Кому не до лампочки виробник лампочок. Ризики стратегічного інвестора

Останні кілька тижнів для вітчизняної світлотехнічної галузі (та й у цілому для українського ринку джерел світла) можна назвати знаковими. Сталося відразу кілька подій, здатних змінити ситуацію на цьому ринку.

По-перше, недавно минув п’ятирічний термін обмежень на імпорт в Україну електроламп із Росії та Киргизії. Ці обмеження свого часу було запроваджено Міжвідомчою комісією з міжнародної торгівлі як частину комплексу заходів, спрямованих на виведення із системної кризи найбільшого українського виробника джерел світла — львівського підприємства «Іскра».

По-друге, наприкінці травня підприємство «Газотрон-Люкс» запустило в Рівному сучасну автоматизовану лінію з виробництва компактних люмінесцентних ламп, які, за словами самих виробників цього продукту, не мають поки що аналогів в Україні за параметрами якості, терміну служби, енергозбереження, екологічності.

По-третє, відбулися зміни в керівництві «Іскри» — призначено нового генерального директора підприємства та обрано новий склад спостережної ради компанії.

Ситуація на львівському підприємстві найбільш значима для вітчизняного ринку джерел світла. Причому ключовими можуть стати не так кадрові зміни, як можлива зміна акціонерів ВАТ. Адже останнім часом у Львові заговорили про необхідність приходу на підприємство стратегічного інвестора. А в Києві та інших містах активно почали ширитися чутки про бажання нинішніх великих акціонерів «Іскри» продати належні їм пакети акцій. Правда, мало хто може чітко ідентифікувати персональний склад цих акціонерів. За словами нового генерального директора підприємства Оксани Ставиноги, найбільшими акціонерами львівського заводу є юридичні особи.

За інформацією «Львівської газети» (від 22 червня 2006 року, автор Степан Федорів), на цей час понад 95% власності «Іскри» перебуває в руках шести кіпрських компаній. Причому не можна виключати, що до цих різних юридичних осіб причетні одні й ті ж особи фізичні. Також не виключено, що коли стратегічний інвестор знайдеться, то йому доведеться мати справу не з шістьма юрособами, а, наприклад, із десятьма, оскільки склад кінцевих бенифіціаріїв об’єкта не піддається точній ідентифікації.

Річ у тому, що після приватизації заводу 1998 року акції «Іскри» пішли по колу, переходячи з рук однієї офшорної компанії до рук іншої.

Та й сам приватизаційний конкурс восьмирічної давності відбувся за «класичним» сценарієм. Підготовка підприємства до продажу велася в розрахунку на стратегічного західного інвестора. Начебто навіть такі з’явилися на обрії, але потім обачливо відмовилися від участі у змаганні за завод: на певному етапі занадто вже відверто чиновницька машина почала працювати на користь структури під назвою Credit Suisse First Boston Cyprus, яку зрештою Фонд держмайна офіційно оголосив переможцем. Точних даних про те, хто стояв за цим офшором, немає. Як немає і якихось інших припущень, хто б це міг бути, окрім Костянтина Григоришина.

Цей українсько-російський бізнесмен на той час ще перебував у дуже близьких стосунках із найвпливовішими людьми країни й активно конвертував ці стосунки у власність.

Тож на конкурсі 1998 року все пройшло тихо і спокійно, «конкурували» з кіпрською структурою хіба що зо дві малі фірми. Далі від «Іскри» «спалахнули» власністю ще ряд компаній, простий перелік яких може зайняти весь абзац.

Фактично неможливо простежити, що ж відбувалося з акціями заводу на вторинному ринку. А про перепродування григоришинськими, як гадають, «кіпріотами» акцій свідчить хоча б те, що до спостережної ради «Іскри» після травневих (2006 року) зборів акціонерів увійшли досі не відомі в українських ділових колах громадянин Німеччини Гізберт Шауер та громадянин Великобританії Геррі Мей. Що видно з офіційного прес-релізу підприємства.

У кожному разі, намір продати підприємство у нинішніх власників (або, можливо, власника, тільки багатоликого) простежується досить чітко. Адже для заводу закінчився період тепличних умов, створених державою. І відстояти позиції на головних для «Іскри» ринках (українському, російському та німецькому) йому буде вкрай складно з ряду причин. Передусім тому, що рівень зношеності виробничих ліній, за твердженням голови Вільної профспілки робітників ВАТ «Іскра» Віталія Ілика, сягнув загрозливих 70%.

Вкладати величезні кошти в переустаткування виробництва офшорні компанії не люблять. У крайньому разі, йдуть на половинчасті заходи. Наприклад, на «Іскрі» технологічний перепочинок на два-три роки був забезпечений за рахунок купівлі вживаного устаткування у збанкрутілого македонського заводу з виробництва джерел світла. Тож потенційний новий власник, придбавши ВАТ «Іскра», отримає далеко не цукерку.

Тим більше що складнощі не обмежаться технологічними питаннями. За оцінками експертів, структура управління підприємством украй нераціональна, а частка адміністративних витрат невиправдано висока.

Далека від ідеалу й соціальна ситуація. Робітників на заводі – понад три тисячі чоловік, і якщо новий власник прагнутиме ефективної роботи підприємства, то змушений буде скорочувати штат. Як сприймуть це профспілки, неважко передбачити, взявши до уваги їхню різку реакцію на скасування категорії шкідливості (а отже доплат для робітників) найбільшому цеху заводу.

Загалом, інвестор, якщо такий знайдеться, має бути готовий до того, що йому доведеться долати значні ризики різного характеру. А зі зміною правил гри на ринку джерел світла зміниться товарний асортимент і розшириться склад учасників.