Коза від Мінфіну

Широко відомий український національний анекдот про те, як Тарас пішов до рабина, пардон, до батюшки, поскаржився йому на життя, отримав пораду завести козу в хату, після чого, коли життя стало ще веселішим, вирушив до порадника знову, цього разу отримав рекомендацію козу з хати вигнати. І — ба, диво! — життя виявилося абсолютно прекрасним!

Саме так робить гарне життя платникам податків Міністерство фінансів: до початкових законопроектів закладається така собі кізонька, після усунення якої вони вже здаються дуже гарними.

Хто не знає — так Леонід Гайдай просував свого часу «Діамантову руку»: він наприкінці фільму показав... ядерний вибух, і на такому тлі решта претензій до нього одразу відпали. У результаті чого — щойно вибух вирізали, фільм дозволили без заперечень.

Однак повернімося до наших баранів. Мінфінівський проект про зміну практично всіх податкових законів, швидше за все, у заявленому вигляді не пройде, та для проходження він, власне, й не призначений. Судячи з його дикості, роль законопроекту, внесеного нинішнім першим віце-прем’єром і поданого профільному комітету ВР заступником міністра фінансів, дещо інша: він має виконати тільки місію кози.

І лаяти ми зараз цю козу будемо аж ніяк не тому, що вона і є наше майбутнє (до такого, сподіваємося, справа не дійде), а щоб народ бачив, у якому напрямі бадьоро працює креативний мозок законотворців і що очікувало б країну, якби решта її мізків цьому не опиралися.

Отже, повертаючись до наших баранів уже з козою, зазначимо, що передусім вона робить рухи в напрямі банків (і заодно — страхових компаній). Певне, ось тут якраз і пронесе — у тому сенсі, що антибанківські (а може, й антистрахові) ініціативи зрештою не пройдуть.

По-перше, не пройдуть через супернадпотужне антилобіювання. Адже у потенційно скривджених фінансових установ коштів на утримання будь-якого (анти)лобі має вистачити, як і безпосередньо на додаткову аргументацію.

А по-друге, ухоркати банки (невизнанням, наприклад, податкозменшень у тих, кому й так погано через кредитні неповернення) все ж таки ніхто не наважиться. Тому що вже й у Мінфіні повинні усвідомлювати: буде погано банкам — буде погано всім.

Однак вірно й інше: якщо зле стане звичайним підприємствам, то банки, залишившись без них, теж довго не протягнуть (тому під час обговорення законопроекту на профільному парламентському комітеті банкірам та іже з ними можна було б не втікати, щойно банківську частину обговорили, а посидіти ще — аби запобігти загрозам банківським клієнтам, тобто звичайним підприємствам, котрі, хоч і не банки, захисту теж потребують).

Тож розглянемо докладніше саме ту частину нашої, себто — мінфінівської, кізоньки, в якої певне майбутнє, схоже, є. Адже, приміром, у малого бізнесу захисників «із вагомими аргументами» явно менше, ніж у фінустанов. Через що саме його, багатостраждального, і можуть скривдити знову.

Причому повільне, але неухильне знищення малого бізнесу здійснюється під гаслом боротьби за рівні для усіх умови. Податкові ж векселі, які дозволяють відкладати сплату «ввізного» ПДВ, таку рівноправність порушують, оскільки є формою державного кредитування, а тому для вирівнювання всіх мінфінівський законопроект пропонує (і це — на повному серйозі!) дозволити виписувати податкові векселі тільки тим, у кого митна вартість партії товарів перевищує 1 млн. гривень.

Тобто «вирівнювання» очікується таке: великим підприємствам буде дозволено те, що збираються заборонити малим!

Може, для більшої рівності підприємства із недостойними розмірами товарних партій варто заборонити взагалі? Щоб не плуталися під ногами і не заважали істинно рівним...

(Заодно, до речі, видавати податкові векселі заборонили в проекті всім, хто не сплачує ПДВ за ставкою 20%. У тому числі, наприклад, експортерам того, що із завезеної сировини зроблено. Чергове дивне стимулювання тих, хто у нас сьогодні, мабуть, найбільш «застимульований»!)

Інший удар по малому бізнесу завдають ломакою — нею малих бізнесменів заганяють до комп’ютерного раю. Тих, хто спробує ухилитися від науково-технічного прогресу і під надуманим приводом відсутності в селі комп’ютера наважиться порушити вимогу здавання реєстрів податкових накладних у неодмінно електронному вигляді, кара очікує неабияка: на суму «не підтверджених» таким чином податкових накладних їм нарахують ПДВ!

А до чого, тут, даруйте, додана вартість? Що саме, перепрошую, в цьому разі додається? Чи всі забули, як ПДВ розшифровується? І думають, що це насправді — «Покарання Для Вбогих»?

Це теж в ім’я рівності?

Насправді ж такою погрозою просто виштовхують платників ПДВ у неплатники. А у неплатників (як правило — «єдиноподатників») не дуже люблять будь-що купувати юрособи, адже тоді вони залишаються без податкового кредиту і втрачають на цьому самому ПДВ. Зате для олігархів ринок юросіб буде вільний!

І які ж такі доходи має намір наварити бюджет на всьому цьому — від примусово прискореного вилучення оборотних коштів у «домільйонних» чи від донарахувань безкомп’ютерним?

Наступний удар пов’язаний із так званими звичайними цінами. Саме малому бізнесу найтяжче знаходити аналоги для своєї продукції, і саме його першого торкнеться новація, котра полягає в тому, що, захищаючи свою ціну від дооподаткування, тепер не можна буде посилатися на той підпункт у законі, відповідно до якого апріорі (поки не доведено протилежне) ціна з договору і є звичайною ціною.

Причому сам підпункт залишається, а от посилатися на нього — не можна!

Але ж об’єкт обкладання таким, наприклад, податком, як той самий ПДВ, не може бути меншим за звичайну ціну!

І якщо «презумпція звичайноцінності» договірної ціни скасовується, доведеться якимось чином «справжність» цін доводити — певне, калькуляцією собівартості! Але навіщо тоді в країні, де отаке збираються запровадити, вживати слова «ринок», «Європа», «інтеграція» та інші новомоднощі? Потрібно чесно сказати: ми будуємо те, що побудовано в Білорусі. І що механізм ринкового ціноутворення дискримінується (принаймні — є намір дискримінуватись) механізмом податковим.

При цьому активізація податкового супроводу очікує бідні підприємства аж до самісінького банкрутства. Адже в процес відновлення платоспроможності потенційного банкрута знову втручається держава і вимагає від конаючого підприємства (згідно з тим самим законопроектом) внесення — попри податковий мораторій! — цілої купи податків, включаючи ПДВ, акцизи та прибутковий податок, на тій «підставі», що їх було отримано цим підприємством від інших осіб. Можна подумати, податок, приміром, на прибуток було отримано в складі цього прибутку якось інакше. Інша річ, що решта операцій виявилися не настільки вдалими і все отримане з’їли, але кого це тепер хвилює? Попереду всіх кредиторів перший і головний — держава з простягнутою рукою!

Добре хоч про непряму природу ПДВ ближче до кінця законопроекту все ж таки згадали: спочатку його розглядали (якщо хто забув) не як непрямий податок, а як пряме покарання за повільний поступ до прогресу...

Звертаємо увагу: навіть передвиборний період традиційного «облизування» бізнесменів усіх мастей не завадив уряду явити світу таке диво! Що ж нас очікує після 31 березня 2006 року, якщо вже й до виборів бізнесменів (а з ними — і їхні підприємства!) зводять зі світу цілими пластами?

Чи комусь із законописців що гірше — то краще? І хтось свідомо підставляє під удар прем’єра, який одночасно очолює Спілку малих, середніх і приватизованих підприємств України?

Скільки ж треба продати «Криворіжсталей», щоб дати іншим підприємствам вільно дихати?

P.S. Зауваження, яких поки що удостоївся законопроект від депутатів, зводяться в основному до захисту банків. Невже всі, хто не банки, — нікому не цікаві?