МАЙБУТНЄ ГАЗОТРАНСПОРТНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ: ОРЕНДУВАТИ НЕ МОЖНА ПРИВАТИЗУВАТИ І. УРОКИ КАЗАХСТАНУ

У запропонованій автором серії статей продовжено публічну полеміку уряду й Верховної Ради України про перспективи участі міжнародних компаній, передусім російського «Газпрому», у підвищенні ефективності роботи української газотранспортної системи (ГТС). У циклі статей на основі аналізу міжнародного досвіду та з урахуванням особливостей українських умов у цій сфері буде зроблено спробу вибору оптимальних варіантів розв’язання проблеми.

Першу статтю циклу присвячено досвідові Казахстану в наданні в концесію газотранспортної системи бельгійській холдинговій групі Tractebel. Сумний досвід роботи Tractebel у Казахстані є хрестоматійним прикладом невдалої роботи західних інвесторів на теренах СНД не тільки для всіх пострадянських держав, а й для західних компаній. При цьому фіаско концесії в Казахстані не виключає можливості застосування такого способу ведення справ, приміром, в Україні. Аналіз помилок дає змогу Казахстанові не повторити їх знову і готувати договір із російським «Газпромом» на новій основі при збереженні прав власності на ГТС — на операторське управління газотранспортною мережею.

Як добре все починалося

Республіка Казахстан (РК) має величезні запаси нафти (12-те місце у світі) і газу (15-те місце). Тут також є досить розвинена мережа трубопроводів для їх транспортування. З середини дев’яностих років Казахстан почав укладати з іноземними підприємствами договори про управління підприємствами, зокрема і в ПЕК. Продемонструвавши в цій сфері неабияку активність, РК наштовхнувся на ряд серйозних проблем, особливо при співробітництві зі стратегічним партнером (тепер уже колишнім) в енергетичній сфері — холдинговою групою Tractebel.

У газотранспортну сферу Казахстану група Tractebel прийшла під гаслами стабілізації роботи й розвитку ГТС, фінансування реабілітації технічного стану газопроводів і будівництва нових, регулярної сплати податків, забезпечення економічно ефективного транспортування транзитного газу.

Перша чарка — колом

Уперше в Казахстані група Tractebel з’явилася 1995 року, майже відразу ж підписавши з урядом Казахстану генеральну угоду про експлуатацію ряду електроенергетичних підприємств (електростанція в Уральську й міська електромережа Алмати). У серпні 1996-го компанія стає головним акціонером національної компанії з виробництва та транспортування електроенергії Almaty Power Consol (акціонер чотирьох великих електростанцій). Як наслідок — уже наступного року подачу електроенергії в столицю було значно знижено. Замість очікуваних прибутків казахстанська електромережа почала завдавати величезних збитків.

Через відмову уряду РК збільшити тарифи на електроенергію для повернення інвестицій група Tractebel порушила проти казахстанського уряду справу в Міжнародному арбітражному суді у Стокгольмі.

Після двох років не найбільш вдалої діяльності в електроенергетичному секторі Казахстану Tractebel зайнялася газовими мережами (див. табл.1).

У лютому 1997 року уряд Казахстану провів тендер на передачу в концесію газотранспортної мережі країни, в якому брали участь французька Gas de France, американська Unocal і аргентинська Bridas. Переможцем стала компанія Bridas, однак, оскільки уряд РК (?) був «невдоволений» інвестиційними зобов’язаннями цієї компанії, результати тендеру переглянули, й «доступ до труби» дістала Tractebel — на 20 років два магістральних трубопроводи (див. табл.2). Один газопровід — це казахська ділянка трубопроводу «Середня Азія — Центр», другий — іде з Узбекистану й постачає газом Алмати і столицю Киргизстану Бішкек. Умовами концесійного договору Tractebel зобов’язалася: інвестувати в модернізацію трубопроводів $600 млн.; сплатити урядові разовий бонус у сумі $30 млн., роялті в розмірі 2% від вартості перекачуваного газу й від 10 до 40% прибутку від експлуатації газопроводів.

Почавши працювати, Tractebel заснувала дві дочірні компанії — ЗАТ Intergas Central Asia (для транспортування газу в Казахстані) та Global Gas Group (для закупівлі газу в Узбекистані й постачання ним казахських споживачів).

Intergas Central Asia за короткий час роботи відмовила в доступі до трубопроводів іншим постачальникам газу (приміром, компанії Box Plant Ltd.), позбавивши їх можливості транспортувати і зберігати газ. Далі, знижуючи тиск у трубопровідній системі, дочірня компанія Tractebel зірвала кілька раніше укладених контрактів. За порушення місцевого законодавства Агентство з регулювання природних монополій Казахстану стягнуло з Intergas Central Asia «страшенно жорстокий» штраф на 4690 тенге (або $75), зобов’язавши компанію забезпечити доступ до газопроводу інших газотрейдерів. На жаль, Антимонопольний комітет Казахстану не мав дійових методів впливу на «варягів». За день до ухвалення нижньою палатою казахстанського парламенту законопроектів «Про природні монополії» та «Про недобросовісну конкуренцію» уряд чомусь відкликав ці документи. Додамо також, що на час здавання газопроводів у концесію в Казахстані зовсім не було концесійного законодавства.

Тим часом представники Intergas Central Asia заявили про наступне багатократне підвищення тарифів на прокачування газу та його збереження. У свою чергу, компанія Global Gas Group у листопаді 1997 р. підписала договір із «Алматиміськгаз» на постачання газу зі стовідсотковою передоплатою (що 1997-го було важкою справою для Казахстану). Але тиск газу в трубопроводі, при нормі 18 атмосфер, трохи перевищував 1 атмосферу, хоча це значною мірою було спричинено відбором газу в Узбекистані й південних областях Казахстану через різке похолодання.

Ще однією причиною падіння тиску в трубопроводі було неперепідписання угоди про закачування узбецького газу (за заміщенням) у підземне сховище «Базой». На погрози розірвати концесійний договір з боку Держмайна Казахстану компанія відповідала регулярними запевненнями про вжиті заходи. Тільки на початку січня 1998 року компанія закачала незначну кількість газу в ПСГ, але тиск у газовій мережі Алмати не піднявся до необхідного рівня.

У лютому 2000 року сторінки бельгійської преси зарясніли аршинними заголовками статей про «аферу століття» — співробітництво компанії Tractebel з Казахстаном в енергетичній царині. До преси потрапили матеріали про те, що при укладанні угод щодо газу Tractebel виплатила кільком вищим казахським чиновникам 55 млн. дол. як «комісійні за посередництво», а також користувалася послугами консультантів із сумнівною репутацією — вихідців із екс-СРСР (Григорія Лучанського, Патоха Шодієва). Діяльністю корпорації на цілинних землях Казахстану зацікавилися судові й фіскальні органи Бельгії та Швейцарії. Як наслідок, частина грошей, зробивши коло, повернулася з Казахстану в Tractebel (виявлено лише 5 млн. дол.).

У березні 2000-го глава бельгійської холдингової групи Tractebel заявив, що за нинішніх умов група не може продовжувати свою діяльність у Казахстані, оскільки збитки за два роки становлять близько 36 млн. дол.

10 листопада н.р. у Брюсселі група Tractebel і казахська держкомпанія «КазТрансГаз» підписали остаточний документ (продублювавши аналогічні домовленості, підписані 28 квітня 2000 року в Астані) про придбання казахстанською стороною всіх підприємств у сфері ПЕК, якими володіла в Казахстані Tractebel, за 100 млн. дол. Група Tractebel повністю припинила свою діяльність у Казахстані.

При досить цивілізованому рівні «розлучення» виплата «відступного» Казахстану групою Tractebel може боляче вдарити по рядових казахських громадянах, викликавши значне підвищення цін на газ та комунальні послуги.

На сьогодні так і залишилися невиконаними багато зобов’язань концесіонера: не реалізовано проект побудови обвідного газопроводу довжиною 156 км біля кордону Киргизстану для прямої подачі газу в Алмати (концесіонер виставив умову — триразове збільшення тарифу на транспортування газу для прискореного повернення інвестицій); не здійснювалися відрахування за транзит газу (казахстанські податкові органи не змогли стягнути відповідних платежів, заплутавшись у юридичних «заковиках» договору); споживання газу через безліч причин знизилося приблизно в 1,5 разу тощо.

Більшість країн СНД, продемонструвавши світові свій намір провести широку приватизацію держпідприємств, виявилися неготовими до неї. Так, Казахстан, потребуючи інвестицій і західних технологій, пішов на співробітництво з однією з найбільших корпорацій, не маючи відповідного законодавства, забувши, що для одержання високих прибутків Tractebel захоче значно підняти ціни й тарифи на енергоресурси як для підвищення рентабельності (з майже нульової позначки), так і для прискореного повернення інвестицій (див. табл. 3).

Провал проектів Tractebel у Казахстані, безумовно, негативно позначиться на настроях ділових кіл Заходу, але й країни СНД також повинні пам’ятати про уроки співробітництва з західними компаніями.

Чому група Tractebel, маючи світовий досвід, зазнала невдачі? Відповідь не однозначна (див. табл. 4). Використовуючи класичні прийоми як для роботи в розвинених країнах (підвищення тарифів та цін), так і в країнах третього світу (виплата велетенських комісійних), компанія не врахувала місцевої специфіки (перехідна економіка, низький рівень платоспроможного попиту, сильна залежність від власників газу й газопровідних мереж у сусідніх державах).

Поспішна приватизація (чи передача в концесію, як у випадку з Казахстаном) свідчить, що перехід від державної форми управління до приватної — не єдина і достатня умова для створення ефективно працюючого підприємства. Нерозуміння значення наявності законодавчої бази й ефективного регулюючого держоргану в сфері природних монополій, до якої належить і транспортування газу, призвели до значного підвищення тарифів і цін в енергетиці в зоні роботи групи Tractebel.

Друга чарка — знайомим

Сьогодні Казахстан веде переговори з російським «Газпромом» про можливість підписання договору на управління своєю газотранспортною мережею. Питання підписання договору жорстко пов’язується з наданням Казахстанові можливості експортувати в далеке зарубіжжя мережами «Газпрому» до 10 млрд. кубометрів газу на рік. Роль Казахстану як транзитора газу в СНД зросла у зв’язку зі значними обсягами постачання туркменського газу в Росію та планованих поставок газу в Україну. Росія в умовах падіння власного видобутку газу зацікавлена в експлуатації казахстанських газопроводів для забезпечення вигідного транзиту туркменського газу.

Правове поле Казахстану в нафтогазовій сфері збагатилося указом президента країни «Про перелік об’єктів державної власності, що не підлягають приватизації», куди входять і магістральні нафто- й газопроводи. У цьому зв’язку Казахстан пропонує «Газпрому» укласти договір на операторське обслуговування своєї газотранспортної мережі (т.зв. договори про менеджмент) при збереженні права власності на ГТС.

Швидше за все, Росія в особі «Газпрому» стане таким оператором з експлуатації казахстанських газопроводів на відносно короткий час (близько п’яти років).

«И опыт, сын ошибок трудных»

Аналіз досвіду Казахстану дозволяє дійти деяких загальних висновків.

По-перше, з порівняльного аналізу концесії в Казахстані та пропозицій транснаціональної корпорації Shell Україні випливає: і при менших масштабах ГТС, як у Казахстані, можна одержати відносно вигідні умови договору; остання пропозиція корпорації Shell не є економічно привабливою для України.

По-друге, при недопущенні грубих юридичних і фінансових прорахунків при підготовці концесійного договору на експлуатацію ГТС і виконанні ряду умов цей варіант співробітництва прийнятний і для України. При передачі в концесію чи приватизації ГТС для підвищення ефективності її роботи, захисту споживачів від можливого різкого підвищення тарифів на транспортування газу, необхідно забезпечити такі умови:

наявність нормативно-правової бази в цій сфері, зокрема й коригування чинного законодавства;

проведення відкритих тендерів, прозорість умов підписуваних договорів;

докладне техніко-економічне пропрацювання концесійних або приватизаційних умов, зокрема оцінка вартості газопроводів, сум необхідних кредитів, інвестицій в устаткування тощо;

економічну зацікавленість власників транзитного газу й суміжних газопроводів у сусідніх державах;

розрахунок максимально можливих тарифів і цін, жорсткий контроль над ними; врахування ризиків при можливій зміні умов діяльності концесіонера;

наявність ефективного регулюючого органа у сфері природних монополій;

чіткі умови розірвання договорів і відшкодування збитків при невиконанні договору однією зі сторін.

По-третє, при реалізації будь-якого з варіантів рішення про участь іноземного інвестора в експлуатації ГТС найдоцільніше залучати основним партнером державу або компанію- власника транзитного газу й суміжних газопроводів (тобто врахування інтересів власників газу). Для України — це Росія, але не посередник (приміром, Itera), а тільки ВАТ «Газпром». З урахуванням домовленостей про транспортування наступного року в Україну 30 млрд. кубометрів туркменського газу, у договорі можлива участь і Туркменістану.

По-четверте, підписання Україною будь-якого варіанта договору з «Газпромом» і, можливо, іншими іноземними компаніями потребує тривалої та кропіткої роботи, передусім в Україні. Бо ціна помилок — втрачені мільярди доларів і можливе значне підвищення цін на газ для всіх його споживачів. Тож вирішення питання про подальшу долю ГТС не повинно залежати від обмеженого кола людей.

Група Tractebel — компанія світового рівня. Вона реалізовує великі проекти в газовій і електроенергетичній сфері в 25 країнах світу. Група виникла 1986 р. в результаті злиття двох бельгійських енергетичних компаній і є лідером бельгійської промисловості — контролює понад 100 підприємств. 1999 р. група Tractebel перейшла під контроль французького банківського консорціуму Suez Lyonaise des Eaux. Основна сфера діяльності групи — експлуатація та будівництво об’єктів електроенергетики, газо- й водопостачання. У групу Tractebel входять до 140 дочірніх компаній із загальним оборотом капіталу до $10 млрд. Distrigas — дочірня компанія концерну й монополіст у газопостачанні Бельгії. Tractebel, володіючи великим пакетом акцій компанії Electrabel, контролює до 90% виробництва бельгійської електроенергії. Виконавчий директор Tractebel — барон Філіпп Бодсон, як зазначає бельгійська газета De Standaard, є «справжнім міністром енергетики Бельгії». Промислова група має серйозний політичний вплив, що, на думку європейських експертів, допомагає їй утримувати монополію на енергоринку Бельгії. Компанії Tractebel притаманна агресивна стратегія роботи на енергетичних ринках.

Після двох років не найбільш вдалої діяльності в електроенергетичному секторі Казахстану Tractebel зайнялася газовими мережами (див. табл.1).

У лютому 1997 року уряд Казахстану провів тендер на передачу в концесію газотранспортної мережі країни, в якому брали участь французька Gas de France, американська Unocal і аргентинська Bridas. Переможцем стала компанія Bridas, однак, оскільки уряд РК (?) був «невдоволений» інвестиційними зобов’язаннями цієї компанії, результати тендеру переглянули, й «доступ до труби» дістала Tractebel — на 20 років два магістральних трубопроводи (див. табл.2). Один газопровід — це казахська ділянка трубопроводу «Середня Азія — Центр», другий — іде з Узбекистану й постачає газом Алмати і столицю Киргизстану Бішкек. Умовами концесійного договору Tractebel зобов’язалася: інвестувати в модернізацію трубопроводів $600 млн.; сплатити урядові разовий бонус у сумі $30 млн., роялті в розмірі 2% від вартості перекачуваного газу й від 10 до 40% прибутку від експлуатації газопроводів.

Почавши працювати, Tractebel заснувала дві дочірні компанії — ЗАТ Intergas Central Asia (для транспортування газу в Казахстані) та Global Gas Group (для закупівлі газу в Узбекистані й постачання ним казахських споживачів).

Intergas Central Asia за короткий час роботи відмовила в доступі до трубопроводів іншим постачальникам газу (приміром, компанії Box Plant Ltd.), позбавивши їх можливості транспортувати і зберігати газ. Далі, знижуючи тиск у трубопровідній системі, дочірня компанія Tractebel зірвала кілька раніше укладених контрактів. За порушення місцевого законодавства Агентство з регулювання природних монополій Казахстану стягнуло з Intergas Central Asia «страшенно жорстокий» штраф на 4690 тенге (або $75), зобов’язавши компанію забезпечити доступ до газопроводу інших газотрейдерів. На жаль, Антимонопольний комітет Казахстану не мав дійових методів впливу на «варягів». За день до ухвалення нижньою палатою казахстанського парламенту законопроектів «Про природні монополії» та «Про недобросовісну конкуренцію» уряд чомусь відкликав ці документи. Додамо також, що на час здавання газопроводів у концесію в Казахстані зовсім не було концесійного законодавства.

Тим часом представники Intergas Central Asia заявили про наступне багатократне підвищення тарифів на прокачування газу та його збереження. У свою чергу, компанія Global Gas Group у листопаді 1997 р. підписала договір із «Алматиміськгаз» на постачання газу зі стовідсотковою передоплатою (що 1997-го було важкою справою для Казахстану). Але тиск газу в трубопроводі, при нормі 18 атмосфер, трохи перевищував 1 атмосферу, хоча це значною мірою було спричинено відбором газу в Узбекистані й південних областях Казахстану через різке похолодання.

Ще однією причиною падіння тиску в трубопроводі було неперепідписання угоди про закачування узбецького газу (за заміщенням) у підземне сховище «Базой». На погрози розірвати концесійний договір з боку Держмайна Казахстану компанія відповідала регулярними запевненнями про вжиті заходи. Тільки на початку січня 1998 року компанія закачала незначну кількість газу в ПСГ, але тиск у газовій мережі Алмати не піднявся до необхідного рівня.

У лютому 2000 року сторінки бельгійської преси зарясніли аршинними заголовками статей про «аферу століття» — співробітництво компанії Tractebel з Казахстаном в енергетичній царині. До преси потрапили матеріали про те, що при укладанні угод щодо газу Tractebel виплатила кільком вищим казахським чиновникам 55 млн. дол. як «комісійні за посередництво», а також користувалася послугами консультантів із сумнівною репутацією — вихідців із екс-СРСР (Григорія Лучанського, Патоха Шодієва). Діяльністю корпорації на цілинних землях Казахстану зацікавилися судові й фіскальні органи Бельгії та Швейцарії. Як наслідок частина грошей, зробивши коло, повернулася з Казахстану в Tractebel (виявлено лише 5 млн. дол.).

У березні 2000-го глава бельгійської холдингової групи Tractebel заявив, що за нинішніх умов група не може продовжувати свою діяльність у Казахстані, оскільки збитки за два роки становлять близько 36 млн. дол.

10 листопада ц.р. у Брюсселі група Tractebel і казахська держкомпанія «КазТрансГаз» підписали остаточний документ (продублювавши аналогічні домовленості, підписані 28 квітня 2000 року в Астані) про придбання казахстанською стороною всіх підприємств у сфері ПЕК, якими володіла в Казахстані Tractebel, за 100 млн. дол. Група Tractebel повністю припинила свою діяльність у Казахстані.

При досить цивілізованому рівні «розлучення» виплата «відступного» Казахстану групою Tractebel може боляче вдарити по рядових казахських громадянах, викликавши значне підвищення цін на газ та комунальні послуги.

На сьогодні так і залишилися невиконаними багато зобов’язань концесіонера: не реалізовано проект побудови обвідного газопроводу довжиною 156 км біля кордону Киргизстану для прямої подачі газу в Алмати (концесіонер виставив умову — триразове збільшення тарифу на транспортування газу для прискореного повернення інвестицій); не здійснювалися відрахування за транзит газу (казахстанські податкові органи не змогли стягнути відповідних платежів, заплутавшись у юридичних «заковиках» договору); споживання газу через безліч причин знизилося приблизно в 1,5 разу тощо.

Більшість країн СНД, продемонструвавши світові свій намір провести широку приватизацію держпідприємств, виявилися неготовими до неї. Так, Казахстан, потребуючи інвестицій і західних технологій, пішов на співробітництво з однією з найбільших корпорацій, не маючи відповідного законодавства, забувши, що для одержання високих прибутків Tractebel захоче значно підняти ціни й тарифи на енергоресурси як для підвищення рентабельності (з майже нульової позначки), так і для прискореного повернення інвестицій (див. табл. 3).

Провал проектів Tractebel у Казахстані, безумовно, негативно позначиться на настроях ділових кіл Заходу, але й країни СНД також повинні пам’ятати про уроки співробітництва з західними компаніями.

Чому група Tractebel, маючи світовий досвід, зазнала невдачі? Відповідь неоднозначна (див. табл. 4). Використовуючи класичні прийоми як для роботи в розвинених країнах (підвищення тарифів та цін), так і в країнах третього світу (виплата велетенських комісійних), компанія не врахувала місцевої специфіки (перехідна економіка, низький рівень платоспроможного попиту, сильна залежність від власників газу й газопровідних мереж у сусідніх державах).

Поспішна приватизація (чи передача в концесію, як у випадку з Казахстаном) свідчить, що перехід від державної форми управління до приватної — не єдина і достатня умова для створення ефективно працюючого підприємства. Нерозуміння значення наявності законодавчої бази й ефективного регулюючого держоргану в сфері природних монополій, до якої належить і транспортування газу, призвели до значного підвищення тарифів і цін в енергетиці в зоні роботи групи Tractebel.

Друга чарка — знайомим

Сьогодні Казахстан веде переговори з російським «Газпромом» про можливість підписання договору на управління своєю газотранспортною мережею. Питання підписання договору жорстко пов’язується з наданням Казахстанові можливості експортувати в далеке зарубіжжя мережами «Газпрому» до 10 млрд. кубометрів газу на рік. Роль Казахстану як транзитора газу в СНД зросла у зв’язку зі значними обсягами постачання туркменського газу в Росію та планованих поставок газу в Україну. Росія в умовах падіння власного видобутку газу зацікавлена в експлуатації казахстанських газопроводів для забезпечення вигідного транзиту туркменського газу.

Правове поле Казахстану в нафтогазовій сфері збагатилося указом президента країни «Про перелік об’єктів державної власності, що не підлягають приватизації», куди входять і магістральні нафто- й газопроводи. У цьому зв’язку Казахстан пропонує «Газпрому» укласти договір на операторське обслуговування своєї газотранспортної мережі (т.зв. договори про менеджмент) при збереженні права власності на ГТС.

Швидше за все, Росія в особі «Газпрому» стане таким оператором з експлуатації казахстанських газопроводів на відносно короткий час (близько п’яти років).

«И опыт, сын ошибок трудных»

Аналіз досвіду Казахстану дозволяє дійти деяких загальних висновків.

По-перше, з порівняльного аналізу концесії в Казахстані та пропозицій транснаціональної корпорації Shell Україні свідчить: і при менших масштабах ГТС, як у Казахстані, можна одержати відносно вигідні умови договору; остання пропозиція корпорації Shell не є економічно привабливою для України.

По-друге, при недопущенні грубих юридичних і фінансових прорахунків при підготовці концесійного договору на експлуатацію ГТС і виконанні ряду умов цей варіант співробітництва прийнятний і для України. При передачі в концесію чи приватизації ГТС для підвищення ефективності її роботи, захисту споживачів від можливого різкого підвищення тарифів на транспортування газу, необхідно забезпечити такі умови:

- наявність нормативно-правової бази в цій сфері, зокрема й коригування чинного законодавства;

- проведення відкритих тендерів, прозорість умов підписуваних договорів;

- докладне техніко-економічне пропрацювання концесійних або приватизаційних умов, зокрема оцінка вартості газопроводів, сум необхідних кредитів, інвестицій в устаткування тощо;

- економічну зацікавленість власників транзитного газу й суміжних газопроводів у сусідніх державах;

- розрахунок максимально можливих тарифів і цін, жорсткий контроль над ними; врахування ризиків при можливій зміні умов діяльності концесіонера;

- наявність ефективного регулюючого органу у сфері природних монополій;

- чіткі умови розірвання договорів і відшкодування збитків при невиконанні договору однією зі сторін.

По-третє, при реалізації будь-якого з варіантів рішення про участь іноземного інвестора в експлуатації ГТС найдоцільніше залучати основним партнером державу або компанію-власника транзитного газу й суміжних газопроводів (тобто врахування інтересів власників газу). Для України — це Росія, але не посередник (приміром, Itera), а тільки ВАТ «Газпром». З урахуванням домовленостей про транспортування наступного року в Україну 30 млрд. кубометрів туркменського газу, у договорі можлива участь і Туркменістану.

По-четверте, підписання Україною будь-якого варіанта договору з «Газпромом» і, можливо, іншими іноземними компаніями потребує тривалої та кропіткої роботи, передусім в Україні. Бо ціна помилок — втрачені мільярди доларів і можливе значне підвищення цін на газ для всіх його споживачів. Тож вирішення питання про подальшу долю ГТС не повинно залежати від обмеженого кола людей.