МІНУС «ІТЕРИЗАЦІЯ» ВСІЄЇ КРАЇНИ...

Якби 2000 року сказали, що через два роки «Ітера» «вилетить» з українського ринку газу і це мало хто помітить, на таку людину подивилися б, як мінімум, як на не зовсім адекватну. На той час проблема полягала в іншому: віддавати їй половину українського ринку чи все ж таки можна трохи менше? У планованому тоді Юлією Тимошенко підприємстві СП «Оптовий ринок газу» половина акцій призначалася саме «Ітері». І річ була аж ніяк не в гострій любові до російсько-американської офшорки. Просто всі чудово розуміли: «Ітера» — це такий різновид «Газпрому» в СНДівському виконанні.

Виникнувши 1992 року як компанія для постачання продовольства й консервів до Туркменії, у середині десятиріччя вона ракетою злетіла вгору. І річ була взагалі-то не у видатному професіоналізмі, хоча пізніше з’явився й він. Основною причиною була економіка. Після розпаду СРСР бардак у внутрішніх розрахунках на теренах колишньої імперії торкнувся й ПЕК. Наростаюча криза неплатежів і тотальна бартеризація розрахунків зажадали нових методів роботи. По-перше, вміння працювати з бартером, а по-друге, певного розділення політичної та комерційної складової. Оскільки «Газпром» скрізь і всюди асоціювався з урядом Росії, потрібен був зовні незалежний оператор — ось тут і з’явилася «Ітера».

Наприкінці 90-х років склався своєрідний поділ праці — «Газпром» займався експортом у далеке зарубіжжя, а «Ітера» — у країни СНД. Щоправда, в житті усе було складніше. Приміром, крім СНД, «Ітера» працювала і на платоспроможних ринках Прибалтики, конкуруючи там із «Газпромом». Крім того, за низкою угод отримала від ВАТ кілька родовищ газу. Однак основним коником ітерівців були поставки середньоазіатського газу в Україну, обсяги якого сягали 35 млрд. кубометрів.

«Ітеру» завжди вигідно відрізняло від інших операторів прагнення до системного бізнесу. Їй вдалося вийти з амплуа «чистої» офшорки і нагромадити самостійні активи: ті ж таки газові родовища, пакети акцій підприємств тощо. Численні дочірні компанії дали їй повне право називатися міжнародною групою компаній. У найкращі роки її оборот сягав декількох мільярдів доларів.

При цьому український сегмент бізнесу завжди був дуже вагомим, становлячи у 1996—2001 роках половину від загального обсягу газу. «Ітера» була ексклюзивним транспортером газу з Туркменістану до кордону з Україною, заробляючи на цьому пристойні гроші. За різними оцінками, це давало їй у рік доход від 150 до 200 млн. дол. Отримуючи як оплату за транзит до половини перекачуваного газу, вона не без вигоди реалізовувала його в нас.

Втім, зовні події (як і бізнес інших газотрейдерів) виглядали моторошно. Задекларований на українсько-російському кордоні газ по 64—65 дол. нерідко продавався всередині країни за 40—45 доларів. Однак при такій торгівлі компанія не лише не вилітала в трубу, навпаки — квітнула й міцніла. Секрет живучості пояснювався просто. Ціна у 65—80 дол., яка лише зовні видавалася загрозливою, була заліковою ціною для розрахунків бартерними поставками. Сюди закладалися всі майбутні дисконти.

Загалом усе було майже ідеально, але у 2000—2001 роках ситуація різко змінилася. З відставкою Рема Вяхірєва і приходом команди Олексія Міллера період «ітеризації» «Газпрому» завершився. Стали швидко збуватися попереднього керівництва. А вчорашнього фаворита почали «пресувати» по всьому фронту. «Ітері» довелося розпрощатися багато з чим, що вона вже вважала своїм, повернути більшість родовищ «Газпрому», а торік дійшло й до найдорожчого — прав на поставку газу в Україну. Власне кажучи, ідея забрати його з’явилася ще 2001 року, але тоді втряслося. Однак у міру наведення ладу на газовому ринку України дедалі частіше поставало питання: а до чого тут, власне, «Ітера»? Компанія створювалася для замикання розрахунків у бартерній економіці. Бартер викоренили, і вона виявилася непотрібною.

Іронія ситуації полягає в тому, що практично дослівно справдився прогноз одного з керівників групи: «На наш погляд, ціна 45—50 дол. за 1000 кубометрів газу в оплаті грошима цілком реальна. Найближчим часом нам треба буде виходити на рівень оплати газу не нижче його собівартості — 60 дол. за 1000 куб. м. Україна в змозі відсотків 60 оплачувати коштами, але для цього потрібна велика робота всередині самої України, із підприємствами, зі споживачами газу. Крім того, для цього потрібна й організація ринку, виховання та підтримка дисципліни розрахунків, жорсткі вимоги до стану розрахунків і наявність волі для того, щоб відключати неплатників».

Усе так і сталося. 2002 року дочірня компанія НАКу — «Газ України», продавши 42,27 млрд. кубометрів усередині країни, отримала 90,4% оплати (у т.ч. 88,9% грошима). У переведенні на улюблені народом долари реальна ціна продажу газу за гроші становила 35 дол., а в промисловості — до 60.

Для порівняння, ще 1999 року «Ітера» при поставках газотрейдерам іноді погоджувалася на 10% грошей (6,5 дол.), а решту готова була прийняти бартером. Коли на 2000 рік вона зажадала грошима не менше 36% (23 дол. із 64 дол. за 1000 кубометрів газу), це жахливо шокувало тодішніх українських трейдерів. «За газ — гроші, це ж нонсенс». Обурювалися вони даремно — через два роки вже майже мовчки платили втричі більше й дедалі частіше з передоплатою.

Загалом, усе сталося так, як в «Ітері» й передбачали, ось тільки без неї. На якомусь етапі вона стала відверто заважати — її ціни виявилися нижчими від рівня цін НАКу. Хоча минулого літа, коли НАК влаштував газотрейдерам варфоломіївську ніч, фактично заборонивши реалізовувати газ дешевше 60 дол., «Ітері» ще зробили маленький реверанс. Вона ввійшла в нову схему поставок на великі підприємства. Їй навіть пообіцяли до 20% ринку. Однак і вона була зобов’язана поставляти газ за цінами не нижчими, аніж НАК.

Утім, це тривало кілька місяців. Дедалі більше український газовий ринок перетворювався на нормальний, де за реалізований газ можна отримати грошовий платіж, а отже «Ітера» дедалі більше ставала п’ятим колесом у возі. Причому як в Україні, так і в Росії.

До того ж «Ітері» відверто переплачували за транзит. 2002 року «Нафтогаз» закупив у Туркменії 34 млрд. кубометрів газу по 42 дол. за 1000 куб. В оплату за транспортування «Ітера» отримала 41% газу (13,9 млрд. кубометрів). За оцінками експертів, транспортування туркменського газу обходиться в 16,8 дол. за 1000 кубометрів, а від операторських послуг «Ітера» отримувала доход більш як 6 дол. за 1000 кубометрів.

Віддавати такі гроші компанії не хотілося. Акціонери «Ітери» — це взагалі цікаве питання. У початкову байку про американських засновників ніхто й ніколи не вірив. Попри багаторазові спростування «Ітери» та зворушливі розповіді про «синтез американського й російського капіталу», у її афільованості з «Газпромом» також мало хто сумнівається. Те ж таки міжнародне рейтингове агентство Standard & Poor’s, оцінюючи ризики на середньоазіатському газовому ринку, цілком чітко визначило його як такий, що «залежить від «Газпрому», який прямо і побічно (через афільовану групу «Ітера») визначає і обсяги середньоазіатського газу, транспортованого в Європу, і кон’юнктуру кінцевих ринків цього газу».

2001 року з’явилася більш правдоподібна версія. Відповідно до неї, 26,01% акцій Itera Group NV перебували в трастовому управлінні на користь її президента Ігоря Макарова, а 60,99% акцій акумульовані у двох фондах акціонерного капіталу співробітників і перебували в управлінні трастової компанії Van Doorn FSI Ltd. Ще 13% акцій — у іноземців. Оскільки пенсійні фонди містилися на офшорах, то російська преса прокоментувала все це не без гумору: «Ітера» належить народу... Віргінських островів».

У міру «опресовування» компанію змушували розкриватися дедалі більше. Спочатку повідомили, що акціонерів близько 70, але керівників «Газпрому» серед них немає. У березні нинішнього року пан Макаров уже заявив, що йому особисто належить 46% акцій Itera Group NV.

Навесні 2002 «Газпром» знайшов «Ітері» заміну на внутрішньому ринку — ТОВ «Межрегионгаз». Саме ця компанія постачала газ споживачам у Росії і тоді ж була призначена й координатором поставок газу в СНД та країни Прибалтики. Щоправда, через два місяці цей наказ скасували. Але не надовго. «Межрегионгаз» витіснив «Ітеру» зі Свердловської області Росії. А торік восени стало зрозуміло, що доживає останні тижні і контракт на транзит газу в Україну.

На тлі повернення частини родовищ «Газпрому» в «Ітери» було викуплено частку в СП з поставок газу до Вірменії. На додачу «Газпром» заявив і про плани повернення втрачених ринків збуту газу в Україні та Закавказзі.

Міняю «Ітеру» на Eural. Зі знижкою

Спочатку очікувалося, що «Газпром» самостійно займеться транзитом. Але в грудні виявилося, що схема буде складнішою. Місце «Ітери» зайняв новий посередник — зареєстрована в угорському селі Чабди фірма Eural Trans Gas.

Її створили спеціально під цю угоду 6 грудня 2002 р. За день до того в Москву прибув її майбутній гендиректор, колишній міністр освіти Угорщини Андрас Кнопп. А вже через кілька днів у ролі гендиректора він підписав від імені компанії Eural TG контракт із ВАТ «Газпром» про транспортування газу з Центральної Азії до кордонів Росії й України. У статуті Eural TG (її капітал аж 12 тис. дол.) записано, що компанія здійснює трейдерські послуги з оптової торгівлі сировинними матеріалами, пальним і енергоресурсами.

Відповідно до договору, Eural TG щороку постачатиме «Нафтогазу України» 36 млрд. кубометрів туркменського газу. «Газпром», координуючи транзит, отримає 6 дол., коли газ йтиме по території Казахстану, і 1,09 дол. за 1000 кубометрів на 100 км за транзит по території Росії. Відстань російського транзиту обчислюють як 586 км. Угорці отримують від України в оплату своїх послуг грошовий еквівалент 13,7 млрд. кубометрів газу, що, у свою чергу, еквівалентно 603 млн. дол. З цих коштів Eural TG сплачує «Газпрому» за транспортування 486 млн. дол. (у т.ч. 229 млн. за транзит по Росії). Виходячи з цього, Eural TG заробляє 117—120 млн. дол.

При цьому «Газпром» і НАК мають намір викупити акції цієї компанії порівну, відповідно поділивши і прибуток. За розрахунками глави НАК «Нафтогаз України» Юрія Бойка, ця схема дозволить знизити вартість транзиту туркменського газу з 41% до 38% його валового обсягу.

Ще раніше те ж саме сказав і заступник голови «Газпрому» Олександр Рязанов: «Поява Eural TG — це результат компромісу інтересів «Газпрому» й НАК «Нафтогаз України». При цьому використання Eural TG дає «Газпрому» і НАКу однакові додаткові доходи».

На цьому Україна заощадить близько 1 млрд. кубометрів газу на транспортуванні, порівняно з умовами «Ітери». «Газпром» і «Нафтогаз України» залучили Eural Trans Gas для транзиту туркменського газу до України 2003 року, щоб знизити вартість транзиту. Тим самим Україна компенсує підвищення ціни газу в Туркменії з 42 до 44 доларів.

Взагалі, поява посередника викликана прагненням оптимізувати податки. Наприкінці грудня 2002-го Угорщина в рамках боротьби з відпливом капіталу зробила закордонним інвесторам привабливу податкову пропозицію. Їхні компанії, зареєстровані до 1 січня 2003 р., могли продовжувати сплачувати податок на прибуток за дуже низькою (3%) ставкою. Висувалася єдина умова: акціонерами фірми мають бути іноземці, а гендиректором — угорець. Eural саме під ці умови і створювалася. І свої 3% від прибутку Угорщина отримає.

Сама податкова пільга діятиме в Угорщині до 31 грудня 2005 року, що майже збіжиться з терміном цього договору (2003 — 2006 рр.). Очевидно, що потім шукатимуть нову схему. З приводу появи нового оператора була спроба зчинити галас, втім, він швидко вщухнув і засвідчив хіба що наявність «зливу» інформації у вищих ешелонах «Газпрому». Цікаво, що коли в Росії галасували про упущені податки, то в «український варіант зливу» включили ще й місцевого «авторитета» Семена Могилевича, про якого, щоправда, раніше ніхто не чув. Оскільки в Росії він абсолютно невідомий, там про це не говорили зовсім. Втім, поїзд рушив. Відкіт на вихідні позиції вже малоймовірний.

Хоча на початок червня акції угорської компанії ще не викуплені. За словами Ю.Бойка, «було підписано протокол про її (компанії) викуп на паритетних засадах. Ухвалено рішення правління про викуп першої частини акцій Eural Trans Gas, і ми зараз проводимо переговори з російською стороною, щоб вони теж так зробили. Сам Eural TG — це інструмент. Завтра це може бути «Нафтогаз України», «Газпром» чи інша юридична особа».

Що стосується Москви, то там заявлено, що менеджмент «Газпрому» має намір підготувати пропозицію раді директорів про купівлю 50% акцій Eural TG. Швидше за все, це станеться вже після зборів акціонерів. Відповідно до одного з варіантів, що проробляються, спочатку акції компанії викупить міжнародна група VITOL GROUP, яка працює на середньоазіатському ринку. А вже в неї ці акції будуть викуплені росіянами й українцями. Зайвий посередник в особі відомої групи дозволить уникнути обвинувачень у скороспілому походженні нового трейдера.

Відповідно до балансу газу на 2003 рік, із Туркменістану в Україну передбачається поставити 36 млрд. кубометрів.

З них 31,5 млрд. закупить (за прямим контрактом з ГТК «Туркменнефтегаз») НАК «Нафтогаз України». Ціна газу на туркменсько-узбецькому кордоні — 44 дол./1000 кубометрів; половина оплати валютою, половина — товарами з розстрочкою на три місяці. Розрахункова ціна газу на українському кордоні — 50 дол./1000 кубометрів.

Ще 4,5 млрд. кубометрів становитиме газ, отриманий як оплата за виконані українськими підрядчиками інвестпроекти в Туркменістані.

Наскільки можна судити з досить уривчастої інформації, основні причини затримки з купівлею акцій викликані прагненням сторін максимально убезпечити себе від змін позицій партнера. Зокрема Україні зовсім не всміхається один із варіантів, відповідно до якого транзит здійснюватиметься не до російсько-українського кордону, а до західного кордону країни. У такому разі новий трейдер і сам міг би продавати газ у тій-таки Угорщині. Тим часом торік НАКу вдалося різко збільшити свій експорт. Нинішнього року він сподівається продати за кордон понад 6 млрд. кубометрів газу.

10 грудня 2002-го «Нафтогаз України» уклав контракт із російським «Газекспортом» на експорт 5 млрд. кубометрів газу. За словами Ю.Бойка (інтерв’ю в «Дзеркалі тижні»), «згоду «Газпрому» було отримано в період обговорення умов поставок в Україну туркменського газу в листопаді—грудні минулого року. Тоді ми підписали пакет із чотирьох угод, одна з яких регулювала експорт. Я гадаю, це вигідна угода і для Росії з цілого ряду причин... Тому ми дійшли згоди про те, що переважна частина нашого експорту — десь близько 5 млрд. кубометрів — піде через експортні контракти самого «Газпрому». Завдяки цьому Україна отримує стабільний і прогнозований експортний виторг, а у «Газпрому» з’являються додаткові ресурси газу, якими він може маневрувати, наприклад, на оптовому ринку».

Крім того, НАК самостійно експортує близько 1,5 млрд. кубометрів газу за трьома контрактами з європейськими компаніями. Обсяг експорту за перший квартал нинішнього року становив 2,25 млрд. кубометрів. Окрім традиційних експортних напрямків (Угорщина, Польща, Румунія), почалися інтенсивні поставки в Німеччину, куди пішло приблизно 1,3 млрд. кубометрів.

Для порівняння: за весь 2002 рік НАК експортував 1,5 млрд. кубометрів газу. Цікаво, що, за даними митниці, кількість газу була трохи меншою від 1,153 млрд. (загальна сума 138,3 млн. дол.). Зате ціна реалізації, за даними митників, виходить чудовою — 120 дол./1000 кубометрів.

Ну, а нинішнього року саме передекспортне фінансування врятувало туркменський контракт України. Завдяки цьому вдалося перекрити зрив платежів із боку генеруючих компаній Мінпаливенерго, які нагромадили за три місяці 56 млн. дол. свіжих боргів.

Доходи від експорту перекрили «чорну діру» генерації і забезпечили розрахунки за туркменський газ. Понад те, вдавалося навіть витримувати графік погашення боргів минулих років. За словами Ю.Бойка, «при щомісячних закупівлях туркменського газу приблизно на 60 млн. дол. «Нафтогаз України» у першому кварталі завдяки експортним контрактам щомісяця сплачував понад 80 млн. дол., погашаючи борги 2001 року». Загалом, зараз іде обкатування нової схеми, і поки що очевидних збоїв на міжнародній ділянці не відбувається.

Що стосується «Ітери», то про неї ми ще неодноразово почуємо. Адже компанія нікуди не поділася. Більше того, за заявою Ігоря Макарова, найближчими місяцями вона планує відновити поставки газу в Україну. Тим більше що ресурси має.

Зараз «Ітера» намагається утриматися на ринках СНД — було заявлено, що компанія зацікавлена в придбанні 34% акцій литовської газової компанії Lietuvos dujos і веде переговори з литовською стороною. Реалізується і спільний проект із «Лукойлом» в Узбекистані, де підготовлено документи щодо СРП, і в Туркменістані — СП «Зарит».

«Ітера» має намір консолідувати свої видобувні і збутові активи самостійно. Після консолідації запаси компанії становитимуть близько 1 трлн. кубометрів газу: «Ітері» й афільованій із нею TNG Energy належить понад 60% акцій «Таркосаленефтегаза» і більш як 70% — «Сибнефтегаза». 2003 року компанія планує інвестувати у видобуток газу до 200 млн. дол., основний обсяг інвестицій буде спрямовано в розвиток Берегового родовища у Ямало-Ненецькому автономному окрузі.

Загалом, усе видається досить солідним. Проте коли Макаров згадав, що 2002 року компанія реалізувала близько 62 млрд. кубометрів газу споживачам у Росії, Україні, Білорусі, Казахстані, Молдові, державах Південного Кавказу та Балтії, то це вже, радше, ностальгія. Україну (і не тільки) із цього списку вже можна викреслювати.