МАРІУПОЛЬСЬКИЙ ПОРТ: ПРИСМЕРКИ НАД ГАВАННЮ

Минулий рік приніс маріупольським портовикам дві великі новини. Одна з них хороша, друга — так собі.

Точніше, першу маріупольці зробили собі самі, вийшовши на рекордні обсяги перевалки вантажів. За рік переробили 13,7 млн. тонн суховантажів, майже наздогнавши Іллічівськ. Це максимальний результат за всю 113-річну історію порту. І непогана демонстрація зусиль колективу щодо модернізації підприємства.

Наприкінці грудня навіть здавалося, що вийдуть на 14-мільйонний рубіж, але в цей час в Азовському морі стало затирати кригою бурову вишку. Довелося послати на виручку криголам, який забезпечує порт. Вишку врятували, але без криголама не вдалося вчасно провести три десятки суден, тож до круглої цифри трохи не дотягнули.

Проте настрій «під ялинку» був далеким від переможного. Причиною стала друга звісточка — порт «замовили». Причому замовники — люди в Донбасі шановані й серйозні.

Щоправда, зовні ситуація виглядала майже комічно. Свіжоспечене товариство з обмеженою відповідальністю «Стивідорна компанія «Маріупольський портовий сервіс» скромно заявила, що звернулася до Донецького регіонального управління Фонду держмайна України з проханням дозволити взяти Маріупольський державний морський торговий порт в оренду на 10 років.

Які умови пропонувалися Фонду, мало кого цікавило. Зате було відомо, що потенційному орендарю від народження менше трьох місяців, а його статутний фонд — аж 16,5 тис. грн. Для порту з оборотом у сотні мільйонів гривень на рік і чистим прибутком 2001 року більш як 11 млн. дол. саме вистачило! Це було б дуже смішно, але якось не було видно бажаючих повеселитися.

Більше того, було цілком очевидно, що дозвіл на оренду донецький ФДМ дасть швидко. Як іронічно зауважив один з експертів, треба буде — ще й сам бігатиме по київських кабінетах із криками «Віддайте, там же так «просють»... Як я тоді додому повернуся?!»

У перекладі бюрократичною мовою це звучить так. На початкову думку донецьких приватизаторів, у разі передачі в оренду «буде вирішено питання ефективності використання держмайна, що сприятиме надходженню коштів у держбюджет». Стоп, а хіба зараз воно використовується неефективно і новий управлінець буде кращим? Втім, треба віддати належне: у регіональному відділенні все ж таки поцікавилися думкою міністра транспорту Георгія Кірпи, а через три дні — і колективу порту.

Хоча не варто звинувачувати місцевих приватизаторів. Регіональне відділення давно не плекає жодних ілюзій щодо своєї ролі та впливу в галузі. Тут ще не забули, як один із його колишніх керівників дивом відкараскався двома роками умовно, а одного із заступників ще минулого літа затримали за хабара. Тож їхня справа справді маленька. Як скажуть, так і зроблять.

Та й якось негарно було відмовляти. Адже для створення нового ТОВ на три «штуки» баксів скинулися два учасники. Один із них — майже нікому не відоме українсько-австрійське СП «Термінал-Етранса-Лиски». Зате другим засновником була корпорація «Міжрегіональна промислова спілка». А її обізвати невідомою важко. Ще навесні корпорація заявила, що придбає вагонів на 2 млн. дол. для інвестпроекту з організації перевезення вантажів. А інвесторами цієї доброї справи виступили ТОВ «Embrol Ukraine LTD» і ТОВ «Лемтранс». Здається, представляти їх у Донбасі нікому не треба.

Embrol Ukraine позиціонується як один із основних власників ВАТ «Єнакіївський металургійний завод». Як відомо, завод контролюють брати Сергій і Андрій Мамоти, одні з найближчих друзів Ріната Ахметова. Ну, а «Лемтранс» ще з 1999-го є генеральним експедитором Донецької залізниці. Володимир Козак, який очолює його, колись і сам працював заступником начальника Донецької залізниці.

2000 року, відповідно до знаменитого в Донбасі сотого указу Президента України, регіональна залізниця взагалі ліквідувалася, а «Лемтранс» в утворюваній натомість транспортній компанії відігравав би далеко не останню роль. Указ, щоправда, тоді «заволинили», та й без цього масштаби діяльності компанії вражають. Обсяги експедирування вантажів становлять третину від загального обороту Донецької залізниці й 12—15% — від вантажообороту всіх залізниць України. До того ж «Лемтранс» є одним з основних постачальників для тих залізниць рейок, металопрокату тощо. Одне слово, компанія дуже потужна. На додачу до всього, саме вона організовує експедирування на той-таки Маріуполь і залізничних, і експортно-імпортних морських перевезень. Тож сваритися з нею просто шкідливо.

А коли врахувати, що більше третини перероблюваних Маріупольським портом вантажів — це метал трьох українських комбінатів і як мінімум два з них, «Азовсталь» та Алчевський, у чудових стосунках із засновниками потенційного орендаря... Нова передача могла б призвести до повного контролю провідної донецької бізнес-групи над гаванню. Цікаво, що при цьому «Азовсталь» планує будувати в тій самій гавані власний, конкурентний наявному порт. Але на це треба 93 млн. дол. А так відразу і практично задарма...

У результаті складається превесела ситуація. Усі чудово розуміють, хто за ким стоїть, але при цьому вголос ніхто нічого не каже.

Колектив підприємства практично одностайно схвалює лист, де наголошує, що фірма, яка бере його в оренду, — мала й маловідома, що загалом правда. Рішення ФДМ про передачу порту орендареві заздалегідь оголошується таким, що «суперечить інтересам держави, галузі та трудового колективу». І пропонується зняти його з розгляду.

Описано і контрзаходи. «У сформованій ситуації, яка реально загрожує існуванню найбільшого морського порту України, відповідно до порядку, встановленого Законом України «Про оренду державного та комунального майна», користуючись своїм законним переважним правом і моральним обов’язком, у разі неможливості скасування рішення регіонального відділення ФДМУ, трудовий колектив Маріупольського державного морського порту просить, із метою збереження порту для України, передати порт в оренду самому колективу Маріупольського державного морського порту». Принаймні до прийняття Верховною Радою України рішення, яке унеможливить чи хоча б утруднить такі операції з держмайном.

Якщо ж варіант з орендою все-таки пройде, то в порту готуються до створення господарського товариства — організації орендарів. По суті, це пропозиція залишити все як є. Справді, ще недавно всі дружно визнавали, що нинішній менеджмент цілком адекватний поставленим завданням. 1996 року переробка вантажів знижувалася до 4,6 млн. тонн, із приходом нового керівництва вона майже потроїлася. За даними порту, за останні чотири роки підприємство витратило на модернізацію виробництва 281 млн. грн., перерахувавши при цьому в бюджет понад 266 млн. Реалізується план розвитку порту до 2010 року. Після модернізації десятого пірса з перевантаження металу він став найсучаснішим у Причорномор’ї. Завершуються роботи на контейнерному причалі. Загалом, портовикам не соромно відзвітувати про виконане.

Лист колективу пішов відразу на кілька адрес — міністру транспорту, Верховній Раді, ФДМ України, главі Донецької держобладміністрації, у Донецьке регіональне представництво ФДМ. Реакція на нього, як і очікувалося, була різною.

У Києві відреагували оперативно. Держдепартамент морського і річкового транспорту України й Міністерство транспорту швидко підготували лист голові ФДМ про неприпустимість будь-якої зміни форми власності Маріупольського державного морського торгового порту, включно з його передачею в оренду.

Мінтранс почав перевірку фінансово-господарської діяльності порту для вивчення економічної ситуації на підприємстві, обсягів заборгованості, орендних договорів, стану технічних засобів, цінової й тарифної політики, банківських операцій. За її результатами було зроблено висновок, що «держава ефективно керує портами й у змозі самостійно впоратися».

Думка Кірпи справила вплив. Вже незабаром у регіональному відділенні Фонду начебто дали відбій. За словами його начальника Сергія Лазаренка, на сьогодні регіональне відділення ФДМ, з огляду на позицію Мінтрансу України, вважає передачу порту в оренду недоцільною. І заяви були, але сьогодні це питання знято з розгляду. Щоправда, невдовзі один із заступників начальника регіонального відділення зауважив, що наразі питання «призупинено на невизначений час».

Цікаво, скільки він протриває і що треба робити, аби він закінчився.

Трохи пізніше прийшла відповідь з обладміністрації. Губернатор Анатолій Близнюк підтримав пропозицію про передачу порту в оренду, оскільки «у кожного підприємства має бути ефективний власник». В умовах, коли в Києві прем’єром Янукович, фактично все вирішуватиме Президент України. Свого часу саме він зірвав схожу приватизацію Феодосійського порту. Щоправда, утримати від виведення з держвласності контрольного пакета одеського «Ексімнафтопродукту» не вдалося навіть Леоніду Даниловичу. Цікаво, що буде в Маріуполі...