Людвіг ЛИТВИНСЬКИЙ: «Змішувати в єдине ціле ядерну енергетику і ядерну зброю більш ніж некоректно» Директор провідного у вітчизняній атомній енергетиці науково-інженерного центру відповідає на претензії, висунуті на адресу ядерної галузі

Поділитися
Української громадськості не звикати до суперечливих тлумачень проблем роботи атомного енергокомплексу...

Української громадськості не звикати до суперечливих тлумачень проблем роботи атомного енергокомплексу. Висловлювання багатьох політиків і галузевих експертів на цю тему мають найчастіше діаметрально протилежний характер. І якщо одні коментатори стверджують, що ядерна галузь є найбільш екологічно чистою, то інші обвинувачують її в катастрофічному забрудненні навколишнього середовища і лякають можливим ядерним вибухом.

До табору яскраво виражених критиків нинішнього стану справ в атомній енергетиці можна віднести керівника експертних програм Всеукраїнської чорнобильської партії Миколу Карпана, котрий виклав свою точку зору в попередньому номері «ДТ». Стаття Карпана містила ряд гострих критичних висновків щодо сучасного розвитку «мирного атому», відповісти на які виявив бажання директор науково-інженерного центру систем контролю й аварійного реагування, доктор фізико-математичних наук Людвіг Литвинський.

У вітчизняних експертних колах Людвіг Леонідович вважається одним із провідних учених-ядерників, і редакція «ДТ» сподівається, що інтерв’ю з ним не залишить байдужими читачів, які цікавляться атомною проблематикою.

— Людвігу Леонідовичу, у попередньому номері «ДТ» сучасна атомна енергетика зазнала гострої критики за негативні наслідки для природи і людини від її діяльності. Йдеться, зокрема, про радіаційне забруднення величезних територій, води і повітря. Можливо, замість входження в епоху «ядерного ренесансу» людству слід відмовитися від використання АЕС?

— Будь-яка діяльність людини є потенційно або фактично шкідливою для навколишнього середовища. Єдине, що є безпечним, — це повна бездіяльність.

Питання тільки у співвідношенні завданої шкоди й одержаної користі. Будь-яка діяльність людини вважається виправданою, якщо користь, яку ви одержуєте, усе-таки помітно перевищує шкоду, якої ви завдаєте.

Коли ми говоримо про атомну енергетику, то треба порівнювати це джерело електроенергії у сенсі співвідношення шкоди—користі з іншими, альтернативними їй джерелами. Отож, відповідно до загальноприйнятих світових оцінок, ядерна енергетика за нормальної експлуатації її об’єктів і у разі відсутності запроектних аварій є найбезпечнішим з екологічної точки зору джерелом електроенергії.

— Навіть безпечнішим, ніж сонячна енергетика?

— Якщо ми, приміром, візьмемо сонячну енергетику, потрібно розглядати її повний технологічний цикл, починаючи від виробництва сонячних батарей і закінчуючи їхньою утилізацією, а це уже відповідні хімічні виробництва.

Або якщо говорити про вітроенергетику, слід враховувати рівень виробничих відходів при виготовленні матеріалів, із яких конструюються вітряки. Не треба також забувати про глобальний вплив вітроенергетики у разі її подальшого активного розвитку на рух атмосферних потоків, на міграцію живих істот.

Загалом наростаюча екологічна криза на земній кулі викликана зовсім не атомною, а традиційною енергетикою, котра використовує як енергоносії вугілля, газ і мазут, а також промисловими виробництвами, які забруднюють простір, повітря і воду. Те, що до сьогоднішнього дня накоїли у світі атомні реактори, на порядок нижче за шкідливістю, ніж радіоактивні викиди вугільних ТЕС у вигляді радію чи радіоактивного вуглецю.

До того ж, якщо говорити про співвідношення шкоди—користі, атомна енергетика, на відміну від тієї ж таки вітрової чи сонячної, є ще й конкурентоспроможною.

— Втім, існує одне «але» — при запроектних аваріях ядерна енергетика найбільш небезпечна.

— Саме тому зведення аварійних ризиків до мінімуму і є головним завданням атомної галузі.

Нині можливість запроектної аварії на вітчизняних АЕС оцінюється в одну подію на 100 тис. років. На думку фахівців, це соціально прийнятний рівень. Цей рівень порівнянний із запроектними аваріями на хімкомбінатах, із сильними землетрусами та іншими природними катаклізмами.

Для реакторів наступного покоління, які ми плануємо будувати, можливість таких аварій буде вдесятеро меншою — одна подія на мільйон років.

— Як ви прокоментуєте твердження, що атомна енергетика народилася і почала розвиватися на базі військового атому і що вчені СРСР і США в середині ХХ століття вибрали неправильний шлях, що спричинило створення небезпечного реактора, який виробляє величезну кількість небезпечних відходів?

— Я вважаю, що змішувати в єдине ціле ядерну енергетику і ядерну зброю більш ніж некоректно. Практично всі наукові і технологічні відкриття людства завжди використовувалися двояко — як у мирних цілях, так і у воєнних. Не було такого відкриття і такої технології, яка б не мала подвійного призначення. Починаючи від винаходу парової машини і закінчуючи лазером, котрий може ефективно використовуватися в «зоряних війнах».

Учені, які на початку ХХ століття відкривали закономірності ядерної фізики, не говорили про можливість використання ядерної енергії як зброї. Ця ідея з’явилася дещо пізніше, десь уже в тридцятих роках.

Спочатку вченим потрібно було перевірити, чи виділяється енергія в процесі розпаду ядра. Тому перші експерименти, ще до бомби, були спрямовані на те, щоб досягти некерованої ядерної реакції. І звідси природно виникла ідея бомби.

Хоча керована реакція набагато цікавіша, ніж некерована. Для будь-якого вченого цікавіше було приборкати цього змія, а не випустити його, як джина з пляшки.

За всім цим стояв простий інтерес: коли ви навчитеся керувати процесом реакції, то автоматично одержите джерело енергії.

На запитання ж, біда чи щастя атомної енергетики в тому, що була ядерна програма, не можна відповісти однозначно. Якби не було ядерної програми, то ніхто не дав би великих грошей на досить глибокі і серйозні технологічні розробки в галузі атомної енергетики. Завдяки існуванню військової програми фінансувалися і ці розробки. В іншому разі наукові відкриття ще досить довго не були б реалізовані в реальних технологіях.

Шкідливість і непотрібність ядерної зброї для людства, звісно ж, очевидні. Однак дехто, наводячи цю аксіому, якось пересмикує карти і від ідеї непотрібності ядерної зброї для людства переходить до непотрібності атомної енергетики.

— І все-таки існує думка, що якби атомна енергетика спочатку розвивалася в мирних цілях, у її основі лежав би безпечний торій-урановий цикл, який дає набагато менше радіоактивних відходів порівняно з використовуваним сьогодні уранплутонієвим циклом, призначеним для виробництва плутонію як ядерної вибухівки.

— Твердження, що сучасні реактори погані і слід переходити до реакторів торій-уранового циклу, — це просто цілковита безграмотність.

Так, в основі сучасної ядерної індустрії справді лежать технології, які дають змогу одержувати збройовий плутоній. Проте історично вибір паливного циклу був пов’язаний не так з військовою причиною, як з нейтронно-фізичними особливостями перебігу ядерних реакцій.

Торій-232 ділиться тільки швидкими нейтронами. Тому реактори на торієвому паливному циклі подібні до реакторів на швидких нейтронах на природному урані, котрі нині є неконкурентоспроможними. Інтерес до реакторів на швидких нейтронах не згасає от уже протягом 30 років, проте їхнє широке застосування — поки ще справа майбутнього.

Подібні реактори у світі є, наприклад, реактори типу БН; є такий реактор і в Росії, проте використовуються вони скоріше як прототипи. Там існують величезні проблеми з теплоносієм: воду в цьому реакторі як теплоносій використовувати не можна. Використовується рідкий натрій. Аварійні ризики для таких реакторів набагато вищі, ніж для нині діючих реакторів на теплових нейтронах, які використовують ізотоп урану-235.

Загалом реактори на швидких нейтронах належать до реакторів наступного покоління.

— У статті Миколи Карпана стверджується, що сучасні корпусні ядерні реактори є небезпечними і можуть вибухнути, як бомба, у випадку, якщо з них «вилетять» регулюючі стрижні керування. Чи відповідає це дійсності?

— У згаданій вами статті критикуються реактори під тиском, до яких належать усі експлуатовані на українських АЕС реактори ВВЕР.

Так, на мій погляд, конструкція басейнового реактора нібито технологічно краща, ніж реактора під тиском. Проте чорнобильські реактори належали саме до басейнових реакторів, на відміну від американської станції «Трімайл-Айленд», де аварія сталася на реакторі під тиском.

Проте реактори під тиском мають герметичну захисну оболонку — контаймент, а басейнові реактори, саме тому, що там не було тиску, завжди будувалися без контайменту. От і маємо результат.

Аварії були однаковими. Але внаслідок того, що реактор «Трімайл-Айленд» мав контаймент, радіоактивність за його межі не вийшла, а ми одержали те, що називається чорнобильською катастрофою.

Тому лаяти реактори під тиском просто смішно. До речі, тиск на наших ВВЕР не 200 атмосфер, а максимум 160. Але це не так важливо.

Що ж стосується пісні про те, що з реактора почнуть вилітати, як пробки із шампанського, стрижні керування... Це дитячий садок. Сама конструкція реактора передбачає, що вони не можуть вилетіти. Є спеціальні конструктивні рішення, які не дозволяють цьому статися.

— Чи можна створити безпечні ядерні реактори?

— Такі дослідні реактори вже давно є. Йдеться про підкритичний фотоядерний реактор. Це коли в активній зоні реактора міститься так мало палива, що ланцюгова ядерна реакція не може розпочатися за жодних обставин. А нейтрони, яких не вистачає, додаються в активну зону впорскуванням ззовні.

Проте на сьогодні такі реактори нерентабельні. Ви витрачаєте грошей більше, ніж одержуєте від продажу електроенергії.

— Що все ж таки Україна робитиме з відпрацьованим ядерним паливом (ВЯП) через 50 років його тимчасового зберігання в контейнерах? Як його звідти діставатимуть, і наскільки виправдана сама ідея тимчасового захоронення паливних касет?

— З точністю передбачити, що буде через 30—50 років, неможливо. 50 років — це той період, протягом котрого кардинально змінюються технології.

Візьміть 1950 рік. Ні високотемпературної надпровідності, ні лазерної техніки, ні космічних польотів — нічого цього не було.

Тому найправильніше сьогодні рішення, як розпорядитися ВЯП, — це відкладене рішення. Тобто ми повинні насамперед забезпечити на 50 років безпеку зберігання тепловидільних зборок, а через 50 років технології будуть такими, що наші сьогоднішні рішення здаватимуться кумедними і неправильними.

Приміром, ми можемо сьогодні замість зберігання ВЯП у контейнерах закопати його в геологічні формації, та ще й залити згори бетоном. А через 50 років нам доведеться ВЯП відтіля відкопувати.

Коли виникає сумнівна ситуація, найбільш неправильно — це приймати необоротне рішення. Тому що таке рішення не дозволяє потім виправити свої помилки. Тимчасове зберігання ВЯП у контейнерах — це приклад оборотного рішення.

Тимчасове зберігання ВЯП — це той шлях, який обрали всі країни. Обрали з однієї простої причини: тимчасове зберігання дає нам можливість зберегти цей золотий запас. Ми зберігаємо його до того моменту, коли виникне потреба в цьому запасі. Це станеться, коли вичерпаються запаси природного урану і треба буде шукати інші джерела енергії. Осьде ВЯП після переробки можуть бути використані для повторного завантаження у ті самі реактори майбутнього покоління на швидких нейтронах.

Поки ж переробка ВЯП нерентабельна — дешевше збагачувати природний уран. Нічого кращого, ніж тимчасове зберігання ВЯП, на сьогодні немає.

Що ж стосується технології вилучення палива після тимчасового зберігання — така технологія існує як при контейнерному, так і при камерному зберіганні ВЯП.

При цьому просипу уранових таблеток у контейнерах не станеться, тому що технологія п’ятдесятирічного сухого зберігання ВЯП передбачає, що протягом цього терміну розгерметизації паливних касет не станеться.

— Чи правда, що на сьогодні ми маємо в Україні 130 млн. кубометрів радіоактивних відходів, накопичених атомною енергетикою? Подібний обсяг навіть важко собі уявити...

— До кінця експлуатації діючих реакторів ми накопичимо високоактивних радіоактивних відходів кілька сотень кубічних метрів, а низькоактивних — кілька десятків тисяч. Я не знаю, звідки взято всі ці мільйони і мільярди. Можливо, із розрахунків колишнього Мінчорнобиля, яке вважало весь поверхневий грунт у 30-кілометровій Чорнобильській зоні відходами і вимагало грошей, щоб зняти з цієї території двометровий шар грунту і поховати його.

Мене дивують і деякі інші цифри та факти, наведені Миколою Карпаном у його статті. Так, за його даними, під час переробки тонни ВЯП утворюється 45 тонн високоактивних рідких відходів, 150 тонн — середньоактивних і 2 тис. тонн — низькоактивних. Звідки автор узяв ці цифри?

Насправді після переробки ВЯП ми маємо близько 6% речовин — переважно продукти поділу. На тонну палива ви одержите 60 кг власне таких речовин. Так, ці продукти поділу потім розбавляють. Коефіцієнти розведення сильно варіюються. От зараз Росія пропонує, і це вже досить застаріла технологія, коефіцієнт розведення 5. Тобто ви одержите 300 кг високоактивних радіоактивних відходів на одну тонну ВЯП.

Або ще одна озвучена в статті цифра: «питома» вартість тимчасового наземного сухого сховища для ВЯП — 8,5 тис. дол. Звідки узято цю цифру? Справжня ціна — близько 200 дол. за тонну. Різниця є? Існують відомі ціни, і їх ніхто не приховує. Навіть у пресі вони неодноразово фігурували.

А як вам подобається інформація про те, що Великобританія і Франція скидають радіоактивні відходи у Північну Атлантику? Після таких заяв автор може потрапити у дуже серйозні міжнародні судові розгляди. Такі речі не можна заявляти огульно. Немає цього, ну справді немає.

Або ще одне авторське твердження: владні структури заявляють про створення могильника для прийому радіоактивних відходів з-за кордону. І ніхто цього не заявляв і ніхто нічого не збирається приймати. Це законом заборонено. У законі про це чорним по білому написано. Можна, звичайно, заявляти, що твій сусід на колінах збирає атомну бомбу. Але де докази, що він справді це робить?

— А як ви прокоментуєте свіжу ідею ефективного і швидкого розбирання «Саркофагу» замість того, щоб споруджувати над об’єктом друге «Укриття»?

— Швидко розібрати «Саркофаг» — це означає «спалити» кілька тисяч людей дозами в кілька десятків рентгенів. Ці люди вже не зможуть працювати в ядерній енергетиці. Кому це потрібно?

— Чи вважаєте ви доцільним створення єдиного центрального органу виконавчої влади з питань подолання наслідків чорнобильської катастрофи?

— Досвід функціонування в Україні подібного відомства до 1996 року показав міру «ефективності» такої схеми. Протягом кількох років усі підприємства сплачували спочатку 14%, потім 10% чорнобильського податку з обороту. Тобто, по суті, цей самий уповноважений орган розпоряджався 10% усього валового національного доходу.

Що в Чорнобильській зоні за ці роки було зроблено такого, що виправдувало б «зариті» туди гроші? І нічого там не було зроблено, крім першочергових гідротехнічних робіт і протипожежних заходів. Ці гроші фактично розбазарювались і розкрадалися. І нам зараз люб’язно пропонують відновити структуру, яка була причетна до цього. Відразу усе стає зрозуміло. Що я можу сказати?

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі