Не рейтинг єдиний

Однак єдина рейтингова агенція в Україні «Кредит-рейтинг» має гордий статус «національна» і має право присвоєння рейтингів вітчизняним емітентам облігацій. Проти такої монополізації, а також проти самого рішення Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку про введення обов’язкового рейтингування виступають сьогодні учасники українського фондового ринку.

Камінь спотикання

Історія питання починається 8 грудня 2004 року, коли Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку прийняла рішення №542 «Про запровадження системи обов’язкового рейтингування суб’єктів та інструментів фондового ринку». Документ було зареєстровано Міністерством юстиції 30 грудня 2004 року під №1676/10275. Цей нормативний акт і став каменем спотикання в діяльності учасників фондового ринку України — банків, інвестиційних і фінансових компаній і організацій.

Відповідно до рішення ДКЦПФР №542, акціонерні товариства, у статутних фондах яких є державна частка, підприємства, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки України, і підприємства, що займають монопольне становище, зобов’язані щороку подавати звіт уповноваженої рейтингової агенції, так само, як і всі емітенти при реєстрації емісії облігацій, призначених для відкритого продажу.

Усе, може, було б інакше, коли б не присутність у рішенні комісії такого хвилюючого вислову, як «уповноважена рейтингова агенція». Адже фактично одна комерційна структура в Україні взяла на себе зобов’язання з присвоєння рейтингів, причому за певну плату з боку фінансової установи. Чому така агенція в Україні одна? Відповісти на це запитання важко навіть керівництву Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку. «Було проведено конкурс на визначення уповноваженої рейтингової агенції, в якому брали участь дві агенції. Лише «Кредит-рейтинг», на нашу думку, відповідав усім нашим вимогам», — так коментує ситуацію начальник управління корпоративними фінансами ДКЦПФР Андрій Борисенко.

Директор Українського інституту розвитку фондового ринку Дмитро Леонов вважає, що рішення комісії не буде скасовано, оскільки в його основі — постанова Кабінету міністрів, тож новий Кабмін може лише внести зміни в постанову старого уряду. Певний вихід із ситуації Д.Леонов вбачає у наданні іноземним рейтинговим агенціям дозволу виходу на український ринок, а також у необхідності перегляду вимог до національних рейтингових агенцій, оскільки умови їхнього відбору, розроблені ДКЦПФР, досить жорсткі.

Уповноважена присвоїти

Компанію «Кредит-рейтинг» було засновано 2001 року. Це перша в Україні спеціалізована рейтингова агенція, котра надає послуги в галузі незалежної оцінки кредитоспроможності суб’єктів запозичень із присвоєнням кредитних рейтингів за українською національною шкалою. 2003 року рейтинги агенції почало офіційно визнавати Міністерство фінансів. Це відбулося під час роботи в уряді міністра фінансів Миколи Азарова. За неофіційними даними, саме Микола Азаров мав найбезпосередніший стосунок до засновництва даної агенції. 2004 року Кабінет міністрів України розробив проект із запровадження в Україні обов’язкового рейтингування, з легкої руки якого Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку й ухвалила рішення №542.

Директор рейтингової агенції «Кредит-рейтинг» Станіслав Дубко зазначає, що в деяких сегментах ринку агенція вже конкурує з міжнародними агенціями, ось тільки не дуже зрозуміло: як «Кредит-рейтинг» може конкурувати з тим, чого на даний момент на українському ринку немає? Адже сьогодні жодна міжнародна агенція, навіть із трійки найвідоміших — Standard & Poor’s, Moody’s і Fitch, — не відкрила свій офіс в Україні. Пан Дубко вважає, що для внутрішніх інвесторів і міжнародних інвесторів, котрі вирішили інвестувати кошти саме в Україну, лише внутрішні рейтинги можуть диференціювати позичальників за ступенем надійності. Водночас учасники фондового ринку в один голос заявляють: «Для нас і наших інвесторів «Кредит-рейтинг» не авторитет, бо інвестори самі здатні залучити надійних аудиторів для перевірки позичальника». Спробуй-но, розберися, хто має рацію. Але спробувати варто.

Цікавим є фінансовий аспект, а саме — вартість послуги присвоєння рейтингу. Наприклад, Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку встановила рекомендовану ціну за присвоєння оцінки регіону (місту, області) на рівні 400 тис. грн., галузі — 120 тис. Підприємствам послуги «Кредит-рейтингу» коштуватимуть 54 тис. грн. за рейтинг і 40 тис. на рік за підтримку присвоєної оцінки. Чим поганий бізнес? Особливо враховуючи те, що емітентам, які випускають облігації, відповідно до рішення ДКЦПФР №542, необхідно отримувати рейтинг при кожному випуску, а за рік в Україні налічується більш як 200 випусків облігацій. Також необхідно врахувати й те, що держава визнає рейтинг, присвоєний лише «Кредит-рейтингом». Щоправда, дана монополія в Україні існуватиме недовго.

Акція протесту

22 березня учасники українського фондового ринку в особі ініціативної групи в складі перших осіб АКІБ «УкрСиббанк», АКБ «Хрещатик», АКБ «Перший український міжнародний банк», АКБ «ING Банк Україна», АКБ «Укрсоцбанк» і АКБ «Райффайзенбанк Україна» виступили з відкритим листом до прем’єр-міністра Юлії Тимошенко з проханням скасувати рішення Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку №542. Своїми підписами згоду з думкою ініціативної групи підтвердили ще деякі банки, Асоціація українських банків і асоціація «Перша фондова торгова система». Мотивували своє прохання емітенти тим, що рішення це виникло спонтанно, передчасно, що український фондовий ринок ще не готовий до обов’язкового рейтингування, котре у європейських країнах складалося поступово, десятиріччями. Також емітенти висловили невдоволення монополізацією ринку рейтингування, наголошуючи, що все-таки ж рейтинги, присвоєні такими агенціями, як Fitch чи Moody’s, мають більше значення для інвесторів, аніж внутрішньоукраїнський рейтинг «Кредит-рейтингу». На закінчення емітенти висловили невдоволення накиданням державою обов’язкового рейтингування і попросили уряд скасувати рішення ДКЦПФР через його невідповідність чинному законодавству. Президент асоціації «Перша фондова торгова система» Ірина Заря вважає, що це рішення та його реалізація роблять ринок менш ліквідним і конкурентним.

Акція протесту підійде лише така, котра здатна принести певні результати. Розгляньмо варіанти. На думку начальника управління корпоративними фінансами ДКЦПФР Андрія Борисенка, варіанта скасування цього рішення немає, оскільки, за його словами, в основі рішення №542 постанова Кабміну, котру навряд чи буде скасовано. Однак, навіть якщо припустити, що рішення №542 усе ж буде скасоване як рішення старого уряду, то новий Кабмін відразу прийме практично таке ж, оскільки у європейських країнах обов’язкове рейтингування вже давно стало нормою, а Україна постійно декларує свою інтеграцію в Європу.

Є й такий варіант розвитку подій, як внесення змін і коректив у це рішення ДКЦПФР. Андрій Борисенко зазначив, що на найближчих зборах комісії буде розглянуто питання допуску на український ринок агенцій-нерезидентів. Таким чином, монопольне становище «Кредит-рейтингу» буде вичерпано, і державі залишиться задовольнитися рейтингом будь-якої з тих агенцій, що заявлять про вихід на український ринок. Директор «Кредит-рейтингу» Станіслав Дубко, щоправда, вважає: робота агенції не зазнає кардинальних змін із появою реальної конкуренції. Але ж усім і так зрозуміло: один магазин у місті і десяток супермаркетів — не одне й те ж саме. Примітно, що й у самій Державній комісії з цінних паперів і фондового ринку визнають: однієї рейтингової агенції на ринку України «замало» і висловлюють готовність проводити конкурс із добору агенцій хоч щодня, але немає жодної заявки на участь у ньому.

У ДКЦПФР протестантів вважають усього лише «групою банків», себто бунтарями, тоді як самі учасники фондового ринку з таким визначенням не згодні, оскільки (цитую президента ПФТС Ірину Зарю) «звернення до уряду України підписано банками, активи й випуски облігацій яких становлять 80% усієї банківської системи України».

Ніхто не зможе сказати, коли конфлікт, пов’язаний із рішенням ДКЦПФР №542, буде вичерпано. Єдине, із чим згодні всі учасники конфлікту, це те, що сама програма з рейтингування потрібна і корисна. Адже й самі емітенти сьогодні виступають не проти рейтингування, а проти рішення, котре суперечить законодавству, і проти нав’язування їм платних послуг, яких вони сьогодні не потребують.

То, може, слід прислухатися державі до думки учасників ринку і відкласти обов’язкове рейтингування, поки ринок не готовий його прийняти. Адже згодом усі емітенти отримуватимуть рейтинги, але не тому, що це обов’язкова державна норма, а тому, що це необхідно їм самим.