«…Навіщо президенту контроль над ЖКГ?», або Кадри вирішують усе… коли вони є

Сьогодні про жалюгідний стан житлово-комунальної галузі не говорить хіба що лінивий. Нещодавно президент звернув увагу, що її нинішній стан є прямою загрозою національній безпеці. За ним і прем’єр продовжує поки що тільки погрожувати карами єгипетськими творцям комунальної розрухи.

…А Васька, тобто міністерські та місцеві керівники з чиновниками, продовжує діяти суворо за схемою мудрого дідуся Крилова. Тобто слухати і підвищувати тарифи, які потім уряд у відповідь на побажання трудящих у героїчній боротьбі успішно скасовує сам або за допомогою прокуратури, Антимонопольного комітету, інших контролюючих органів, що розмножуються нині, як ракові клітини. І що?!

В одному з недавніх номерів «Дзеркала тижня» у статті Інни Ведернікової «Орган без політики, або Навіщо президенту контроль над ЖКГ?» було піднято проблему смертельної небезпеки популістських політичних ігрищ навколо самої галузі та непрозорої системи затвердження державою комунальних тарифів, які ставлять великий і жирний хрест на можливості здійснення реальних, економічно доцільних реформ у цій багатостраждальній галузі.

Повністю поділяючи зроблені в ній висновки про причини «тотальної економії витрат та інвестиційних пропозицій, деградації інфраструктури як у технічному, так і в людському плані, що призводять до негативних економічних результатів роботи підприємств», вважаємо за необхідне на прикладі Дніпропетровської області доповнити їх низкою історично сформованих першопричин, що привели галузь до нинішнього жалюгідного стану. Адже без розуміння його витоків дуже важко шукати вихід із цього штучно створеного глухого кута.

Нагадаємо загальновідоме. По­над 70 років основним замовником житлово-комунальних послуг була в нас держава і з державного бюджету своєчасно оплачували 94% фактичних витрат на виробництво послуг. Ми ж із вами за затвердженими тарифами — решту шість відсотків. Віддамо належне системі планової економіки та дер­жавного регулювання, що почила в Бозі: за всієї своєї неринкової ущербності вона, хоча і зі скрипом, але працювала...

Перший удар по ній було завдано у 1995 році. Відтоді й по 1998 рік хоча дотації й передбачалися бюджетом у необхідних обсягах, фактично виділялося лише 30—40% від потреби. Соціалізм за умов розваленої економіки і під потужними ударами народжуваного ринку, героїчно опираючись, зазнавав однієї поразки за іншою. Заборгованість держбюджету підприємствам галузі стрімко зростала. Та в цього обвального зростання була ще одна потужна рушійна сила.

Практично до 1994 року всі необхідні матеріали, нестандартне устаткування, оснастка, вузли й деталі, як і самі ремонтні роботи в системі ЖКГ області, поставлялися і виконувалися підвідомчими спеціалізованими комунальними підприємствами, обласними та міськими ремонтно-будівельними трестами. Серед них базові комунальні підприємства — комбінат «Дніпробудматеріали», завод залізобетонних виробів, вагоноремонтний завод, завод комунального устаткування «Дніпроко­мун­маш»...

Досить сказати, що ціни на матеріали та устаткування відповідали закупівельним у виробника, а на базі тресту завжди знаходився резервний комплект матеріалів і устаткування, які використовувалися у разі аварій або непередбачених обставин. У результаті щорічний обсяг робіт у Дніпропетровсь­кій області з капітального ремонту житлового фонду в той період становив від 15 до 20 млн. крб. Аналогічна ситуація була й у дорожній галузі.

Усю цю потужну комунальну буд­індустрію цілком закономірно практично знищили зароджувані в країні ринкові умови господарюван­ня. Безпосереднім могильником ста­ла тендерна система виконання робіт у ЖКГ. Їй було нічого протиставити конкуренції, дуже часто недобросовісній, із боку більш хитрих і просунутих приватників. До того ж у галузі швидкими темпами посилювалася тенденція масового доведення підприємств до банкрут­ства з подальшим викупом. У результаті сьогодні система ЖКГ повністю позбавлена власної ремонтно-будівельної бази, і всі роботи виконуються на загальних підставах сторонніми організаціями — переможцями тендерів і за цінами, які на порядок перевищують ті, які були раніше в підвідомчих організаціях.

Можливо, перемога приватника й прогресивна з погляду чистої ринкової логіки, та, як виявилося, гладко було на папері, бо забули про яри нашого дикого ринкового «базару», вади корупційного законодавства та його пряме ігнорування не тільки виконавчою владою, а й самими законодавцями. Так, практично досі не виконується прийнятий ще в 2004 році Закон України «Про житлово-комунальні послуги», зокрема стаття 31, яка чітко визначає порядок формування, затвердження і відшкодування цін і тарифів на житлово-комунальні послуги. Додамо сюди для повноти картини практично несумісні в наших умовах ідеологію керівництва державною галуззю, її стрімко деградуючий кадровий потенціал з приватним сектором економіки, що обслуговує галузь.

Однак остаточно поклали на лопатки ЖКГ усе ж таки лихі риночники-законодавці. Починаючи з 2000 року витрати на покриття різниці в цінах і тарифах на житлово-комунальні послуги населенню в держбюджеті взагалі не перед­бачалися, облік зростаючих боргів, а тим паче їх реструктуризація не здійснювалися. У результаті всі підприємства житлово-комунальної сфери автоматично перейшли в розряд збиткових. Загальна сума цих збитків по області за рік становила близько 130 млн. грн. І так сім років поспіль. Відсутність компенсації стрімко зростаючих витрат, тобто собівартості утримання житлового фонду через бюджетну компенсацію чи підвищення комунальних тарифів, швидко та неухильно вело галузь до фінансового й технологічного краху.

Безумовно, фахівці розуміли, що довго так тривати не може. На рівні держкомітету з питань ЖКГ, потім Мінжитлокомунгоспу України були розроблені основні напрями діяльності житлово-комунального господарства країни. 19 жовтня 1999 року президент України своїм указом вводить у дію «Основні напрями прискорення реформування ЖКГ», який передбачає здешевлення вартості та підвищення якості послуг, забезпечення прозорості встановлення тарифів на ці послуги і збільшення джерел їхнього фінансування. Указ спіткала така сама доля, що й вищезгаданий закон.

Більш того, окремі місцеві органи виконавчої влади та місцевого самоврядування за підтримки органів державної влади вирішили піти найпростішим шляхом — упорядкування тарифів на житлово-комунальні послуги тільки за рахунок їх підвищення для населення, передбачивши для цього субсидії. Це викликало справедливе обурення більшості населення.

Черговою благою, але дуже незграбною спробою зменшити зрослу напругу і виправити допущені спільно із законодавцями помилки стала постанова Кабінету міністрів України №705 «Про затвердження Порядку перерахування в 2006 році субвенції з Державного бюджету місцевим бюджетам для погашення заборгованості минулих років різниці в тарифах...» Неврегульованість із податковим законодавством цієї «кисневої подушки» для напівмертвої галузі призвела до своєрідної «кесонної хвороби». Тобто, перетворившись на штучно прибуткові, завдяки субвенції, але з величезною кредиторською заборгованістю, підприємства не в змозі своєчасно виплатити податок на прибуток. У результаті податкова служба змушена застосовувати серйозні штрафні санкції. Така ситуація призвела до того, що близько 70% коштів було використано не за призначенням.

Вся викладена вище історія знищення житлово-комунальної галузі, якщо відкинути чисто кримінальні варіанти штучного доведення комунальних підприємств до банкрутства з наступним викупом їх за безцінь високими зацікавленими особами, просто волає про головну, системну проблему галузі — кадрову некомпетентність. Практично на всіх рівнях — починаючи з законодавчого та закінчуючи жеківськими диспетчерами.

Облишмо верхній управлінський ешелон і поставимо ряд, на наш погляд, риторичних запитань стосовно Дніпропетровської області.

Чому за рахунок газового господарства не замінюються лічильники газу 1-го класу точності за 100 параметрів, що дасть економію за рік більш як 2 млн. грн.?

Чому квартплата у викуплених квартирах місцевих рад 0,86, товариствах — 1,14, а у відомчих ЖЕКах — 8,6 коп. за квадратний метр і, відповідно, зарплата начальників ЖЕКів, які обслуговують будинки місцевих рад, становить приблизно 1000 грн., а колег, котрі перебувають на «самофінансуванні», — до 10000 грн., тоді як зона обслуговування останніми набагато менша?

Чому у Львові проведено 85% санацій усіх комунальних мереж, у Донецьку — 70%, що звело втрати в них майже до нуля, а в нас ця робота не ведеться, навіть кошти на ЖКГ із року в рік не освоюються?

Чому не несуть, за дуже нечастими винятками, відповідальності за всі непорозуміння, помилки, що межують із злочинами, конкретні чиновники виконавчої влади та місцевого самоврядування?

Чому не аналізують керівний склад ЖКГ усіх рівнів на наявність фахової освіти та відповідної підготовки, не вживають заходів для зміцнення кадрового потенціалу галузі не партійними висуванцями, як у нас сьогодні відбувається повсюдно, а фахівцями, які добре себе зарекомендували в конкретній галузі?

Відповіді на них, безсумнівно, лежать на поверхні й полягають у кадровій політиці. Точніше, у повній відсутності такої у житлово-комунальній галузі області. А й справді, чи можна вважати її такою, якщо в галузі набагато більшу пошану і повагу мають керівники, які уміють чудово розповідати анекдоти й розважати під час застілля, ніж талановиті організатори виробництва.

З огляду на стратегічне значення галузі, що належить до сфери національної безпеки України, і з метою недопущення соціального вибуху через зупинку її підприємств, а також для прискорення її реформування галузева організація роботодавців ЖКГ розробила і ще торік подала Кабінету міністрів, Верховній Раді розгорнуті пропозиції з розв’язання першочергових проблем нашого комунального господарства. Часу вже минуло достатньо, але відповідей на всі ці запитання наразі немає, як немає і реальних дій у цьому напрямі.

Адже без якнайшвидшого вирішення першочергових проблем будь-які спроби системного реформування галузі, вдосконалення необхідної законодавчої бази будуть приречені на прихований саботаж і провал. І тоді нинішні комунальні катаклізми на кшталт аварій в Алчевську, Орджонікідзе, Нікополі, вибуху газу в житловому будинку в Дніпропетровську здаватимуться нам тільки квіточками...