НЕ СПІЗНИТИСЯ Б ІЗ ДУХОВНОЮ МІСІЄЮ ЇЇ РЕАЛІЗАЦІЯ ЗДІЙСНЮЄТЬСЯ ВІДРАЗУ ПІСЛЯ НАРОДЖЕННЯ КОМПАНІЇ
20 грудня, 2002, 00:00
Поділитися
АвторСергій СледзьРедактор відділу мікроекономіки та бізнесу ZN.UA, кандидат економічних наук
Фінансовий рік закінчується. По суті тиждень залишився до кінця календарного року, а він у більшості вітчизняних компаній збігається з фінансовим...
Бізнес для суспільства — суспільство для бізнесу
Можна сперечатися, чи є добродійність невід’ємною частиною успішного бізнесу. Та складно заперечити те, що будь-яка компанія — частина суспільства, отже, якоюсь мірою залежить від нього і має бути зацікавлена в його процвітанні. Яким же чином вона може допомогти собі через удосконалення суспільства? Відповідь перша — податками, які вона сплачує в державну скарбницю. Та чи досить цього? Тут думки підприємців розділяються. Одні вважають, що наявна фіскальна система й так відбирає навіть ту частину доходів, яка мала б йти на розвиток бізнесу. Звідси всілякі відхилення та оптимізації, що мінімізують податкові відрахування. Інші переконані, що розраховувати лише на державу, яка шляхом бюджетних перерозподілів надасть допомогу нужденним, зробивши суспільство більш благополучним і полегшивши підприємництво, марно. Тим паче, це нереально в державі, що розвивається, бюджетних коштів якої явно недостатньо, та й, поклавши руку на серце, використовують ці кошти далеко не кращим чином. Тому відповідь здається очевидною — бізнес має віддавати частину коштів суспільству через добродійність. Природно, адресну. Проблеми й труднощі, з якими зіштовхується суспільство, не повинні обходити стороною бізнес. Адже довгострокові перспективи майбутнього компанії напряму пов’язані з перспективами розвитку суспільства, в якому вона працює.
Цей самий підхід підтверджують і дані соціологічного дослідження, проведеного Інститутом громадянського суспільства в 29 країнах світу (серед них не лише США, Японія, а й, приміром, Росія і Казахстан). Було опитано понад 26 тис. чоловік. З них 29% вважають, що роль крупних компаній у суспільстві полягає не стільки в створенні прибутку та робочих місць, скільки в їхній участі в побудові кращого суспільства, 33% висловлюються за фокусування бізнесу виключно на питаннях прибутку, податків і створення робочих місць, а 31% переконані в тому, що сучасний бізнес має поєднувати в собі обидва напрями. Тобто 60% опитаних вважає, що сучасний бізнес, а тим паче крупний, повинний вносити свою лепту в вирішення соціальних завдань суспільства. В Україні ця тенденція поки що не так яскраво виражена — тут при опитуванні до першого варіанта (бізнес має підтримувати соціальні проекти) були схильні лише 16% із 1000 опитаних, до другого (бізнес лише заради бізнесу) — 35% і до третього (комбінація підходів) — 31%. Проте 47% респондентів в Україні вже нині відчувають, що необхідний тісний контакт бізнесу та суспільства для спільного створення кращого майбутнього. Акціонери, працівники, ділові партнери та суспільство в цілому очікують від компаній більшого, ніж лише ділових успіхів і виконання вимог закону.
Активний діалог...
Характерно, що коли заговорили про місію такої відомої компанії, як «Філіп Морріс Україна», її директор з корпоративних питань Наталія Григорова зробила акцент на наступному:
1. Успіх у бізнесі — «ми хочемо бути найуспішнішою компанією».
2. Соціальний аспект — «ми прагнемо бути настільки соціально відповідальними, щоб суспільство нас шанувало».
Перспективно? Так. Адже компанія, яка домоглася поваги в суспільстві, може розраховувати на те, що кожний окремий його член при купівлі товару чи послуги віддасть перевагу саме їй. Принаймні за інших рівних умов. Бізнес, що будується всерйоз і надовго, просто зобов’язаний із цим рахуватися.
Соціальна відповідальність для різноманітних компаній має свої індивідуальні особливості. Адже їхня діяльність найчастіше створює додаткове навантаження на екологію, прямо або побічно впливає на здоров’я людини. У нашому конкретному випадку для компанії — світового виробника тютюнових виробів вона в першу чергу пов’язана зі специфікою виробленого товару. У світі багато людей, які курять. Зрозуміло, що навіть якщо всі тютюнові компанії припинять виробництво сигарет, люди все одно куритимуть. Соціальна відповідальність тютюнової компанії полягає в інформуванні дорослого споживача про ризик, пов’язаний з курінням. Дорослий повинний сам для себе вирішити курити чи ні. Останнє не стосується дітей, які, навіть отримавши інформацію про ризик, не можуть її адекватно оцінити й свідомо прийняти рішення. Тому «Філіп Морріс Україна» займається програмами запобігання дитячому курінню. Компанія має чітку позицію: діти не повинні курити й мати доступ до сигарет. Соціальна відповідальність — це й розробка нових продуктів, які можуть бути визнані органами охорони здоров’я менш шкідливими для здоров’я, і посильна допомога.
Другий аспект соціальної відповідальності зовсім не залежить від виду бізнесу, якщо тільки його організатори дотримуються думки, що неможливо жити в країні і бути осторонь від її проблем. Якщо окремі люди допомагають ближнім (чи то батьки, родичі чи просто люди, яким не можна не допомогти), то цілком природно, що й компанія, яка сповідує філософію людяності, робить те саме. Тільки можливості в неї трохи більші. Справа не тільки в грошах — не кожний набереться сміливості піти в дитячий притулок чи в клініку, де лікують церебральний параліч — колективно це зробити набагато легше. Компанія — це люди. Ідеально, якщо вони виказують бажання допомагати тим, кому це потрібно. Схоже, саме така атмосфера панує в київському офісі й на виробничому підприємстві «Філіп Морріс Україна» (ФМУ). Там для себе питання добродійності давно вирішили: «Найнезахищені категорії в усьому світі — це діти і літні люди. Ми допомагаємо тим, хто сьогодні голодує і не має медикаментів. Дуже хотілося б допомагати мистецтву, культурі, спорту, але вважаємо, що в країні, де є голодні люди, спочатку потрібно їх нагодувати».
Ось така корпоративна філософія. Щоправда, мало сповідати добро — потрібно його робити. Вже два роки компанія допомагає дітям, які захворіли на лейкемію — страшний слід чорнобильської катастрофи. «Ми пішли в Центр радіаційної медицини, який займається лікуванням цих дітей, — розповідає Наталія Григорова. — Коли довідалися, скільки їх там лікується, відчули, яке це горе, зрозуміли, що маємо допомогти. Про розміри допомоги відразу не думали. Не має значення, скільки даєш, важлива участь. Краще, якщо можеш дати багато. Тоді купили устаткування та медикаменти на 60 тис. дол. Одночасно збирали добровільні пожертвування працівників у всіх офісах, щоб купити цим дітям іграшки, книжки, телевізори в кожний із восьми лікувальних боксів. Наступного року звернулися до керівництва компанії «Філіп Морріс Інтернешнл» і розповіли про наше бачення проблеми. Нам виділили 500 тис. дол.»
Від себе додамо: ці кошти дозволили допомогти чотирьом клінікам, що займаються проблемами дитячого лейкозу. Вони отримали устаткування з очищення крові, а радіаційний центр тепер має змогу здійснювати пересадку кісткового мозку. Допомогли врятувати людські життя. Адже в держави немає й ще довго не буде коштів. А на підтримку лише однієї такої дитини потрібно понад 600 грн. на день (виділяється лише 6). Та, мабуть, найголовніше — у керівництва радіаційного центру з’явилась можливість сказати про проблему з екранів телевізорів, газетних шпальт, інтернет-сторінки й попросити допомоги. Чим не реальна можливість для компаній, які поважають себе й прагнуть здобути таку саму повагу в суспільстві, відгукнутися на прохання про допомогу? Парадокс у тому, що від приватних пожертвувань осіб прийшло більше, ніж від компаній. Хоча, здається, і вітчизняний бізнес уже може собі це дозволити. Йому потрібно бути трохи ближчим до суспільства, яке не обмежується лише трудовим колективом. Згадати, що цінність допомоги вимірюється не сумою та частотою перерахувань. Адже варто було партнерам ФМУ побачити горе дітей Чорнобиля, вони відразу відгукнулися. І лише виграли від цього. Компанія, як і людина, що віддає, отримує більше, ніж сторона, що приймає. Потрібно лише знайти свою клініку, притулок... Звичайно, це не спонсорство над футбольною чи баскетбольною командою, тут серце стискається. Однак поки що це наша реальність.
Дивіденди духовні та матеріальні
Наступний напрям діяльності ФМУ — пенсіонери-інваліди та літні люди, які страждають на психічні розлади. Вже третій рік ті з них, хто проживає в Києві та Харкові, отримують пайки на зиму. Співробітники пишаються, що їхня компанія може й допомагає конкретним людям, кількість яких перевищила 16 тис. Взяли шефство й над дітьми, які захворіли на церебральний параліч і які перебувають в одному з центрів реабілітації. Компанія подарувала дітям спеціальне устаткування та ігри.
Подумали й про оперативність. Створили фонд швидкого реагування на випадок критичних ситуацій чи стихійних лих. Кажуть же: гарна ложка до обіду. Приміром, лише два дні знадобилося, щоб перерахувати 15 тис. дол. відразу ж після трагедії в Скнилові. Таким же чином допомагали шахтарям та їхнім родичам, які постраждали в результаті аварій.
Окрема тема — діти-сироти. Тут, схоже, незорана цілина. Один із дитячих притулків знаходиться поруч із Харківською тютюновою фабрикою. Там одночасно перебувають від 70 до 150 дітей віком від 2 до 17 років. Їх знаходять на вокзалах, під мостами, каналізаційними люками. Працівники фабрики вирішили допомогти цим дітям від себе особисто. Нині їм збирають одяг, взуття, книжки, продукти. І звісно ж — іграшки під Новий рік. Адже дітям, крім соціальної та психологічної реабілітації, потрібно людське тепло. На свята вони хочуть потрапити додому й лише потім отримати машинку.
Напевно, кращий спосіб розбудити свою соціальну відповідальність — побути із цими дітьми. І кращі струни людської душі обов’язково будуть зачеплені. Відродиться бажання допомогти ближньому. Посильну допомогу може надати кожний. Дитині, яка не знає смаку шоколаду й соку, не надто багато потрібно, щоб оцінити доброту. До того ж очевидно, що від такого спілкування компанія виграє не лише в духовному сенсі. Хіба почуття співпричетності до чужих проблем і гордість за рідне підприємство, що надає допомогу, не створюють по-справжньому дружні та працездатні колективи однодумців? Хіба не породжує власну ініціативу і бажання взяти участь особисто? Будь ласка, простий приклад. Наприкінці 2001 року дітям-сиротам і дітям-інвалідам із спеціалізованих інтернатів запропонували намалювати новорічні листівки. А незабаром кращі з них перетворилися на повноцінні вітальні листівки, які купували працівники в офісах «Філіп Морріс Україна», і таким способом здійснювали свій добродійний внесок. Ініціативу знизу підтримала компанія — зібрані кошти подвоїлися. На них закупили подарунки для талановитих дітей: олівці, фарби, мольберти...
Нинішнього року малюнки цих самих дітей прикрасили календар. Люди знову купують, усвідомлюючи, що одночасно створюють дітям свято. Саме той випадок, коли чисто моральний аспект дає реальні дивіденди — згуртовує, цементує колектив. А це допомагає краще працювати й більше заробляти. Допомагає бути людиною. Не зациклюватися на грошах. З часом добре ім’я компаній і в нас у країні допоможе відрізняти один бізнес від іншого. Не варто дивуватися, коли одного прекрасного моменту виберуть не вашу компанію, якщо вона не виявилася партнером суспільства, гідним поваги.
— Ми не маємо на меті привернути до себе увагу, коли, приміром, говоримо про 500 тис. дол., виділених на чорнобильський проект, — каже корпоративний директор «Філіп Морріс Україна». — Ми хочемо лише показати, що це проблема, яку негайно необхідно вирішувати. Важливий позитивний приклад. Головне — знайти собі дитячий будинок, пенсіонера, допомогти їм.
* * *
Добродійність — не прерогатива міжнародних гігантів «Філіп Морріс», «Проктер енд Гембл», «Кока-Кола»... А ось вітчизняним міцним компаніям слід бути активнішими. Вони вже можуть підставити своє плече, адже гострих проблем у країні предосить. Хтось заперечить, що конкуренція не дозволяє відволікти фінансовий ресурс. Та й держава намагається оподаткувати добродійні справи.
Не можна не визнати: вітчизняному бізнесу, особливо невеликому, розвиватися неймовірно складно. Та, по-перше, колись же треба розпочинати. По-друге, йдеться не про грошові суми, а швидше про теплоту душі та веління серця. Усе розпочинається з малого. Фахівці кажуть, що якщо ви розпочали займатися вихованням дитини з півторарічного віку, отже, безнадійно спізнилися. Те саме можна сказати про бізнес, лише темпи дорослішання значно швидші. У будь-якому випадку розпочинати все одно потрібно. Немає сенсу лаяти уряд і державу? Тим паче, Новий рік не за горами — він робить усіх нас добрішими, щедрішими, кращими...
Підтримати
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google