М’ясна карусель

Поділитися
Домашні господарства вирішують за краще зазнавати збитків, ніж відмовлятися від послуг посередників-закупників.

Вітчизняний ринок м’яса потрапив під вплив кількох різноспрямованих чинників. Унаслідок чого, з одного боку, останнім часом істотно зменшилося ввезення м’яса з-за кордону (до речі, далеко не завжди якісного). А також зросли обсяги українського м’ясного експорту, і на цьому тлі простежується тенденція зростання виробництва. Тому можна стверджувати, що галузь отримала можливість для дальшого розвитку, а українці споживають здебільшого м’ясо вітчизняного виробництва.

Але, з іншого боку, ринок не тішить стабільністю та передбачуваністю. Змінюються правила гри, «танцюють» закупівельні й роздрібні ціни, примушуючи виробників залишати непередбачуваний ринок або коригувати плани. Не завжди в напрямі нарощування виробництва. Ось і тепер ринкова «гойдалка» гойднулася не в кращий бік. За перші місяці нинішнього року, порівняно з аналогічним періодом минулого, виробництво м’яса зменшилося більш ніж на 2%. Негативну динаміку у свинарстві досі повністю не подолано. На 01.03.2012 р. поголів’я в галузі зменшилося з 7,97 до 7,42 млн. голів. Схожа ситуація і з великою рогатою худобою (ВРХ), де поголів’я за той самий час скоротилося з 4,77 до 4,70 млн. голів. Негаразди торкнулися навіть птахівництва, що демонструє останніми роками хорошу динаміку зростання. І тут після піку, досягнутого в середині 2011 року, спостерігається спад. З різних причин припинили роботу кілька великих підприємств, а ряд регіональних виробників з Одеської, Житомирської, Запорізької та інших областей у перші місяці нинішнього року скоротили виробництво м’яса птиці з 20 до 9%, порівняно з 2011-м.

Втрати реалізації

Особливість внутрішнього м’ясного ринку полягає в тому, що через низьку купівельну спроможність населення споживання м’яса, починаючи з 2009 р., майже не зростає. І експерти українського клубу аграрного бізнесу (УКАБ) не очікують у майбутньому істотних зрушень. Зміни у сфері споживання переважно відбуваються тільки завдяки збільшенню/зменшенню одного виду м’яса за рахунок іншого. Якщо негаразди останнього часу в птахівництві (їх можна пояснити наслідками швидкого розвитку, «перегрівом» сектору, який охопив за короткий період левову частку вітчизняного м’ясного ринку, а також труднощами збуту) можна подолати за рахунок подальшого зростання експорту, то в інших підгалузях ситуація складніша. У свинарстві, незважаючи на постійні коливання поголів’я, проглядаються позитивні зміни. Це той випадок, коли зростання виробництва забезпечується зростанням кількості великотоварних комплексів (що мають власну кормову базу) і зусиллями малих виробників. Така комбінація дозволяє витісняти імпортерів, нарощувати експорт. Свинарі серйозно наростили свою частку на внутрішньому ринку, завдяки чому впродовж двох останніх років знизився імпорт усіх видів м’яса з 500 тис. тонн до 150.

На цьому тлі особливо понурий вигляд має давно стагнуюче скотарство. Рівень виробництва і споживання яловичини в країні непристойно низький. Як повідомили DT.UA експерти УКАБ, на основі балансових розрахунків визначено, що споживання м’яса птиці становить 50,8%, свинини - 29,3%, яловичини - 14,7%. Тобто українці споживають яловичини більш як удвічі менше, ніж свинини, і в 3,5 разу менше, ніж м’яса птиці. Особливих перспектив у плані зміни такого співвідношення, яке відбиває бідність більшості населення, не простежується.

Для песимізму є підстави. Останнім часом мале тваринництво зосереджене в домашніх господарствах. І воно, позбавлене підтримки як держави, так і місцевих органів влади, стагнує. Зниження поголів’я ВРХ, що триває два десятиліття, не припиняється. Це негативно позначається на виробництві не тільки яловичини, а й молока. Адже понад 80% усього наявного в країні поголів’я ВРХ утримується в садибах населення, де домінує ручна малопродуктивна праця. А інвестиції в галузь, на продукцію якої не особливо великий попит на внутрішньому ринку, не йдуть.

Ставлення влади до потреб малих виробників, які, попри вкрай примітивну технологію, досі виробляють більшу частину тваринницької продукції, залишається прохолодним. Приміром, наприкінці лютого прем’єр-міністр М.Азаров публічно дав доручення главі Мінагрополітики «терміново розробити цільовий механізм дотацій із наявних бюджетних ресурсів». Здавалося б, хороша справа для всього АПК. Але, виявляється, планована допомога призначається не всім і не однаковою мірою. Коли прем’єр говорив про допомогу великим підприємствам, його промова рясніла словами «терміново», «обов’язково», а щойно дійшло до малих виробників, розпорядження набули необов’язкового характеру: «Господарствам населення можна допомогти у здешевленні кормів». Можна допомогти, а можна й забути про це. І можна не сумніватися, як в управлінських структурах на місцях після таких вказівок розпоряджатимуться коштами і кому віддаватимуть перевагу.

Якщо ж говорити про створення нормальних умов для роботи всіх аграріїв, то розвиток малого підприємництва потребує не меншої, а більшої допомоги. У великих тваринницьких підприємств, як правило, є все необхідне як для вирощування тварин, так і для їх забою і розбирання. А ось для малих виробників, які господарюють у власних садибах, з інфраструктурою скрутно. Виростить селянин бичка або свиню на м’ясо, і виникають проблеми зі збутом. Підприємств для забою та розбирання худоби, особливо малими партіями, не знайти. Залишається два варіанти: здатися на милість посередників-закупників, продати їм живність, позбувшись турбот, але втративши при цьому добру чверть заробленого. Або розбирати туші для продажу прямо у дворах.

Чи потрібні свині «кліпси»?

Віддачу від своєї праці селянин може збільшити за рахунок організації збуту, але додаткові турботи навряд чи дадуть можливість цьому радіти. Чиновники, проявляючи байдужість до запровадження нових організаційних форм ведення тваринництва, створення інфраструктури послуг для сільських власників, тим часом серйозно турбуються, щоб усе тримати під контролем. Забивати й розбирати туші тварин, окрім як у власному дворі, більшості селян просто ніде. Бо працівники боєнь купують живність, а не надають послуги, тобто діють так само, як і звичайні заготівельники. З тим самим невтішним результатом для селян.

- Я зрозумів, чому мої земляки вирішують за краще зазнавати збитків, але не відмовлятися від послуг посередників, - розповів кореспондент DT.UA молодий сільський господар із Бородянки. Його розповідь типова. Довелося побігати за двома довідками - на забій і для надання на ринку. Шукати забійника із сертифікатом, а потім, не маючи досвіду, вести переговори з адміністрацією ринку та з рубачами туш. Експерти ж УКАБ, доповнюючи розповідь, звертають увагу на те, що, незважаючи на гострий дефіцит, багато боєнь не завантажені, працюють упівсили, і проблеми їх ефективнішого використання можна вирішити, якщо місцева влада потурбується про створення та підтримку обслуговуючих кооперативів. Ті б могли орендувати на певний час вільні площі боєнь та цехів розбирання для використання їх сільськими господарями.

Заохочувати населення до розвитку інфраструктури для тваринницького бізнесу чиновники не мають ні коштів, ні бажання. А ось на додачу до вже наявних контрольних структур створювати нові - легко. Уже кілька років як створене й працює агентство з обліку та ідентифікації тварин. Його працівників, котрі обжили кабінети в райцентрах для надання послуг (небезплатних), зокрема, зобов’язали мітити сільськогосподарських тварин усіх форм власності спеціальними бирками. Їхні повноваження - значні. М’ясо тварини, не поміченої биркою, на базарі не продаси. Але якщо ВРХ переважно вчасно мітять бирками, то про наділення такими мітками свиней, котрі ростуть швидко, господарі (втім, як і працівники агентства) часто забувають, і проблема спливе вже у предбазарній метушні. Тоді власник дає домашнім доручення - «піти до ветеринарів і купити для свині «кліпси».

Від подвірного забою, як і від інших примітивних технологій, що розводять антисанітарію, доведеться відмовитися. Тим більше що час уже відміряно. Згідно з прийнятим законом про якість та безпеку харчових продуктів, з 2015 року забій і розбирання туш у дворах заборонено. Отже, потреба в бійнях, цехах із розбирання, холодильних установках, а також у міні-фермах, які не поступатимуться оснащенням сучасним комплексам, стане такою, що від неї не відмахнешся.

Генеральний директор асоціації УКАБ В.Лапа, викладаючи DT.UA власне бачення ситуації, зазначив, що в ряді країн накопичено вартий уваги досвід модернізації малих виробників тваринницької продукції. У більшості країн Східної Європи з допомогою фондів ЄС здійснюють модернізацію та обладнання малих ферм, доводячи їх до рівня і масштабів середнього бізнесу. Нова Зеландія дивує світ ефективністю своїх сільгоспкооперативів, які об’єднують малих виробників на різних рівнях і виводять їх не тільки на внутрішній, а й на зовнішні ринки.

В Україні для перетворення малих господарств на середні підприємства гроші навряд чи знайдуться. Отже, є сенс зупинитися на створенні обслуговуючих кооперативів. Але для цього потрібна, як вважає експерт, ретельно продумана, послідовна й напружена робота. Без державної програми, розрахованої на вісім-дев’ять років, не обійтися. Оскільки необхідно вжити заходів не тільки на місцях, а й у «верхах», адже треба вносити корективи в нормативні документи, включно із законодавством. Не випадково кооперативів, про які так багато говорять, мало. Їх створення в нинішніх умовах невигідне, оскільки не вирішено питання оподаткування, визнання таких об’єднань некомерційними організаціями.

Замість стабільності - цінові «гойдалки»

Чому досягнення тваринників 2008-2011 рр., які дали надію на стабільний розвиток, змінилися спадом? При ознайомленні з показниками вітчизняного ринку впадає в око його нестабільність, злети чергуються з різкими спадами. Якщо рівень закупівельних цін, доповнених державними дотаціями, оптимальний, то тваринницькі підприємства, отримуючи доходи, працюють у прийнятному для переробників і споживачів ціновому полі. Але таке благополуччя триває не довго. Досягши достатніх для реалізації бізнес-планів обсягів заготівель, переробники прагнуть «заморозити» або навіть знизити закупівельні ціни на сировину. На такі сигнали аграрії відповідають відповідно - переглядають плани і наміри, зменшують поголів’я худоби, скорочують виробництво. Після того, коли ринок подає сигнал біди і доходить до підвищення роздрібних цін, - усе починається спочатку, закупівельні ціни на тварин повертаються на прийнятний рівень, а активність аграріїв на м’ясному напрямі зростає. Знову ж таки - ненадовго.

Від таких коливань, що викликають необхідність періодично змінювати плани та наміри, втрачають усі учасники ринку. Постійні цінові перепади, знижуючи й так незначну рентабельність виробництва, зменшують і без того невелику інвестпривабливість галузі. У таких умовах без державних дотацій у ті сектори тваринництва не обійтися. І переспрямування коштів, раніше отримуваних аграріями, на допомогу великим виробникам у будівництві тваринницьких об’єктів ні до чого доброго не привело. Спад виробництва м’яса, зменшення поголів’я в перші місяці нинішнього року - один із результатів змін у правилах гри, що себе не виправдали.

Як відомо, звичний для учасників ринку порядок, коли м’ясомолочні підприємства переводили ПДВ від реалізації своєї продукції на спецрахунки для наступної виплати аграріям відповідно до кількості та якості проданої сировини, було змінено. Ці кошти, згідно з новим законодавством, концентруються у спецфонді держбюджету. І призначені вони переважно на підтримку будівництва великих тваринницьких комплексів, комбікормових заводів. Таких об’єктів, за даними Мінекономрозвитку, торік було побудовано понад сотню, на це витрачено понад 600 млн. грн. Але втрати від такого переспрямування коштів перевищили користь. Позбавлення дотацій негативно позначилося на стані малих та середніх виробників. У більшості випадків вироблена ними тваринницька продукція стала збитковою, а наслідки звуження ринку, залишення його рядом підприємців позначаються і після того, як стосовно використання коштів було знайдено компроміс.

ПДВ-компроміс

Полеміка з приводу дотацій вийшла за межі кола учасників ринку, в ній узяли участь фахівці й учені, громадськість, депутати всіх рівнів. Важко сказати, чим закінчилося б це обговорення, якби не став очевидним критичний стан молочного скотарства. Загальна проблема посадила на голодний пайок переробників і споживачів молока та яловичини. Боротьба велася переважно навколо двох позицій - міністерської (в основному залишити все як є) і аграріїв (повернутися до попереднього підходу у наданні дотацій). Вона закінчилася компромісом. До Податкового кодексу було внесено зміни, згідно з якими 70% коштів від ПДВ м’ясомолочних підприємств мають використовуватися для дотацій аграріям, а 30% - витрачатися на підтримку будівництва великих об’єктів тваринницької галузі. Експерт В.Лапа вважає, що такий компроміс піде на користь справі. Виробники тваринницької продукції зможуть поліпшити свої справи, а Мінагрополітики зможе підтримувати будівництво великих об’єктів, сприяючи переходу галузі на сучасну основу.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі