Лісопорушення: вина без покарання

У лісах Прикарпаття - картина майже з новели Ольги Кобилянської «Битва». Лісоруби горять бажанням «Велетів звалювати таких, що стояли на місці сотню років, котрих коріння зарилося в найглибше нутро гори й там переплелося з корінням різнородних інших рослин навіки!.. Звалювати їх - і не ушкодити себе, не знищити молодого поросту, і не знищити всього довкола...» Вони реалізовують свої наміри, і нерідко - в незаконний спосіб. Мало того, що лісопорушники часто залишаються невиявленими. У царині відповідальності досі панує повне безладдя.

Статистика держлісгоспів, у яких побував кореспондент DT.UA, свідчить: кількість незаконних рубок останніми роками скоротилася істотно. Наприклад, у Гринявському - із 507 кубометрів у 2003 році - до 40 куб. м. торік. У Брошнівському 2006 року було виявлено 92 куб. м. самовільних рубок, 2011-го - лише 36. Чиє ж око найбільш пильно стежить за браконьєрами? У згаданих лісових господарствах Івано-Франківщини до 93% самовільних рубок виявляє державна лісова охорона, невелику частку - екологічна інспекція та перевірки з боку обласного управління лісового та мисливського господарства. Але не плекайте ілюзій: до порядку в лісокористуванні ще далеко.

Крім побутових потреб, ліс самовільно вирубували і вирубують для промислових цілей. Тобто з метою переробки.

Директор Гринявського держлісгоспу Роман Стефанюк упевнено каже: «Ми домовилися з переробними підприємствами, запропонували їм: будьте нашими партнерами. І вони погодилися. Щоб не мати проблем із законом, купують необроблену ділову деревину на прозорих аукціонах. Відкритий ринок деревини доступний навіть для невеликої переробки…» Керівник цього господарства й головний лісничий Дмитро Пилип’юк наводять неспростовну тенденцію. 2008 року на Прикарпатті налічувалося понад 900 приватних пилорам та лісопильних цехів. Третина їх працювала начебто для власних потреб господарів, без державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності. Зрозуміло, нуль податків. Тепер, наприклад, у Верховинському районі зі 120 колишніх невеликих деревообробних підприємств залишилося до 40, які вже працюють офіційно.

Гаразд, держлісгоспи задля доступності купівлі деревини на аукціоні формують мінімальні лоти на 40-20 кубометрів. Але вони не відповідають за ціну продажу, яка, за інформацією керівництва Івано-Франківської аграрної товарної біржі, стає вищою від початкової ціни в широкому діапазоні - від 3 до 43 кроків. І «доступність» опиняється під великим сумнівом. Хай там як, а красти ліс вигідно. Адже коли офіційно кубометр ділової деревини на аукціоні коштує в середньому 400-550 грн., то незаконно зрубаний і доставлений на пилораму - в межах 150 грн.

Минулими роками держава спробувала поставити кілька перешкод масовим самовільним рубкам лісу. 2005 року Верховна Рада запровадила сертифікат про походження лісоматеріалів та виготовлених із них пиломатеріалів для експорту, а згодом, 2007-го, уряд заборонив приватним підприємствам експортувати ліс у круглому вигляді. Відтоді це можуть робити лише державні лісогосподарські підприємства. Але приватники знають, як отримати сертифікат. Вони подають в обласні управління або в Державне агентство лісових ресурсів недостовірні первинні документи. А ці органи не зобов’язані перевіряти інформацію і видають сертифікат. На Прикарпатті набрала розголосу порушена прокуратурою області кримінальна справа проти керівників одного з приватних підприємств, які таким чином отримали бажаний документ і експортували 485 кубометрів пиломатеріалів на суму 47,5 тисячі доларів до Ізраїлю.

Однак Україна - не рівня Скандинавським країнам, у яких практично немає самовільних рубок лісу. У нас зелені насадження рубають щосили.

За інформацією Державної екологічної інспекції в Івано-Франківській області, лише в першому кварталі нинішнього року сума збитків від незаконних рубок лісу перевищила 300 тисяч грн. До адміністративної відповідальності притягнуто понад 100 осіб. Обласне управління МВС повідомило, що за фактами самовільних рубок порушено 46 кримінальних справ. Але правоохоронні органи, на жаль, рідко простежують усі ланки «маршруту» зрубаної деревини: ліс - пилорама - меблевий цех (комбінат), не караючи вервечку порушників.

Судова практика свідчить: понад 80% вироків, винесених у цих справах, - штрафи. А в королівстві штрафів кояться незрозумілі речі. Такси для обчислення шкоди за незаконно зрубані дерева, встановлені постановою Кабміну від 23 липня 2008 року №665, зовсім не співвідносяться з ринковою вартістю деревини. В Україні вони становлять 10-12 ринкових вартостей, тоді як, скажімо, в сусідній Польщі - лише подвоєну суму. Тому не дивно, що стягнути шкоду, завдану зеленим насадженням, у нашій державі надто проблематично. Найчастіше не дозволяє цього зробити майновий стан лісопорушника чи посадової особи державної лісової охорони. На виконання судових рішень ДВС стягує у примусовому порядку лише 7-8% нарахованих збитків. Є вина, але без покарання.

Ключова проблема - як упіймати лісового браконьєра на гарячому. Майстер лісу не може заглянути в кожну точку своєї дільниці, яка, наприклад у Брошнівському держлісгоспі Рожнятівського району, займає в середньому тисячу гектарів. Працівник лісової охорони повідомляє про порушення в міліцію. А діяльність цього органу не терпить нерозкритих злочинів. Часті випадки, коли лісопорушника не виявлено. Правоохоронці перечитують акт обстеження вирубки - документ доволі складний - і знаходять у ньому помилки. Тоді вся відповідальність лягає на лісову охорону: це ж ваш недогляд. А українське законодавство досі не розрізняє винних. І лісник сплачує таку саму суму відшкодування, як і злодій, - адже застосовується однакова такса, котра залежить від діаметра пенька.

Головний лісничий ДП «Брошнівське лісове господарство» Любомир Лютак не приховує подиву: «Якщо зрубано понад 10 кубометрів, то працівник лісу зобов’язаний сплатити понад 20 тисяч гривень. Йому потрібно працювати для цього майже рік. Але ж він не вкрав цю деревину, а лише недопильнував!..».

Перший заступник начальника Івано-Франківського обласного управління лісового та мисливського господарства кандидат сільськогосподарських наук Роман Олійник переконаний: державі потрібна комплексна зміна лісового законодавства.

«Лісова політика має збалансувати економічні інтереси держави щодо лісів із екологічними та соціальними інтересами громад лісових районів, - каже досвідчений фахівець. - З цією політикою треба узгодити Лісовий кодекс. Бо нинішній мало відрізняється від радянського й не враховує особливостей карпатських лісів. Йому суперечать правила рубок головного користування, санітарних рубок, відновлення лісів. Захисна, водоохоронна функції лісів не повинні домінувати над експлуатаційним призначенням. Адже ліс має природний цикл - посадка, дозрівання, стиглість, відмирання.

Я вважаю, що новий Кримінальний процесуальний кодекс змінить принцип кримінальної відповідальності за незаконні рубки лісу. Адже тепер прокурор, слідчий після подання заяви, повідомлення про кримінальне правопорушення вже буде зобов’язаний внести відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань і розпочати розслідування (стаття 216). А що стосується адміністративної відповідальності - то суми штрафів (такси) за лісопорушення мають виконувати насамперед економічну, а не караючу роль і бути на рівні 2-2,5- разової ринкової вартості деревини. Тоді їх сплачуватимуть.

Колишній Державний комітет лісового господарства (нині - Державне агентство лісових ресурсів) неодноразово звертався до Кабінету міністрів із пропозиціями змінити положення про державну лісову охорону, щоб зняти з неї статус правоохоронного органу. Адже до її працівників не застосовується пільгова вислуга років. Зате вони мають істотне обмеження - не можуть займатися підприємницькою діяльністю. А в цій службі зарплати не такі високі, аби пристойно за них жити. Уряд поки що не прислухався до нас. Досі не створено й приватних бригад лісової охорони. Вони б мали формуватися з професіоналів, переважно колишніх наших працівників, які звільнилися, а з метою матеріальної зацікавленості - працювати на умовах підряду. Ці бригади займалися б не організацією робіт, а лише охороною лісу та контролювали б використання лісових ресурсів. Такі формування ефективно працюють у сусідній Польщі.

Однієї глупої ночі далекого 1952-го Сталін дав стислу вказівку першому секретареві тодішнього Станіславського обкому ВКП(б): «Стране нужен лес». На Прикарпатті того ж року і в наступні вирубали п’ять розрахункових лісосік. Нинішні обсяги рубок, у тому числі самовільних, скромніші, порівняно навіть не з екстремальним, а зі спокійним радянським періодом. Лісопорушення (насамперед - незаконні рубки) ще довго залишатимуться бичем і болем соціально-економічних відносин в Україні. Адже вони - індикатор розвитку держави та заможності її громадян. Однак упорядкувати охорону і захист лісів, відповідальність за лісопорушення, привівши їх до стандартів європейських країн, потрібно вже тепер. Хоча б для того, аби виконувати святе завдання - більше наповнювати бюджет. А з іншого боку - щоб Європа не сприймала нас як безнадійно відсталих навіть у питаннях лісокористування.