НАЦДЕПОЗИТАРІЙ, СТОЯЧИ НА ПОРОЗІ ФІНАНСОВОГО БАНКРУТСТВА, УСПІШНО ПРОЙШОВ ЧЕРГОВУ ПЕРЕВІРКУ ГОЛОВКРУ. ЩО ДАЛІ?

Фахівці Генеральної прокуратури стикнулися зі складною проблемою: якою має бути відповідальність Національного депозитарію України за порушення порядку використання бюджетних коштів, якщо він цих коштів узагалі не отримував?

По суті, саме на це питання мусять відповісти фахівці ГоловКРУ, котрі з 8 по 22 листопада ц.р. за завданням Генеральної прокуратури перевіряли фінансово-господарську діяльність Нацдепозитарію. Формально питання полягало в тому, наскільки виконується бюджетне законодавство й наскільки законно Нацдепозитарій використовував бюджетні кошти з моменту свого створення.

Навіщо ці перевірки (до речі, за останній рік їх було вже 14), про це дещо пізніше. Спочатку про висновки перевіряючих: «...у період 1997—2000 років для створення Національної депозитарної системи й системи моніторингу фондового ринку законодавчими актами України передбачалися витрати державного бюджету України в розмірі 9 000 тис. грн., позабюджетних фондів 8 903,2 тис. грн...

За період з моменту створення до 01.11.2000 на його рахунок надійшло державних коштів у розмірі 5 073,2 тис. грн., із яких позабюджетних 5 053,2 тис. грн., коштів НБУ 20 тис. грн. (в основному — у статутний фонд НДУ. — Авт.)

Коштів державного бюджету на рахунки НДУ не надходило».

Тим часом, 9 жовтня ц.р. на засіданні координаційної ради по боротьбі з корупцією й організованою злочинністю з чиєїсь «легкої» руки Президент Л.Кучма, говорячи про НДУ, в гніві нагадав прем’єр-міністру, що «порушення у використанні бюджетних коштів там були такі, що пропонувалося провести кадрові зміни...» Зрозуміло, що Л.Кучма дійшов такого висновку на підставі наданої йому інформації. І її автори, схоже, навіть не намагалися приховувати своїх істинних намірів — усунути керівництво й узагалі ліквідувати НДУ. З першим завданням вдалося впоратися наполовину: із двох керівників НДУ одного звільнили. Тому «доброзичливці» НДУ терміново приступили до реалізації другого завдання (що, у випадку успіху, дозволяє одночасно завершити розв’язання й першого).

Зауважимо, що це далеко не перша спроба ліквідувати створений Українською державою НДУ, котрий за чинним законодавством і має бути Центральним депозитарієм корпоративних цінних паперів (ЦДКЦП).

У січні 1999 року, ще до створення НДУ, Американське агентство міжнародного розвитку (USAID) за допомогою Світового банку зуміло переконати Кабінет міністрів і Держкомісію з цінних паперів у необхідності обмежити сферу діяльності державного (на 90,4%) НДУ некомерційними функціями (стандартизацією документообігу й депозитарного обліку, кодифікацією цінних паперів і міжнародних зв’язків Національної депозитарної системи України). Основні депозитарні функції (депозитарне обслуговування хранителів і розрахунково-клірингове обслуговування організованих ринків) призначалися для ВАТ «Міжрегіональний фондовий союз» (МФС), подальший розвиток якого передбачався в рамках проекту USAID.

Невідпорними аргументами американської сторони два роки тому були 100 млн. дол. кредиту EDAL-2 на розвиток ринкової інфраструктури, що забезпечує роботу підприємств (у тому числі передбачався розвиток і Національної депозитарної системи), і 5 млн. дол. технічної допомоги на створення комерційного клірингового депозитарію на основі МФС.

Але гроші Світового банку за кредитом EDAL-2 витратили на різні цілі, а 5 млн. дол., витрачені USAID на фінансування переважно американських же консультантів (цей проект USAID зі створення клірингового депозитарію завершився ще в березні ц.р.), так і не запустили розрахунково-клірингову систему на фондовому ринку України. Штучно створений на прохання USAID урядом України монополіст — ВАТ МФС — досі практично не надає розрахунково-клірингових послуг, задля яких йому було надано особливий статус у Національній депозитарній системі України.

Як продемонстрував улітку ц.р. МФС (у тандемі з позабіржовою фондовою торговою системою ПФТС, котра теж створена на гроші USAID і теж не приховує свого наміру бути якщо не єдиною, то хоча б першою серед інших організаторів торгівлі), половини функцій Національного депозитарію йому, МФС, недостатньо — потрібна й друга половина. Позиція МФС зрозуміла — роль монополіста на ринку завжди приваблива. Правда, тільки для монополіста, а не для самого ринку.

Нарада, що відбулася минулого тижня за участю недавно призначеного радника прем’єр-міністра Вадима Гриба, формально була присвячена питанню створення Центрального депозитарію корпоративних цінних паперів (ЦДКЦП). Фактично ж обговорення звелося до питання про ліквідацію НДУ й передачі його функцій МФС.

Основним аргументом «Міжрегіонального фондового союзу» проти НДУ є те, що МФС, за словами його керівників, визнаний і підтримується комерційними учасниками фондового ринку.

Щонайменше це — суперечлива заява, якщо врахувати, що в хранителів цінних паперів і їхніх емітентів просто немає альтернативи — обслуговування випусків бездокументарних цінних паперів унаслідок підписання згаданого вище меморандуму між урядами України й США може здійснювати лише МФС, а з восьми ліцензованих організованих ринків договір на розрахунково-клірингове обслуговування з МФС уклала лише згадувана позабіржова фондова торгова система ПФТС. До речі, для ПФТС депозитарій «Міжрегіонального фондового союзу» фактично є невід’ємною технологічною частиною, без якої вона взагалі не може функціонувати як електронна біржа.

Формально ВАТ МФС контролюється Приватбанком, ПУМБом й іншими банками- хранителями, котрі є його акціонерами й представники яких мають більшість голосів у наглядовій раді. Фактично ж дії адміністрації ВАТ МФС залежать від позиції чиновників USAID (хто платить — той і музику замовляє), котрі, як відомо, альтернативи власній політиці не терплять, за що й не полюбляють НДУ, який залежить від українського держбюджету і держчиновника.

Особливу увагу звертають на себе декілька фактів і збігів, пов’язаних із проблемами, про які йшлося на нараді в Кабінеті міністрів.

Натхненником підписання в січні 1999 року меморандуму між урядами України й США про створення клірингового депозитарію був Сергій Тигипко, котрий підписав меморандум від імені уряду України і чий зв’язок з Приватбанком не потребує коментарів.

Натхненником наради з ліквідації НДУ в Кабінеті міністрів був Вадим Гриб, який, за збігом обставин, є головою ради учасників ВАТ МФС і головою ради ПФТС.

Ці факти свідчать — для Нацдепозитарію України настали не кращі часи: прем’єр-міністра його радник, напевно, постарається переконати в тому, що Президент України, заявивши про грубі порушення в Національному депозитарії у використанні бюджетних коштів, мав для цього вагомі підстави.

І хто ж ризикне після такої заяви глави держави розповісти йому, що Національний депозитарій із моменту створення жодної гривні бюджетних коштів узагалі не одержував, що ці гроші з незрозумілих причин усупереч закону й рішенням Кабміну протягом трьох років залишалися в бюджеті недоторканими?

Як установила згадувана перевірка ГоловКРУ, НДУ дійсно мав одержати в 1998—2000 рр. близько 13 млн. грн. на розвиток Національної депозитарної системи, але, за дивним збігом обставин, їх не одержав, що поставило його сьогодні на грань фінансового банкрутства.

Не одержав 4 млн. грн. для формування статутного фонду 1998-го, попри те, що й у держбюджеті ці гроші були, і Держкомісія з цінних паперів прийняла відповідне рішення. Не одержав 3,85 млн. грн. «на невідкладні потреби» 1999-го, попри те, що й потреби були невідкладними, і відповідну постанову Кабміну прийняли. Не одержав 5 млн. грн. 2000-го, попри те, що й у держбюджет цього року вони включені, і відповідне доручення прем’єр-міністр віддав.

Не одержав, але... «витратив із грубими порушеннями».

Ситуація як у популярному анекдоті — розкажи тепер усьому базару, що в тебе взагалі немає дочки, обвинуваченої в легковажній поведінці.