це, виходячи зі свого інтересу: компанії необхідні стабільні довгострокові постачання газу з Європи.

Вищевикладене дозволяє дійти кількох важливих висновків щодо газотранспортної системи України.

1. Передумовою припинення політичних провокацій і економічних санкцій проти України стане закріплення магістральної газотранспортної системи на балансі «Укртрансгазу» з її наступною приватизацією за участю як замовника транзиту (західні компанії), так і потенційних постачальників природного газу («Газпром», Itera, «Туркменнафтогаз» тощо) з установленням співвідношення прав власності, аналогічно швейцарському рішенню.

2. Транзитні послуги повинні оплачувати замовники транзиту — західні країни й компанії-імпортери газу. Незалежно від того, є тариф чи немає. Є видатки, пов’язані з транзитом, їх, з урахуванням рентабельності, повинен покривати замовник. Складається враження, що запроваджена в епоху правового нігілізму система, коли за транзит розплачується постачальник, вельми влаштовує не тільки Росію, а й, передусім, західні країни, які з цієї причини просто ігнорують Україну як рівноправного партнера. Заявляючи при цьому на політичному рівні про підтримку інтеграційних намірів України та її ринкових перетворень.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі