Маркування нафтопродуктів: барвиста мрія можновладців чи камінь на шиї платників податків?

Проблема якості нафтопродуктів для України актуальна ще з середини 90-х років минулого століття і дуже швидко набула загальнодержавного характеру. Заради збільшення обсягів виробництва держава значно знизила контроль за якістю нафтопродуктів. Відтоді всі спроби відновити належну якість нафтопродуктів виявлялися марними. Підсумки перевірок, проведених органами Держспоживстандарту, залишаються невтішними, а двигуни автомобілів, як і раніше, виходять з ладу не через технічні неполадки, а через неякісний бензин.

Серед причин, що призвели до значного зниження якості нафтопродуктів, найчастіше називають байдуже ставлення держави, а також недосконалість вітчизняного законодавства, що, як видається, є наслідком цієї байдужості. Тому будь-яка спроба удосконалити норми чинного законодавства України, що регулюють суспільні відносини у цій сфері, викликає неабиякий інтерес потенційного споживача.

Не є винятком і поданий до Верховної Ради України народним депутатом України Михайлом Полянчичем проект закону України «Про впорядкування обігу нафтопродуктів» (реєстраційний №7484 від 17 грудня 2010 року). Метою цього документа, як зазначається у пояснювальній записці, є «…встановлення основних засад державного регулювання, створення ефективної системи контролю за обігом нафтопродуктів, забезпечення їх високої якості, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом нафтопродуктів на території України». Для її досягнення пропонується на законодавчому рівні визначити права, обов’язки та відповідальність суб’єктів господарювання, які здійснюють діяльність з виробництва, імпорту, поставки, зберігання та реалізації підакцизних нафтопродуктів. На думку автора законопроекту, реалізація положень цього документа дасть можливість збільшити надходження до державного бюджету «у вигляді акцизного податку у 2011 році понад 500 млн. грн., у 2012-му - понад 1 млрд. грн.».

Серед прогнозів соціально-економічних та інших наслідків ухвалення законопроекту називають збільшення рівня довіри споживачів до якості продукції на АЗС, а також посилення захисту навколишнього середовища завдяки зниженню рівня викидів в атмосферу від неякісного пального.

Для більшої переконливості М.Полянчич зазначає, що такі механізми запроваджено у більш як 72 країнах світу. Серед них - Великобританія, Сенегал, Філіппіни, Індія, Кенія, Танзанія, Кот-д’Івуар тощо. Ймовірно, народний обранець вважає, що наведений перелік є доволі представницьким, і потрапити до нього -почесно.

Під час вивчення тексту пояснювальної записки до законопроекту створюється враження, що з його ухваленням Україну очікують небачені раніше надходження до державного бюджету від суб’єктів господарювання, які виробляють, імпортують, поставляють, зберігають і реалізують підакцизні нафтопродукти, а також відчутне підвищення якості пального. Та чи варто сподіватися на здійснення мрій народного депутата і вітчизняних автолюбителів? Чи, можливо, знову щось там не зростеться, тож вийде не так, як мріяли? Спробуємо у цьому розібратися та знайти відповіді у тексті законопроекту на ці та інші запитання.

Виробники та імпортери нафтопродуктів як платники акцизного податку підлягатимуть обов’язковій реєстрації в органах державної податкової служби за місцезнаходженням цих суб’єктів господарювання та вноситимуться до Єдиного державного реєстру виробників та імпортерів нафтопродуктів.

Маркери виготовлятимуться або імпортуватимуться на замовлення центрального органу державної податкової служби підприємством, яке визначатиметься за результатами тендера (далі - постачальник). При цьому на центральний орган державної податкової служби покладатиметься обов’язок щомісяця подавати постачальнику зведену заявку-розрахунок на виготовлення необхідної кількості маркерів та оплачувати витрати, пов’язані з їх виробництвом. Така заявка-розрахунок формуватиметься з урахуванням пропозицій, що надходитимуть щомісяця від виробників та імпортерів нафтопродуктів.

Зазначені нормативно-правові приписи, на мій погляд, потребують уточнення. По-перше, незрозуміло, що саме закуповуватимуть у постачальника: товар (маркери) чи послуги (імпортування маркерів)? По-друге, аналіз тексту законопроекту не дає відповіді на запитання: що автор розуміє під оплатою витрат, пов’язаних з виробництвом маркерів? При цьому запропоноване ним формулювання виключає імпортування маркерів в Україну, адже передбачається оплачувати лише витрати, «пов’язані з їх виробництвом». Таким чином, має місце протиріччя між окремими нормами законопроекту, що додатково свідчить про його недосконалість.

Автор законопроекту стверджує, що прийняття цього документа дасть можливість забезпечити опосередкований (виділено мною. - С.Д.) контроль за якістю нафтопродуктів шляхом проведення швидкого та простого експрес-тесту. У статті 6 законопроекту записано, що наявність і точна концентрація маркера у нафтопродукті визначається виключно з допомогою спеціальних реагентів і приладів, що дає змогу ідентифікувати будь-який вид нафтопродукту для контролю сплати акцизного податку.

Таким чином, з’ясовується, що зазначений вище тест дозволятиме визначити... лише присутність маркера (барвника) у пальному та його кількість. Однак не забезпечуватиме навіть опосередкованого контролю за якістю пального! Тобто після введення в дію положень цього законопроекту бензин за своєю якістю не відрізнятиметься від того, який пропонується споживачеві станом на сьогодні.

Не додає оптимізму й те, що у законопроекті не унормовано питання щодо місця маркування нафтопродуктів. На думку автора, ним має бути «місце зберігання нафтопродуктів, що використовується для маркування підакцизних нафтопродуктів, відомості про місцезнаходження якого внесені до Державного реєстру місць маркування нафтопродуктів».

Якщо нафтопродукти ввозитимуться в Україну вже маркованими, то можна сподіватися на певні гарантії їхньої якості. Однак у такому разі необхідно передбачити відповідні механізми, які зобов’язували б іноземних виробників нафтопродуктів маркувати свою продукцію. У законопроекті такі механізми відсутні.

Якщо нафтопродукти маркуватимуться на території України, то на їхню якість можна не сподіватися, доки не буде запроваджено дієвих механізмів контролю. Як уже зазначалося, таких механізмів у законопроекті не передбачено.

З огляду на викладене неважко зрозуміти, чого варто очікувати пересічному громадянину від реалізації зазначеного законопроекту та за чий рахунок забезпечуватиметься збільшення надходжень до державного бюджету. Йдеться про цілком очевидне зростання цін на нафтопродукти, а відтак, і на інші товари (насамперед на продукти харчування) за відсутності будь-яких реальних гарантій підвищення якості нафтопродуктів.

І останнє запитання: чого слід очікувати у подальшому (у разі ухвалення цього законопроекту)? Тут, як видається, усе залежатиме від польоту фантазії суб’єктів права законодавчої ініціативи. Можна, наприклад, запровадити маркування спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів або будь-яких інших підакцизних товарів. Тоді на прилавках магазинів з’являться кольорові алкогольні напої та пофарбовані цигарки, однак чи стане життя від цього таким же барвистим?