Кому вершки, а кому корінці

У Львова було кілька варіантів підготовки футбольного стадіону до чемпіонату Європи з футболу. Реконструювати існуючу арену «Україна» за кошти міського бюджету чи приватного інвестора. Або будувати новий стадіон. Влада, насамперед львівська, вибрала найзатратніший для міста варіант - будувати новий за кошти бюджету розвитку міста Львова. До того ж вибрала місце, так би мовити, у чорта на болоті. Що з того вийшло - знаємо. Вже новому уряду держави довелося рятувати ситуацію ціною три мільярди гривень із державного бюджету.

Тепер Львів отримав сучасний аеропорт, частину відремонтованих шляхів та першокласний стадіон... на якому ФК «Карпати» відмовився грати. А головне тепер у міста - непомірні боргові зобов’язання та мізер нових робочих місць на перспективу. Бо вже за кілька тижнів по завершенні європейського чемпіонату перед десятками й десятками львівських (і не тільки львівських) готелів, кав’ярень постане проблема виживання. Що ж стосується стадіону, то його утримання щорічно коштуватиме державному бюджетові 70 млн. грн.

Два стадіони аж на три матчі

Як заявив начальник Львівського обласного управління з питань Євро-2012 Володимир Лаврін, Львів зробив стрибок у своєму розвитку десь на десять років уперед. Будівництво стадіону, реконструкція аеропорту, ремонти шляхів, розвиток готельної галузі - всього цього львів’янам довелося б чекати ще довго, якби не єврочемпіонат із футболу. Правда, такий стрімкий розвиток Львова коштував державному бюджетові 1 млрд. дол. Ще 700 тис. грн., які доведеться віддавати в наступні роки, міська влада Львова взяла у кредит у різних банків.

На підготовку України до Євро-2012, за офіційною інформацією, було витрачено 4,2 млрд. дол., тобто понад 35 млрд. гривень. Або десяту частину державного бюджету. Насправді реальних витрат не знає ніхто. Натомість, за підрахунками Національного банку України, Євро-2012 принесе державі
1 млрд. дол. прибутку. Втім, експерти іншої думки: заробити вдасться не більше 500 млн. дол. Різниця ляже важким тягарем на місцеві та державний бюджет України.

Видатки могли б бути набагато меншими, якби до єврочемпіонату було допущено приватний капітал. Львів міг отримати сучасний стадіон практично задарма. У попередні роки у львівських ЗМІ широко обговорювалась ініціатива почесного президента ФК «Карпати» Петра Димінського фінансувати підготовку до чемпіонату Європи. За його словами, всі, від колишнього віце-прем’єр-міністра Івана Васюника і до нинішнього міського голови, на словах запрошували його долучитися до інвестування у стадіон. Димінський обіцяв побудувати футбольну арену за 50-55 млн. євро, інакше, вважав, цей об’єкт обійдеться львів’янам у мільярд гривень.

Петро Димінський помилився аж на два мільярди гривень. Навряд чи бодай десяту частину цієї суми коштували б місту занедбані бази «Спартак», «Лорта», бараки та склад для боєприпасів у Брюховичах, що їх львівський інвестор пропонував надати йому у вигляді гарантій. За задумом власника «Карпат», саме цими об’єктами влада повинна була увійти у ТзОВ «Карпати», що в майбутньому мало перетворитися на ВАТ «Народна команда «Карпати». Але ініціативу інвестора проігнорували. Було вирішено будувати стадіон коштами місцевого бюджету. А далі з цим об’єктом стали коїтися дивні речі. Його вартість із 700 млн. грн. зросла до 2 млрд. 400 тис. грн. А тепер до них додаються ще 600 млн. грн.

Був іще один реальний інвестор - німецька фірма Акsон, чий представник також подавав документи на інвестиційний конкурс. І цей конкурс відбувся шостого лютого 2008 року. Досі депутати шести депутатських комісій, чиновники із Львівської міської ради не можуть пояснити, яким чином переможцем конкурсу було оголошено фірму «Альпіна», що, як з’ясувалося згодом, узагалі жодних документів на конкурс не подавала? Німецький інвестор пропонував на семи гектарах землі побудувати стадіон, решту 18 га забудувати об’єктами, погодженими з місцевою владою. Через 49 років їх мали б передати місту. Але влада хотіла тратити бюджетні кошти.

Близько півтора року львів’яни чули від міського голови Андрія Садового заяви, що багато інвесторів зголошуються будувати стадіон, що проводиться інвестиційний конкурс. У результаті різних перенесень конкурсів, судових позовів переможцем було визначено компанію «Альпіна». Як згодом з’ясувалося, ця фірма не може бути інвестором, а лише проектантом і будівельником. Після цього місто вклало близько 130 млн. грн. у будівництво стадіону. Зокрема 96 млн. грн. у сам стадіон, а решту - в інфраструктуру поблизу нього.

На переконання екс-міністра регіонального розвитку і будівництва України Василя Куйбіди, є питання, чи взагалі потрібно було будувати ще один стадіон, не маючи змоги утримувати
команди, які б грали на них. У 1999 році, відповідно до вимог УЄФА, було відремонтовано стадіон «Україна». Навіть якщо за час, який відтоді минув, вимоги до нього змінилися, то не кардинально. А відтак, можна було невеликими коштами довести його до пуття і на цьому стадіоні провести ті три матчі, котрі відбудуться у Львові.

Чи заробили підприємці?

Ще одна фішка влади, яка рекламувала проведення Євро-2012 в Україні: на цьому заробить бізнес.

На думку голови постійної комісії з фінансів та планування бюджету Львівської міської ради Яромира Самагальського, у Львові все відбулося з точністю до навпаки. «Гроші виділялися з бюджету, але податки пливли не у Львівську область чи місто, а в інші регіони. Фірми, які там працювали, зареєстровані у Донецьку або в Києві. Місцеві будівельники були залучені мінімально. Загалом, Львівщина своїм шансом на Євро-2012 скористалася не повною мірою й неефективно. Львівських підприємців фактично було усунуто від процесів підготовки до Євро-2012. Окремі з них працювали на субпідряді. У процесі зведення летовища майже не брали участі потужності львівських заводів, які виробляли залізобетонні вироби».

Нічого не виграв від підготовки області до чемпіонату Європи з футболу і місцевий «Облавтодор». На запитання власкора DT.UA, чи поліпшило підприємство свою матеріальну частину, адже робіт до Євро-2012 було чимало, новопризначений начальник cлужби автомобільних доріг у Львівській області Тарас Сиротинський відповів, що на це коштів забракнуло.

Замовлення на ремонт більшості міських доріг влада віддала турецькій фірмі «Онур». Та й тут суцільні проблеми, бо через нестабільність фінансування наприкінці березня нинішнього року зазначене підприємство відмовилося ремонтувати нові шляхи, доки не отримає гарантій оплати попередніх робіт. Як писала газета ZIK у матеріалі «Фокусники з Ратуші» (№9 за 8 березня 2012 р.), управління капітального будівництва ЛМР підрахувало, що торік підрядники виконали робіт орієнтовно на 175 млн. грн., які залишилися не виплаченими. Зокрема, щонайменше 150 млн. грн. місто заборгувало саме турецькому «Онуру».

Підготовку до футбольного чемпіонату у Львові супроводжувала ціла низка детективних історій. Це стосувалося як будівництва стадіону, так і тендерів на використання бюджетних коштів, питань передачі футбольної арени у державну власність, інших об’єктів. Багато епізодів мають кримінальне забарвлення. І якщо сьогодні, можливо, є якесь розпорядження не чіпати цих справ, аби не зчинити гучного європейського скандалу, то по завершенні Євро-2012 в Україні всім цим фактам буде дано оцінку з боку правоохоронних органів.

Робочі місця для чужих

Як вважає Яромир Самагальський, сьогодні перед Львовом стоять великі виклики у вигляді різноманітних боргових зобов’язань, які отримало місто.

Лише торік із державного бюджету на ремонт доріг було освоєно близько 300 млн. грн. Ані перелік доріг, ні їх вартість, ні імена виконавців замовлень, яку частку з них становлять кошти з місцевого, а які - з державного бюджетів, - львівським депутатам невідомо. Бо кошти йдуть напряму з Кабінету міністрів на Державне підприємство «Дирекція з будівництва об’єктів до Євро-2012 у м. Львові», створене у травні 2010 року. Первинно воно значилося дирекцією у складі Управління капітального будівництва м. Львова. Міський голова заявляє, що робіт було виконано на 300 млн., а за актами виконаних робіт Кабінет міністрів торік фактично заплатив 125 млн. грн. То що буде з різницею, і чи погасить її Кабмін? Чи не виллється вона у судові позови виконавців робіт до міської ради, чи не ляже додатковим тягарем на місцевий бюджет?

Львів запозичив у ЄБРР 38 млн. євро на реконструкцію львівських доріг. Сьогодні ці кошти активно освоюються. Але, знову ж, тендерні процедури провели без участі і без контролю місцевих депутатів. Тепер ми бачимо багато нарікань та медіаскандалів з приводу якості виконаних робіт.

Нинішнього року Львівська міська рада також мусить викупити облігації на суму 92 млн. грн., випущені ще у 2006 році. Починаючи з 2001 року, місто має позику перед Світовим банком за водопостачання. Настав час цю позику, гарантом за якою виступив уряд, повертати. Якщо торік місто мало повернути близько
24 млн. грн. тіла позики і близько 8 млн. грн. відсотків, штрафів та пені, то нинішнього року сума зросла до 78 млн. грн. Чи не призведе небажання міського голови платити за зобов’язаннями до банкрутства «Львівводоканалу» і переходу його у приватні руки? Такий сценарій цілком імовірний. Саме підприємство, безумовно, не може повернути ці кошти.

Цікаво, що 200 млн. грн. позики під 20% річних на спорудження стадіону Львів отримав від Ощадбанку у 2008 році. Оскільки 110 млн. грн. із цієї позики не встигли використати, то відразу після виборів депутати наполягли на поверненні їх державі, щоб вони не тиснули сплатою відсотків на бюджет. Залишилися ще 90 млн. грн. Окрім того, слід врахувати, що щороку місто повинно гасити 18 млн. грн. лише відсотків. А це десятки не відремонтованих дитячих садочків, шкіл, лікарень, шляхів тощо. Самі собою запозичення - нормальна справа, за умови чіткого плану повернення і, найголовніше, спрямування їх на створення нових робочих місць. У Львові цього не сталося.

Але чи взято уроки з Євро-2012, яке так сподобалось уряду та львівській владі? Ще не відзвітувавши про кошти, витрачені на Євро-2012, вона ініціює черговий проект під назвою «Олімпійська надія 2022». Як заявив на брифінгу 11 квітня ц.р. голова ЛОДА Михайло Костюк, його реалізація принесе Львівщині приблизно 100 тисяч робочих місць. Але це ж саме три-чотири роки тому говорили і про Євро-2012. Ось лише дісталися ці робочі місця чомусь не українським робітникам, а турецьким, македонським, китайським, австрійським...

Коментарі

Іван Ривак, голова ради Львівського обласного об’єднання організації роботодавців:

- На початку підготовки до проведення Євро-2012 в Україні влада говорила, що його проведення стане поштовхом до створення нових робочих місць в Україні. Але це було тільки на словах. Дороги ремонтували турецькі та македонські фірми, аеропорт і футбольну арену - також не місцеві. Практично всі кошти, матеріально-технічну базу отримали фірми, котрі по завершенні чемпіонату у Львові не залишаться. Ми сподівалися, що у Львові буде створено нові або ж реанімовано існуючі підприємства, які завдяки чемпіонатові зміцнять свою матеріально-технічну базу і будуть готові до виконання інших робіт. Можливо, навіть побудують хороший асфальтовий завод. Цього не сталося.

Після завершення Євро-2012 у Львові залишиться стадіон, обслуговування якого потребуватиме близько 70 млн. грн. на рік. А хто гратиме на ньому? ФК «Карпати», які вже тепер відмовилися від нього через незручності для вболівальників, чи ФК «Львів»? Одне слово, проблема з його обслуговуванням буде. Набагато дешевше місту обійшлася б реконструкція стадіону «Україна». Він розміщений у прекрасному місці, там є всі комунікації. Він пам’ятає немало перемог нашої збірної, ФК «Карпати». Два стадіони у Львові навряд чи колись знадобляться.

Нам можуть закинути, що Львівщині збудували хороші дороги, стадіон, аеропорт, а ми цим не задоволені. Відверто кажучи, збудовано лише кілька магістральних доріг, проте невідомо, наскільки якісно.

Ще приклад. Для стадіону закупили китайські крісла, хоча кажуть, що італійські. Але ж у Львові є підприємства, які б могли виготовити їх самотужки. Стадіону «Україна» вони ж підійшли. Автобуси львівського «ЛАЗу» також оснащені кріслами іноземного виробництва, тоді як в області є підприємство, котре випускає такі крісла.

Нині одне високотехнологічне робоче місце в середньому коштує 100 тисяч грн. За кошти, витрачені на будівництво нового львівського стадіону, можна облаштувати близько 30-50 тисяч нових робочих місць! Сьогодні у Львові можна було б відновити «Сільмаш», «Конвеєр», приладобудівні підприємства. Для цього потрібно, щоб чиновники відповідали за робочі місця в Україні. Але реальні, а не віртуальні. Від цього насамперед виграли б місцеві бюджети. Одна тисяча робочих місць у середньому дає понад один мільйон надходжень до бюджету.

Це біда не лише Львова, а й усієї України. Ми й так купуємо більше, ніж виробляємо. Потім беремо позики і повертаємо, а наші діти і внуки будуть їх віддавати. Подивіться, яку активну експансію за ринки збуту ведуть Туреччина, Китай, інші країни. Для них головне - більше продати свого. Таке завдання має стояти й перед нашими чиновниками. Але спочатку вони повинні навчитися порядно поводитись із власними виробниками.

Олег Доскач,
аналітик з управління активами, аудитор:

- У Львові побудували гарні об’єкти. Стадіон, аеропорт, готелі, шляхи. Все просто супер. Але все це потрібно буде утримувати. Задоволення не з дешевих. Наприклад, ми мали дорогу, яка коштувала 100 тисяч гривень. Чому вона стільки коштувала? Бо її балансова вартість станом на 1991 рік була такою. Тепер провели реконструкцію, у неї вклали великі кошти. Це означає, що коли ми отримали дорогу за мільйон гривень, то муситимемо в майбутньому збільшити видатки на її утримання та ремонт. Це, знову ж таки, лягає на видатки місцевого бюджету. Тепер постає запитання - де взяти ці гроші? Відповідь - із місцевого бюджету.

Чи не єдиним вагомим джерелом його доходів є податки з доходів фізичних осіб. Оскільки ж у Львові більше мешканців не стане, більше заробляти вони також не будуть, то перерозподіл видатків має відбутися у межах наявного фонду. Звідки переважно забирають? Освіта, охорона здоров’я і таке інше. Бо ж треба виконувати норматив, пов’язаний із експлуатацією дороги. Якби проведення Євро-2012 в Україні дало змогу українцям заробляти більше, ми б мали можливість платити більше податків. Відповідно, покривати всі ці витрати.

Дуже добре, якщо чемпіонат принесе збільшення потоку туристів до Львова після його проведення хоча б на 10%. Але чи збільшення на 10% грошового потоку дозволить покрити видатки? Однозначно - ні.

А з чого матимемо майбутні доходи? Промисловості у Львові немає, робочих місць не побільшало. З чого залишається жити місту - комерційної діяльності «купи-продай». Стадіон - об’єкт «на утриманні». Аеропорт - специфічна галузь. Регулюючого нормативу, який би давав можливість місту мати в ньому свою частку доходу, немає. Врешті, це державне підприємство. Не думаю, що зазначені об’єкти дадуть грошові потоки в міський бюджет. Дороги також не даватимуть дохід місту, бо теж «на утриманні». Таким чином, бачимо, що чемпіонат Європи з футболу, який, у тому числі, проходитиме і у Львові, згенерував чималі витрати. Тепер виходить, що нам і, напевно, ще й нашим дітям доведеться віддавати кредити, які місто отримало з легкої руки мера та його оточення.

Український бізнес і влада виявилися не готовими до міжнародних управлінських стандартів. Причина банальна: власних стандартів - ще немає, а міжнародні - в дорозі.

Україна має всю сировинну базу, аби будувати з власних матеріалів. Не впевнений, що більшість матеріалів, використаних на об’єктах Євро-2012, були українськими. Але чому на жодному з рівнів влади не встановили критерію, що потрібно спочатку збудувати завод із виробництва металоконструкцій чи модернізувати виробничі потужності наявних підприємств і таким чином підняти українське виробництво, а не іноземне? Як результат - мали б робочі місця для українців, податки в державний та місцеві бюджети, позитивний соціальний і економічний ефект.

Поляки, на відміну від українців, не пустили іноземний бізнес. Вони фактично створили інфраструктуру бізнесу, на якій польські працівники виробляють польську продукцію за іноземними технологіями. Кінцевий результат - Польща сьогодні має належного рівня робочі місця і економіку. Чемпіонат із футболу сприяв подальшому розвиткові економіки Польщі. Натомість Україна знайшла лише куди потратити, а не заробити.

Ще один успішний приклад. Турки до Львова приїхали зі своєю технікою, виробництвом. Цим самим збільшили свою прибутковість. Молодці. Вони вміють робити бізнес. Але це їхній стандарт праці. А що з цього отримали українці? На Львівщині у м. Радехові був чудовий завод із виробництва асфальту. Де він? Що з ним?

Фактично найбільшим інвестором Євро-2012 виступила держава. Якщо рахувати доцільність державних капіталовкладень у проведення чемпіонату, то вони були на межі фолу. Жоден приватний інвестор таких інвестицій ніколи б не зробив.