Лікування економіки — справа рук самої економіки?

На економічні новини минулий тиждень був урожайним. Спочатку громадськість переварювала серпневі дані про чергове уповільнення економічного зростання. Які, треба сказати, з урахуванням прискорення інфляції, бентежать. Але катастрофи поки що не передбачається: за грамотного підходу уряду цілком по силах відвести більшість загроз.

Банкіри тим часом переконали таки НБУ не вдаватися до серйозного посилення умов зовнішніх запозичень. Під приводом нинішньої напруженості на світових фінансових ринках, яка, на жаль, так і не розвіялася, незважаючи на розпочате американською монетарною владою різке зниження базових кредитних ставок. Падіння долара, подорожчання нафти і золота б’ють багаторічні і навіть історичні рекорди. Тож неприємності ззовні досі ще можливі...

Минулого місяця зростання реального ВВП України різко сповільнилося — до 5,8% порівняно з аналогічним періодом минулого року. Що виглядає просто гнітюче на тлі 7,2% зростання в липні і 7,8% — у червні ц.р.

Основною причиною уповільнення стало більш як 10-від­соткове падіння виробництва в сільському господарстві. Під­качало, як відомо, рослинництво. За статистикою, врожайність зернових цього року порівняно із січнем—серпнем 2006 року знизилася на 4%. Недоречним стало і скорочення посівних площ (на 4,3%). Ситуація у тваринництві, попри подорожчання м’яса, залишилася незмінною: зростання за вісім місяців становить 0,3%.

Хоча й невелику (-0,1 п.п.), але усе ж негативну лепту в уповільнення темпів ВВП внесло будівництво. Ну, а найважливішим чинником зростання залишалися торгівля й обробна промисловість. Значну частину загального приросту (2,3 п.п.) сформували і чисті податки, реальний приріст яких за вісім місяців із початку року (17,1%) більш як утроє випереджає свій торішній аналог (5,6%).

Збирання податків узагалі росте, як на дріжджах. Як справедливо зазначається в аналітичному звіті Укрсоцбанку, темпи їхнього приросту цього року найвищі. Важко не погодитися з думкою експертів: це відбувається завдяки швидкому збільшенню номінального ВВП, який у серпні досяг історичного максимуму — 65,4 млрд. грн.

Обсяг 12-місячного показ­ника також рекордний — 633,8 млрд. грн., або 125,5 млрд. дол. Темпи зростання річного значення ВВП сягнули максимуму з листопада 2006 року (+27,6% рік до року). Але сталося це переважно через високі темпи інфляції. Так, дефлятор ВВП у січні—серпні становив 17,9%. До речі, вважають аналітики Укрсоцбанку, це — реальний показник інфляції в Україні.

Інфляція — взагалі тема особлива. Хоча приріст індексу споживчих цін минулого місяця сповільнився до 0,6% (із 1,4% у липні і 2,2% — у червні), річні темпи зростання вже досягли дворічного максимуму — 14,2% (рік до року).

До того ж сама серпнева інфляція виявилася найвищою за останні сім років. Сукупний восьмимісячний результат інфляції вже становить 6,2%. Якщо врахувати, що до цієї цифри ще доведеться додати «досягнення» чотирьох місяців, причому найбільш інфляційно-небезпечних, то в реалістичність закладеного в бюджеті-07 прогнозу інфляції (7,5% грудень до грудня) може повірити тільки невиправний оптиміст. Хоч би як прем’єр доводив, що «за підсумками серпня практично ми вийшли на інфляцію, яка була запланована урядом» і що в перегляді прогнозу інфляції немає необхідності.

Для стабілізації споживчих цін уряд не тільки укладає меморандуми та встановлює граничні торговельні надбавки, а й обіцяє відкрити Держрезерв і почати продаж м’яса і м’ясопродуктів, борошна і круп. Почалися кабмінівські з’ясовування у зв’язку із ситуацією на ринку олії. Але чи вистачить таких антиінфляційних заходів, щоб утримати ситуацію?

Дуже хотілося б повірити першому віце-прем’єр-міністру, міністру фінансів Миколі Азарову, який 11 вересня цілком серйозно спрогнозував, що ціни на споживчому ринку впадуть після виборів. На сьогодні, за словами Миколи Яновича, спостерігається надлишок споживчих товарів, зокрема продуктів харчування, тому зростання цін на споживчому ринку можна пояснити «психологічним впливом» політичної агітації опозиційних сил.

Першому віце-прем’єру зараз можна тільки поспівчувати. Можливість підкоригувати бюджетний прогноз на цей рік він згаяв, здається, ще в червні, коли проблеми з урожаєм стали очевидними і почався висхідний інфляційний тренд. Тепер, щоб не провокувати додаткових інфляційних очікувань, уряд змушений мало чи не косити під дурня, наполягаючи на показнику, який уже став нереальним. Вибір тепер, як у казці з каменем на роздоріжжі: хоч би куди пішов — обов’язково щось втратиш. Насамперед довіру.

Втім, як виявилося, інфляційну ситуацію можна оцінювати по-різному. У Мінекономіки, наприклад, вважають, що, незважаючи «на штучно сформовані інфляційні очікування, уряду вдалося (як, уже? — Ю.С.), завдяки ефективно здійсненим антиінфляційним заходам, зупинити необгрунтоване підвищення цін і істотно уповільнити інфляцію». «Так, за підсумками серпня, споживчі ціни, — свідчить повідомлення на веб-сайті міністерства, — зросли лише(!) на 0,6% проти 1,4 у липні і 2,2% у червні». Інфляцію за підсумками восьми місяців (6,2%) у головному економічному відомстві порівняли чомусь з аналогічним періодом 2005 року (6,7%), «забувши», що в усі інші роки цього тисячоліття (після 2000-го) вона була нижчою. А вища інфляція в цілому за три літні місяці узагалі востаннє спостерігалася в рік грошової реформи — 1996-го. Ну і ще раніше — у першій половині 90-х.

«Веселі» були часи. Напевно, надто коротка пам’ять у нинішніх політиків, які роздають непідйомні для економіки і бюджету популістські соціальні обіцянки. У тієї «еліти», яку нам доведеться вкотре делегувати у владу через відсутність справжнього альтернативного вибору.

За ідеєю, не мав забути «буремні 90-ті» глава нашої держави, котрий у той час очолював Нацбанк. Чи все-таки забув? Інакше чому б йому не припинити на корені чутки і плітки про майбутню зміну голови НБУ, які ЗМІ вже смакують як практично здійснений факт. І всерйоз міркують, хто стане наступником пана Стельмаха після майбутніх парламентських виборів — Порошенко, Яценюк або Горбаль.

Мабуть, Володимир Семенович і сам у цьому почасти винний — адже погодився бути внесеним у список «НУ-НС» під не надто почесним для фігури такого масштабу 19-м номером.

Не повинен був президент, котрий свого часу очолював НБУ, забути, що посада голови Націо­нального банку не може бути предметом політичних торгів! І справа навіть не в особистості Стельмаха. Його, зрештою, можна любити, а можна — і ні. Справа в неухильному принципі: регуляторний орган такої досить важливої сфери, як грошовий обіг, не має залежати від поточної політичної кон’юнктури. Інакше країна колись знову сьорбне горя гіперінфляції.

В міру наближення 30 вересня ласі до скандалів ЗМІ з величезним задоволенням тиражують заголовки про майбутнє підвищення цін. А також спекулятивні прогнози про майбутній чи то обвал, чи то зміцнення гривні.

До речі, з цього приводу «ДТ» продовжує дотримуватися висловленого ще на початку цього року прогнозу: межі сьогоднішнього валютного коридору на міжбанку (5,0—5,06 грн./дол.) почнуть поступово розширюватися, тільки-но більш-менш проясниться і стабілізується політична ситуація в країні. Згодом змінить звичну вивіску «5,05» і офіційний курс. Якщо, звичайно, політична ситуація колись стабілізується, а політики на той час остаточно не зіпсують діловий і споживчий клімат.

Чому Нацбанк не влаштовує нинішній курсовий добробут?

Уся справа в тому, що зараз, як і на початку 2005-го, виник конфлікт між цілями збереження зовнішньої курсової і внутрішньої цінової стабільності гривні. Про його наявність свідчать три мільярди гривень, вилучених Нацбанком з обігу у вигляді двотижневих депозитних сертифікатів. Використовувати цей інструмент у Нацбанку не люблять («зайві» витрати, знаєте), але змушені, причому вже не перший місяць. Поки що цей конфлікт незначний, але він поглибиться, якщо зростання ВВП продовжить сповільнюватися, а інфляція — пришвидшуватися.

За підсумками серпня грошова маса в обігу (М3) сягнула 328,9 млрд. грн., збільшившись з початку року на 26%, а за останні 12 місяців — на 45%.

Досить інтенсивно емітовані Нацбанком в обмін на валюту гривні поки що не створюють особливих інфляційних проблем. І за умови збереження високих темпів зростання ВВП та інвестиційної активності голодна на кредитні ресурси економіка переварюватиме ці гроші без особливих проблем і надалі. За нашого порівняно низького рівня монетизації гроші в економіку необхідно підкидати, як вугілля в топку. Але якщо «паровоз» забуксує — відразу почнеться перегрів.

Тому через відсутність повноцінних інструментів регулювання грошового ринку Нацбанк ну дуже хоче хоч трохи розширити простір для емісійного маневру. І давно шукає зручну нагоду, щоб послабити вимушено утримувану ним уже два з половиною роки «курсову хватку».

Звичайно, чекати обвалів і різких стрибків не слід. Курсовий коридор розширюватиметься (в обох напрямках, але, швидше, спочатку у бік посилення гривні), проте за можливості максимально тихо і непомітно, щоб не спровокувати непотрібної паніки серед населення. А також ажіотажу у закордонних спекулянтів, надмірна активність яких у вигляді масового напливу в країну гарячих грошей тільки і може змусити Нацбанк розіграти сценарій різкої ревальвації за зразком квітня 2005-го.

18 вересня вітчизняні банкіри зітхнули з деяким полегшенням. Під час наради представників 29 комерційних банків і кількох найбільших фінансово-промислових груп, які є найактивнішими позичальниками на зовнішніх ринках капіталу, із керівництвом НБУ начебто було отримано згоду Нацбанку відмовитися від запровадження з 19 жовтня досить жорстких обмежень на валютні позики.

Як один із головних доказів їхньої недоцільності називалася «дестабілізація світових фінансових ринків», надії на швидке завершення якої виникли увечері у вівторок 18 вересня, після досить радикального зниження Федеральною резервною системою США — відразу на 50 базисних пунктів — базових процентних ставок.

У заяві комітету з операцій на відкритому ринку, яка пролунала майже одразу після цих операцій, цей крок мотивувався ситуацією на кредитному ринку, яка «становить потенційну небезпеку погіршення ситуації на ринку житла, що може позначитися на всій економіці США». У зв’язку з цим «рішення було спрямоване на забезпечення економічного зростання і запобігання поширенню проблем фінансових ринків на всю економіку». Хоча ін­фляційні ризики зберігаються.

Тож перспективи зростання ВВП та інфляції для американської економіки залишаються більш ніж туманними. А от дохідність доларових активів уже знизилася і, найімовірніше, продовжить скорочуватися в майбутньому (у ціні ф’ючерсів на ставку за федеральними фондами закладена 80-відсоткова можливість зниження ставки до 4,5% уже в жовтні).

На цьому, м’яко кажучи, не надто сприятливому тлі на світових ринках почав валитися курс американської валюти. Вартість євро в доларах до полудня п’ятниці зросла до максимуму за всю історію існування єдиної валюти — 1,4120 дол./євро. А співвідношення «зеленого», наприклад, із своїм канадським тезкою уперше більш як за три десятки років досягло паритету (1:1).

У четвер ціни на золото на торгах у Нью-Йорку досягли максимуму майже тридцятирічної давнини, перевищивши позначку 740 дол. за унцію. А чорне золото того ж дня побило чергові історичні максимуми: на Нью-йоркській товарній біржі жовтневий контракт на поставки нафти марки WTI коштував 83,32 дол. за барель.

Подорожчання нафти та інших енергоносіїв на світових ринках, якому поки що не видно кінця, у поєднанні з низькими відсотковими ставками й послабленням долара створюють справді серйозні інфляційні ризики для американської економіки, тоді як більш ніж реальною залишається загроза її спаду. Можливість реалізації найбільш неприємного сценарію — стагфляції — швидко вгамувала оптимізм на ринках цінних паперів, який почав було відроджуватися. Фондові ринки США під приводом неприємних корпоративних новин уже в четвер закривалися в мінусі.

Усі ці події мають величезне значення для України, і не лише через дедалі більші апетити вітчизняних позичальників до іноземних грошових ресурсів. Уразливість нашої економіки від кон’юнктури зовнішніх ринків, яку сміливо можна назвати критичною, з кожним роком не меншає.

Прогнози в такій ситуації — справа невдячна, особливо з огляду на те, що, крім зовнішніх чинників, нас завжди може підвести рідна влада. Як відомо, осінь традиційно характеризується найвищою ціновою динамікою; саме на кінець року припадають найінтенсивніші витрати бюджету.

У середині вересня залишки на єдиному казначейському рахунку уряду перевищували 26 млрд. грн., з яких близько 10 млрд. зберігалися в іноземній валюті. Слід віддати належне чи то Миколі Яновичу, чи то Тендерній палаті, але за минулі два тижні залишок на гривневому рахунку скоротився незначно — до 16,5 млрд. грн. (17,1 млрд. грн. на 1 вересня ц.р.). На відміну від ситуації трирічної давнини, держскарбницю поки не спустошують масованими викидами додаткових обсягів готівки у вигляді пенсій і соціальних виплат.

З іншого боку, навіть наявні соціальні виплати вже призвели до значного збільшення кількості готівкових гривень в обігу. Тільки за три літні місяці нинішнього року в готівковий обіг було випущено 13,4 млрд., що більш як удвічі перевищує торішній аналог.

У принципі, зростання готівки — не біда, якщо її інфляційний потенціал компенсується товарною пропозицією, яка зростає адекватно. Поки що економіка зберігає добрі шанси на зростання ВВП на рівні 5—7% за підсумками року. Заділ для цього — непогана інвестиційна активність. За результатами першого півріччя інвестиції в основний капітал перевищили торішні показники майже на третину (32,2%).

Бізнес устигає не тільки освоювати інвестиції, а й збільшувати прибуток. Можливо, його приріст у більш як півтора разу за підсумками січня—липня (до 49 млрд. грн.) — почасти лише результат виведення з тіні доходів, які раніше приховувалися. Але й детінізація — теж приємний факт.

Основні ризики — загроза різкого погіршення зовнішньої кон’юнктури і, відповідно, падіння експорту і зниження доступності зовнішніх позик. Крім того, інвестиційну активність може підкосити і можливе загострення політичних чвар після виборів.

Інфляція, за прогнозами більшості експертів, за підсумками року все-таки не має значно перевищити 10% (максимум 11—12). Щоправда, заслуги політиків у цьому, хай там як вони себе розхвалюють, мізерно малі.

Більшість зусиль нинішніх чиновників, як і їхніх попередників, розтрачуються в метушні гасіння пожеж, замість їх грамотної й обгрунтованої профілактики. Нинішній уряд поки що не пішов далі своїх попередників і так і не зміг до початку опалювального сезону домовитися з північним сусідом про ціну на газ. Тому ні населення, ні виробники не знають, чого їм чекати через кілька місяців, не кажучи вже про перспективу кількох років.

Доводиться вкотре нагадати, що більш як за рік Кабмін Януковича так і не спромігся затвердити довгострокову стратегію соціально-економічного розвитку. Що ж говорити про її обговорення та підтримку в суспільстві...

Нездоланні сумніви виникають, якщо поглянути у щойно поданому проекті держбюджету на параметр прогнозованої на наступний рік інфляції — 6,8% (зважені експертні оцінки дають прогноз у діапазоні 9—11%). Навіщо навіть у передвиборному запалі видавати бажану інфляцію за дійсну?

Схоже, висловлювання і заяви як представників влади, так і опозиції зараз більшою мірою диктуються законами передвиборного PR, ніж здорового глузду. Але тоді хто і коли візьме на себе сізіфову працю лікувати стару хронічну хворобу — невизначеність нашої економічної політики, яка породжує недовіру до влади загалом і до цілей, які вона проголошує?