МГЗ У РОБОЧІЙ СПЕЦІВЦІ

За чотирнадцять кілометрів від Миколаєва на березі Дніпро-Бузького лиману, серед вічнозелених сосен тягнуться до неба корпуси цехів Миколаївського глиноземного заводу. 28 липня 1980 року тут випустили першу партію глинозему — основного компонента для виробництва алюмінію. Відтоді завод не зупиняється, а штандарт корабельного краю гордо прикрашає герб МГЗ.

Сьогодні цей виробничий об’єкт найчастіше згадують в українських мас-медіа та й у зарубіжних виданнях. Але при цьому популярність підприємства, інформація про нього трохи одностороння. І це можна пояснити. Відображаючи жорстку боротьбу навколо МГЗ, ЗМІ віддавали перевагу скандальним історіям і практично не вникали в те, що ж відбувається всередині заводу. Тим часом підприємство з найскладнішою технологією, непростим циклом доставки бокситів із далекої Гвінеї, Ямайки та інших місць працювало. Не завжди в повну силу, але на пристойному рівні, достатньому для того, щоб не знизити інвестиційну привабливість. Це одне з небагатьох підприємств України, що органічно влилося в інтеграційні процеси, які відбувалися на пострадянському просторі, і більш того — у світову економіку, де набагато зріс попит на «крилатий метал», після чого стало очевидним, що саме алюміній стане металом нового тисячоліття.

МГЗ мав немало неприємностей. Але після кожного шторму настає штиль, коли море заспокоюється і судно, яке витрачало сили на опір хвилям і вітрам, може, врешті-решт, вирівнятися, стати стійким і впевнено піти узятим курсом. «Шторм», який бушував кілька років і був пов’язаний із розірванням виробничих зв’язків, пошуком підприємством нових та свого місця в пострадянській і світовій економіці, закінчився після підведення результатів комерційного конкурсу, у результаті якого власниками контрольного пакета акцій МГЗ стали російська промислова група «Сибірський алюміній» і компанія «Український алюміній». Вони стали для МГЗ надійними партнерами та інвесторами.

Більш того, тісне ділове партнерство з двома згаданими компаніями відкриває перспективи співробітництва з нещодавно створеним холдингом «Російський алюміній», другою у світі за величиною алюмінієвою корпорацією. Отже, з’явився прецедент не декларацій, а конкретних дій двох держав, коли зусиллями України і Росії високоліквідна, конкурентоспроможна продукція просувається на світовий ринок. Після такої приватизації завод нарешті перестав фігурувати в скандальній хроніці, тут нормально і стабільно працюють. І як у всіх благополучних підприємствах, найцікавіше нині відбувається не в міжвідомчих коридорах, а в заводських лабораторіях, технічних бюро і, звісно ж, у виробничих цехах.

Джерела стабілізації

Глиноземники могли зустріти свій ювілей зі спокійним серцем. Так уже збіглося, що до урочистої дати проблеми, які нещодавно здавалися непереборними, вирішилися. Не викликає сумнівів, що стабілізація ситуації навколо МГЗ і всередині його розпочалася від пам’ятної дати — травня нинішнього року, коли приватизацію заводу було практично завершено і власниками контрольного пакета акцій стали промислова група «Сибірський алюміній» і компанія «Український алюміній». Українська держава виграла сто мільйонів доларів і перспективу будівництва на своїй території алюмінієвого заводу, отже, і виробництва «крилатого металу» замкнутого циклу. Що ж до отримання Україною такої значної суми (яку не можна порівняти з жодними раніше проданими пакетами акцій багатьох підприємств), то вона засвідчила, що до України прийшов справді солідний партнер і серйозний інвестор.

Річ не тільки в тому, що вперше держава отримала за продане майно таку значну суму. Завдяки зваженій політиці Фонду державного майна України вдалося розрубати гордіїв вузол, показавши, мабуть, уперше приклад ефективної приватизації. Президент України Леонід Кучма зазначив, що за 30- відсотковий пакет акцій МГЗ було отримано суму, адекватну проданому майну.

Визначальність угоди полягала ще й у тому, що поряд із державним підходом до проблеми власності було продемонстровано чітке дотримання переможцем конкурсу узятих на себе зобов’язань. Це відразу ж виявилося як у нормалізації численних і складних зв’язків підприємства з постачання сировини і збуту готової продукції, так і на заводському рівні, де за період «розбирань» і з’ясовування відносин накопичилося чимало проблем.

Нині завод повністю забезпечений бокситами та іншими компонентами виробництва. Налагоджено схеми їхньої безперебійної доставки і накопичення. Під час підведення попередніх результатів першого півріччя (ще без урахування вжитих заходів, які дадуть ефект трохи пізніше) стало очевидним значне зростання виробництва. За шість місяців вироблено 551,5 тисячі тонн глинозему, що майже на 28 відсотків більше, ніж за відповідний період минулого року, — випередження значне. Це означає, що взятий темп дозволить наприкінці року виробити 1,1 мільйона тонн вихідної сировини для наступного виробництва алюмінію. Додаткові, отримані з перевищенням проектної потужності заводу сто тисяч тонн глинозему — це продуктивність середнього підприємства аналогічного профілю.

Тут можна пригадати, що коли «Український алюміній» зі своїм потужним партнером отримав тридцятивідсотковий пакет акцій МГЗ, то одним із його приватизаційних зобов’язань було доведення потужності заводу до виробництва 1,3 мільйона тонн глинозему на рік. Але вжиті заходи дають підставу для подолання вищого рубежу. Відповідно до розробленого бізнес-плану, обсяг випуску глинозему зросте до півтора мільйона тонн на рік. І ще до серйозної модернізації найбільший у Європі завод (МГЗ), збільшить свою потужність на 50 відсотків.

Стабілізація взаємовідносин у зв’язку з досягненням МГЗ міцного партнерства з наймогутнішою у світі корпорацією доповнилася успішним вирішенням внутрішньозаводських проблем. У середині червня новій команді менеджерів МГЗ на чолі з призначеним українським урядом керівником Михайлом Борисовичем Столяром вдалося знайти спільну мову з партнерами, акціонерами, трудовим колективом підприємства і провести загальні збори акціонерів ВАТ «МГЗ».

Варто зауважити, що зробити подібне на МГЗ не вдавалося кілька років. Збори відкладалися, зривалися, відображуючи, як у дзеркалі, боротьбу, що точилася на підприємстві й навколо нього. Червневі збори акціонерів розставили всі крапки над «i», закріпили зміни, що сталися. Главою правління ВАТ «МГЗ» був обраний Михайло Столяр. В ухвалених зборами акціонерів рішеннях відбився той неспростовний факт, що акціонерне товариство в його новому складі має намір жити не тільки нинішнім, а й завтрашнім днем, піклуватися про потреби підприємства та держави.

Показово в цьому плані те, як розподілили прибутки за два минулих роки. 15 відсотків прибутку акціонери вирішили направити на виплату дивідендів по акціях. Важко, мабуть, знайти приклад по всій країні, щоб акціонери отримали як дивіденди таку значну суму. Але, як удалося довідатися, це було принципове питання. Інакше кажучи, ідеологічне, привнесене новими партнерами. Акціонери, вважають вони, мають бути зацікавлені в тому, щоб підприємство запрацювало з найбільшою продуктивністю, знижуючи витрати виробництва. При цьому дивіденди нарахували на акції, які знаходяться в розпорядженні держави.

Збори акціонерів, крім того, вирішили виділити півтора мільйона гривень на матеріальну допомогу пенсіонерам, які багато років відпрацювали на Миколаївському глиноземному заводі і вийшли на пенсію ще до початку приватизації цього підприємства, втративши через це право на акції (отже, й дивіденди). З огляду на складне фінансове становище багатьох сімей, акціонери виділили мільйон гривень для безвідсоткової позички молодим сім’ям на придбання житла. І, звісно, значну частину прибутку вирішили направити на відновлення основних фондів, створення умов для нарощування виробництва.

Слід сказати, що двадцятилітня історія МГЗ вирізняється стабільністю й сталістю управлінських команд. Генеральні директори, їхні заступники, головні фахівці виростали тут, як правило, працювали тривалий час на підприємстві. Винятком стали останні кілька років, коли ситуація навколо МГЗ загострилася, та й сам завод залихоманило. Але накопичений потужний кадровий потен- ціал підготував прихід нової команди, яка змогла врахувати як уроки своїх попередників, так і нові тенденції, не побоявшись прийняти виклик часу.

Нинішній генеральний директор заводу Михайло Столяр зростав разом із заводом, по суті, від першого дня його існування. Рівно двадцять років тому в складі групи випускників Ленінградського гірничого інституту його направили на МГЗ як молодшого спеціаліста. Технологія на новітньому, тільки-но введеному в дію заводі була на той час настільки складною і «вимогливою», що молодий інженер вважав за краще розпочати свою діяльність на такому виробництві зі звичайного робітника. Працював на ділянці вилуговування. І тільки коли засвоїв виробництво так, що запропонував і впровадив кілька рацпропозицій, почалося його кадрове зростання: став майстром зміни, старшим майстром дільниці, заступником начальника глиноземного виробництва, начальником виробничого відділу, технічним директором заводу. І коли йому запропонували посаду генерального директора, це не стало несподіванкою для всіх, хто знав його всі ці роки.

Гармонійно влився до команди провідних менеджерів і заступник генерального директора заводу Едуард Цукерман — знавець металургійної галузі й усього, що з нею пов’язано. Він — один із тих, хто брав участь у будівництві МГЗ, налагоджував його роботу. Після пуску підприємства тривалий час працював на Саянському алюмінієвому заводі, потім — в об’єднанні «Сибірський алюміній». І от тепер, коли МГЗ вийшов на новий виток розвитку, Едуард Семенович установлює міцні зв’язки й зі своїми давніми партнерами з Росії; його знання і досвід стали потрібними.

Юрій Овчинников став виконавчим директором у той час, коли устаткування МГЗ спрацювалось і вже потрібна була модернізація багатьох його технологічних ліній (а бізнес-плани підприємства припускають, крім глинозему, виробництво й іншої продукції). Це відомий фахівець не тільки алюмінієвої галузі. Юрій Георгійович понад десять років працює над проблемами виробництва такого рідкісноземельного і необхідного для новітніх технологій металу, як галій. А це для МГЗ, що «зайнявся» таким перспективним металом, важлива проблема.

Із завершенням приватизації підприємства, приходом нової команди, яка взялася за виправлення помилок і вирішення назрілих завдань, які неодноразово відкладалися, насамперед, змінилися зовнішні зв’язки підприємства. Панування толлінгових схем, коли Миколаївський глиноземний використовували лише як переробника давальницької сировини, приносило заводу великі фінансові втрати. Нові експортно-імпортні відносини з партнерами повернули заводу можливість і престиж автономної одиниці, яка володіє і розпоряджається виробничим продуктом. Управлінці Миколаївського глиноземного, спираючись на підтримку потужних структур алюмінієвої промисловості Росії, незважаючи на жорстку протидію тих зарубіжних західних компаній, які втратили дармові прибутки, оперативно налагодили нові лінії доставки бокситів з Африки, Латинської Америки, домоглися ритмічної роботи Дніпро-Бузького порту. Одночасно почалося здійснення відразу кількох виробничих програм — як нових, так і тих, про які багато років говорили, але до реалізації яких ні в кого руки не дійшли.

За велінням часу

Не так уже багато в колишньому Союзі та в Україні таких прикладів: завод від дня заснування і надалі уособлює зразок передових сучасних технологій і протягом двох десятків років є лідером європейської, та й, можна сказати, світової металургії. Миколаївський глиноземний — одне з таких рідкісних підприємств. І не в останню чергу тому, що вже під час його будівництва, формування персоналу управлінців і робітників закладалися основи для науково-технічного прогресу.

Злигодні, які довелося пережити МГЗ, могли лише тимчасово стримати цей процес, але не зупинити його. З нормалізацією відносин із партнерами технічні питання знову стали основними в заводському житті.

Нове керівництво заводу, підтримуване новим складом акціонерів, рішуче відкинуло політику роботи «на знос». Розроблено плани технічного розвитку підприємства з одночасною реалізацією інвестиційних проектів. Вжиті заходи, спрямовані на те, щоб щорічно, починаючи з нинішнього сезону, виробнича потужність МГЗ додавала сто тисяч тонн глинозему. При цьому продукції має випускатися не тільки більше — вона повинна бути і кращої якості. А для цього необхідно перевести технологію на випуск так званого піщаного глинозему. Алюмінієві підприємства чекають саме такої продукції, переробка якої потребує менших витрат, а алюміній при цьому виходить якісніший.

Уже поточного року, відповідно до цих наміток, на удосконалювання відповідної технології направляють суму, еквівалентну майже двом мільйонам доларів; на модернізацію устаткування — 1,2 мільйона доларів, на автоматизацію — близько мільйона. Економічний ефект від вжитих заходів становитиме більше трьох мільйонів доларів.

Деякі заплановані заходи уже вжиті, інші — у стадії реалізації. Назване є не що інше, як оперативні заходи, які треба вжити негайно. Вже наприкінці серпня з Миколаївського глиноземного на алюмінієві підприємства надійдуть перші партії піщаного глинозему.

Глибші перетворення вносяться до плану на 2001 рік. Інвестиційні проекти, розроблені на заводі, потребуватимуть, як підрахували фахівці, загальних витрат на суму близько 40 мільйонів доларів. Кошти, насамперед, направляються на подальшу модернізацію глиноземного виробництва. Термін виконання такого інвестиційного проекту — два роки. А вкладені кошти окупляться за 3,5 року.

Важливий напрямок, який розробляє і впроваджує нова команда менеджерів МГЗ, — виробництво рідкісноземельного металу галію. Термін реалізації цього проекту жорсткий — усього шість місяців. На даний час завершують будівництво цеху, закуповують і модернізують устаткування, ведуть будівельно-монтажні роботи. Нове виробництво спроможне суттєво підвищити ефективність роботи МГЗ. Адже вартість тільки одного кілограма галію на світовому ринку сягає 350 доларів. У це виробництво вкладають понад два мільйони доларів, а продуктивність цеху становитиме близько 10 тонн галію на рік.

Крім галію, завод готується до виробництва цеолітів — сировини, необхідної для виготовлення миючих засобів та іншої аналогічної продукції. Реалізується в МГЗ чимало й інших проектів, спрямованих на підвищення продуктивності праці і зниження витрат. Пошук резервів здійснюється по всьому технологічному ланцюжку — від приймання бокситів у Дніпро-Бузькому морському порту до безпосереднього випуску глинозему.

Втім, витрати реалізаторів інвестиційних наміток виходять за межі безпосередньо виробничого циклу. На порядку денному опинилася ще одна досить серйозна проблема — утилізація червоного шламу. Із бокситів, які привозять з дальніх країв, після переробки утворюються дві складові: глиноземи, що надходять на алюмінієві підприємства, і відходи виробництва у вигляді того самого червоного шламу. Відходи глиноземного виробництва зберігаються в шламонагромаджувачах, які займають величезні площі. Шламонагромаджувачі Миколаївського глиноземного розраховані на використання протягом 20 років. Їхня залишкова місткість на сьогодні ще може прийняти відходи 1,5—2 років роботи. Тобто цю проблему треба вирішувати негайно. І нині над вирішенням цього завдання трудяться найкращі уми підприємства. «Приміряється» кілька технологій, у тому числі зневоднення і відвантаження відходів. Але проблема складування відходів, якщо враховувати, що обсяги виробництва і перспективи його нарощування зросли, залишається. Тому одночасно з підготовкою будівництва другого шламонагромаджувача на Миколаївському глиноземному активізувалися роботи з цільового використання червоного шламу в цементній і металургійній промисловості, а також у сільському господарстві. Особливо плідно в цьому плані глиноземники працюють із металургійним комбінатом «Азовсталь». Як стало відомо, опрацьовується навіть можливість використання червоного шламу в комплексі робіт із закриття Чорнобильської АЕС. Проектно-технічні розробки підкріплюються цілком реальним здійсненням наміченого: уже розпочав працювати комплекс із зневоднення і переробки червоних шламів потужністю 250 тисяч тонн на рік. Перероблені таким способом відходи вже надходять на підприємства будіндустрії, де використовують у виробництві цемент.

Слід сказати, що кілька останніх місяців Миколаївський глиноземний завод знаходився, так би мовити, у будівельному риштуванні. Компенсуючи витрати останніх років (коли фінансування на придбання нового обладнання, ремонт було практично припинене), тепер одночасно з розробкою великих заходів ведуться роботи із заміни устаткування, модернізації технологічних потужностей.

Модернізація, відновлення і капітальний ремонт основного технологічного устаткування почалися з особливої уваги до основи глиноземного виробництва — печей кальцинування, у яких завершується весь технологічний цикл і де, власне, і отримують готову продукцію.

Для реалізації перспективних інвестиційних проектів фахівці Миколаївського глиноземного заводу обновляють і розширюють взаємовигідні зв’язки, залучаючи дедалі більше фахівців та їхні експертні оцінки до підготовки і проектування намічених об’єктів, постачання сучасного устаткування, виконання будівельно-монтажних робіт. Вже на початковій стадії реалізації проектів у них активно беруть участь Український державний науково-дослідний і проектний інститут титану, Санкт- Петербурзький інститут ВАМІ, німецька «Лургі» і французька фірма «Алюмініум Пешине».

За задумом акціонерів, ВАТ «Миколаївський глиноземний завод» і надалі не відставатиме від науково-технічного прогресу, грунтуватиметься на його новітніх досягненнях.

Людський чинник

У переддень недавнього святкування двадцятиліття МГЗ при великій кількості людей в Корабельному районі Миколаєва (де, в основному, мешкають працівники цього найбільшого підприємства) встановили композицію «Алюміній». Її складові частини — емблеми алюмінієвих заводів, із якими миколаївські глиноземники встановили міцні зв’язки. Не зайве зауважити також, що в Корабельному районі розташований найсучасніший суднобудівний завод — «Океан». Гостей, які в’їжджали до цього району раніше, зазвичай «зустрічав» піднятий на високому шпилі кораблик — символ міста корабелів. Відтепер до нього додалася й емблема МГЗ. У цьому, вочевидь, відбилася зміна сприйняття громадськістю міста Миколаївського глиноземного й усього, що з ним пов’язане. Адже символи відображають те, що вже трапилося — Корабельний район, а разом із ним і весь Миколаїв, стає містом і корабелів, і металургів. Більш того, якщо врахувати участь у міському, обласному та й державному бюджетах, то металурги переважатимуть. Композиція «Алюміній» символізує ще й те, що після багаторічного розірвання економічних зв’язків вони відновлюються на новій, ринковій основі. Увійшовши в тісний контакт з об’єднаною компанією «Сибірський алюміній», МГЗ отримує перспективу й стійкість, можливість виходу на світовий ринок спільними зусиллями.

А до ділових зв’язків — втрачених і тих, що відновлюються, — у працівників Миколаївського глиноземного ставлення особливе. Річ в тім, що кольорова металургія, тим більше алюмінієвого профілю, і ще такого великого масштабу, 20 років тому була новинкою для України. І тоді з усіх кінців Союзу, особливо із Сибіру, де найбільше розвинена алюмінієва промисловість, до Миколаєва з’їхалося багато фахівців. Вони «пустили коріння» на миколаївській землі, багато чого зробили для поглиблення професіоналізму місцевих працівників. Як розповів заступник директора МГЗ з кадрової політики Володимир Гринченко, на підприємстві дотепер успішно працюють три чоловіки, які віддали МГЗ понад чверть століття. Це — Веніамін Синєв, який тривалий період працював заступником начальника глиноземного виробництва з економіки; Микола Булах — водій транспортно-складського цеху й Анатолій Андрейченко— начальник відділу в Дніпро-Бузькому морському порту. А всього, як з’ясувалося, 1012 чоловік на МГЗ працюють від 20 до 25 років, понад 8000 віддали підприємству від 15 до 20 років. І приїжджі, і місцеві працівники за ці роки створили цілі трудові династії. Токарєви, Поннац, Релігіни, Малишеви, Андріянови, Чебанюки, Леванови — сімейні династії трьох поколінь стали гордістю підприємства. Наступність, накопичення досвіду особливо необхідні на такому виробництві, де багато чого залежить від людей. За підсумками внутрішньозаводського змагання на честь двадцятиліття ВАТ«МГЗ» званням «Кращий майстер» і солідною премією були відзначені Олександр Моргунов, Микола Щербина, Віталій Булавський, Віктор Колесник, Григорій Тарасюк.

Соціологічна служба МГЗ, займаючись вивченням проблем трудового колективу, констатує, що нині люди впевнені: тривожні часи минули. Нова команда з перших кроків показала, що у своїй роботі вона ставить на перший план інтереси не тільки виробництва, а й кожного працівника. Така позиція підняла настрій людей, вони впевненіше дивляться в майбутнє. Ті, хто думає, що це просто гарні слова, можуть на Миколаївському глиноземному переконатися в зворотному: на заводі відомо чимало конкретних фактів, як звичайні робітники глибоко вникають у справи виробництва, прагнуть внести свій внесок у поліпшення справ підприємства. Розроблена і впроваджена за участю випалювача шостого розряду Володимира Харіна поліпшена схема заміни параметрів горіння мазуту в печах випалу вапняку дала економію 1 кг мазуту на 1 тонну вапна, причому якість останньої зросла на два відсотки. Як автор рацпропозиції «Реконструкція апаратів вилуговування автоклава» електрогазозварник Володимир Капітонов проводив роботи з її впровадження. У цілому реалізація дала змогу скоротити час ремонту автоклава на сім, а за рік — на дев’ять годин.

Під час реалізації заводської розробки заміни повітряного перемішування в декомпозерах на механічне апаратник-гідрометалург Валерій Латишев керував групою працівників на монтажі й освоєнні нового обладнання. Це дало змогу збільшити обсяги декомпозиції, ступені розкладання алюмінатних розчинів і принесло економічний ефект у 5 млн. грн.

Токар ремонтно-механічного цеху Анатолій Крот разом із вченими Алюмінієво-магнієвого інституту (Санкт-Петербург) засвоїв випуск торцевих ущільнювачів типу «Унітор» для насосів, які працюють з агресивним середовищем. Внаслідок збільшення часу роботи насосів економічний ефект становив 100 тис. грн. Безпосередньо брав участь у розробці, виготовленні і впровадженні пристосування для випресовування підшипників при демонтажах консолей вагою 100 тонн слюсар- ремонтник цеху централізованих ремонтів Василь Шаповалов. Це дозволило заводу виконувати складні ремонтні роботи на кранах самостійно, без залучення, як і раніше, спеціалізованих організацій і в такий спосіб здешевити ремонти на 30 тис. грн.

До речі, всі ці люди названі в числі найкращих працівників підприємства. Після такого «зорепаду» чи варто дивуватися, що від своїх досвідчених колег не відстають і молоді? Апаратчик- гідрометалург Сергій Бродовский, слюсар Володимир Драгоморецький, слюсар Георгій Лопатін, слюсар Олексій Доманський, акумуляторник Ігор Шаповалов стали переможцями змагання серед молодих робітників, проведеного на честь двадцятиліття Миколаївського глиноземного.

Молоді та ветеранам праці значна увага приділяється в колективному договорі. Головним його досягненням багато заводчан вважають те, що вони регулярно, два рази на місяць отримують заробітну плату. Причому, за свідченням голови профкому ВАТ «МГЗ» Олександра Чередниченка, тільки за шість місяців нинішнього року зарплата збільшилася більше ніж у півтора раза і є найвищою серед працюючих підприємств. Серед інших досягнень Олександр Васильович зазначає медичне страхування (те, що підприємство практично взяло на себе до вісімдесяти відсотків витрат на лікування своїх працівників). Турбуючись про підростаючу зміну, МГЗ за рахунок своїх коштів фінансує навчання близько 500 працівників підприємства та їхніх дітей у навчальних закладах як України, так і Росії. Відповідно до колективного договору, на прямі виплати, компенсації, різні допомоги трудівникам Миколаївського глиноземного заводу, а також непрацюючим пенсіонерам підприємство поточного року витратить близько 14 млн. грн.

Що ж до пенсіонерів, які працювали колись на МГЗ, то крім пенсії, яку їм виплачує держава, кожний із них, залежно від стажу роботи на підприємстві, щомісяця отримує суму, еквівалентну трьом державним пенсіям. А ветерани війни — ще до тридцяти відсотків середньої заробітної плати. Учасники війни безплатно отримують путівки на бази відпочинку, у санаторії, у заводський санаторій-профі- лакторій.

Особлива турбота для Олександра Чередниченка — відпочинок і оздоровлення працівників Миколаївського глиноземного заводу, членів їхніх сімей, колишніх працівників підприємства. Програма відпочинку розрахована на п’ять із половиною тисяч чоловік. Понад дві тисячі чоловік отримають санаторно-курортне лікування. Відпочивають же глиноземники в прекрасному оздоровчому комплексі «Перлина», і, крім того, за договорами, у таких престижних місцях, як Ялта, Алушта, Залізний Порт у Скадовську. У наш складний час важливо, що працівники підприємства сплачують за путівку на відпочинок тільки десять відсотків її вартості, а за дитячу — п’ять відсотків; за не працюючих членів сімей — 30 відсотків вартості. На думку голови профкому ВАТ «МГЗ» О.Чередниченка, найсуттєвіше те, що в піклуванні про заводчан і членів їхніх сімей ініціатива найчастіше йде від адміністрації підпри- ємства.

P.S. 20-ліття МГЗ святкував весь Миколаїв. У Корабельний район міста з цього приводу з Каховки після завершення фестивалю «Таврійські ігри» було доставлено сцену, на якій виступали переможці заводського огляду художньої самодіяльності, які змагалися за це почесне право кілька місяців. Поздоровити заводчан приїхали зірки української і російської естради — Таїсія Повалій, Ірина Сказіна, Віктор Павлик, Валерія, дискотека «Аварія», Микола Трубач, Аркадій Укупник, групи «Гості з майбутнього», «Океан Ельзи» та інші. На майдані біля кращого в країні комплексу плавальних басейнів «Водолій» — ще однієї гордості заводу — для п’ятдесяти тисяч миколаївців звучали пісні, а в цей час у небі відбувалося яскраве авіашоу парашутистів. Заслуговує на увагу й те, що для більш ніж двохсот почесних гостей із близького й далекого зарубіжжя (в основному, представників металургійних компаній) орендували теплохід, провели цікаві екскурсії. Ну а закінчилося грандіозне торжество феєрверком небаченої краси. (Високопоставлені гості з Москви, до речі, зауважили, що подібного салюту вони не бачили навіть на святкуваннях 800-ліття Москви).

З ювілеєм Миколаївський глиноземний завод поздоровили Президент України Леонід Кучма і прем’єр-міністр Віктор Ющенко, які високо оцінили працю глиноземників, їхній величезний внесок у розвиток зовнішньоекономічних зв’язків між Україною і Росією. На ювілей до Миколаєва приїхало багато гостей із усіх просторів СНД: від Запорізького алюмінієвого комбінату до Саянського алюмінієвого заводу. Серед почесних гостей були президент компанії «Український алюміній» Герман Ткаченко, голова облдержадміністрації Анатолій Гаркуша. Поздоровляючи глиноземників, Герман Ткаченко зауважив, що незважаючи на порівняно короткий 20-літній термін, зроблено вже чимало, здобуто багато перемог; за все це — подяка трудівникам МГЗ, керівництву підприємства, міста й області, усім партнерам як в Україні, так і за кордоном.

Що ж, із таким багатством, яке не підвладне жодній інфляції, із чудовими людьми, патріотами свого міста, Миколаївський глиноземний завод і надалі йтиме вперед, удосконалюючи свою роботу, і в центрі уваги, як і раніше, буде людина.