Мінськ. Картинки з виставки

Першу Національну виставку «Товари України», що проходила 15—18 травня ц.р. у Мінську, готували близько півроку. Тому має і суто практичне, і певною мірою політичне значення. Про що свідчить і склад експонентів, і «підкилимова боротьба», яка, на жаль, розгорнулася навколо цієї події. Втім, про все по порядку...

«Ми, можливо, маленький, але гордий народ»

Так казав в одному зі своїх численних виступів президент Олександр Лукашенко. На цьому ж твердженні будується протягом останніх років уся білоруська політика — як зовнішня, так і внутрішня. Але після тривалої ейфорії «братської дружби» із Росією, добряче отримавши новими цінами на нафту і газ, а також тихо тліючою митною війною, Білорусь вимушено переглянула чимало непорушних параметрів своїх економічних відносин. А от від «гордості» ніяк відмовитися не може — чи то за інерцією, чи то усвідомлено. Певною мірою це позначилося й на Національній виставці в Мінську.

Почнемо з того, що хоча захід, як я вже згадував, готували близько півроку, не тільки підготовку, а й саме проведення намертво замовчували абсолютно всі білоруські ЗМІ. І тільки після появи дипломатичної ноти посольства України на адресу білоруського МЗС окремі (дуже нечисленні) газети і канали заявили, що Білорусь «запросила Україну взяти участь у ролі гостя на білоруському промисловому форумі» (?!). Безпосередньо на церемонії відкриття білоруська сторона в особі віце-прем’єра уряду Володимира Семашка змусила гостей — українську делегацію на чолі з міністром економіки України Анатолієм Кінахом — чекати свого приїзду...

А потім відбулися урочисте відкриття, VIP-огляд експозицій, прозвучали запевняння у вічній дружбі і почалася робота. У ході якої швидко з’ясувалося, що представники «гордого народу» справді дуже й дуже зацікавлені в тісному і довгостроковому економічному співробітництві зі своїм найближчим сусідом. Тим більше що на стендах виставки було представлено новітні зразки української високотехнологічної продукції, досягнення країни в галузях економіки, науки та техніки, сільського господарства, соціальній і культурній сферах. Це — продукція провідних підприємств України, таких, як корпорація «Індустріальний союз Донбасу» (металургія, машинобудування), державне підприємство «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» (концентрат природного урану, сірчана кислота, вироби машинобудування, науково-технічна продукція, геологорозвідувальні роботи), науково-промислове підприємство «Екструдер» (розробка і впровадження технологій у сфері переробки сільгосппродукції), ВАТ «Харківський підшипниковий завод» (один із найбільших у СНД виробників підшипників). Дуже широко були представлені Автономна Республіка Крим, інші регіони — усього понад 100 експонентів.

Натхненники...

У вступному слові на церемонії відкриття віце-прем’єр Білорусі пан Семашко, згадавши про динамічний розвиток взаємного товарообігу України та Білорусі (справді, за чотири з невеликим роки він збільшився в 4,5 разу, із 562 млн. дол. до 2,5 млрд.), зауважив, що це — не межа. Показник може й повинен найближчим часом збільшитися ще вдвічі. Тому, коли автору цих рядків удалося всадити обох керівників делегацій поруч, перше запитання стосувалося саме можливостей для такого бурхливого зростання взаємного товарообігу.

Слід віддати належне — обидва високі чиновники постаралися дати вичерпні відповіді. Почнемо, звісно ж, із приймаючої сторони.

— Наш товарообіг із Росією сягає 20 млрд. дол., — сказав Володимир Семашко, — але в Росії — 142 млн. населення, а в Україні — 46. Грубо кажучи, утричі менше. Але якщо 20 млрд. розділити на три, то отримаємо результат, близький до семи. Ось це і є орієнтир для наших торговельних відносин із Україною. І ми прагнутимемо до цього, адже у нас дуже тісні відносини, ми, як то кажуть, «вилетіли з одного гнізда».

Що стосується сьогоднішніх контактів, то на стендах я побачив дуже багато цікавого. Особливо що стосується металу. Адже півтора року тому ми створили товарно-сировинну біржу, і одна з її перших секцій — метали. І біржова торгівля дала певні результати, насамперед у тому, що сьогодні малі та середні підприємства, які раніше купували метал у посередників, переплачуючи 25—30, а іноді й більше відсотків, сьогодні купують його за ту ж ціну, що й МАЗ, БелАЗ, «Атлант», тобто великооптові споживачі. А далі постало питання про ф’ючерсні продажі — контракти на рік, два, три... Тому керівництво біржі разом із міністерством торгівлі отримали завдання: вже в першому півріччі ц.р. організувати такі ф’ючерсні торги, запросивши в обов’язковому порядку всіх українських виробників металу, бо за всіма параметрами український метал дуже й дуже конкурентоспроможний.

Друга «гаряча» тема — поставки з України вугілля. Ми в Білорусі прийняли концепцію енергетичної безпеки, підкориговану подіями минулого й початку цього року, що зобов’язує нас подумати про диверсифікацію поставок енергоносіїв. А вугільна енергетика сьогодні за багатьма параметрами краща за газову. І ми ухвалили принципове рішення, втілене у двох пілотних проектах. Йдеться про станцію на Зельві (Гродненська область) потужністю 600 МВт, хочемо ввести її в експлуатацію до 2012 року, і ТЕЦ на вугіллі в Бресті. Адже звідти до України можна пішки дійти, і сам Бог велів звернути увагу на українське вугілля.

Крім того, не можна нехтувати сучасні технології. От побачили ми на харківському стенді датчики обліку газу, причому роторні, а не мембранні, тобто найсучасніші, і за цілком прийнятну ціну. І я дам доручення міністру житлово-комунального господарства відвідати цей стенд і подивитися. Адже перед Білоруссю стоїть завдання — до 2010 року кожна квартира повинна мати такий датчик. Не секрет, що коли стоїть датчик і господар рахує, то кількість споживаного газу зменшується вдвічі.

…і виконавці

Так, зараз для Білорусі енергозбереження — ідея фікс, оскільки без цього їй просто не утриматися на плаву. І цим непогано користуються чимало українських виробників і бізнесмени.

— На сьогодні ми виграли в Білорусі вже три тендери на поставку енергозберігаючого устаткування, — каже Олег Купригін, голова правління і генеральний директор харківського ВАТ «Турбогаз». — На мінській ТЕЦ-4 дві наші машини вже працюють, і на Лукомльській ГЕС — одна. А оскільки ця техніка добре зарекомендувала себе, то в ході третього тендера ми отримали істотні преференції перед іншими учасниками, хоча серед конкурентів були досить серйозні компанії зі США, Франції, Росії. Але той досвід і знання ринку, які ми маємо сьогодні, дали нам змогу запропонувати устаткування, що отримало максимальну кількість балів.

До речі, хочу зазначити: та система тендерів, що діє в Білорусі, надзвичайно прозора і приваблива. Всі учасники заздалегідь сповіщені про те, якою кількістю балів буде оцінено той чи інший параметр; при цьому проводяться дуже серйозні технічна й економічна експертизи. І за підсумками всіх експертиз можна заздалегідь передбачати результат. От і зараз ми виграли третій солідний тендер. Точна сума контракту — комерційна таємниця, але можу сказати, що йдеться про мільйони доларів.

Ми розуміємо, що збільшення ціни на російські нафту та газ істотно підвищило інтерес до нашої продукції в Україні і, особливо, у Білорусі. Якщо раніше це були програми на довгострокову перспективу, то тепер усе перейшло в стадію практичної реалізації. І хоча ці процеси відбуваються по всьому СНД (у тому числі і в Україні),Білорусь уже зробила найістотніші кроки в цьому напрямі.

Треба боротися

А тепер повернімося до керівників делегацій з України та Білорусі, оскільки в їхніх відповідях було ще чимало цікавого. Пан Семашко розповів, що в Білорусі також діє і нафтова електронна біржа, послугами якої, до речі, можуть скористатися й українські споживачі, і додав, що білоруські нафтопродукти утримуються на світовому ринку лише завдяки постійній модернізації місцевих нафтопереробних заводів. Так, на Новополоцькому НПЗ за чотири роки доведеться вкласти в модернізацію 650 млн. дол., 217 млн. із яких — уже цього року. Але, як сказав білоруський віце-прем’єр, «за ринок завжди потрібно боротися, у тому числі й за український».

Міністр економіки України Анатолій Кінах запевнив свого візаві, що позиція його країни стосовно Білорусі будується на основі рівноправної конкуренції та взаємної вигоди. Але при цьому украй важливо захищати свої національні ринки цивілізованими методами, без подвійних стандартів, елементів економічного тиску, а виходячи з норм законодавства, у тому числі міжнародного права. У цьому може допомогти успішна робота міжурядової українсько-білоруської комісії, що займається вирішенням багатьох життєво важливих питань. Тим більше що з початку цього року набрала сили Угода про вільну торгівлю між Україною та Білоруссю. І пріоритетними, окрім паливно-енергетичного комплексу, безсумнівно, будуть машинобудування (особливо сільськогосподарське), найповніше використання транспортної інфраструктури, беручи до уваги унікальне географічне положення України та Білорусі, їхній величезний транзитний потенціал.

Також украй важливо, окрім традиційних сфер — торгівлі товарами та послугами, розвивати інвестиційну складову, втілювати в життя серйозні інвестиційні проекти. Всьому цьо­му і покликане сприяти проведення Національної виставки України в Мінську.

Після того як керівники економіки обох країн розповіли про «планів громаддя», ми зустрілися з Надзвичайним і Повноважним Послом Білорусі в Україні Валентином Величком. І в цій розмові переважала конкретика.

— Ми — стабільні споживачі української електроенергії, — каже пан посол. — Торік спожили понад 2,5 млрд. кВт