Друга стаття циклу (про вибір шляхів підвищення ефективності роботи газотранспортної системи України) присвячена досвіду реформування газових секторів країнами Центральної та Східної Європи (ЦСЄ). Згідно з вимогами до країн—претендентів на вступ у ЄС, вони повинні провести комплексне реформування ПЕК. Це передбачає: адаптацію національного законодавства до норм і стандартів ЄС; реструктуризацію, лібералізацію та приватизацію. Більшість країн-претендентів планують приватизацію своїх компаній-монополістів у нафтогазовій сфері, що є найприйнятнішим варіантом реформування для виконання вимог ЄС. Порівняльний аналіз реформ у газових секторах країн ЦСЄ показує їхній різношвидкісний рух у ЄС. Використання досвіду цих країн допоможе Україні не припуститися таких помилок та значно скоротити відставання в проведенні реформ.
Дорога в ЄС лежить через «сектор газу»
У грудні 1999 року пройшли переговори щодо реструктуризації та розвитку енергетичних секторів країн—претендентів на вступ у ЄС з експертами спецкомітету Єврокомісії з питань інтеграції, у яких брали участь країни Центральної та Східної Європи.
Робота енергосекторів самих країн—членів ЄС регламентується численними директивами й постановами, що стосуються всіх сфер ПЕК — від ядерної енергетики до використання нетрадиційних і поновлюваних джерел енергії. Завдання країн-претендентів полягає в адаптації національного законодавства до стандартів і норм ЄС, проведенні реструктуризації свого ПЕКу. При виконанні цієї роботи, якою ЄС займається з 1995 року, визначається стратегія розвитку енергосектору кожного претендента на вступ до ЄС з урахуванням національних особливостей, конкретні заходи, фінансовані Євросоюзом.
Ухвалення Програми інтеграції України в ЄС у вересні 2000 року зобов’язує Україну, починаючи з 2001 року, розробляти й виконувати щорічні плани реалізації пріоритетних положень програми, зокрема в енергетиці, для створення до 2007 року необхідних умов для одержання повного членства в ЄС.
Угорщина — явний лідер
Угорська газотранспортна мережа має довжину 5000 км і пов’язана з українською (обсяг поставок російського газу в країни колишньої Югославії становить близько 11,3 млрд. куб. м) і західноєвропейською газотранспортними системами. Обсяг імпорту перевищує 2,5 млрд. куб. м газу на рік, з яких майже третина — західного походження. Диверсифікація поставок газу з Західної Європи стала можлива після пуску в жовтні 1996 року газопроводу в Австрію.
Компанію MOL — монополіста в нафтогазовому секторі Угорщини — утворено 1991 року й за цей час значно реформовано. Національне законодавство вимагало залишити за державою в компанії MOL не менше 25% плюс одна акція. З 1993 року, почався продаж акцій MOL інвесторам, муніципалітетам і їх обмін на ваучери населення. На сьогодні частка держави в MOL становить 25%, а в більшості з шести найпотужніших регіональних газорозподільних компаній (ГРК) — менше 1%. Фіналом десятирічної програми приватизації став намір уряду Угорщини продати 25% акцій MOL, що залишилися у держвласності, протягом наступних двох років. Значну частину з більш як 17 млрд. дол. прямих інвестицій Угорщина залучила в енергосектор.
Відповідно до законодавства Угорщини, в енергетиці створено незалежний регулюючий орган — Енергетичне бюро, яке займається питаннями транспортування, розподілу газу, ліцензуванням. Однак регулюванням цін у країні займається уряд. Така ситуація негативно впливає на реформування газового сектору, тож її законодавчо змінять не пізніше кінця 2001 року. 1998 року ціна газу для населення становила понад 120 дол., а для промислових споживачів — близько 110 дол. Хоча рівень цін і високий, порівняно з іншими країнами ЦСЄ, проте він не відповідає цінам у Західній Європі. У липні цього року уряд Угорщини не задовольнив прохання MOL про 40-відсоткове підвищення цін на газ, передбачивши їх збільшення тільки 2001 року й лише на 12%. Через те, що ціни на газ для споживачів не відповідають реальній вартості, втрати MOL 2000 року становитимуть 257 млн. дол.
Базова модель реформування енергетики Угорщини, затверджена 1998 року, включає: лібералізацію газового ринку (відкриття частини газового ринку 2002 року відповідно до вимоги «газової» директиви ЄС); ухвалення закону «Про газ»; підвищення ролі незалежного регулюючого органу в енергетиці; нову цінову політику.
Угорщина є лідером у реструктуризації енергосектору серед країн—кандидатів у ЄС зі Східної та Центральної Європи.
Польща — відставання від лідера
Країна імпортує понад 60% з близько 13,3 млрд. куб. м споживаного газу. Основну частину газу поставляє Росія, незначні обсяги Німеччина. Польська держкомпанія POGC має монопольне становище в газовій сфері. На сьогодні Польща не є транзитором газу, тільки близько 2010 року, після повної реалізації проекту Ямал—Європа, вона транспортуватиме в Європу понад 50 млрд. куб. м російського газу.
Найбільшими інвесторами в польську енергетику є французькі компанії Electricite de France і Gaz de France (GdF). Остання планує інвестувати до 0,8 млрд. євро в газову галузь Польщі протягом 3— 4 років. Компанія GdF разом з іншими завершує будівництво найбільшого в Західній Європі сховища газу. GdF й POGC створили СП для роботи в цій сфері (планувалося, що кожна з компаній матиме по 49% акцій у СП, а 2% продадуть польським інвесторам). Проте конкретну дату початку приватизації в газовому секторі поки що не визначено.
За останні роки в Польщі ціни на газ значно підвищилися. Так, 1998 року вони становили: для населення — 212 дол. за 1000 куб. м газу; для різних промислових споживачів — 125—165 дол.
Пріоритетним напрямом реорганізації газового сектору є диверсифікації джерел надходження газу в республіку: у липні 2000 року підписано договір про наміри поставляти через чотири роки газ з Норвегії (планується будівництво газопроводу через Балтійське море сумарною пропускною спроможністю до 10 млрд. куб. м на рік; поставки в Польщу становитимуть лише 5 млрд. куб. м); до пуску нового газопроводу в Польщу норвезький газ у незначних кількостях надходитиме через Німеччину.
Дата вступу до ЄС оцінюється 2004—2005 роками замість запланованого 2003 року. Однією з причин затримки є відставання в реструктуризації газового сектору. Польща звернулася в ЄС із проханням про надання додаткового часу (два роки) для реалізації газової директиви ЄС (лібералізація 20% газового ринку 2000 року; 28% — до 2003 року; 33% — до 2008 року).
Чехія — збої на півдорозі
Чеська газотранспортна система включає близько 2400 км газопроводів, і 1998 року через неї транзитом пройшло майже 40 млрд. куб. м газу (64% російського газу). У листопаді 1999 року Чехія та «Газпром» пролонгували договір про транзитні поставки газу з 2008 року до 2020 року. При цьому гарантований обсяг поставок газу має становити 28 млрд. куб. м на рік до 2008 року, а після цього терміну й до 2020 року поставки газу становитимуть лише 13 млрд. куб. м газу на рік. Втрата 15 млрд. куб. м російського газу для Чехії спричинена будівництвом першої гілки газопроводу Ямал—Європа та планами «Газпрому» побудувати газопровід-перемичку в обхід України.
Протягом кількох останніх років Чехія демонструвала неабиякі успіхи в сфері лібералізації та дерегуляції газового ринку. Торік у травні було оголошено приватизацію чеських регіональних ГРК (їхню кількість планували зменшити з восьми до п’яти) і держмонополіста в нафтогазовій сфері — компанії Transgas, яку збираються трансформувати в холдинг уже цього року шляхом продажу 49% акцій інвесторам.
Приватизація газорозподільних компаній проходить складніше. Змінювані уряди то пропонували збільшити частку держави в цих уже частково приватизованих компаніях (шляхом купівлі до 40—50% акцій) з наступним продажем стратегічному інвестору від 33% до 49% акцій у такий спосіб укрупненої компанії Transgas, то скасовували цей план. На сьогодні від укрупнення компанії Transgas відмовилися, й це обнадіює інвесторів.
Процес приватизації ускладнений низкою інших проблем і вимагає додаткового часу. Одну з проблем реформування Transgas спричинено тим, що ця компанія уклала два довгострокові договори (контракт типу «бери або плати») на повне забезпечення країни газом. Прихід на газовий ринок іноземних компаній з власним газом може призвести до розриву довготермінових договорів, і державі доведеться платити неустойку. Інша проблема приватизації — збільшення безробіття не тільки в енергосекторі, а й у пов’язаних з ним сферах.
Кардинальне підвищення цін на газ і електроенергію для створення умов рентабельності підприємств ПЕК є частиною плану дерегуляції енергетичного ринку. Так, з 1 січня 2000 року уряд радикально підняв ціни на енергоносії. Найбільше подорожчання зачепило споживачів (населення), котрі використовують газ у кількостях менше 180 куб. м на рік, — для них ціна зросла на 25,2% — до 220 дол. за 1000 куб. м. Для споживачів з витратою газу 181—900 куб. м підвищення становило 8,2% (174 дол. за 1000 куб. м), а при обсязі споживання 900—6000 куб. м — 14,9% (141 дол.). Аналогічно підвищено ціни й на електроенергію. Наступне збільшення цін на енергоносії, хоча й не таке істотне, має відбутися протягом наступних двох років.
Чехія планує відкласти реалізацію «газової» директиви ЄС на три-чотири роки. Євросоюз на прохання чеського уряду про відстрочку лібералізації газового ринку настійливо рекомендує Чехії скоротити цей перехідний період. Відповідно до термінів, установлених ЄС для Чехії як країни- кандидата, реформування енергетичного сектору має бути, в основному, завершено 2003 року.
Болгарія — тільки старт
Газотранспортна система включає понад 2200 км газопроводів. 1998 року Болгарія підписала договір з російською компанією «Газекспорт» (структура «Газпрому») про поставки газу до 2010 року: для внутрішнього споживання 6—8 млрд. куб. м газу на рік і поставки транзитного газу — до 19 млрд. куб. м 2010 року. Реформування газового сектору перебуває в початковій стадії.
Найближчими завданнями є реструктуризація держмонопольної структури з транзиту, розподілу, продажу та збереження газу — компанії Bulgargas, а також розширення транзитної газової мережі для постачання сусідніх країн російським газом (Туреччина, Греція, Македонія, Югославія, Албанія). У країні завершують розробку трирічної інвестиційної програми розширення транзитної газотранспортної мережі з 11 до 19 млрд. куб. м газу на рік, яка передбачає будівництво нових і модернізацію існуючих газопроводів і компресорних станцій. Уже побудовано 10-кілометрову гілку газопроводу, що зв’язує південну частину Болгарії з Туреччиною, і нову 40-кілометрову ділянку газопроводу в Грецію. Роботи, що залишилися, будуть завершені 2001 року.
У Болгарії є відносно незначна кількість невеликих споживачів газу, основні споживачі — великі підприємства. У країні погано організовано облік і вимірювання витрачання газу при його відборі з трубопроводів високого тиску для подачі в локальні розподільні мережі.
Цього року планувалося розмежування транзиту й розподілу газу, при цьому держава збирається зберегти повний контроль над транзитом газу і приватизувати внутрішню торгівлю та розподіл газу. У приватизовані регіональні ГРК як партнери мають увійти іноземні інвестори, муніципалітети, великі споживачі та власне Bulgargas.
За погодженням з МВФ, реструктуризація компанії Bulgargas повинна завершитися до 2006 року.
На сьогодні вже проведено часткову реструктуризацію боргів компанії Bulgargas — списано 206 млн. дол. із загального боргу в 333 млн. дол. (неплатежі споживачів, платежі в бюджет). Ще 1999 року Bulgargas підписав договори з 22 найбільшими підприємствами-боржниками (хімічної, металургійної, паперової й ін. галузей промисловості) про припинення подачі газу в разі невиплати боргів та ініціювання банкрутства цих підприємств.
Лібералізацію цін на газ намічено завершити до кінця 2001 року. Після досить важких переговорів з Росією, домовилися про нову формулу розрахунку ціни газу для болгарських споживачів — з жовтня 1998 року її знижено зі 130 дол. до 100 дол. за 1000 куб. м газу. Переговори про подальше зниження ціни газу, проведені болгарським прем’єр-міністром з Р.Вяхірєвим у травні цього року, закінчилися безрезультатно. Досить складні міждержавні відносини в цій сфері зберігаються і, як відомо, були однією з причин початку реалізації «Газпромом» трансчорноморського газопроводу «Блакитний потік». З 1 червня 2000 року внутрішні ціни газу для споживачів підвищено на 17,5% і нинішнього року планується ще одне підвищення — на 22%. Через те, що внутрішні ціни газу в країні нижчі від вартості російського газу на кордоні, втрати компанії Bulgargas цього року сягнуть $14,6 млн.
Румунія — на підході до старту
Транзитна система включає газопроводи довжиною близько 11 тис. км з пропускною здатністю 16 млрд. куб. м газу на рік для транспортування російського газу в країни південно-східної Європи й Туреччину. Румунія підписала договори на поставку газу з Росією (14 млрд. куб. м) і з німецьким Ruhrgas (2 млрд. куб. м 2005 року).
Добування газу в країні значно знизилося: з близько 33 млрд. куб. м 1989 року до майже 15 млрд. куб. м 1998 року, споживання газу відповідно становило 39,5 і 18,6 млрд. куб. м.
У нафтогазовому секторі Румунії найбільшими компаніями є ROMGAS (розвідка, видобуток, транспортування, зберігання, розподіл і продаж газу) і Petrom (національна нафтова компанія, що видобуває попутний нафтовий газ). ROMGAS одержав у лізинг національну газотранспортну мережу і є її системним оператором.
У червні цього року румунський уряд проголосив реструктуризацію свого нафтогазового сектору — за рахунок розмежування напрямів робіт у газовій промисловості буде створено чотири нові компанії: Transgas займатиметься транзитом газу (сумарна довжина газової мережі перевищує 5,6 тис. км); Depogas — підземним зберіганням газу; Expogas — видобуватиме та продаватиме вуглеводневу сировину; регіональна ГРК складатиметься з двох філій. Румунія збирається продати до 40% акцій своєї нафтогазової компанії Petrom.
Торік у Румунії реформували ціни на газ: усі споживачі мають платити 62 дол. за 1000 куб. м газу (ціна для населення підвищилася з 50 дол., а для підприємств подешевшала з 73 дол.).
Румунія замінює кородовані газопроводи, збільшує об’єм сховища газу й модернізує устаткування газовимірювальної станції.
У рамках програми диверсифікації джерел надходження газу, Румунія укладає контракти на поставки газу з Німеччиною (Ruhrgas) і Нідерландами (Gasunie). Розробляються проекти поставок газу з Норвегії (через Угорщину) й Італії (через Хорватію і Угорщину).
Словаччина — попереду більше, ніж уже зроблено
Республіка є другим за розміром транзитором природного газу в світі (після України) — національна компанія SPP забезпечує транспортування майже 90 млрд. куб. м російського газу в Європу, а також розподіл газу по території республіки. 1997 року побудовано газопровід-відвід у Німеччину для поставки газу в комплекс підземних газосховищ Lab. SPP у квітні 1997 року підписала 10-річний контракт з «Газпромом» на поставку 6,4—8,1 млрд. куб. м російського газу для внутрішніх потреб. Поставки російського газу 1999 року становили 7 млрд. куб. м, з яких лише 0,1 млрд. куб. м газу — поставки німецької Wintershall.
Мінекономіки Словаччини планує приватизувати 49% акцій компанії SPP (місцеве законодавство зобов’язує залишати 51% акцій за державою), із них 34% — стратегічному інвестору (інвесторам), котрий матиме право керувати всією компанією. Решту акцій компанії (15%) повинні обміняти на бонди або продати на біржі. Приватизація SPP має завершитися до початку 2001 року.
Однією з рушійних сил приватизації компанії SPP є дефіцит фінансів у державі. Попередній уряд В.Мечіара зупинив другий етап приватизації в обмін на розміщення в Національному фонді держмайна приватизаційних бондів для населення на суму 750 млн. дол. (виплати повинні закінчитися 2001 року). Нинішній уряд М.Дзурінди в умовах відсутності фінансових коштів на забезпечення бондів збирається обміняти їх на акції ключових держкомпаній, зокрема й SPP.
SPP є однією з найефективніших у Словаччині компаній — її прибуток 1999 року становив 93,7 млн. дол. Головне джерело прибутків — підрозділ Slovtransgas, що займається транзитним транспортуванням газу. Російський «Газпром», який заявив про будівництво газопроводу в обхід України (через Польщу і Словаччину), сьогодні зацікавлений у придбанні частини словацької SPP. Понад десять іноземних компаній зацікавила приватизація SPP, вартість якої оцінюється в 4,6—6,9 млрд. дол. (без підземних газових сховищ). Підземні сховища газу приватизовано 1996 року, їх власником стала компанія Nafta Gbely. Приватизація сховищ газу призвела до ряду проблем у роботі компанії SPP, тож її оцінюють як передчасну. У січні поточного року компанія SPP викупила 45,9% акцій Nafta Gbely за 24 млн. євро. Таким чином, SPP володіє 55,9% акцій цієї компанії та планує провести її реорганізацію.
Новий уряд Словаччини проводить реструктуризацію, передприватизаційну підготовку й лібералізацію цін у газовій сфері. Так ціни на газ для споживачів приводять у відповідність із їхнім реальним розміром, а це не просто в умовах 20-відсоткового безробіття й непопулярності цих заходів. 1997 року ціни на газ становили: для населення — 56—95 дол., для промислових споживачів — близько 115 дол. У липні 1999 року ціна газу для населення підвищилася на 50%, а в лютому 2000 року ще на 30%. Відповідно до заяви керівництва SPP, до кінця 2000 року очікується чергове 20-відсоткове підвищення вартості газу (лібералізація цін на енергоресурси триватиме до 2005 року). Для компенсації зростання цін словацький уряд запровадив субсидії для громадян з низькими доходами. Для підприємств газ подорожчав лише на 5%.
Про початок приватизації 49% акцій компанії SPP заявив прем’єр-міністр Словаччини М.Дзурінда в травні 2000 р. Першим кроком стала реструктуризація компанії — розмежування трьох видів діяльності — транзиту, розподілу та продажу газу. Надалі буде призначено незалежного радника для оцінки пропозицій інвесторів і консорціумів.
Компанія SPP, будучи найбільшим співвласником акцій 11 газорозподільних компаній, збирається після відмежування функцій транзиту від розподілу газу провести подальший продаж своїх акцій у цих компаніях.
На цей рік уряд Словаччини запланував створення незалежного державного регулюючого органу в газовій сфері (на сьогодні ці повноваження делеговано SPP).
Уроки для України
Аналіз реформ у газових секторах країн ЦСЄ дозволяє дійти кількох висновків (див. таблицю).
По-перше, більшість країн ЦСЄ розробили й виконують, хоча і з різною швидкістю, плани реструктуризації своїх газових секторів. Це допоможе залучити інвестиції в газову галузь, скоротити борги держкомпаній, розв’язати проблему неплатежів, позбутися процвітаючої до приватизації корупції.
По-друге, основними рушійними силами реструктуризації є бажання держав: вступити в ЄС, одержати значні суми від приватизації та підвищити ефективність роботи енергосекторів.
По-третє, реструктуризація газової сфери проводиться комплексно відповідно до вимог ЄС, але з урахуванням національних особливостей енергетики країн-претендентів. Реструктуризація включає такі заходи: адаптацію національного законодавства до норм і стандартів ЄС; цілковите розмежування функцій видобування, транспортування й розподілу газу (створення юридично й фінансово незалежних компаній); диверсифікацію поставок газу; лібералізацію газового ринку; створення незалежного державного регулюючого органу в енергетичній сфері й удосконалення цінової політики для адекватного відображення всіх витрат на енергоносії; надання адресних субсидій малозабезпеченим верствам населення; більшість країн ЦСЄ збирається провести часткову приватизацію своїх держкомпаній-монополістів, зокрема газотранспортних (транзитних) систем і регіональних газорозподільчих компаній як найприйнятніший варіант для виконання вимог ЄС (національні законодавства цих країн, як правило, вимагають залишати за державою контрольний або блокуючий пакет акцій); проведення передприватизаційної підготовки (реструктуризація боргів підприємства, реабілітація та заміна зношених газопроводів і компресорних станцій, модернізація газовимірювальної апаратури).
По-четверте, недостатній рівень реструктуризації ПЕК може стати серйозною перешкодою для вступу до ЄС. Україна, воліючи вступити до ЄС і маючи один із найбільших газових секторів у Європі, поки що за низкою напрямків відстає від країн ЦСЄ. Це значною мірою спричинено відсутністю чіткого плану реформ (концепції енергополітики), їх блокуванням; політизацією роботи ПЕК.